Постанова

Іменем України

05 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 766/3191/20

провадження № 61-5971св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Херсонське учбово-виробниче підприємство Українського товариства глухих,

відповідачі: ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - виконавчий комітет Суворовської районної у м. Херсоні ради,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року

у складі судді Войцеховської Я. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Орловської Н. В., Бездрабко В. О., Майданіка В. В., у справі за позовом Херсонського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - виконавчий комітет Суворовської районної у м. Херсоні ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року Херсонське учбово-виробниче підприємство Українського товариства глухих (далі - Херсонське УВП УТОГ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - виконавчий комітет Суворовської районної у м. Херсоні ради, у якому просило визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь Херсонського УВП УТОГ заборгованість зі сплати житлово-комунальних послуг у розмірі 14 190,72 грн.

Позовну заяву мотивовано тим, що Херсонське УВП УТОГ

на підставі постанови Президії Центрального правління Українського товариства глухих № 155 від 21 листопада 2000 року та акта передачі об`єктів нерухомого майна є балансоутримувачем гуртожитку, розташованого на АДРЕСА_1 , власником якого

є Українське товариство глухих.

04 червня 2010 року на підставі рішення спільного засідання профкому адміністрації та бюро первинної організації Херсонського УВП УТОГ

ОСОБА_1 , яка на той час була працівником Херсонського УВП УТОГ, та її сина ОСОБА_2 було вселено до кімнати АДРЕСА_2 та укладено договір найму житлової площі на період її роботи в Херсонському УВП УТОГ.

27 вересня 2011 року за заявою ОСОБА_1 було прийнято рішення про реєстрацію її місця проживання та місця проживання її сина ОСОБА_2 за вказаною адресою.

З 18 січня 2012 року з відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір найму житлової площі у гуртожитку, за яким їй було надано два ліжко-місця у кімнаті № НОМЕР_3, загальною площею 16 кв. м.

У подальшому ОСОБА_1 було додатково надано у тимчасове користування кімнату № НОМЕР_1 у вказаному гуртожитку та надано дозвіл на вселення до неї ОСОБА_4 , з яким відповідач на той час перебувала у фактичних шлюбних відносинах.

12 січня 2015 року з ОСОБА_1 укладено новий договір найму, за яким вона набула право користування для проживання чотирма ліжко-місцями у кімнатах № НОМЕР_1 та № НОМЕР_3 , загальною площею 27 кв. м у гуртожитку разом зі своїм сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та чоловіком ОСОБА_4 на період до 18 січня 2018 року. Син відповідача

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також був зареєстрований за адресою.

24 травня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено з Херсонського УВП УТОГ на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Відповідачі проживали у гуртожитку після звільнення ОСОБА_1 з Херсонського УВП УТОГ і після закінчення строку дії договору найму, укладеного 12 січня 2015 року строком на три роки.

З червня 2019 року ОСОБА_1 разом із дітьми та чоловіком добровільно залишили гуртожиток, при цьому вона з наймодавцем не погоджувала зберігання права користування житловими приміщеннями гуртожитку.

До моменту звернення до суду із позовом, тобто більше 6 місяців, ОСОБА_1 та члени її сім`ї у гуртожитку не проживають, однак з реєстраційного обліку з місця проживання не знялися.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власницею двокімнатної квартири площею 61 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 . Таким чином, відповідачі самостійно та добровільно визначили собі місце проживання не у гуртожитку.

З огляду на зазначене, на думку позивача, наявні правові підстави визнати відповідачів такими, що втратили право користування гуртожитком.

Крім того, за умовами п. 2.2.5 договору найму від 12 січня 2015 року за проживання у гуртожитку, спожитий газ, воду, електричну та теплову енергію відповідач зобов`язувалася вносити плату щомісячно до 10 числа, наступного за звітним. Однак взяті на себе обов`язки з оплати житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 не виконувала, внаслідок чого станом на січень 2020 року виникла заборгованість у розмірі 14 190,72 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, Херсонське УВП УТОГ просило суд задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року,позов задоволено частково.

Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням гуртожитку за адресою:

АДРЕСА_6 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Херсонського УВП УТОГ 2 064,22 грн

у рахунок погашення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, яка виникла станом на 01 січня 2020 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Враховуючи наявність достатніх доказів непроживання відповідача та членів її сім`ї (дітей) у гуртожитку протягом тривалого періоду (більше шести місяців) з червня 2019 року, враховуючи звільнення ОСОБА_1 з підприємства позивача, яким надавався дозвіл на проживання як працівнику підприємства, а також закінчення строку дії договору найму

12 січня 2018 року, суди вважав можливим задовольнити позовні вимоги в частині визнання ОСОБА_1 та її дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням гуртожитку за адресою: АДРЕСА_6 .

