Постанова

Іменем України

05 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 487/8351/19

провадження № 61-9697св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

треті особи: регіональна філія «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», виробничий підрозділ служби приміських пасажирських перевезень «Моторвагонне депо Христинівка» та структурний підрозділ «Оборотне моторвагонне депо Миколаїв»,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 травня 2021 року в складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи: регіональна філія «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», виробничий підрозділ служби приміських пасажирських перевезень «Моторвагонне депо Христинівка» та структурний підрозділ «Оборотне моторвагонне депо Миколаїв», про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до «Моторвагонного депо Христинівка» та «Оборотного моторвагонного депо Миколаїв» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди (том 1, а. с. 161-167).

В обґрунтування уточненої позовної заяви, ОСОБА_1 зазначила, що вона перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах на підставі строкового трудового договору - контракту, працюючи на посаді провідника пасажирських вагонів. До її основних обов`язків входило виконання вимог Інструкції провідника пасажирського вагону (моторвагонного поїзда) та інших документів, що регламентують порядок роботи провідника пасажирського вагону (моторвагонного поїзда). У період її перебування у плановій відпустці роботодавцем було прийнято рішення про залучення провідника пасажирського вагону до комісійної роботи поза контрактом у дні, коли не виконується основна контрактна робота, суть якої полягала у фактичному санітарному обслуговуванні вагонів. Після виходу з відпустки вона була повідомлена в усному порядку про проведення комісійних робіт, призначених на 30 жовтня 2019 року.

30 жовтня 2019 року вона прибула на роботу, однак до виконання комісійних робіт не приступила, посилаючись на те, що з нею не було проведено інструктаж, не вказано місце роботи та об`єм робіт, не видано одяг та засоби для виконання робіт. Про названі обставини вона повідомила керівника Оборотного моторвагонного депо міста Миколаєва в телефонній розмові, однак останній відмовився з нею розмовляти та поклав слухавку. Перебуваючи впродовж 1 часу на роботі в депо вона так і не отримала роз`яснень щодо об`єму виконання робіт.

01 листопада 2019 року прибувши на роботу для виконання основної роботи за контрактом їй було повідомлено, що на 8.00 годину призначена оперативна нарада у начальника моторвагонного депо «Христинівка» і що вона має прибути до навчального класу з особистими поясненнями з приводу її відсутності на роботі згідно з графіком 30 жовтня 2019 року. Крім того, їй було надано письмовий виклик без дати, який вона підписала, що ознайомилася. На нараді надала своє письмове пояснення про обставини перебування на роботі 30 жовтня 2019 року. Фактично до виконання своїх безпосередніх обов`язків в цей день вона допущена не була, в рейс не виїхала. При цьому усно їй було повідомлено, що вона буде звільнена з роботи, та що 04 листопада 2019 року їй необхідно з`явитися на роботу для ознайомлення з наказом про звільнення.

Як станом на 04 листопада 2019 року, так і на момент звернення до суду з цим позовом, вона не була ознайомлена з наказом про звільнення, копія їй не видана, а її трудова книжка перебуває в місті Христинівка. З 01 листопада 2019 року до роботи вона так і не змогла приступити у зв`язку з її не допуском до неї.

08 листопада 2019 року вона отримала лист, в якому їй було повідомлено про те, що в зв`язку з її звільненням 30 жовтня 2019 року за прогул без поважних причин, вона повинна з`явитися у відділ кадрів «Моторвагонне депо Христинівка» для отримання трудової книжки на руки та ознайомлення з відповідними документами.

Протиправність дій відповідача полягає у тому, що її звільнено з роботи без достатніх для цього правових підстав та ще до часу надання нею пояснень, тобто передчасно на одну добу, оскільки лише 01 листопада 2019 року відповідач отримав від неї пояснення щодо факту її відсутності на роботі 30 жовтня 2019 року.

Також вказує, що вона не ознайомлена з розпорядженням відповідача щодо виконання комісійної роботи, та яким чином воно узгоджено з індивідуальним контрактом, укладеним між нею та відповідачем.

Крім того, посилається на те, що вона на час вказаних подій перебувала у стані вагітності. Внаслідок неправомірних дій відповідача, душевних страждань, фізичного та психічного болю, пов`язаного з цим стресом, в неї стався викидень, хоча вона мала намір народити дитину. Втрата ненародженої дитини призвела до того, що вона втратила сенс до життя, оскільки її функція як матері втрачена внаслідок неправомірних дій відповідача щодо її звільнення з роботи.

Враховуючи наведене, позивач остаточно просила визнати її звільнення незаконним, поновити її на роботі у виробничому підрозділі служби приміських пасажирських перевезень «Моторвагонне депо Христинівка» за контрактом на посаді провідника пасажирського вагону, стягнути з відповідача на її користь заборгованість за час вимушеного прогулу за листопад (з 1 по 29 листопада) в сумі 5 349,48 грн та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 19 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач діяв у межах чинного законодавства про працю, а позивач не довела суду обставини, які б давали підстави вважати дії відповідача щодо її звільнення незаконними.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 травня 2021 року рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 19 лютого 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким поновлено ОСОБА_1 на роботі у виробничому підрозділі приміських пасажирських перевезень «Моторвагонне депо Христинівка» АТ «Українська залізниця» на посаді провідника пасажирського вагону з 01 листопада 2019 року. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 95 410,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується факт відсутності позивача 30 жовтня 2019 року на роботі без поважних причин, тобто вчинення нею прогулу, що могло стати підставою для її звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України. Разом із тим, на день видання наказу про звільнення з роботи позивач перебувала у стані вагітності, а тому відповідачем було порушено вимоги статті 184 КЗпП України, яка не допускає звільнення жінок з роботи під час їхньої вагітності, за виключенням випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації. В суді апеляційної інстанції позивач уточнила, що просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за весь період до дати ухвалення остаточного рішення у справі, а позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підтримує.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 червня 2021 року АТ «Українська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 травня 2021 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2021 року справу № 487/8351/19 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 20 серпня 2020 року в справі № 826/9938/17.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та виробничим підрозділом служби приміських пасажирських перевезень «Моторвагонне депо Христинівка» був укладений контракт № 12 (далі - контракт) терміном дії з 18 жовтня 2017 року до 25 жовтня 2022 року. Умовами контракту, а також Робочою інструкцією провідника пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення) оборотного моторвагонного депо Миколаїв, затвердженою начальником виробничого підрозділу «Моторвагонного депо Христинівка» 17 травня 2019 року (далі - інструкція), визначені обсяги роботи, вимоги до якості і строків виконання роботи, права і обов`язки сторін, їх відповідальність, а також умови оплати і організації праці, підстави припинення та розірвання трудових правовідносин (том 1, а. с. 8-11, 68-70).

Про обізнаність ОСОБА_1 зі змістом і умовами контакту та інструкції свідчить її підпис на вказаних документах.

Так, пунктом 4 розділу 2 «Обов`язки сторін» контракту передбачено, що окрім іншого працівник зобов`язується чесно і сумлінно виконувати вимоги діючої Інструкції провідника пасажирського вагону (мотовагонного поїзда) та інші нормативні документи, що регламентують порядок роботи провідника пасажирського вагону (мотовагонного поїзда).

Пунктом 7 розділу 3 «Робочий час» контракту передбачено, що для працівника встановлюється графік роботи і відпочинку, що розробляється на підставі відповідного наказу Укрзалізниці, яким затверджені рекомендовані графіки роботи та відпочинку працівників.

Згідно з пунктами 1.7, 1.8 розділу 1 «Завдання та обов`язки» інструкції працівник бере особисту участь у весняному та осінньому комісійних оглядах дизель-поїздів. Виконує в повному обсязі перелік обов`язків згідно з інструкцією провідника пасажирського вагона (моторвагонного поїзда).

Відповідно до пункту 13 розділу 5 «Відповідальність сторін, вирішення спорів» контракту у випадку невиконання чи неналежного виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та умов цього контракту.

Згідно з положеннями підпункту «в» пункту 17 розділу 6 контракту контракт припиняється з ініціативи роботодавця до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених законодавством (статтями 40, 41 КЗпП України) та цим контрактом.

Так, на виконання умов контракту був складений графік роботи провідників РПД-8 на жовтень місяць 2019 року, згідно з яким ОСОБА_1 30 жовтня 2019 року мала відпрацювати 5 годин комісійних робіт.

Відповідно до змісту рапортів ОСОБА_1 та бригадира «Оборотного моторвагонного депо Миколаїв» Дьоміної Г .В. від 30 жовтня 2019 року позивач, будучи обізнаною з графіком робіт провідників РПД-8 на жовтень 2019 року та необхідністю виходу на роботу для виконання комісійних робіт, прибула до роботи о 08 год. 00 хв., отримала для роботи: халат, гумові рукавиці, швабру, відро, мило у кількості 2 штук, ганчірки (том 1, а. с. 74-75).

У своєму рапорті від 30 жовтня 2019 року позивач зазначила, що виданих засобів для виконання комісійних робіт було недостатньо, а тому вона не змогла виконати комісійні роботи у повному обсязі.

