Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 759/12565/18

провадження № 61-11571св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національний банк України,

третя особа - Національне агентство з питань запобігання корупції,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Національного банку України, підписану представником Булгаковим Сергієм Валерійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року в складі колегії суддів Таргоній Д. О., Ігнатенко Н. В., Голуб С. А.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Національного банку України, третя особа Національне агентство з питань запобігання корупції про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Національним банком України з 01 жовтня 2015 року на підставі безстрокового трудового договору.

З 01 лютого 2016 року позивач займала посаду заступника директора департаменту - начальника управління перевірок операційних ризиків Департаменту інспекційних перевірок банків Національного банку України, на яку була переведена згідно із наказом Національного банку України № 532-к від 29 січня 2016 року.

30 листопада 2017 року Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 766-рш «Про внесення змін до структури Національного банку України» відповідно до якого з 01 грудня 2017 року зі структури Національного банку України виключили Департамент інспекційних перевірок банків із скороченням штату працівників та створили Департамент виїзних перевірок банків.

10 травня 2018 року на підставі зазначеного рішення та наказу Національного банку України від 12 грудня 2017 року № 4117-к «Про скорочення штату працівників Департаменту інспекційних перевірок банків» відповідачем видано попередження про звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням посади, яку вона обіймає. Вказане попередження не містило пропозицій щодо переведення позивача на інші вакантні посади.

09 липня 2018 року відповідачем видано наказ № 2596-к про звільнення ОСОБА_1 .

Вказує, що в день звільнення 09 липня 2018 року відповідач видав повторне попередження про звільнення, датоване 10 травня 2018 року, вже з запропонованими позивачу посадами для переведення:

- старшого фахівця управління планування та координації Департаменту виїзних перевірок банків (на період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 )

- прибиральника службових приміщень господарського відділу управління господарського забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України.

Від підпису вказаних документів позивач відмовилась, вважаючи їх неправомірними.

Вважає, що звільнення її з займаної посади відбулось без законної підстави, з порушенням встановленого трудовим законодавством порядку, при цьому вважає, що звільнення застосовано відповідачем як захід негативного впливу на позивача у зв`язку із здійсненим нею повідомлення про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції». При звільненні з посади відповідачем не проаналізовані та не враховані факти, які свідчать про її високу трудову кваліфікацію та наявність переважного права для залишення на роботі в порівнянні з кваліфікацією інших працівників, яких не було звільнено.

Оскільки відповідач порушив вимогу щодо пропозиції переведення на іншу наявну роботу за відповідною професією та спеціальністю позивача чи іншу роботу, а за відсутності жодної вільної посади не повідомив про це її у попередженні у встановлені законом строки, що є порушенням частини третьої статті 49-2 КЗпП України, позивач вважає, що її звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, є незаконним.

ОСОБА_1 просила: скасувати наказ Національного банку України № 2596-к від 09 липня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити її на роботі в Національному банку України на посаді заступника директора департаменту - начальника управління перевірок операційних ризиків Департаменту інспекційних перевірок банків; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено порушень законодавства з боку відповідача при її звільненні.

Суд першої інстанції відхилив доводи Національного банку України про застосування до спірних правовідносин статті 42 КЗпП України, оскільки вона не поширюються на випадки працевлаштування вивільнюваних працівників на новостворені посади, оскільки переважне право залишення на роботі та переважне право на працевлаштування на новій посаді не є тотожними.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено; рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позву ОСОБА_1 ;

- визнано незаконним та скасовано наказ Національного банку України № 2596-к від 09 липня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновлено ОСОБА_1 на роботі в Національному банку України на посаді заступника директора департаменту - начальника управління перевірок операційних ризиків Департаменту інспекційних перевірок банків з 10 липня 2018 року;

- стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 2 069 753,40 грн;

- стягнуто з Національного банку України в дохід держави судовий збір 34 728,29 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнення ОСОБА_1 відбулось із порушенням установленого законом порядку, зокрема, одночасно із попередженням про звільнення їй не запропоновано іншої роботи за наявності вакантних посад на підприємстві, які відповідали кваліфікації та досвіду роботи позивача.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що переважне право на залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад; у справі, що переглядається, мало місце скорочення штату працівників усього Департаменту інспекційних перевірок банків у зв`язку із виключенням цього Департаменту із структури НБУ, а тому відсутні підстави для застосування статті 42 КЗпП України.

Аргументи учасників справи

У вересні 2020 року представник Національного банку України подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду й просив її скасувати як таку, що ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

З посиланням на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року в справі № 742/897/16-ц, від 09 липня 2020 року в справі № 809/2894/13-а, від 27 лютого 2020 року в справі № 620/1941/19, від 04 грудня 2018 року в справі № 813/4523/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 804/3325/17, зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 49-2КЗпП України та, оцінюючи рівень кваліфікації позивача, не взяв до уваги низькі результати щорічної оцінки позивача та наявність у неї на день звільнення діючого дисциплінарного стягнення. Вказує, що апеляційний суд невірно визначив суму судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача.

У вересні 2020 року від представника ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі постанову апеляційного суду. Вказує, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього місячного заробітку з час вимушеного прогулу.