Крім того, судами враховано, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_5 , а тому виходячи з положень статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», її діти мають право на проживання у зазначеній квартирі, незважаючи на факт її перебування у іпотеці.

При цьому судами враховано висновок органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради, який вважав можливим визнати малолітніх дітей такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням.

Крім того, ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 є співвласниками по ј частці кожний приміщення АДРЕСА_8 , що також свідчить про забезпечення відповідача житлом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання

ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням гуртожитку, суди виходили з того, що останній не зареєстрований у гуртожитку, що встановлено з довідки відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб міської ради та копії паспорту.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення заборгованості з житлово-комунальних послуг, суди виходили з того, що згідно із положеннями статті 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги. Відповідно до довідки позивача № 20/09-92 від 29 вересня

2020 року, виданої директором Херсонського УВП УТОГ, станом на 01 січня 2020 року з урахуванням погашеної заборгованості ОСОБА_1 має заборгованість за надані житлового-комунальні послуги в сумі 2 064,22 грн. Вказана сума заборгованості сторонами не спростована, а тому підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, у якій просять оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Зупинено виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року до закінчення касаційного провадження

у справі.

У липні 2021 року справу № 766/3191/20 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зокрема, судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не досліджено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору та не надано оцінки доказам у справі.

Висновок судів про задоволення позовних вимог суперечить правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у справі

№ 465/7083/13-ц, відповідно до якого сам по собі факт не проживання не може бути безумовною підставою для визнання неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування житлом. Також вказаний висновок суперечить практиці ЄСПЛ, відповідно до якої втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Належних і допустимих доказів того, що відповідач із дітьми самостійно звільнила приміщення та відмовилася від користування ним, позивачем не надано.

Крім того, судами порушено норми процесуального права, зокрема,

не залучено до участі у справі співвідповідачів, зокрема, ОСОБА_7 (батька малолітнього ОСОБА_2 , стосовно якого вирішувалося питання про визнання таким, що втратив право користування житлом), а також відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб Херсонської міської ради.

Судами не взято до уваги клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи.

Апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача,

яка перебувала на лікарняному, що свідчить про поважність причин неявки в судове засідання.

ТакожОСОБА_5 посилається на те, що пред`явлений позов подано поза межами позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Доводи інших учасників справи

У липні 2021 року Херсонське УВП УТОГ подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки судами беззаперечно встановлено факт не проживання відповідача у приміщенні гуртожитку. Вказаний факт не заперечувався і самою ОСОБА_1 у судовому засіданні, яка вказувала, що разом зі своєю сім`єю проживає

в м. Києві.

Суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_7 та зупинення провадження у справі до вирішення справи про позбавлення його батьківських прав, оскільки відповідач не зазначала мотивованих підстав для вчинення відповідних дій.

Відповідач була належним чином повідомлена про дату та місце розгляду справи, а тому судом апеляційної інстанції не порушено в цій частині норм процесуального права, як помилково зазначає у касаційній скарзі ОСОБА_1 .

Клопотання ОСОБА_1 про призначення почеркознавчої експертизи для вирішення питання справжності підпису особи на дозволі № 36 від 01 липня 2010 року про вселення також правомірно відхилено судами, оскільки позивачем не оскаржується правомірність вселення відповідача.

Посилання на пропуск позовної давності є помилковим, оскільки судами стягнута заборгованість за житлово-комунальні послуги за період у межах трирічного строку (з 2017 року).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що Херсонське УВП УТОГ на підставі постанови Президії Центрального правління Українського товариства глухих № 155

від 21 листопада 2000 року та акта передачі об`єктів нерухомого майна є балансоутримувачем гуртожитку, розташованого в АДРЕСА_1 , власником якого на підставі свідоцтва про право власності від 18 серпня 2000 року, виданого на підставі рішення № 342 виконавчого комітету Херсонської міської ради, є Українське товариство глухих (а. с.14-17, т. 1)

04 червня 2010 року на підставі рішення спільного засідання профкому, адміністрації та бюро первинної організації Херсонського УВП УТОГ видано дозвіл № 36 від 01 липня 2010 року, відповідно якого ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_2 , 2007 року народження, заселено до кімнати № НОМЕР_3, площею 12 кв. м, без реєстрації на період роботи на УВП УТОГ в гуртожитку підприємства за адресою:

АДРЕСА_1 (а. с. 22-23, т. 1)

