ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2021 року

м.Суми

Справа №592/1056/20

Номер провадження 22-ц/816/1291/21

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Ткачук С. С.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 червня 2021 року, ухвалене у складі судді Костенка В.Г. у м. Суми, повний текст якого складено 09 червня 2021 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом про поділ спільного майна подружжя. Свої вимоги мотивував тим, що вони з відповідачем з 13 жовтня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу ОСОБА_2 був відкритий банківський рахунок на якому розміщено 4500 доларів США, що по курсу НБУ становить 109137 грн 15 коп., а тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Посилаючись на те, що вони не дійшли з відповідачем згоди щодо поділу спільно нажитого майна, просив суд ухвалити рішення, яким визнати за ним право власності на Ѕ частину банківського вкладу в АТ КБ «ПриватБанк», відкритому на ім`я ОСОБА_2 у розмірі 2250 доларів США, що по курсу НБУ на 20 січня 2020 року становить 54568 грн 57 коп.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 червня 2021 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що він за власні кошти утримує житло, родину, придбає продукти харчування та, за наявності фінансової можливості, надає фінансову допомогу. Зазначає, що грошові кошти на депозитному рахунку, відкритому на ім`я відповідача, були розміщені під час перебування в шлюбі, а тягар доведення обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Позивач стверджує, що при наявності доведеного факту приховування відповідачем від нього про існування спірних коштів, а також їх використання на власний розсуд та проти його волі, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку відсутність підстав для задоволення заявлених ним вимог.

Від відповідача відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк подано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що з 13 жовтня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с. 5).

14 березня 2019 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір №SAMDNWFD0072268142600 вклад «Стандарт» на місяць, відповідно до якого на депозитному рахунку ОСОБА_2 було розміщено 4500 доларів США, які були повернуті 03 травня 2019 року (а.с. 41-42, 43, 44).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 жовтня 2019 року, що набрало законної сили 15 листопада 2019 року, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено джерело походження грошових коштів, їх існування на момент припинення шлюбних відносин, а також їх використання відповідачем не в інтересах сім`ї.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Частинами 1 та 2 статті 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Тобто, з вказаних норм слідує, що розподілу підлягає спільно нажите майно подружжя, яке перебувало у їх власності на час розірвання шлюбу, а також те майно, що було відчужене або використане одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та не в інтересах сім`ї чи не на потереби сім`ї.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано сторонами, що грошові кошти в сумі 4500 доларів США, на депозитному рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_2 , були розміщені 14 березня 2019 року та зняті 03 травня 2019 року, тобто під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в шлюбі.

ОСОБА_2 вказувала на те, що спірні грошові кошти не є спільною сумісною власністю подружжя, так як вони були подаровані її батьками та про їх існування позивач не знав, що вказує на те, що не набувалися ними за рахунок спільної праці. Допитані в суді в якості свідків батьки відповідача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , підтвердили, що вони фінансово допомагали дочці у 2019 році та надавали кошти на її з дитиною відпочинок.

Вказані відповідачем обставини набуття нею грошових коштів не були спростовані на доказах позивачем. Більш того, ОСОБА_1 вказує на те, що про існування грошових коштів у зазначеному розмірі йому взагалі нічого не було відомо, що також ставить під сумнів можливість їх накопичення відповідачем під час шлюбу за рахунок спільних доходів подружжя.

Колегія суддів погоджується також і з висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували те, що на час розірвання шлюбу спірні грошові кошти перебували у відповідача. Сам факт існування грошових коштів в період перебування в шлюбі не є підставою для їх поділу між подружжям після його розірвання.

Крім того, позивачем не надано доказів на спростування доводів відповідача про використання грошових коштів після їх зняття з депозитного рахунку на потреби сім`ї, а саме утримання дитини та її відпочинок. Матеріали справи також не містять доказів використання спірних грошових коштів у супереч інтересам їх сім`ї.

Посилання позивача на те, що він надавав кошти на утримання житлового будинку, співвласником якого він є, та на потреби родини, не спростовує правильність висновків суду першої інстанції про недоведеність заявлених позовних вимог.

Таким чином, зважаючи на те, що по справі не зібрано доказів, які б беззаперечно підтверджували, що відповідач на власний розсуд, без відповідної на те згоди позивача, і не в інтересах сім`ї розпорядилася спірними грошовими коштами, а тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правих підстав для задоволення вимог позивача щодо їх поділу.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: О.Ю. Кононенко

С.С Ткачук