У жовтні 2020 року від Національного агентства з питань запобігання корупції до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Національного банку України, в якому агентство просить розглядати справу за наявними у матеріалах справи доказами без участі представника третьої особи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі Верховного Суду від 26 серпня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме:застосування норм права без урахування висновків щодо їх застосування в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року в справі № 742/897/16-ц, від 09 липня 2020 року в справі № 809/2894/13-а, від 27 лютого 2020 року в справі № 620/1941/19, від 04 грудня 2018 року в справі № 813/4523/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 804/3325/17.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала у Національному банку України на посаді заступника директора департаменту - начальника управління перевірок операційних ризиків Департаменту інспекційних перевірок банків.

Рішенням правління Національного банку України від ЗО листопада 2017 року № 766-рш «Про внесення змін до структури Національного банку України» та наказу Національного банку України від 12 грудня 2017 року № 4117-к «Про скорочення штату працівників Департаменту інспекційних перевірок банків» з метою вдосконалення структури прийнято рішення про виключення із структури Департаменту інспекційних перевірок банків із скороченням штату чисельності його працівників.

10 травня 2018 року ОСОБА_1 письмово попереджено про наступне звільнення з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

11 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до керівництва Національного банку України з заявою № 526/30133 про переведення її посаду заступника директора департаменту - начальника управління перевірок нефінансових ризиків Департаменту виїзних перевірок банків.

Департамент у листі-відповіді від 27 квітня 2018 року № В/17-0009/341 повідомив, що у Національному банку України є вакантною посада начальника управління перевірок нефінансових ризиків Департаменту виїзних перевірок банків та запропоновано подати необхідні документи як кандидату на посаду.

Національний банк України 09 липня 2018 року запропонував ОСОБА_1 переведення на інші вакантні посади:

- старшого фахівця управління планування та координації Департаменту виїзних перевірок банків (на період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 );

- прибиральника службових приміщень господарського відділу управління господарського забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України.

10 липня 2018 року ОСОБА_1 звільнена з роботи (наказ Національного банку України від 09 липня 2018 року № 2596-к) у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої та частини другої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За змістом частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові справи, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 345/1663/18 (провадження № 61-1072св20) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення».

У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що попереджаючи позивача 10 травня 2018 року про майбутнє вивільнення, відповідач не запропоновував ОСОБА_1 жодної вакантної посади, а зробив це 09 липня 2018 року у день її звільнення, при цьому запропонував такі вакантні посади:

-старшого фахівця управління планування та координації Департаменту виїзних перевірок банків (на період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 );

- прибиральника службових приміщень господарського відділу управління господарського забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України.

Апеляційний суд встановив, що у Національному банку України за період з 10 травня 2018 року по 09 липня 2018 року вакантними були наступні посади:

- в керівництві НБУ: перший заступник Голови, заступник Голови;

- в Департаменті виїзних перевірок - начальник управління перевірок не фінансових ризиків,

- в Департаменті комунікацій - заступник директора департаменту - начальник управління;

- в Департаменті забезпечення діяльності - прибиральник службових приміщень господарського відділу управління господарського забезпечення;

- директор центрального сховища.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 зазначено, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, повно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшов правильного висновку, що при звільненні ОСОБА_1 не були запропоновані всі вакантні посади, які існували в банку з часу попередження її про наступне звільнення та до звільнення її з займаної посади, а та обставина, що позивачу в день звільнення було запропонована посади старшого фахівця управління планування та координації Департаменту виїзних перевірок банків (на період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 ) та прибиральника службових приміщень господарського відділу управління господарського забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України, від яких вона відмовилась, не доводить факту повного й належного виконання відповідачем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що посада, на яку поновлено апеляційним судом ОСОБА_1 , не відповідає її кваліфікації, не заслуговують на увагу, оскільки до спірних правовідносин не підлягає застосуванню стаття 42 КЗпП України.

Разом з тим, колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги щодо невірного визначення апеляційним судом судового збору, який підлягає стягненню з Національного банку України, з наступних мотивів.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання позову) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; апеляційної скарги на рішення суду 150% ставки, що підлягала сплаті при подання позовної заяви про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року становить 1762,0 грн, 1% від стягнутої суми середнього заробітку становить 20697,53 грн; 5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року 8 810 грн.

За таких обставин розмір судового збору за подання позову та апеляційної скарги становить (1762,0*0,4+8810,0)*250% = 23 787,0 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду в частині стягнення судового збору у розмірі 34 728,29 грн прийнята без додержання норм процесуального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню зі зміною оскарженої постанови у вказаній частині шляхом зменшення розміру судового збору, який підлягає стягненню з Національного банку України в дохід держави до 23 787,0 грн.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 345/1663/18 (провадження № 61-1072св20) не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, оскаржена постанова апеляційного без змін. Судовий збір, за таких обставин покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Національного банку України, підписану представником Булгаковим Сергієм Валерійовичем, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року в частині стягнення з Національного банку України в дохід держави судового збору в розмірі 34 728,29 грн змінити, зменшивши розмір судового збору до 23 787,0 грн.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов