ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/264/21 Справа № 694/215/19 Категорія: ч. 1 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції Сакун Д. І. Доповідач в апеляційній інстанції Соломка І. А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:

головуючого судді                 Соломки І. А.

суддів                                         Поєдинка І. А.,Ятченка М. О.

секретаря судового засіданняЄгорової С. А.

за участі:

прокурораВітер Л.В.,

обвинуваченого                             ОСОБА_1 ,

захисника                                       Тимченка М.М.,

потерпілих                                      ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представників потерпілих             Мельника С.Є., Дубинського В.М.,                                                 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження № 12017250140000785 за апеляційними скаргами захисника Тимченка М.М. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , представника потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 – адвоката Мельника С.Є. на вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року, яким

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українець, громадянин України, маючий на утриманні неповнолітню дитину, уродженець с. Озірна, Звенигородського району, Черкаської області, проживаючий по АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, до штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн., без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Звільнено ОСОБА_1 від призначеного покарання, на підставі ч.5 ст.74, ст.49 КК України.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 процесуальні витрати на залучення експертів в сумі 23383,60 грн.

Цивільні позови ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4   про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь:

- ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 2825,92 грн. та моральної шкоди в розмірі 35000,00 грн.;

- ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, пов`язаної з ушкодженням здоров`я, 51988,75грн. та в рахунок відшкодування матеріальних збитків внаслідок пошкодження автомобіля 240237 грн. та моральної шкоди в розмірі 70000,00 грн.;

- ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 16241,02грн., та завданої моральної шкоди в розмірі 25000,00грн.

Вирішена доля речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України, 

в с т а н о в и л а :

Вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 20.01.2021 ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за те, що 08.07.2017 близько 15 години, керуючи автомобілем «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись в м. Звенигородка Черкаської області на перехресті проспекту Шевченка та вулиці Шмідта, порушуючи вимоги пунктів 2.3 б), 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, зі змінами та доповненнями, не стежив за дорожньою обстановкою, був неуважний, при повороті ліворуч на вулицю Шмідта не надав перевагу в русі і вчинив зіткнення із автомобілем «Suzuki SX4», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався прямолінійно через перехрестя в зустрічному напрямку.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Suzuki SX4» , д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 отримав травму правого колінного суглобу з переломом внутрішнього виростку стегнової кістки, ушкодженням медіального меніску, медіальної колатеральної зв`язки та крововиливом в порожнину суглобу (гемартроз), що згідно з висновком експерта № 02-01/1589 від 08.09.2017, відноситься до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я; садна нижніх кінцівок відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Пасажирка автомобіля «Suzuki SX4», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 отримала перелом правої ключиці зі зміщенням уламків, травму тазу з переломом кісток справа, що згідно з висновком експерта № 02-01/1588 від 08.09.2017 відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я; травму голови зі струсом головного мозку, садна обличчя , що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Пасажир автомобіля «Suzuki SX4», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_4 отримав закритий перелом обох кісток лівої гомілки, травматичний набряк м`яких тканин лівої гомілки, що згідно висновку № 02-01/1590 від 08.09.2017 відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.

Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , а саме вимог пунктів 2.3 б), 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, відповідно до висновку експерта №706/720/18-23 від 30.07.2018 знаходяться у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді заподіяння середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Не погоджуючись з вироком суду, захисник Тимченко М.М. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просив його скасувати через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що висновки судово-медичних експертиз № 02-01/1588, № 02-01/1589, №02-01/1590 від 01.09.2017 є недопустимими доказами, оскільки медична документація потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 органом досудового розслідування здобута в поза процесуальний спосіб та не була відкрита стороні захисту.

Судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено в приєднані до матеріалів справи та дослідженні в судовому засіданні доказів сторони захисту, а саме CD-диску із зображеннями місця події від 08.07.2017, які з урахуванням висновків авто технічних експертиз та даних, отриманих під час допитів експертів, мали значення для встановлення об`єктивних обставин справи.