Згідно з рапортом бригадира «Оборотного моторвагонного депо Миколаїв» Дьоміної Г. В. від 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 після отримання засобів для виконання комісійних робіт не приступила до їх фактичного виконання, а посилаючись на невідповідність марки миючих засобів, покинула місце роботи, склавши вищезазначений рапорт.

За наслідками залишення робочого місця працівниками «Оборотного моторвагонного депо Миколаїв» 30 жовтня 2019 року був складений акт про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 , в якому також підтверджено той факт, що позивач, прибувши на роботу 30 жовтня 2019 року для виконання комісійних робіт, о 08 год. 55 хв. покинула робоче місце без попередження та поважних причин (том 1, а. с. 76).

У своїх поясненнях від 01 листопада 2019 року ОСОБА_1 підтвердила той факт, що вона прибула на роботу 30 жовтня 2019 року о 08 год.00 хв. згідно з визначеним графіком для виконання комісійних робіт, проте, посилаючись на недостатність засобів для виконання робіт, не змогла виконати комісійні роботи у повному обсязі. У своїх поясненнях ОСОБА_1 також зазначила, що їй ніхто не повідомив про необхідність прибування на території депо протягом 5 годин, а також де безпосередньо вона мала знаходитися в цей час. Підтвердила, що у зв`язку з названими обставинами о 08 год. 55 хв. вона покинула депо.

Наказом відповідача від 01 листопада 2019 року № 329/ОС про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (вчинення прогулу) (том 1, а. с. 189).

Згідно з довідкою від 05 листопада 2019 року № 74, виданою ТОВ «Медаком», ОСОБА_1 на дату звільнення перебувала у стані вагітності у терміні 3 тижні (том 1, а. с. 115).

Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії ТОВ «Медаком» від 06 грудня 2019 року № 940 у ОСОБА_1 внаслідок психо-емоційного перенавантаження стався викидень на терміні 7 тижнів (том 1, а. с. 116).

В акті інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 02 грудня 2019 року Управління Держпраці у Черкаській області зазначено, що позивач в заяві до Управління посилалася на вагітність на час її звільнення, однак матеріали справи, які перевірялися працівником управління, не містять довідки про вагітність позивача. Також було встановлено з пояснень працівників відповідача з посиланням на журнали вхідної кореспонденції, що така довідка не надходила, що на оперативній нараді факт вагітності позивача не обговорювався, так як вона цей факт не озвучувала, а тому адміністрація не вважала за необхідне враховувати вимоги статті 184 КЗпП України щодо заборони звільнення вагітних жінок (том 1, а. с. 88-99).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною третьою статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Наявність вагітності на день звільнення працівниці за ініціативою власника або уповноваженого ним органу при відсутності ліквідації підприємства, установи, організації являється безумовною підставою для поновлення звільненої особи на раніше займаній посаді.

При цьому для застосування частини третьої статті 184 КЗпП України закон передбачає наявність стану вагітності саме на час звільнення особи, а не на час розгляду справи. Застосування даної норми не ставиться в залежність і від своєчасного повідомлення працівницею власника або уповноваженого ним органу про вагітність.

Наявність вагітності на час звільнення є підставою для поновлення на роботі, а несвоєчасне повідомлення працівницею роботодавця про свою вагітність не впливає на застосування гарантій, передбачених Кодексом законів про працю України.

Такий висновок, зокрема, викладено в постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року в справі № 561/171/17-ц (провадження № 61-28358св18).

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Частинами першою та другою статті 235 КЗпП України встановлено, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

При цьому, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Врахувавши викладене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки, як встановлено судом, позивач на день видання наказу про звільнення з роботи перебувала у стані вагітності, а тому на неї поширювалися гарантії визначені частиною третьою статті 184 КЗпП України, яка не допускає звільнення жінок з роботи під час їхньої вагітності, за виключенням випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неповідомлення позивачем про свою вагітність є необґрунтованими, а висновки суду про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є правильними.

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 20 серпня 2020 року в справі № 826/9938/17, не заслуговує на увагу з огляду на таке.

В постанові від 20 серпня 2020 року в справі № 826/9938/17 Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд для встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Тобто правовий висновок не сформував.

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки довідкам про вагітність ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, оскільки вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, яким суд надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні та не піддав сумнівам їх дійсність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, Верховний Суд як суд права не має повноважень втручатися в оцінку доказів, надану судом апеляційної інстанції, вдаватися до переоцінки доказів та підміняти собою апеляцію.

Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін з підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. А. Калараш Є. В. Петров О. С. Ткачук