Ухвала

Іменем України

12 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 753/15835/19

провадження № 61-10865ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 вересня 2020 року

та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними, припинення порушеного права (скасування заходів забезпечення позову),

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними, припинення порушеного права (скасування заходів забезпечення позову).

Позовна заява мотивована тим, що у жовтні 2013 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду ОСОБА_5 ,

ОСОБА_1 про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні майном, визнання права сервітуту, зобов`язання вчинити дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди (справа № 753/21685/17; 753/17184/13).

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року вжито заходи забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_1 та його батькові - ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2015 року провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 закрито у зв`язку із відмовою цих осіб від своїх вимог до ОСОБА_5 .

Однак, незважаючи на відмову від позовних вимог до ОСОБА_5 , відповідачі продовжують безпідставно застосовувати арешт щодо майна його батька, ухиляються від зняття цього арешту, чим порушують права ОСОБА_1 , як спадкоємця після смерті батька, щодо розпорядження цим майном.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати неправомірним та таким, що порушує його права, як спадкоємця після смерті батька ОСОБА_5 , застосування до теперішнього часу відповідачами арешту на нерухоме майно, що зареєстровано за ОСОБА_5 ; припинити неправомірне обмеження відповідачами прав ОСОБА_1 , як спадкоємця майна ОСОБА_5 шляхом зняття, накладеного ухвалою Дарницького районного суду міста Києва 19 лютого 2014 року, арешту з 40/100 частин садового будинку, що належать ОСОБА_5 та знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 вересня

2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 вересня 2020 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги про визнання неправомірним застосування відповідачами арешту на нерухоме майно,

що зареєстроване за ОСОБА_5 , та таким, що порушує права ОСОБА_1 , як спадкоємця майна свого померлого батька, не підлягають задоволенню, оскільки право позивача обмежено накладеним судом арештом, а не відповідачами, в межах розгляду цивільної справи

№ 753/21685/17; 753/17184/13.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Також як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 частини другої статті 389 цього Кодексу).

До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки копію постанови Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року отримано 23 червня 2021 року, що підтверджується копією заяви про видачу судового рішення.

Відповідно до частин другої, третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, наявні підстави для його поновлення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Суди встановили, що у жовтні 2013 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні майном, визнання права сервітуту, зобов`язання вчинити дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди (справа № 753/21685/17; 753/17184/13).

В рамках розгляду вказаної справи, ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року заяву ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно, що належало ОСОБА_5 на праві власності, зокрема, 40/100 частин будинку АДРЕСА_1 . Накладено арешт на нерухоме майно, що належало ОСОБА_1 на праві власності, зокрема, 12/100 частин будинку АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить 40/100 частин будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак листом від 22 серпня 2016 року йому було повідомлено, що видача свідоцтва про право на спадщину відкладається до зняття арешту.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2015 року у справі № 753/21685/17 прийнято відмову ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від позову в частині вимог до ОСОБА_5 про відшкодування витрат на усунення недоліків товару, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні майном та визнання права сервітуту. Провадження у справі за позовом

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 закрито. Вказана ухвала суду сторонами не оскаржувалася.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року

у справі № 753/21685/17 прийнято відмову від позову ОСОБА_3

до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди (стягнення витрат на усунення недоліків майна), зобов`язання не чинити перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями, визнання права постійного безоплатного користування нежитловими приміщеннями. Закрито провадження у справі в частині цих позовних вимог.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду в рамках провадження

у справі № 753/21685/17 із заявами про скасування заходів забезпечення позову. Заяви були прийняті судом та розглянуті по суті.

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зняття арешту з нерухомого майна і припинення неправомірного обмеження прав (скасування заходів забезпечення позову), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить, зокрема, припинити неправомірне обмеження відповідачами його прав, як спадкоємця майна ОСОБА_5 , шляхом зняття накладеного ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року арешту з належних ОСОБА_5

40/100 частин садового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 підставою звернення до суду за захистом своїх порушених прав зазначав те, що він є спадкоємцем померлого ОСОБА_5 , і накладений арешт на підставі ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року у справі

№ 753/21685/17 позбавляє його можливості отримати свідоцтво про право на спадщину.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі і вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Частинами першою, третьою статті 151 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 154 ЦПК України

(у редакції, чинній на час звернення з позовом) заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу. Особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення, протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом протягом двох днів.Якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Так, суд, який вжив заходи забезпечення позову, може скасувати їх з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Тобто, суд, який застосував заходи забезпечення позову вправі їх скасувати, лише у тому разі, коли відпадуть підстави, з якими закон пов`язує можливість застосування таких заходів або у забезпеченні позову в цілому.

Питання, пов`язані із забезпеченням позову, зміною виду чи їх скасуванням вирішуються у порядку, передбаченому ЦПК України, і не можуть бути предметом розгляду в іншому провадженні.

Таким чином, встановивши, що ухвала про забезпечення позову була постановлена у справі № 753/21685/17; 753/17184/13, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що згідно із положеннями статті 154 ЦПК України (у редакції, чинній на яка була чинною на момент накладення арешту на спірне майно), вони не вправі скасовувати вжиті іншим судом заходи забезпечення позову.

Таким чином, заходи забезпечення позову у виді арешту нерухомого майна, яке належало ОСОБА_5 , застосовані у цій справі судом першої інстанції, можуть бути скасовані цим же судом за вмотивованим клопотанням учасника справи, і не можуть бути предметом розгляду

у іншому провадженні.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23 березня 2018 року у справі № 753/21031/16 (провадження № 61-1455св18),

від 27 березня 2019 року у справі № 361/2650/16-ц (провадження

№ 61-17983св18) та від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18).

Разом з тим, заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає цивільну справу. При цьому із заявою про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно або грошові кошти) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (стаття 60 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не вірно обраний спосіб захисту.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі

№ 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 23 січня 2019 року

у справі № 522/14890/16-ц (провадження № 14-498цс18).

Суди встановили, що ОСОБА_1 є учасником справи № 753/17184/13-ц; 753/21685/17, в межах якої вжито заходи забезпечення позову. Відтак, питання про скасування таких заходів забезпечення позову має вирішуватися в рамках розгляду такої справи згідно зі статтею 154 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом). Суд не може задовольнити вимоги про скасування арешту, накладного в рамках іншої справи, за окремим позовом заінтересованої особи. Скасування заходів забезпечення позову, накладених в межах іншої справи, за окремим позовом є підміною компетенції суду, який розглядає справу, в межах якої забезпечено позов.

За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна»

та у постанові Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі

№ 753/12741/17 (провадження № 61-15806св19).

Як судові рішення в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Посилання в касаційній скарзі про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5

«Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» не заслуговують на увагу, так як вказана постанова не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 263 ЦПК України і не є підставою для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 753/12741/17 (провадження № 61-15806св19), колегія суддів відхиляє, оскільки вказана постанова була врахована апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Аналізуючи доводи касаційної скарги з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи скарги не спростовують вказаних висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами

статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку

на касаційне оскарження судових рішень задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 вересня 2020 року

та постанови Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року.

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними, припинення порушеного права (скасування заходів забезпечення позову), за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва

від 10 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 25 травня 2021 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук