Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 200/15210/18

провадження № 61-11428св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в складі колегії суддів: Пищиди М. М., Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору та визнання права власності на об`єкт інвестування.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

30 березня 2018 року він уклав з ОСОБА_2 інвестиційний договір будівництва об`єктів нерухомості, предметом якого було спільне будівництво нерухомого майна з отриманням у загальну пайову власність сторін відповідних часток у будинках на умовах і в порядку, передбачених договором.

ОСОБА_1 як замовник будівництва зобов`язався інвестувати та організувати будівництво, а ОСОБА_2 як інвестор - здійснити його фінансове інвестування.

Договором був встановлений графік інвестування, проте відповідач грошові кошти не вніс, що змусило позивача самостійно, за власний кошт проводити будівельні роботи.

З огляду на викладене позивача просив:

розірвати інвестиційний договір будівництва об`єкта нерухомості від

30 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

визнати за ним право власності на:

житловий будинок, загальною площею - 987, 7 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

житловий будинок, загальною площею - 1 232, 5 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

паркувальне місце № 1, загальною площею - 17, 1 кв. м, паркувальне місце № 2, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 3, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 4, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 5, загальною площею - 16, 4 кв. м, паркувальне місце № 6, загальною площею - 16,4 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

паркувальне місце № 1, загальною площею - 17, 1 кв. м, паркувальне місце № 2, загальною площею - 17,1 кв. м, паркувальне місце № 3, загальною площею - 17,1 кв. м, паркувальне місце № 4, загальною площею - 17,1 кв. м, паркувальне місце № 5, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 6, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 7, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 8, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 9, загальною площею - 16, 4 кв. м, паркувальне місце № 10, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 11, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 12, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце

№ 13, загальною площею - 16, 4 кв. м, паркувальне місце № 14, загальною площею - 16, 4 кв. м, паркувальне місце № 15, загальною площею - 16,4 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано інвестиційний договір будівництва об`єктів нерухомості від 30 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на:

житловий будинок, загальною площею - 987, 7 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

житловий будинок, загальною площею - 1 232, 5 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

паркувальне місце № 1, загальною площею - 17, 1 кв. м, паркувальне місце № 2, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 3, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 4, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 5, загальною площею - 16, 4 кв. м, паркувальне місце № 6, загальною площею - 16,4 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

паркувальне місце № 1, загальною площею - 17, 1 кв. м, паркувальне місце № 2, загальною площею - 17,1 кв. м, паркувальне місце № 3, загальною площею - 17,1 кв. м, паркувальне місце № 4, загальною площею - 17,1 кв. м, паркувальне місце № 5, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 6, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 7, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 8, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 9, загальною площею - 16, 4 кв. м, паркувальне місце № 10, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 11, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце № 12, загальною площею - 16,4 кв. м, паркувальне місце

№ 13, загальною площею - 16, 4 кв. м, паркувальне місце № 14, загальною площею - 16, 4 кв. м, паркувальне місце № 15, загальною площею - 16,4 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав умов інвестиційного договору будівництва об`єктів нерухомості належним чином, а саме, не здійснив інвестування, не може провести компенсацію понесених позивачем витрат, тому наявні підстави для задоволення вимог щодо розірвання вказаного договору.

ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, які розташовані на АДРЕСА_3 . Цільовим призначенням зазначених земельних ділянок є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд. Як законний власник земельних ділянок ОСОБА_1 прийняв рішення збудувати житлові будинки та паркувальні місця, уклавши з ОСОБА_2 відповідний інвестиційний договір. Оскільки відповідач не виконав свої обов`язки за інвестиційним договором та не здійснив фінансування будівництва, позивач провів будівельні роботи власним коштом. Враховуючи неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків за інвестиційним договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач втратив право на частку

у збудованих позивачем житлових будинках та паркувальних місцях.

Суд першої інстанції вказав, що позивачем до матеріалів справи долучено технічні паспорти на нерухоме майно, збудоване позивачем, в яких відображено поповерховий план будівель, перелік та площі приміщень, з яких вони складаються; технічний висновок експерта щодо дотримання при будівництві архітектурних, будівельних, санітарних норм.Будівництво нерухомого майна було здійснено на земельній ділянки, яка належить позивачу на праві приватної власності, без порушення цільового призначення земельної ділянки та за власні кошти. Готовність житлових будинків та паркувальних місць до експлуатації у всіх аспектах визначена будівельно-технічним висновком. Тому суд вважав за можливе задовольнити вимоги ОСОБА_1 щодо визнання його права власності на житлові будинки та паркувальні місця, які предметом спору.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись із вказаним рішенням, перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради задоволено.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від

28 листопада 2018 року скасовано, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що до спірних правовідносин повинні застосовуватись норми статей 182, 319, 328, 331 375, 376 ЦК України та частини першої, другої, п`ятої, восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», але суд першої інстанції їх фактично не врахував.

Крім того, на переконання апеляційного суду, розгляд цієї справи відбувся з порушенням норм процесуального права щодо територіальної юрисдикції, оскільки позов пред`явлено щодо визнання права власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які не належить до території Бабушкінського району міста Дніпра. Спірне нерухоме майно знаходиться на території Жовтневого району міста Дніпра. Ця обставина є підставою для обов`язкового скасування рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що прокурор звертався до апеляційного суду зі скаргою на рішення суду першої інстанції в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, у зв'язку з поважністю причин пропуску строку. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 16 грудня 2019 року першому заступнику прокурора Дніпропетровської області лише в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради поновлено строк на апеляційне оскарження рішення та відкрито апеляційне провадження. Водночас апеляційний суд всупереч нормам статей 356, 357, 358 ЦПК України під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у цій справі не дослідив та вирішив питання щодо прийняття чи відмови у відкритті апеляційного провадження щодо розгляду апеляційної скарги першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

У оскарженій постанові суду апеляційної інстанції не враховано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, та не досліджено питання щодо наявності чи відсутності підстав для представництва прокурором ані Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, ані Дніпровської міської ради. Відсутність факту звернення суб`єкта владних повноважень із позовом до суду, не може свідчити про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів.

Позивач зазначає, що на обґрунтування додержання процедури, передбаченої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», в апеляційній скарзі міститься посилання прокурора на те, що Дніпровську міську раду та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради повідомлено про ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі, яким порушено права та інтереси цих осіб. На підтвердження цих обставин до апеляційної скарги додано листи адресовані Дніпровській міській раді від

22 листопада 2019 року№ 05/2-2447вих-19 та Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 22 листопада 2019 року № 05/2-2446вих-19, а також реєстр поштових відправлень від імені прокуратури із зазначенням в ньому реквізитів цих листів. Проте ці документи не є належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 76 - 82 ЦПК України щодо підтвердження обізнаності Дніпровської міської ради та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради про порушення інтересів держави, а також їх бездіяльності (нездійснення захисту інтересів держави).

Прокурор, обґрунтовуючи наявність порушення інтересів держави рішенням суду першої інстанції, вказував, що позивач не уклав договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та не сплатив пайовий внесок до місцевого бюджету, а суд першої інстанції безпідставно втрутився у дискреційні повноваження Дніпровської міської ради та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міськради. Суд апеляційної інстанції, приймаючи ці аргументи, не надав оцінки тому, що зазначені твердження прокурора не підтверджені належними та допустимими доказами. Договори про пайову участь на розвиток соціальної інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра були укладені між Дніпровською міською радою та ОСОБА_1 17 березня 2020 року за об`єктами, які є предметом спору. На виконання зазначених договорів, пайова участь відповідно до умов договорів була сплачена ОСОБА_1 на рахунок Дніпровської міської ради у розмірі 185 843,66 грн та 335 602,62 грн.

Суд апеляційної інстанції не вирішив клопотання позивача від 30 червня

2020 року про відкладення розгляду справи, розглянув справу без врахування наявності поважної причини неявки позивача та за його відсутності, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд також дійшов помилкового висновку, що розгляд цієї справи судом першої інстанції відбувся з порушенням норм процесуального права про територіальну юрисдикцію, оскільки позов пред'явлено щодо визнання права власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , тобто яке знаходиться поза межами території Бабушкінського району міста Дніпра. На переконання апеляційного суду, ці адреси знаходяться у межах території Жовтневого району міста. Ця обставина стала підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції. Проте, в супереч нормі статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції, зробивши висновок щодо порушення правил підсудності судом першої інстанції, не зазначив та не послався на дослідженні ним докази на підтвердження такого висновку. Ні апеляційна скарга прокурора, ні матеріали справи не містять жодного посилання на ці обставини, а також документів на підтвердження висновку суду апеляційної інстанції щодо порушення норм процесуального права про територіальну юрисдикцію. Позивач наголошує, що спір виник з приводу нерухомого майна, яке територіально розташоване на території Шевченківського (до перейменування Бабушкінського району) міста Дніпра.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що саме позивач за власні кошти побудував житлові будинки на земельних ділянках, які належать йому на праві приватної власності із дотримання цільового призначення землі. Крім того, у матеріалах справи містяться технічні паспорти на нерухоме майно, збудоване позивачем, в яких відображено поповерховий план будівель, перелік та площі приміщень, з яких вони складаються; технічний висновок експерта щодо дотримання архітектурних, будівельних, санітарних норм при будівництві.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року відзив прокурора прокуратури Дніпропетровської області на касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року відзив Дніпровської міської ради на касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 25 серпня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (стаття 126, частина перша статті 127 ЦПК України).

У частині першій статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).

Наведені вимоги процесуального закону унеможливлюють відкриття апеляційного провадження та апеляційний перегляд справи до вирішення питання щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Європейський суд з прав людини вказав, що «у декількох попередніх справах, у яких порушувалися доволі схожі процесуальні питання, Суд встановив, що коли строк для оскарження поновлюється після спливу значного періоду часу без жодної потреби у виправленні серйозних судових помилок чи недоліків правосуддя, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Тоді як вирішення питання про будь-яке поновлення строку на оскарження відноситься саме до повноважень національних судів, такі повноваження не є необмеженими. У кожній справі національні суди мають перевірити, чи є підстави для поновлення строку на оскарження виправданими, а також обґрунтувати своє рішення про поновлення строку. У цій справі провадження було відновлено після затримки у шість місяців, що є суттєво меншим періодом, аніж затримки у понад два роки та один рік відповідно у згаданих справах «Пономарьов проти України» та «Устименко проти України». Проте це не означає, що у цій справі для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції ВССУ користувався необмеженою свободою розсуду, розглядаючи питання про відновлення провадження за поданою із запізненням касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області. ВССУ повинен був застосовувати відповідні процесуальні норми згідно з принципом юридичної визначеності. З цього випливає, що ВССУ просто погодився з аргументом заступника прокурора про порушення строку з «поважних причин», оскільки про рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 вересня 2011 року він дізнався зі звернення одного з опонентів заявника, поданого до прокуратури 04 квітня 2012 року, і задовольнив його клопотання про поновлення строку. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування щодо відновлення провадження у справі заявника»(SABADASH v. UKRAINE № 28052/13, § 31-34, ЄСПЛ, від 23 липня 2019 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зроблено висновок про те, що: «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що з апеляційною скаргою на заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року, в якій міститься клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради звернувся 27 листопада 2019 року (т. 2, а. с. 1).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрито апеляційне провадження у справі.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску вказаного строку поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку не є належним мотивуванням для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд передчасно та безпідставно відкрив апеляційне провадження.

Крім того, перший заступник прокурора Дніпропетровської області звертався з апеляційною скаргою на заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради.

Матеріали справи свідчать, що апеляційний суд відкрив апеляційне провадження та вирішив справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради. Водночас суд, всупереч нормам статей 356, 357, 358 ЦПК України, не дослідив та вирішив питання щодо відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження щодо розгляду апеляційної скарги першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

Оскільки встановлено підставу для скасування ухвали про відкриття апеляційного провадження та постанови апеляційного суду, направлення справи для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, іншим доводам касаційної скарги колегія суддів оцінку не надає.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Беручи до уваги необхідність врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) колегія суддів вважає, що: ухвала про відкриття провадження за апеляційною скаргою прокурора та постанова прийняті без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду та ухвалу апеляційного суду про відкриття провадження за апеляційною скаргою скасувати і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року скасувати.

Передати справу № 200/15210/18 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 рокувтрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат

Судді:Н. О. Антоненко

І. О. Дундар М. М. Русинчук М. Ю. Тітов