Справа № 643/8385/21

Провадження № 2/643/3957/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2021 року м.Харків

Московський районний суд м. Харкова в складі:

Головуючого судді - Кононенко Т.О.

за участю секретаря - Морозової О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Московського районного суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою керівника Салтівської окружної прокуратури м.Харкова, в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати,

встановив:

Виклад позиції позивача

Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, в інтересах держави в особі позивача Харківської міської ради звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в загальному розмірі 455600,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що за результатом комплексного вивчення наявних документальних матеріалів та інформації виконавчих органів міської ради, а також проведеного обстеження земельної ділянки встановлено, що право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», що знаходиться на земельній ділянці площею 0,1434 га з кадастровим номером 6310137500:11:002:0085 ( АДРЕСА_1 ) зареєстровано наступним чином, відповідачу по справі на праві власності належить 10/100 нежитлових приміщень 1-го поверху - місця спільного користування № ІІ, ІІІ, ІV, 22-:-25 в нежитловій будівлі літ. «А-1» загальною площею 74 кв.м. на підставі договору № 1385 від 03.11.2016 року; право власності на не житлове приміщення 1- го поверху № 42 в нежитловій будівлі літ. «А-1» загальною площею 12,3 кв.м на підставі договору № 1385 від 03.11.2016 року, право власності на не житлове приміщення 1- го поверху № І, 7 в нежитловій будівлі літ. «А-1» загальною площею 64,8 кв.м на підставі договору № 1690 від 12.07.2011 року, право власності на не житлове приміщення 1- го поверху № 2-:-6, 26-:-41 в нежитловій будівлі літ. «А-1» загальною площею 222,1 кв.м на підставі договору № 1690 від 12.07.2011 року. Відповідач не має права власності та право землекористувача щодо земельної ділянки площею 913,68 кв. м (частина земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:09:004:0031 загальною площею 0,1434 га) за адресою: АДРЕСА_1 та він є суб`єктами плати за землю у формі земельного податку.

Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у власності територіальної громади міста Харкова. Відповідачі використовують вказану земельну ділянку для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, що їм належить, проте орендна плата за її використання відповідачем не сплачується. Посилаючись на вищевказані обставини позивач просив стягнути безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у розмірі 455600,18 грн за період з 01.01.2020 по 31.03.2021 року .

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 18.05.2021 року позовну заяву залишено без руху , надано строк для усунення недоліків.

28.05.2021 року позивачем на адресу суду направлено заяву про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 01.06.2021 року було прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

27.07.2021 року на адресу суду повернулося поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, яке отримано матір`ю відповідача 23.07.2021 року.

Відповідач повідомлявся належним чином, у становлений законом спосіб , шляхом направлення судової повістки-повідомлення та шляхом розміщення оголошення на сайті суду, відзив на позовну заяву не надіслав.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відповідачу належить 10/100 нежитлових приміщень 1-го поверху - місця спільного користування № ІІ, ІІІ, ІV, 22-:-25 в нежитловій будівлі літ. «А-1» загальною площею 74 кв.м. на підставі договору № 1385 від 03.11.2016 року; право власності на не житлове приміщення 1- го поверху № 42 в нежитловій будівлі літ. «А-1» загальною площею 12,3 кв.м на підставі договору № 1385 від 03.11.2016 року, право власності на не житлове приміщення 1- го поверху № І, 7 в нежитловій будівлі літ. «А-1» загальною площею 64,8 кв.м на підставі договору № 1690 від 12.07.2011 року, право власності на не житлове приміщення 1- го поверху № 2-:-6, 26-:-41 в нежитловій будівлі літ. «А-1» загальною площею 222,1 кв.м на підставі договору № 1690 від 12.07.2011 року., розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

02.07.2020 року головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального тролю Харківської міської ради вжиті заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та здійснено обстеження, визначення меж, площі та конфігурації вказаної земельної ділянки.