04 червня 2010 року між Херсонським УВП УТОГ та ОСОБА_1 укладено договір найму вищезазначеної житлової площі, відповідно якого наймодавець надає наймачу на члену її сім`ї - ОСОБА_2 у користування вищезазначену кімнату. Термін дії договору зазначено: на період роботи на підприємстві (а. с. 24-25, т. 1)

27 вересня 2011 року на підставі рішення спільного засідання профкому, адміністрації та бюро первинної організації Херсонського УВП УТОГ ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_2 зареєстровані в гуртожитку (а. с. 26, т. 1)

07 березня 2012 року на підставі рішення спільного засідання профкому, адміністрації та бюро первинної організації Херсонського УВП УТОГ ОСОБА_1 надана у користування друга кімната № НОМЕР_1 у гуртожитку (а. с. 27, т. 1)

12 січня 2015 року між Херсонським УВП УТОГ та ОСОБА_1 укладено договір найму, згідно з умовами якого ОСОБА_1 надано у строкове платне користування для проживання кімнати

№ НОМЕР_1, НОМЕР_3 загальною житловою площею 27 кв. м у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із наймачем дозволено поселити членів сім`ї: сина

ОСОБА_2 та чоловіка ОСОБА_4 . Строк дії договору - до 12 січня

2018 року.

Згідно з п. 3.2.5. договору найму наймач має право зберігати за собою за погодженням з наймодавцем і на термін, узгоджений із ним, але не більше, ніж на 6 місяців право користування житловим приміщенням у разі своєї тимчасової відсутності чи відсутності членів його сім`ї на підставах і в межах строків, передбачених законодавством або додатком до цього договору

(а. с. 30-31, т. 1)

24 травня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади юрисконсульта за пунктом 1 статті 40 КЗпП України в зв`язку зі скороченням штату (а. с. 32, т. 1)

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Суворовським районним у м. Херсоні відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції

у Херсонській області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено актовий запис № 122. Батьками зазначені ОСОБА_1 ,

ОСОБА_4 (а. с. 39, т. 1)

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання № 16-14-4089

від 31 травня 2017 року, виданою відділом реєстрації місця проживання фізичних осіб Херсонської міської ради, ОСОБА_3 зареєстрований

за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 40, т. 1)

Зі змісту акта від 21 січня 2020 року, складеного комісією Українського товариства глухих, вбачається, що під час перевірки встановлено, що

з червня 2019 року в кімнатах № НОМЕР_1 та

АДРЕСА_2 ОСОБА_1 та члени її сім`ї: чоловік ОСОБА_4 та діти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не проживають (а. с. 33,

т. 1).

Згідно з актом від 02 березня 2020 року провідними спеціалістами служби у справах дітей Суворовської районного у м. Херсоні ради проведено обстеження умов проживання у кімнатах № НОМЕР_1 ,

НОМЕР_3 в будинку АДРЕСА_1 . На момент обстеження умов проживання родини у помешканні була присутня матір ОСОБА_1 та двоє малолітніх синів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Було з`ясовано, що наразі родина перебуває у м. Херсоні, але у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 працює

у м. Києві діти також навчаються у м. Києві, на вихідних та канікулярних днях родина мешкає у м. Херсоні. Зі слів старшого сина ОСОБА_2 було з`ясовано,

що він є учнем 6-А класу Київської ЗОШ № 101 (а. с. 106-107, т. 1).

Виконавчим комітетом Суворовської районної у м. Херсоні ради надано до апеляційного суду висновок щодо розв`язання спору та встановлено, що ОСОБА_1 разом із дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом останнього року не проживають у гуртожитку за адресою:

АДРЕСА_6 .

На час вказаної перевірки органом опіки та піклування встановлено, що малолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають разом із матір`ю та її чоловіком в двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_5 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Згідно з актом обстеження умов проживання малолітніх дітей від 04 березня 2021 року, складеного спеціалістами служби у справах дітей Суворовської районної у м. Херсоні ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мешкають у зазначеній квартирі в умовах, придатних для проживання дітей, мають власну кімнату, облаштовану необхідними речами для виховання та розвитку. Діти відвідують заклади освіти за місцем свого проживання.

З огляду на викладене, орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради вважає можливим визнати малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_6 (а. с. 31-32, т. 2).

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири

АДРЕСА_5 .

ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 є співвласниками по ј частці кожний житлового приміщення АДРЕСА_8 (а. с. 42-45, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі -

у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень

та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини

і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)

та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСРніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСРвизнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз змісту статей 71, 72 ЖК Української РСРдає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі

№ 490/12384/16-ц зроблено висновок щодо застосування статей 71, 72 ЖК УРСР, який полягає в тому, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись право (намір) ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК Української РСР).

