Справа № 344/2272/15-ц

Провадження № 22-з/4808/2/21

Головуючий у 1 інстанції Бабій О.М.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

       головуючої (суддя-доповідач)                Мелінишин Г.П.

       суддів:                                        Пнівчук О.В., Томин О.О.,

       за участю секретаря                        Максимів Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

У лютому 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось в суд з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 травня 2016 року позов задоволено. Стягнуто в солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 168 507,89 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 2 576 485,64 грн, заборгованості за кредитним договором № IFU0GA00000096 від 15 червня 2005 року. З яких: заборгованість за кредитом в розмірі 106 336,45 доларів США, заборгованість по процентах за користування кредитом в розмірі 19 292,90 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 3 625,60 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором 39 252,94 доларів США.

Стягнуто в солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 168 507,89 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 2 576 485,64 грн заборгованості за кредитним договором № IFU0GA00000096 від 15 червня 2005 року. З яких: заборгованість за кредитом в розмірі 106 336,45 доларів США, заборгованість по процентах за користування кредитом в розмірі 19 292,90 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 3 625,60 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором 39 252,94 доларів США.

Стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» із кожного з відповідачів по 1218,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 18 травня 2016 року змінено в частині розміру заборгованості та розподілу судових витрат. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 130 593,57 доларів США заборгованості за кредитним договором № IFU0GA00000096 від 15 червня 2005 року, з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 106 336,45 доларів США, заборгованість по процентах за користування кредитом в розмірі 19 292,90 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором – 4 964,22 доларів США.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 130 593,57 доларів США заборгованості за кредитним договором № IFU0GA00000096 від 15 червня 2005 року, з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 106 336,45 доларів США, заборгованість по процентах за користування кредитом в розмірі 19 292,90 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором – 4 964,22 доларів США.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 14 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 18 травня 2016 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року залишено без змін.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про ухвалення додаткового рішення, оскільки у постанові апеляційного суду не зазначено точної, у відповідності до заявлених позовних вимог грошової суми стягнення, зокрема у гривневому еквіваленті.

Обгрунтовував заяву тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку 168 507,89 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 04 грудня 2014 року еквівалентно 2 576 485,64 грн. Разом з тим, апеляційний суд, переглянувши справу, всупереч принципу диспозитиності не врахував заявлені позовні вимоги та стягнув заборгованість у доларах США. Натомість виключивши з резолютивної частини рішення суду першої інстанції вказівку про стягнення боргу в еквіваленті до гривні, апеляційний суд не зазначив про зміну цієї частини судового рішення.

Частинами 3, 4 статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Отже, подана ОСОБА_1 заява розглядається апеляційним судом у тому ж порядку, в якому було ухвалено судове рішення, без виклику учасників справи, оскільки необхідності у цьому не встановлено.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення з таких підстав.

За положеннями частин 1 та 2 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Таким чином, способом усунення неповноти рішення суду є ухвалення додаткового рішення і додаткове рішення може бути ухвалене лише у випадках і за умов, вичерпний перелік яких передбачений статтею 270 ЦПК України. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд має право відмовити в його ухваленні, постановивши відповідну ухвалу.

Разом з тим додаткове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається зі змісту поданої ОСОБА_1 заяви у постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року не зазначено точно, у відповідності до заявлених позовних вимог, грошової суми стягнення заборгованості, зокрема її гривневий еквівалент.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ПАТ КБ «ПриватБанк» пред`явив позов про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № IFU0GA00000096 від 15 червня 2005 року у розмірі 168 507,89 доларів США, що відповідно до службового розпорядження НБУ від 04 грудня 2014 року за курсом 15,29 складає 2 576 485,64 грн.

Позовні вимоги про стягнення заборгованості постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року вирішені. При цьому суд прийшов висновку, що заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 18 травня 2016 року належить змінити в частині розміру заборгованості та розподілу судових витрат. Апеляційний суд врахував доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , їм було надано відповідну правову оцінку. В резолютивній частині постанови зазначено точну грошову суму, присуджену до стягнення з відповідачів, яка повністю узгоджується з сумою, зазначеною в мотивувальній частині постанови при розрахунку заборгованості. Відтак судом вирішено усі позовні вимоги, з приводу яких сторони подавали докази і давали свої пояснення.

Таким чином, апеляційний суд переглянув заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 18 травня 2016 року відповідно до повноважень визначених статтею 367 ЦПК України.

Вирішуючи питання характеру грошового зобов`язання, апеляційний суд визначив стягнення з боржників суми в іноземній валюті.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція з цього приводу у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18, відповідно до якої як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству, а саме ЦК України та Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті (статті 192, 533 ЦК України). Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику (Декрет № 15-93).

У постанові від 27 березня 2019 року Великої Палати Верховного Суду у справі № 521/21255/13-ц зазначено, що суд має право ухвалити рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Таким чином, визначення в резолютивній частині судового рішення заборгованості не лише у валюті кредитного зобов`язання, але і гривневому еквіваленті стягнутої в іноземній валюті суми коштів, не відповідає вказаним вимогам законодавства, є зайвим і неправильним.

При цьому зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду вбачається, що позовна заява ПАТ «УкрСиббанк» містила вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 524 691,66 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 4 182 159, 80 грн.

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 18 травня 20016 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року вказано, що розмір заборгованості визначено судом відповідно до умов договору та вимог закону.

Залишення без змін постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року судом касаційної інстанції також підтверджує, що рішення було ухвалено стосовно всіх позовних вимог і з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Неврахування апеляційним судом позовних вимог банку в частині зазначення еквіваленту нарахованої заборгованості до національної валюти не було предметом касаційного оскарження. Аналогічно при перегляді справи Верховний Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанції частини 1 статті 13 ЦПК України та вихід за межі позовних вимог.

ОСОБА_1 у поданій заяві фактично просить переглянути рішення суду апеляційної інстанції, яке у подальшому залишено без змін судом касаційної інстанції, висловлює незгоду з висновками, викладеними у цьому рішенні. Зазначені ним доводи не можуть слугувати підставою для ухвалення додаткового рішення. Адже суд не вправі змінювати зміст судового рішення та правові результати перегляду справи.

Таким чином, враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність встановлених статтею 270 ЦПК України підстав для ухвалення у справі додаткового рішення.

Відтак в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення належить відмовити.

Керуючись статтями 270, 381, 389, 390 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Ухвала набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Головуюча                                                                Г.П. Мелінишин

Судді:                                                                        О.В. Пнівчук                                                                                        О.О. Томин

       Повний текст ухвали складено 12 серпня 2021 року