Також судом першої інстанції не надано оцінки діям водія ОСОБА_3 , як учасника дорожнього руху з точки зору їх відповідності ПДР та відповідним наслідкам, що настали.

Крім того, судом не вірно визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального проступку, так як на момент події  08.07.2017 , дане діяння відповідно до ст. 12 КК України відносилась до злочину невеликої тяжкості, а Законом України від 22.11.2018 № 2617-VIII,  діяння, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, віднесено до нетяжких кримінальних правопорушень, та відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 КК України кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Задовольняючи цивільний позов потерпілих суд не перевірив його обґрунтованість та не навів мотивів з яких він підлягав задоволенню. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована  в ТДВ «СТДВ «Глобус», однак стягнення матеріальної шкоди безпідставно проведено з обвинуваченого в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник потерпілих – адвокат Мельник С.Є. просив змінити вирок суду в частині збільшення стягнення моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_1 та  стягнути з ОСОБА_1 моральну шкоду на користь потерпілих: ОСОБА_2 в розмірі 765126 грн; ОСОБА_3 в розмірі 150000 грн.;  ОСОБА_4 в розмірі 100000 грн. Також стягнути з обвинуваченого витрати на правову допомогу на користь ОСОБА_2 20000 грн., ОСОБА_3 20000 грн., ОСОБА_4 20000 грн.

Вважає, що розмір моральної шкоди, стягнутий з обвинуваченого за вироком суду, є занадто занижений. Внаслідок отриманих травм потерпілі втратили працездатність та можливість вести звичайний образ життя. Вони потребували тривалого лікування та реабілітації.  

           Заслухавши доповідь головуючого, думку захисника Тимченка М.М., який підтримав свою апеляційну скаргу, заперечив щодо задоволення апеляційної скарги представника потерпілих, під час апеляційного розгляду змінив свої апеляційні вимоги та просив скасувати вирок суду, та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України; аналогічну позицію обвинуваченого ОСОБА_1 ; думку потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та їх представників, які підтримали апеляційну скаргу представника потерпілих – адвоката Мельника С.Є., заперечили щодо задоволення апеляційної скарги захисника Тимченка М.М.; думку прокурора Вітер Л.В., яка  заперечила щодо задоволення апеляційної скарги захисника Тимченка М.М., апеляційну скаргу представника потерпілого вважала такою, що слід задовольнити частково – стягнувши з обвинуваченого на користь потерпілих витрати на правову допомогу; вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг захисника та представника потерпілих,  колегія суддів приходить до висновку, що вони підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по даній справі вказані вимоги закону  дотримані не в повній мірі.

Висновки районного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які він засуджений, відповідають фактичним обставинам справи, що ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному їх дослідженні, яким суд дав обґрунтовану і правильну правову оцінку, відповідно до ст. 94 КПК України.

Кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України є правильною.

Згідно ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

В апеляційній скарзі захисник Тимченко М.М. зазначає про незаконність вироку суду першої інстанції, просить скасувати вирок суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, під час розгляду справи апеляційним судом він змінив свої вимоги та просив закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за викладених у судовому рішенні обставин, ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.

Такі висновки суд першої інстанції зробив на підставі показань потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , експертів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ..

Так потерпілий ОСОБА_3 суду першої інстанції показав, що він разом з дружиною та сусідом їхали на автомобілі Suzuki зі швидкістю 40-50км/год. Коли наближались до перехрестя - загорівся зелений сигнал світлофора. На самому перехресті автомобіль обвинуваченого не зупинився, а різко здійснив поворот ліворуч, не надавши йому переваги в русі, внаслідок чого відбулося зіткнення і його автомобіль відкинуло в дерево. Гальмування він не встиг застосувати, оскільки це сталося за долі секунди.

Потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 суду першої інстанції показали, що були пасажирами в автомобілі «Suzuki». Будучи на перехресті, автомобіль обвинуваченого різко повернув ліворуч, тому загальмувати вони не встигли, автомобіль втратив керування і його відкинуло в дерево.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_9 суду першої інстанції показали, що автомобіль «Suzuki» їхав приблизно зі швидкістю 40-60 км/год. На перехресті горіло зелене світло світлофору, водій автомобіля «Mitsubishi Lancer» не уступив дорогу автомобілю Suzuki та здійснив різкий поворот ліворуч, при цьому не зупиняючись на перехресті. Відбулося зіткнення і автомобіль «Suzuki» відкинуло в дерево. Гальмівного шляху не було.

Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 показали, що моменту зіткнення автомобілів не бачили, а були понятими при огляді місця події. Протокол огляду місяця події та схема ДТП відповідають фактичним обставинам. Слідів гальмування на дорозі не було, а був лише слід юзу, поперечний слід протектора.

Свідок ОСОБА_10 в суді першої інстанції показав, що бачив, як автомобіль «Mitsubishi Lancer» зупинився на перехресті і пропустив зустрічні автомобілі, а потім виїхав на перехрестя і здійснив зіткнення з автомобілем потерпілих.

Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку як докази дані, що містяться  в : протоколі огляду місяця дорожньо-транспортної пригоди від 08.07.2017, зі схемою та фототаблицями до нього; висновках судово-медичного експерта № 02-01/1589 від 01.09.2017, № 02-01/1588 від 01.09.2017, № 02-01/1590 від 01.09.2017 про характер та локалізацію тілесних ушкоджень, спричинених ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ; копіях медичних документів потерпілих про отримані ними тілесні ушкодження внаслідок ДТП та встановлені діагнози; висновках експертів № 4/1880 від 07.11.2017, № 4/1881 від 05.10.2017 про знаходження в працездатному стані ходової частини, рульового керування та робочої гальмівної системи автомобілів «MitsubishiLancer», д.н.з. НОМЕР_1 та «SuzukiSX-4», д.н.з. НОМЕР_2 , до моменту ДТП; протоколі огляду місця події від 19.09.2017 з фототаблицею та планом-схемою до нього; протоколах слідчих експериментів від 21.04.2018 та від 13.07.2021 зі схемами та фото таблицями до них за участю потерпілих ОСОБА_2 ОСОБА_4 ,  ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про детальні обставини ДТП з вказівками на місце розташування автомобілів до моменту ДТП та після нього;      

висновку судової автотехнічної експертизи № 706/720/18-23 від 30.07.2018 про те, що в дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, водій автомобіля «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 для забезпечення безпеки дорожнього руху, повинен був діяти відповідно до вимог п.п.10.1,16.13 Правил дорожнього руху України, а водій автомобіля «Suzuki SX-4», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_13 - відповідно до вимог дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 40 км/год.» та п.12.3 Правил дорожнього руху України. По даним слідчих експериментів за участю потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , водій автомобіля «Suzuki-SX-4», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_13 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 , шляхом застосування екстренного гальмування в умовах місця пригоди, при швидкості руху 40 км/год. У даній дорожній обстановці, дії водія автомобіля «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору, знаходилось у причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди; в суді першої інстанції експерт ОСОБА_11 підтвердив зазначені висновки та пояснив, що  експертиза проводилася за вихідними даними, які містилися в матеріалах кримінального провадження. Фотознімків слідів шин дані матеріали не містили. Вказав, що за отримані протилежні висновки (за різними швидкостями руху автомобіля Suzuki) встановити причинний зв`язок між діями ОСОБА_3 та виникненням ДТП неможливо;