У справі, що переглядається, судами встановлено, що відповідачі

ОСОБА_1 і неповнолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_6 , проте не проживають за вказаною адресою з червня 2019 року і причини не проживання визнані судами неповажними.

Суди встановили факт вивезення відповідачем свого майна, переїзд до іншого населеного пункту, навчання дітей в іншому місті, у зв`язку з чим дійшли висновку, що відповідач ОСОБА_1 тривалий час (понад шість місяців) без поважних причин не проживає у спірних житлових приміщеннях, оскільки добровільно обрала інше місце проживання.

Крім того, судами враховано висновок органу опіки та піклування, яким також підтверджено, що ОСОБА_1 з дітьми не проживають у гуртожитку, та вказано, що орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради вважає можливим визнати малолітніх дітей такими, що втратили право користування спірним житлом.

При цьому судами першої та апеляційної інстанцій враховано належність на праві власності ОСОБА_1 житлового приміщення - квартири

АДРЕСА_5 , а також враховано, що ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 є співвласниками по ј частці кожний житлового приміщення АДРЕСА_8 . Зазначене свідчить про те, що судами було дотримано принцип пропорційності при вирішення питання про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розумного співвідношення між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. При цьому у зв`язку з наявністю на праві приватної власності іншого житла

ОСОБА_1 не несе надмірний тягар у зв`язку з втратою права користування гуртожитком, в якому тривалий час не проживає.

Таким чином, ураховуючи наявність достатніх та беззаперечних доказів непроживання відповідача ОСОБА_1 та членів її сім`ї (дітей) у гуртожитку протягом тривалого періоду (більше шести місяців) без поважних причин, а також враховуючи висновок органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Суворовської районної у місті Херсоні ради, належність на праві приватної власності іншого майна, в якому за висновком органу опіки та піклування зроблені належні умови для проживання дітей, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано вважав наявними правові підстави для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про висновок судів про задоволення позовних вимог суперечить правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у справі № 465/7083/13-ц, колегією суддів відхиляються, оскільки правовідносини у цих справах є відмінними з обставинами справи, яка переглядається, у них встановлені різні фактичні обставини та підстави звернення до суду.

У вказаній справі Верховний Суд не зробив правового висновку щодо застосування норми права, а направив справу на новий розгляд для встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, зокрема, чи мають відповідач та її неповнолітні діти інше житло. У той час, як у цій справі судами встановлено, що

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_5 . Крім того, ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2

є співвласниками по ј частці кожний житлового приміщення АДРЕСА_8 .

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Незазначення постанови Верховного Суду чи номера справи не означає, що апеляційний суд розтлумачив і застосував норму права не у спосіб, визначений Верховним Судом.

Крім того, як зазначалося вище, при вирішенні питання про втрату особою права користування житловим приміщенням у порядку статей 71, 72 ЖК Української РСР, суд у кожній конкретно взятій справі, без формального підходу до вирішення якої, з`ясовує обставини, від яких залежить правильність вирішення спору по суті, зокрема, щодо поважності причин тривалого не проживання у спірному приміщенні.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права в частині незадоволення клопотання про призначення почеркознавчої експертизи є безпідставними, оскільки відповідно до вимог статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу, зокрема, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої поставити питання: чи виконано рукописний текст (підпис та П.І.Б. у графі завідуючий гуртожитком дозвіл № 36 від 01 липня 2010 року на тимчасове поселення в гуртожитку Українського товариства глухих «Підпис») у документі «Дозвіл № 36 від 01 липня 2010 року» ОСОБА_15 .?

Разом із тим, предметом спору у цій справі є втрата відповідачем ОСОБА_1 та її малолітніми дітьми права на користування житловим приміщенням у гуртожитку, а не підстави набуття такого права, а сам позивач не заперечує законності вселення відповідача.

Щодо відмови у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_7 та зупинення провадження у справі до вирішення справи про позбавлення його батьківських прав, то відповідач не зазначала мотивованих підстав для вчинення відповідних дій.

Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України, були предметом дослідження апеляційним судом, з висновком якого погоджується і суд касаційної інстанції, оскільки предметом спору в частині стягнення заборгованості є сума заборгованості нарахована з лютого 2017 року, а з позовом позивач звернувся у лютому 2020 року, тобто у межах трирічного строку з моменту нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача, яка перебувала на лікарняному, що свідчить про поважність причин неявки в судове засідання, є безпідставними та не можуть бути безумовною підставою для скасування законного і справедливого судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції із дотримання норм процесуального права належним чином сповістив відповідача про дату та місце розгляду справи, що нею не заперечується,

а тому вона мала можливість використати свої процесуальні права.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року зупинено виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня

2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук