Справа № 463/10389/19

Провадження № 2/463/164/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року                                Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді                                Гирич С. В.

з участю секретаря судового засідання                Попович Х.І.

позивача                                                 ОСОБА_1

представника позивача                                 ОСОБА_2

та представника відповідача Публічного

акціонерного товариства «Державний

ощадний банк України»                                Мірошнікова П.В.

в м. Львові

у відкритому судовому засіданні,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Львівського обласного управління ПАТ «Державний Ощадний Банк України», третя особа ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, з врахуванням уточнення позовних вимог, про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, шляхом стягнення коштів в розмірі 604 000 гривень, що складається із реальних збитків в розмірі 200 000 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 334 000 грн., моральної шкоди 70 000 грн.

       Позов мотивує тим, що кримінальним правопорушенням, що вчинене ОСОБА_3 йому завдано шкоду, яка підлягає стягненню з банку, оскільки така завдана його працівником при виконанні трудових обов`язків. При розгляді кримінального провадження, суд встановив, що ОСОБА_3 заволоділа коштами позивача на суму 200000 грн., і дана подія мала місце саме 22.11.2012, коли ОСОБА_3 , уклавши з позивачем від імені банку договір, в дійсності не внесла відомості про внесені мною кошти в автоматизовану електронну систему банку, а їх використала на власні потреби. Укладенням договору від 17.12.2013 ОСОБА_3 лише приховала факт своєї злочинної діяльності. Вказані факти встановив Личаківський районний суд м. Львова, що відобразив у вироку від 04.03.2019 і ці факти як преюдиційні не підлягають доказуванню. Відтак з банку слід стягнути суму шкоди з врахуванням індексу інфляції за період, починаючи з моменту заволодіння працівником банку коштами, який відповідно до вироку суду, який набрав законної сили починає перебіг з 22.11.2012.

Окрім того, йому завдана моральна шкода. Передаючи в депозит державному банку власні кошти, позивач вважав, що буде мати гарантію їх повернення з відсотками, передбаченими договором. Однак навіть після вчинення злочину уповноваженим працівником, банк відмовився виконувати умови договору і подав позов про визнання договору нікчемним. До цього часу позивач позбавлений можливості користуватися власними коштами і змушений затрачати час і зусилля для захисту своїх прав в суді. Вказані обставини завдають йому значних душевних страждань. Моральну шкоду оцінює в 70 000 грн., які просить стягнути з відповідача.

       Ухвалою від 22 січня 2020 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

       Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначає, що вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та безпідставними. Відповідно до вироку Личаківського районного суду м. Львова від 04.03.2019р, у справі №463/1581/16-к преюдиційними вважаються наступні обставини: 22.11.2012р. ОСОБА_3 повторно роздрукувала підроблений договір «Депозитний», підроблену виписку з рахунку в національній валюті, після чого взяла з каси банку грошові кошти ОСОБА_1 на загальну суму 200 000 гривень. Обвинуваченою ОСОБА_3 при її допиті в судовому засіданні також було визнано привласнення з каси банку грошових коштів потерпілого ОСОБА_1 на загальну суму 200 000 гривень.

Потерпілий ОСОБА_1  в судовому засіданні також показав, що протягом 2012-2013 року був вкладником АТ «Ощадбанк», всі договори та інші документи виготовляв у завідувача  ОСОБА_3 . В подальшому дізнався, що дані документи були підроблені, внаслідок чого з його рахунку зникли 200 000 гривень. Іншого розміру майнової шкоди, яку було заподіяно потерпілому  ОСОБА_1 , вироком Личаківського районного суду м. Львова від 04.03.2019р. у справі №463/1581/16-к не встановлено, отже у потерпілого ОСОБА_1  немає законних підстав стверджувати про заподіяння йому майнової шкоди в більшому розмірі, ніж 200 000,00 грн. При цьому, у зв`язку із тривалим розглядом кримінальних проваджень відносно  ОСОБА_3 , що відбувався близько 5 років, банк самостійно частково відшкодував на рахунок  ОСОБА_1  186 000. 00 грн. майнової шкоди, суму якої на той момент вважав обґрунтованою, не очікуючи ухвалення вироку суду. Враховуючи, що Банком добровільно відшкодовано зазначену частину заподіяної майнової шкоди, тому у потерпілого ОСОБА_1  у межах розгляду кримінального провадження №463/1581/16-к не виникало вимог майнового характеру ні до обвинуваченої  ОСОБА_3 , ні до АТ «Ощадбанк». Відтак, потерпілий ОСОБА_1 не обмежений у праві заявити позовну вимогу про стягнення лише невідшкодованої частини майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у сумі 14 000 грн.

       Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 14.12.2015р. відмовлено позивачеві ОСОБА_1 у стягненні коштів за договором банківського вкладу, та задоволено позов АТ «Ощадбанк» про визнання нікчемним депозитного договору від 17.12.2013р. №1230450 на суму вкладу 200 000 грн. Зазначеним рішенням встановлено, що позивач ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції ствердив про те, що кошти згідно договору №1230450 на вклад «Депозитний» ним фактично не вносились, вклад в розмірі 200 000, 00 грн. знаходився на іншому банківському рахунку, кошти з якого ОСОБА_3 пообіцяла перерахувати на інший рахунок після підписання ним договору від 17.12.2013р. Цим «іншим банківським рахунком», із врахуванням встановлених у вироку від 04.03.2019р. обставин, слід вважати депозитний договір від 22.11.2012р. №355 на суму вкладу 270 752, 00 грн., який також, як зазначено у вироку, був підроблений засудженою ОСОБА_3 , з метою укриття факту первісного привласнення нею 200 000, 00 грн. з каси банку по рахунку потерпілого ОСОБА_1 , що мало місце 22.11.2012р.

       Також просить врахувати, що позивач вже втретє звертається до суду із аналогічним позовом, що вказує на неправомірність вимог позивача ОСОБА_1 .

       Окрім цього, компенсація рівня інфляції за період з грудня 2012 року по жовтень 2019 року не підлягає відшкодуванню у зв`язку з недоведеністю існування невідшкодованої шкоди у заявленому позивачем розмірі, яка завдана внаслідок кримінального правопорушення.

       Також вважає, що позовну вимогу про стягнення компенсації рівня інфляції за період з грудня 2012 по жовтень 2019 року подано поза межами строків позовної давності, а саме частина за період з грудня 2016 року по жовтень 2019 року заявлено понад 3 роки до пред`явлення позову.

Також, з матеріалів позовної заяви не вбачається, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Зокрема, не вбачається наявності факту такої шкоди у позивача. Таким чином, без доведення факту заподіяння, обґрунтування розміру, та відповідного прямого причинного зв`язку з покликанням на відповідні докази, у позивача відсутні підстави вимагати відшкодування моральної шкоди.

У зв`язку із наведеним просить відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали з аналогічних підстав. Додатково пояснили, що заперечення відповідача щодо повернення коштів є безпідставними. Так, позивач укладав два договори, а саме на 186 000 грн. та на 200 000 грн. Кошти за договором на 186 000 грн. були повернуті банком добровільно ще до початку розслідування злочину. У 2015 році позивач звернувся із заявою в поліцію про скоєння злочину і було зареєстрованого кримінальне провадження і саме у заволодінні коштами у сумі 200000 грн. засуджено 3-ю особу. Разом з тим, кошти в розмірі 200000 грн. повернуті не були тому просять стягнути їх із відповідача.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення аналогічні, наведеним в відзиві на позов.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст.12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст.ст.77-79 ЦПК України.

Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 04 березня 2019 року ОСОБА_3 визнано винуватою у вчиненні кримінальний правопорушень, передбачених ч.3 ст.161, 4 ст.161 КК України, а саме що вона, перебуваючи в період з 2000 року до 17.02.2014 року на посаді завідувача ТВБВ №10013/0332 територіально-відокремленого безбалансового відділення №10012/0289 м. Львів (І тип) Філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк», розташованого за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 39, будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, діючи умисно, зловживаючи своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби, у власних інтересах, з корисливих мотивів, з метою привласнення грошових коштів та валюти вкладників даного відділення, за які вона несла повну матеріальну відповідальність та які перебували у її віданні, шляхом вчинення службового підроблення, яке полягало у внесенні в період з 2000 року до моменту звільнення до договорів про вклад депозитний та касових документів завідомо неправдивих відомостей про відкриття банківських депозитних рахунків та внесення на них грошових коштів вкладників банку, заволоділа грошовими коштами вкладників банківської установи шляхом зловживання своїм службовим становищем.