висновку судової автотехнічної експертизи №24305/18-52/26106/18-52 від 09.01.2019 про те, що з технічної точки зору, з врахуванням пошкоджень автомобіля Suzuki, отриманих в процесі контактування із деревом та знаком, положення транспортних засобів в момент зіткнення та зафіксовану слідову інформацію на місці ДТП швидкість руху автомобіля Suzuki могла відповідати близько 38км/год. В даній дорожній ситуації, з технічної точки зору водій автомобіля Mitsubishi ОСОБА_1 для забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був діяти відповідно до вимог п.п.10.1,16.6 Правил дорожнього руху України. В дорожній ситуації, що склалася з технічної точки зору, водій автомобіля Suzuki ОСОБА_3 для забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 12.3., 12.9. «б» і дорожнього знаку 3.29 ПДР України. Відтак, водій автомобіля Suzuki ОСОБА_3 не мав технічної можливості зупинити керований ним транспортний засіб до місця зіткнення з автомобілем Mitsubishi шляхом застосування екстренного гальмування з моменту виявлення небезпеки для свого руху, а причиною в причинному в`язку із виникненням ДТП, з технічної точки зору, є невідповідність дій водія автомобіля Mitsubishi ОСОБА_1 вимогам п.п. 10.1 та 16.6 ПДР України; допитаний в суді першої інстанції експерт ОСОБА_12 підтвердив вказані висновки та пояснив, що при встановленні швидкості руху автомобіля Suzuki він виходив з показів свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , при цьому ним також враховано слід кочення, який взятий з довідкової літератури, а слід юзу не враховувався, оскільки вказаний слід на думку експерта таким не є.

Оцінюючи вказані докази, а також докази на які маються посилання у вироку суду в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про критичну оцінку показань обвинуваченого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_14 , яка є дружиною обвинуваченого, щодо перевищення швидкості автомобілем під керуванням ОСОБА_3 , оскільки вказані показання спростовуються показаннями свідків, безпосередньо допитаних в ході судового розгляду судом першої інстанції, та дослідженими доказами, в тому числі - висновком судової автотехнічної експертизи від 09.01.2019.

Висновок суду першої інстанції про те, що за обставинами даного кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_1 усвідомлював, що він має діяти таким чином, щоб не створювати перешкод учасникам руху, які мають перевагу, колегія суддів вважає правильним, оскільки організація дорожнього руху на перехресті проспекту Шевченка та вулиці Шмідта в м. Звенигородка дозволяла йому зосередитися на головному факторі, який він мав врахувати перед здійсненням маневру: на розташуванні, швидкості та інших важливих факторах руху транспортних засобів, що мали перевагу, аби переконатися, що актуальна дорожня обстановка дозволяє здійснити маневр.

Доводи захисника Тимченка М.М. про ненадання судом першої інстанції оцінки діям водія ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки вказана обставина була предметом перевірки судом першої інстанції і діям цього водія надана належна оцінка, оскільки досліджені в судовому засіданні докази не вказують на порушення правил ПДР ОСОБА_3 ..  Навпаки за результатами судового розгляду, на підставі оцінки та аналізу доказів у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до висновку, що водій ОСОБА_1 допустив порушення пунктів 2.3 б), 10.1, 16,13 ПДР України, які перебувають у прямому причинному зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди. При цьому водій ОСОБА_1 , виконавши вимогу п. 16.13 ПДР та надавши перевагу в русі транспортному засобу, що рухався у зустрічному напрямку, міг та повинен був запобігти зіткненню з автомобілем потерпілого ОСОБА_3 ..

Доводи захисника Тимченка М.М. про недопустимість як доказів висновків судово-медичних експертиз № 02-01/1588, № 02-01/1589, № 02-01/1590 від 01.09.2017 щодо виявлених тілесних ушкоджень у потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , оскільки матеріали кримінального провадження не містять даних про їх отримання у процесуальний спосіб та медична документація не відкривалась стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, є безпідставними.

  Надаючи оцінку вказаному доводу колегія суддів бере до уваги правовий висновок, викладений в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.01. 2020 року у справі № 754/14281/17 (провадження № 51-218кмо19).

Однією із засад кримінального провадження, закріплених у п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК України, є змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до  суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

На підставі статей 3, 56 КПК України потерпіла є стороною кримінального провадження і має право подавати докази не тільки суду, але й і слідчому. Крім того, за правилами ч. 2 ст. 84 вказаного Кодексу показання потерпілих є процесуальним джерелом доказу.