Обстеженням на місцевості встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 02.07.2020 № 214660948 право оренди земельної ділянки площею 0,1434 га (кадастровий номер 6310137500:11:002:0085) з 16.10.2019 припинене на підставі постанови Вищого Господарського суду України від 03.03.2010 у справі № 54/64-09, постанови Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 у справі № 54/64-09, рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2009 року у справі №с 54/64-09. На земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 розташована нежитлова будівля літ. «А-1», право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №8-20 загальною площею 108,0 кв.м. та право власності на 90/100 загальною площею 74 кв.м. нежитлові приміщення 1-го поверху - місць спільного користування № ІІ, ІІІ, ІV, 22-25 належить ОСОБА_2 та 10/100 загальною площею 74 кв.м. нежитлові приміщення 1-го поверху - місць спільного користування № ІІ, ІІІ, ІV, 22-25, право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №42 загальною площею 12,3 кв.м., право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №1,7 загальною площею 64,8 кв.м. , право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №2-6, 26-41 загальною площею 222,1 кв.м. зареєстроване за ОСОБА_1 .

Земельна ділянка по вищевказаній адресі використовується відповідачами по справі, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1».

Площа земельної ділянки орієнтовано 0,1434 га не огороджена.

Позивач стверджує, що Харківською міською радою договір оренди землі за адресою: АДРЕСА_1 з відповідачем не укладався.

Відповідно до наданих суду розрахунків Харківської міської ради загальний розмір безпідставно збережених коштів ОСОБА_1 та недоотриманих місцевим бюджетом доходів за період з 01.01.2020 по 31.03.2021 року становить 455600,18 грн.

Оцінка суду

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Цивільному процесуальному кодексу України (ст. 4).

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77, 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.4 ст. 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосується предмета доказування.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» та приписами 93 ЗК України передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У відповідності до частини 2 статті 120 ЗК України, у випадку, коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

При зверненні з даним позовом позивач послався на положення статей 1212 - 1214 ЦК України як на правову підставу своїх вимог та при цьому зауважив, що заявлена до стягнення сума є несплаченою відповідачем платою за використання земельної ділянки комунальної власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим ХМР завдано шкоди у вигляді неодержаної орендної плати за землю.

Виходячи зі змісту статті 120 ЗК України, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі. Водночас виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас зі змісту статті 125 ЗК України випливає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на положення статті 125 ЗК України, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Отже, з моменту виникнення права власності на вищезазначене нерухоме майно у відповідачів виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нежитловими будівлями.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (статті 14.1.72, 14.1.73 ПК).

Правомірне набуття відповідачем права власності на нерухомість, що в силу положень Земельного кодексу України породжує у нього, як у власника нерухомого майна, виникнення обов`язку з оформлення відповідного речового права на землю.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 дійшла висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

За змістом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна І не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Таким чином, заявлена до стягнення сума є несплаченою відповідачем та безпідставно збереженою платою за використання земельної ділянки комунальної власності, без укладення договору оренди та підлягає стягненню з відповідачів на користь Харківської міської ради.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, враховуючи їх доведення та обґрунтованість під час розгляду справи.

Крім того, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідачів підлягає стягненню судові витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4,5,13,76-83,141,265 ЦПК України, суд-

вирішив:

Позов керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, в інтересах держави в особі позивача Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених кошів- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 455600,18 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Салтівської окружної прокуратури міста Харкова витрати по сплаті судового збору в розмірі 2800 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а якщо апеляційну скаргу подано- після закінчення апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, а у разі його ухвалення за відсутності учасників справи- в той же строк з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до Харківського апеляційного суду через Московський районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони та учасники справи:

Позивач: Керівник Салтівської окружної прокуратури м.Харкова, адреса: 61038, м.Харків, вул. Маршала Батицького, 23, в інтересах держави в особі Харківської міської ради, адреса: 61003 м.Харків, м-н. Конституції, б. 7.

Відповідач: ОСОБА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення по справі складено 12 серпня 2021 року.

Суддя: Т.О.Кононенко