Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 686/9357/20

провадження № 61-7728св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

третя особа - Національний банк України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Ткач Яни Сергіївни , діючої в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Купельського А. В., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа без самостійних вимог - Національний банк України, про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, зокрема надати копії документів та інформацію по кредиту, яка запитувалася в адвокатського запиті.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 21 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та

АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», укладено споживчий кредитний договір № 880МІ11120821001.

У березні 2019 року ОСОБА_1 в усній формі звернувся у Хмельницьке відділення

АТ «Укрсоцбанк» для отримання детального та обґрунтованого розрахунку усіх сплачених коштів у рахунок погашення кредиту, розрахунку можливої заборгованості, нарахованих процентів, а також із метою отримання копії кредитного договору, графіку погашення платежів, додаткових угод і договору іпотеки.

Проте працівники банку вказаної інформації не надали.

У зв`язку із зазначеним, адвокат ОСОБА_1 - Бейлик А. Б. звернувся до керівника

АТ «Укрсоцбанк» із адвокатським запитом від 08 квітня 2019 року № 21/19, у кому просив надати інформацію та відповідні документи, до якого було долучено, зокрема, нотаріально посвідчену заяву-згоду ОСОБА_1 на розкриття банківської таємниці.

На вказаний запит було отримано відповідь від 17 квітня 2019 року № 04.3-2/55-92 про те, що надання інформації є платною послугою.

Позивач неодноразово повторно звертався до відповідача із вимогою надання необхідної інформації, заповнював бланки-заявки, проте такі також залишено без задоволення.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд задовольнити позовні вимоги, визнати дії неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, зокрема надати копії документів та інформацію по кредиту, яка запитувалася в адвокатському запиті.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2020 року відкрито провадження в зазначеній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання на 02 липня 2020 року.

У червні 2020 року представник АТ «Альфа-Банк» подав відзив на позовну заяву, до якого додав належним чином завірені копії документів, щодо ненадання яких позивач пред`явив зазначений позов.

02 липня 2020 року представник АТ «Альфа-Банк» подав до суду клопотання про закриття провадження в справі, посилаючись на те, що відповідач надав всі витребовувані позивачем документи та інформацію, а тому предмет спору відсутній.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 серпня 2020 року провадження у справі закрито відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України (відсутній предмет спору).

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення та стягнути на його користь із відповідача понесені ним витрати на правову допомогу у зв`язку з пред`явлення позову до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Додатковою ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 грудня 2020 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу

в розмірі 8 985,00 грн.

Додаткова ухвала місцевого суду мотивована тим, що підстави для закриття провадження в справі виникли після подання позовної заяви, а понесені позивачем витрати на правову допомогу підтверджуються належними та допустимими доказами.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 грудня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що стаття 142 ЦПК України не містить положення про відшкодування позивачу витрат на правову допомогу в разі закриття провадження в справі на підставі пункту 2 частини першої статті

255 ЦПК України (за відсутністю предмета спору).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 квітня 2021 року представник Ткач Я. С. , діюча в інтересах ОСОБА_1 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року, в якій просила її скасувати та залишити в силі додаткову ухвалу суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2021року справу № 686/9357/20 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а також на невідповідність постанови суду правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 18 грудня 2019 року в справі № 640/1029/18 та від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Судом апеляційної інстанції не надано оцінки доказам у справі та доводам, викладеним в апеляційній скарзі, які стосувалися лише розміру витрат на правничу допомогу. Разом із тим, під час розгляду заяви в суді першої інстанції відповідач не подавав клопотання про зменшення витрат, а обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги відповідно до положень статті 137 ЦПК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції проігнорував положення частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, відповідно до якої якщо спір виник унаслідок неправомірних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Доводи інших учасників справи

У червні 2021 року АТ «Альфа-Банк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити, постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Альфа-Банк» про захист прав споживача, визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, просив визнати неправомірними дії АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є

АТ «Альфа-Банк», щодо ненадання ОСОБА_1 та його представнику Бейлику А. Б. копій документів та інформації по кредиту, яка запитувалася в адвокатському запиті та зобов`язати АТ «Альфа-Банк» надати документи та інформацію згідно запитів (а. с. 1-32).

У липні 2020 року представником позивача, адвокатом Ткач Я. С., до суду першої інстанції було подано заяву про встановлення позивачу додаткового строку для подання доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом вказаної справи (а. с. 78-83).