У вироку зазначено, що 22.11.2012 року ОСОБА_3 , перебуваючи на своєму робочому місці в приміщенні ТВБВ № 10013/0332 територіально-відокремленого безбалансового відділення № 10013/0289 АТ «Ощадбанк» у м. Львові на вул. Медової Печери, 39, діючи протиправно, з корисливих мотивів, маючи умисел на особисте протиправне збагачення за рахунок заволодіння грошовими коштами вкладника даного відділення ОСОБА_1 , які потерпілий мав намір розмістити на рахунку банку, повторно, роздрукувала підроблений договір «Депозитний», який надала для підпису вкладнику ОСОБА_1 після чого також скріпила його власним підписом та печаткою відділення, а також роздрукувала підроблену виписку з рахунку в національній валюті, після чого скріпила її власним підписом, та скориставшись своїм службовим становищем, взяла з каси банку грошові кошти ОСОБА_1 у великих розмірах на загальну суму 200 000 гривень, які в подальшому використала на власні потреби.

Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 в інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях свою вину визнала повністю та пояснила, що в період з 2000 року до 17.02.2014 року працювала на посаді завідувача ТВБВ №10013/0332 територіально-відокремленого безбалансового відділення № 10012/0289 м. Львів (І тип) Філії – Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк», розташованого за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 39, була службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями. В той час її син потрапив в автокатастрофу, був у дуже важкому стані і сім`я несла значні грошові витрати. Перебуваючи у скрутному матеріальному становищі, вона дійсно використала своє службове становище і шляхом підроблення документів привласнювала грошові кошти вкладників банку. За спливом часу не пригадує точні дати та суми привласнених коштів, але на час ознайомлення з обвинувальними актами всі викладені обставини, в тому числі час події та суми відповідали фактичним обставинам, які встановлені саме з її записів, оскільки вона сприяла слідству.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У справі Zolotas проти Греції (№ 2) Європейський суд з прав людини зазначив, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає і йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківська операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Najdet Sahin I Perihan Sahin проти Туреччини, №13279/05, параграф 56, 20 жовтні 2011 року)».

Незаконне привласнення працівником банку коштів, які належать особі на праві власності порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж Протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не мох бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачені законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу).

Цей же принцип закріплено у статті 41 Конституції України.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 1192 ЦПК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд погоджується із доводами позивача, що грошові кошти в розмірі 200 000 грн., якими заволоділа ОСОБА_3 згідно вироку суду підлягають до стягнення з відповідача, оскільки вказані дії вчинено обвинуваченою безпосередньо в процесі виконання нею своїх трудових відносин, як працівником АТ «Ощадбанк», зловживаючи службовим становищем.

При цьому суд вважає, що заперечення відповідача про те, що частину коштів, які просить стягнути позивач, відповідачем повернуто добровільно не підтверджені жодними доказами і ці доводи є безпідставними з наступних підстав.

Так, з оглянутих в судовому засіданні матеріалів кримінальних проваджень №12015140040002038, №12015140040001780, №12015140040000840, №12016140040000824 про обвинувачення ОСОБА_3 у справі №1-кп/463/26/19, а саме договору №355 від 22 листопада 2012 року (а.с.14-15 том 10) вбачається, що було складено договір між ВАТ «Ощадбанк» та позивачем на суму 270 752 грн.

Окрім цього, 17 грудня 2013 року було складено договір між ВАТ «Ощадбанк» та позивачем ОСОБА_1 на суму 200 000 грн., що підтверджується договором №1230450 (а.с.16 том 10), про що виготовлена квитанція №1230450 (а.с.17 том 10) про внесення коштів в розмірі 200 000 грн.

Також, 17 грудня 2013 року було складено договір між ВАТ «Ощадбанк» та позивачем ОСОБА_1 на суму 186 000 грн., що підтверджується договором №7870385 (а.с.128 том 7), про що виготовлена квитанція №7870385 (а.с.127 том 7) про внесення коштів в розмірі 186 000 грн.

В матеріалах кримінального провадження також наявна розписка, акт та меморіальних ордер про виявлення нестачі (а.с.124-127 том 7), а також заява про дострокове розірвання договору банківського вкладу (а.с.130 том 7).

Як вбачається із меморіального ордеру від 17 лютого 2014 року (а.с.125 т.7) банк добровільно повернув позивачу кошти в розмірі 186 000 грн., як нестачу за вкладними операціями ОСОБА_4 .

