УКРАЇНА

Романівський районний суд Житомирської області

290/1290/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

6 серпня 2021 року смт. Романів

Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Кірічука М.М. з участю секретаря судового засідання Панасюк К.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Омельчука В.О., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача - адвоката Шевчук О.С., розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Романів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю,-

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Романівського районного суду Житомирської області із позовом, в якому просить суд встановити факт його проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2009 року та визнати житловий будинок по АДРЕСА_1 їх з відповідачем спільною сумісною власністю.

Позов обґрунтований тим, що відповідач оспорює його право спільної сумісної власності на спірний житловий будинок та не визнає факту їх спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

При викладенні фактичних обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що він з січня 2009 року проживав з відповідачем однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, вели спільний бюджет ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . В січні 2011 року він з відповідачем за спільні кошти купили будинок по АДРЕСА_1 , який зареєстрували на ОСОБА_2 . У цьому будинку за кошти, які заробляв позивач, зробили ремонт , а саме добудували веранду, дві житлові кімнати, облаштували в будинку туалет, ванну кімнату, зробили водопостачання, каналізацію, водяне опалення, капітально відремонтували весь будинок, на подвір`ї побудували новий сарай та викопали криницю. З 04.09.2015 по даний час спірний будинок є його зареєстрованим місцем проживання.

Окрім цього, під час розгляду справи, як на підставу позовних вимог, позивач послався на ту обставину, що у 2019 році ОСОБА_2 зверталася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, в якій зазначила, що вона з 2009 року перебувала з ним у цивільному шлюбі.

Відповідач та її представник позов не визнали, посилаючись на те, що сімейних відносин між сторонами не було, а спірний житловий будинок відповідач придбала особисто за власті та позичені кошти. За власні кошти ОСОБА_2 було також здійснено ремонт будинку. Щодо наявності спільної дитини з позивачем та реєстрації місця проживання останнього в спірному будинку відповідач не заперечила. Щодо посилання позивача на заяву про видачу судового наказу про стягнення аліментів на сина ОСОБА_3 , як на доказ проживання ними однією сімєю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, відповідач пояснила, що вказану заяву складав адвокат, який помилився щодо фактичних обставин її з ОСОБА_1 стосунків.

Суд, дослідивши письмові докази, що надані сторонами, заслухавши пояснення сторін та їх представників, перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 26.01.2011 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 26 січня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Романівського нотаріального округу Прогонним Є.М., зареєстрованим в реєстрі за № 106.

Згідно довідки від 07.12.2020 № L06L1RD574VDG6F8, виданої акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_2 здійснювала платежі за спожиту електроенергію в будинку по АДРЕСА_1 .

В довідці від 04.12.2020 №2692, виданої Миропільською селищною радою Житомирської області, зазначено, що ОСОБА_2 сплачує податок за землю, на якій розташований спірний будинок.

Вищевказаний будинок, відповідно до відомостей про місце реєстрації, які містяться в паспорті позивача та довідки про реєстрацію місця проживання від 24.11.2020 № 2606, з 04.05.2015 є зареєстрованим місцем проживання останнього.

Також встановлено, що позивач та відповідач мають спільного сина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 21.07.2017 серія НОМЕР_1 та визнається сторонами.

Довідкою від 13.01.2021 №75/01-10 та довідкою від 04.12.2020 № 2288, які видані управлінням праці та соціального захисту населення Романівської районної державної адміністрації, підтверджується, що ОСОБА_2 мала статус одинокої матері та отримувала відповідну допомогу на дитину ОСОБА_3 2010 року народження за період з 01.11.2010-31.12.2015.

Відповідно до довідки від 11.01.2021 № 22, виданої Миропільською селищною радою Житомирської області, інформація щодо спільного проживання позивача та відповідача в період з 2011 року по 2018 рік за адресою : АДРЕСА_1 відсутня.

08.11.2019 ОСОБА_2 звернулася до Романівського районного суду Житомирської області із заявою про видачу судового наказу, в якій зазначено, що вона перебувала із позивачем у цивільному шлюбі з січня 2009 року та від спільного проживання вони мають дитину.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Згідно частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Частиною першою статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що для визнання майна спільною власністю на підставі статті 74 СК України, потрібно підтвердити факт проживання осіб однією сім`єю без шлюбу у той період, коли було придбане спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити факт спільного проживання сторін у справі та обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Відповідно до положень статей 77, 78, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, докази подані сторонами поза межами процесуальних строків без зазначення причини несвоєчасного подання, судом до розгляду не приймаються.

Докази подані позивачем згідно цивільного процесуального законодавства не підтверджують його доводи про те, що він на час придбання спільного житлового будинку був пов`язаний з відповідачем спільним побутом, мав з останньою спільні права та обов`язки, а також, що спірний будинок придбаний внаслідок його з відповідачем спільної праці.

Не можна погодитися з доводами ОСОБА_1 про те, що наявність у сторін спільного сина, може свідчити про наявність у них спільного бюджету, ведення ними спільного господарства, спільних витрат та придбання іншого майна в інтересах сім`ї, а свідчить лише про те, що сторони мали відносини як чоловік та жінка, проте не свідчить про утворення родини та спільність побуту. Суд також вважає необґрунтованим посилання позивача на визнання відповідачем у заяві про видачу судового наказу про стягнення аліментів на неповнолітню дитину факту перебування з ним у цивільному шлюбі, оскільки законодавство України не містить визначення поняття «цивільний шлюб», що унеможливлює однакове тлумачення відносин, притаманних такому «шлюбу».

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного. Відповідачем було подано попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат та зроблено заяву про відшкодування судових витрат в розмірі 13400, 00 грн.

Вищезазначена заява про відшкодування судових витрат підлягає залишенню без розгляду з таких підстав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої - п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Оскільки, ОСОБА_2 всупереч положенню частини третьої статті 137 ЦПК України до вказаної заяви не надала детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та доказів щодо розміру витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи (договорів, рахунків), суд позбавлений можливості встановити обґрунтованість стягнення правничої допомоги та перевірити співмірність заявленого розміру правничої допомоги з виконаною роботою, а тому залишає заяву про відшкодування судових витрат без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю відмовити.

Заяву ОСОБА_2 про відшкодування судових витрат в розмірі 13400, 00 грн залишити без розгляду.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Тридцятиденний строк на оскарження даного судового рішення слід обчислювати з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде складено 12 серпня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя М.М. Кірічук