Отже, виходячи із законодавчих норм, потерпілі наділені правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди її здоров`ю, а слідчий зобов`язаний  прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК України належать до предмету доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою, отриманою від указаної сторони. У такому випадку разом із відповідною постановою слідчий скеровує до експертної установи медичну документацію, яка є об`єктом експертного дослідження. За інших обставин, тобто якщо потерпілі не згодні надати наявні в їх розпорядженні необхідні документи, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду за правилами глави 15 розділу II КПК України.     

Крім того, у силу ч. 2 ст. 242 вказаного Кодексу призначення експертизи  для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов`язковим.

Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, то саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК України. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу, слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації. 

Таким чином, у наведеній ситуації, зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК України у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу. Разом із цим, безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК України доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Більше того, таке право може бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як вбачається з матеріалів провадження, при ознайомленні в порядку ст. 290 КПК України з матеріалами досудового розслідування, у тому числі з даними проведених судово-медичних експертиз № 02-01/1588, № 02-01/1589, № 02-01/1590 від 01.09.2017 обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Тимченко М.М. не порушували питання про надання їм доступу до медичних документацій, за результатами дослідження яких експертом було сформовано висновки.

Під час апеляційного розгляду потерпілі підтвердили факт добровільної передачі слідчому медичних документів на підставі яких робилися висновки експертів, та те, що оригінали цих документів зберігаються у них.

Між тим, сторона захисту під час судового розгляду не заявляла клопотань про надання доступу до документів, які досліджував експерт.

При цьому в матеріалах провадження містяться виписки із медичних карток  стаціонарного хворого № 3411 ОСОБА_4 , № 545756 ОСОБА_2 , консультативна довідка та направлення щодо ОСОБА_3 , із зазначенням отриманих потерпілими ушкоджень внаслідок ДТП 08 липня 2017 року, на підставі яких, зокрема, було сформовано висновки експертів та які були предметом дослідження судом першої інстанції (т. 2а.м.224-230).

Враховуючи викладене, колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону щодо незастосування заходів забезпечення кримінального провадження, які б давали підстави для визнання висновків експертів  № 02-01/1588, № 02-01/1589, № 02-01/1590 від 01.09.2017 недопустимими доказами, оскільки сторона захисту була ознайомлена з матеріалами кримінального провадження, медичну документацію слідчий отримав і передав експерту у спосіб, передбачений законом.

Твердження захисника Тимченка М.М. про необґрунтовану відмову суду першої інстанції у приєднанні до матеріалів кримінального провадження та дослідженні  доказів сторони захисту, а саме CD-диску із зображеннями місця події від 08.07.2017, є безпідставними, оскільки в ході досудового розслідування стороною захисту такого клопотання не заявлялось, хоча про його наявність стороні захисту було відомо, при виконанні вимог ст. 290 КПК України сторонам кримінального провадження даний доказ відкритий не був, тому судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у приєднанні CD-диску із зображеннями місця події від 08.07.2017 до матеріалів кримінального провадження, як доказу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних вимог захисника Тимченка М.М. про скасування вироку суду та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

В ході дослідження матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки, наведених судом у вироку, доказів.

Таким чином у вироці суду в повній відповідності з вимогами ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які суд дослідив та оцінив з дотриманням положень статей 85, 86, 88, 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їх достовірності.

В апеляційній скарзі захисника Тимченка М.М. не наведено підстав, передбачених  ч. 1 ст. 415 КПК України, які б слугували підставою для скасування вироку суду першої інстанції в частині доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, апеляційним судом під час розгляду даного кримінального провадження  вказаних підстав не виявлено.

Доводи захисника Тимченка М.М. про те, що при вирішенні цивільного позову потерпілих у кримінальному провадження судом першої інстанції не взято до уваги того, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована, є слушними.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Під час вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 22 вказаного Кодексу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок вчинення                   ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, потерпілим ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заподіяно моральну та майнову шкоду. З метою відшкодування їм цієї шкоди потерпілі звернулися до ОСОБА_1 із цивільними позовами у межах кримінального провадження, зазначивши ТДВ «СТДВ «Глобус»  третьою особою.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що цивільна відповідальність ОСОБА_1 на час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ТДВ СТДВ «Глобус», що підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1392982. Полісом передбачено, що страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 200 000 грн, а за шкоду, заподіяну майну, - 100 000 грн.

Пунктом 23.1 ст. 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до правового висновку, викладеного в пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником   у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок зі виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і  сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , та стягнення шкоди з ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийняв передчасне рішення, оскільки не взяв до уваги, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована, чим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

За таких обставин вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підлягає скасуванню з призначенням розгляду провадження у цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Оскільки вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 20.01.2021 підлягає скасуванню в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з призначенням нового розгляду в порядку цивільного судочинства, тому колегія суддів не вдається до оцінки доводів представника потерпілих Мельника С.Є. щодо необхідності збільшення розміру стягнення моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_1   на користь потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .. Доводи представника потерпілих – адвоката Мельника С.Є. підлягають перевірці під час нового судового розгляду.

Доводи представника потерпілих – адвоката Мельника С.С. про те, що судом першої інстанції взагалі не вирішено питання щодо відшкодування потерпілим процесуальних витрат, а саме - витрат на правову допомогу є обгрунтованими та підлягають до задоволення.

З вироку суду вбачається, що приймаючи рішення про відшкодування процесуальних витрат, судом першої інстанції не вирішено заяву представника потерпілих – адвоката Мельника С.Є. про стягнення з ОСОБА_1 на користь  потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 витрат на правову допомогу в розмірі 60000 грн.

Під час апеляційного розгляду справи представники потерпілих – адвокати Мельник С.Є. та Дубинський В.М. надали докази про понесені потерпілими ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4   витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, на загальну суму 14500 грн.

Колегія суддів вважає, що з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілих  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі 74500 грн., по 24833,33 грн. кожному, які складаються з витрат на представлення їх інтересів в ході досудового розслідування, судах першої та апеляційної інстанцій, що підверджується договорами про надання правової допомоги від 14.08.2017, укладеними між адвокатом Мельником С.Є. та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , розрахунками на оплату наданої правничої допомоги від 14.08.2017, копіями квитанцій, договором про надання правової допомоги від 10.08.2021, укладеним між адвокатом Дубинським В.М. та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , квитанціями від 14.02.2021 та 10.03.2021, договором про надання правової допомоги від 14.02.2021, укладеним між адвокатам Мельником С.Є. та потерпілими, розрахунками правничої допомоги, наданими адвокатами Мельноком С.Є. та Дубинським В.М.  (т. 2 а.м.63-72, т. 3 а.м. 147-156).

В решті вирок суду слід залишити без змін.

Посилання захисника Тимченка М.М. на неправильне застосування судом першої інстанції закону в часі, оскільки на момент подій 08.07.2017 ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України (в редакції Закону № 4025-VI від 15.11.2011) є злочином невеликої тяжкості, а не проступком, як зазначив суд першої інстанції, є слушними. Разом з тим колегія суддів вважає, що визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального проступку, а не  у злочині невеликої тяжкості,  не вплинуло на вид та розмір призначеного покарання останньому, яке призначено у межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України (в редакції закону № 586-VI від 24.09.2008), яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також на порядок звільнення ОСОБА_1 від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України. 

Керуючись ст.. ст. 405, ст. 407, ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги захисника Тимченка М.М. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , представника потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 – адвоката Мельника С.Є. – задовольнити частково.

Вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 витрати на правову допомогу в загальній сумі 74500 грн., тобто по 24833,33 грн. на користь кожного потерпілого.

В решті вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 – залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і  може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий

Судді