Разом з тим, як вбачається із матеріалів цього ж кримінального провадження (а.с.11 т.10) лише 02.07.2015 року ОСОБА_1 звернувся до поліції із заявою про заволодіння ОСОБА_4 його грошовими коштами у сумі 200 000 грн. згідно договору №1230450 і саме за цим зверненням зареєстровано кримінальне провадження за ч.4 ст.190 КК України, проведено розслідування та постановлено вирок суду, згідно якого 3-ю особу визнано винуватою у заволодіння цими коштами.

Тому є очевидним, що у випадку повернення коштів банком за цим договором 17.02.2014 року позивач не звертався б із заявою в поліцію про заволодіння цими коштами і це він підтвердив у судовому засіданні.

Таким чином, суд вважає, що згідно вироку суду підтверджено заволодіння 3-ю особою ОСОБА_3 саме коштами у розмірі 200 000 грн., які слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Жодних доказів того, що сплачені відповідачем кошти в добровільному порядку розмірі 186 000 грн. стосуються саме доведеного обвинувачення про заволодіння коштами позивача у розмірі 200 000 грн. відповідач не надав. Більше того, такі спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Окрім цього, Верховний Суд у своїй постанові від 8 лютого 2018 року по справі №662/928/15 дійшов висновку, що обсяг збитку позивача необхідно визначити з урахуванням установленого індексу інфляції.

В даній постанові ВС зазначив, що, з урахуванням положень статей 22 та 190 ЦК України під шкодою, що завдана майну необхідно розуміти шкоду, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, оскільки гроші, які були внесені як вклад за договором банківського вкладу з моменту їх втрати і на час вирішення спору судом при рівній номінальній вартості мають різну купівельну спроможність.

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування в розмірі 334 000 грн., які розраховує за період з грудня 2012 року по вересень 2020 року.

В цій частині суд частково погоджується із доводами відповідача щодо підстав для застосування строків позовної давності щодо інфляційних нарахувань.

Так, відповідно до положень ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до положень ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовну заяву до суду позивачем подано 5 вересня 2019 року. Таким чином, з врахуванням диспозитивної цивільного процесу та уточнених позовних вимог, до стягнення підлягають інфляційні нарахування за період з 05.12.2016 року в межах строку позовної давності і по 30.09.2021 року оскільки за період розгляду справи судом ці кошти також знецінені і позивач має право на відшкодування інфляційних втрат. З врахуванням розрахунку зробленого судом із застосуванням спеціальної програми розмір інфляційних втрат за період з 05.12.2016 року по 30.09.2021 року становить - 66 481,59 грн. і такий розрахунок судом долучається. В той же час в стягненні інфляційних нарахувань за період з грудня 2012 року по 05.12.2016 року слід відмовити у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Із змісту ст.23 ЦК України випливає, що моральна шкода може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування визначається судом.

Визначаючи розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди, судом враховується глибина перенесених потерпілими душевних страждань, а також тривалість дій відповідача.

Оцінивши в сукупності викладені обставини, з врахуванням вимог розумності та справедливості, особи позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди слід задоволити частково та визначити розмір моральної шкоди – 30 000 грн., який буде відповідати обставинам справи та буде співмірним із понесеними моральними стражданнями.

Крім того, у відповідності до ст.141 ЦПК України, з врахуванням часткового задоволення позову, на підставі наданих доказів понесення витрат (а.с.172-174), з відповідача підлягають стягнення понесені позивачем судові витрати - витрати на правову допомогу, в розмірі пропорційному до задоволених вимог - 4 908,64 гривень. В решті витрати на правову допомогу слід залишити за позивачем. Також з відповідача слід стягнути частину судових витрат - судового збору на корить держави в розмірі 2 964,81 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

позов задоволити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, яка складається із реальних збитків в розмірі 200 000 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 66 481,59 грн., моральної шкоди 30 000 грн., що в загальному становить 296 481,59 гривень (двісті дев`яносто шість тисяч чотириста вісімдесят одна гривня 59 копійок).

В решті в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 4 908,64 грн. (чотири тисячі дев`ятсот вісім гривень 64 копійки)

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь держави судові витрати в розмірі 2 964,81 грн. (дві тисячі дев`ятсот шістдесят чотири гривні 81 копійка)

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

відповідач: Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-г, код ЄДРПОУ 00032129;

третя особа ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Дата складення повного тексту судового рішення – 11 серпня 2021 року.

                       Суддя:                                                Гирич С. В.