У червні 2020 року представник АТ «Альфа-Банк» подав відзив на позовну заяву,

у якому вказав, що з метою належного та правильного розгляду справи надає суду та надсилає позивачу належним чином завірені копії документів, які є предметом спору (а. с. 41-43).

02 липня 2020 року представник АТ «Альфа-Банк» подав до суду клопотання про закриття провадження в справі, у якому вказав, що у підготовчому провадженні у цій справі відповідач виконав позовні вимоги позивача та надав витребовувані ним документи, а тому предмет спору відсутній (а. с. 75-76).

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 28 серпня 2020 року провадження у справі закрито на підставі заяви відповідача про надання позивачу всіх витребуваних ним документів та інформації у порядку, передбаченому частиною другою статті 255 ЦПК України (а. с. 75-76, 89).

У вересні 2020 року представник позивача адвокат Ткач Я. С. звернулася до місцевого суду із заявою про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу (а. с. 90-105).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзивах, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З-поміж основних засад (принципів) цивільного судочинства законодавець виділяє, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ «Альфа-Банк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, зокрема надати копії документів та інформацію по кредиту, яка запитувалася в адвокатського запиті.

До моменту ухвалення рішення по суті спору, відповідач подав до суду відзив,

у якому вказав, що з метою належного та правильного розгляду справи надає суду та надсилає позивачу належним чином завірені копії документів, які є предметом спору.

Згодом, представник банку звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження у справі, оскільки у підготовчому провадженні у цій справі відповідач виконав позовні вимоги позивача та надав витребовувані ним документи, а тому предмет спору відсутній.

Вказане клопотання задоволено судом ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 28 серпня 2020 року та закрито провадження у справі на підставі пункту

2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору сторонами не оскаржувалося.

Після поставлення судом ухвали про закриття провадження у справі на підставі частини другої статті 255 ЦПК України, тобто у зв`язку з відсутністю предмета спору, ОСОБА_1 через представника Ткач Я. С. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду регламентується статтею 142 ЦПК України.

Відповідно до положень цієї статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

У разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження передбачає, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Разом із тим, у результаті закриття провадження процесуальний закон не передбачає відшкодування судових витрат, понесених позивачем.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду

від 09 вересня 2020 року у справі № 308/12079/18.

Таким чином, ураховуючи те, що позивачем не оскаржена ухвала суду про закриття провадження у справі, а стаття 142 ЦПК України не містить положення про відшкодування позивачу витрат на правову допомогу в разі закриття провадження в справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України (за відсутністю предмета спору), суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав відсутніми правові підстави для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, з висновком якого погоджується і суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 грудня 2019 року в справі № 640/1029/18 та від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Так, у справі № 640/1029/18 предметом правового дослідження було, зокрема, вирішення питання про компенсацію на користь відповідача судових витрат на правову допомогу, понесених внаслідок подання позивачем позову до суду неналежної юрисдикції, у зв`язку з чим провадження у справі було закрито.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі зробила висновок про відсутність підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України, оскільки закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що спір підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, не свідчить про свідоме порушення позивачем правил суб`єктної юрисдикції.

У справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання про ухвалення додаткової постанови щодо розподілу судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, на підставі статті 141 ЦПК України у зв`язку з тим, що при прийнятті 13 листопада 2019 року постанови Великою Палатою Верховного Суду розподіл судових витрат не був вирішений у повному обсязі. Таким чином, правовідносини у цих справах не є подібними зі справою, яка переглядається, відмінним є нормативно-правове регулювання вказаного процесуального питання.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки доказам у справі та доводам, викладеним в апеляційній скарзі, які стосувалися розміру витрат на правничу допомогу, є безпідставними, оскільки в цьому випадку у зв`язку з відсутність правових підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат, доводи щодо співмірності розміру таких витрат правового значення не мають.

Посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом положення частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, відповідно до якої у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, свідчать про помилкове тлумачення скаржником норм права, оскільки врегулювання вказаного процесуального питання передбачено статтею 142 ЦПК України, згідно з положеннями якої у результаті закриття провадження процесуальний закон не передбачає відшкодування судових витрат, понесених позивачем.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції щодо вирішення питання про стягнення судових витрат не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержанням норм процесуального права, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення,

а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Ткач Яни Сергіївни , діючої в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук