Дата документу 10.08.2021 Справа № 333/5483/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/2818/21                                Головуючий у 1-й інстанції: Ярошенко А.Г.

Є.У.№ 333/5483/20                                                Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 року                                                        м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого:         Кочеткової І.В.,

суддів:                Кримської О.М.,

                       Дашковської А.В.,

секретар: Волчанова І.М.,        

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійним,

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року АТ КБ «Приватбанк»  звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1   заборгованості за кредитним договором б/н від 26.09.2018 р. Зазначав, що  за умовами кредитного договору позичальнику був наданий кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі строком повернення, що відповідає строку дії картки. У зв`язку із порушенням позичальником зобов`язань за договором  станом на 14.09.2020 утворилась заборгованість у розмірі 47 727,20 грн.: 37092,99 грн. – заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 0,00 – заборгованість за поточним тілом кредиту; 37 092,99 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 10 634,21 заборгованість за простроченими відсотками.

Заперечуючи проти позову, у січні 2021 до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «Приватбанк» звернулась ОСОБА_1 , в якому просила визнати кредитний договір б/н від 26.09.2018 недійсним. В обґрунтування позову зазначила, що Анкету-заяву на отримання кредиту вона не підписувала, з умовами та правилами надання кредиту не ознайомлювалась, з нею не погоджувались умови кредитування жодним чином. Відповідно до норм ст.ст. 203,215 ЦК ОСОБА_1 вважає, що кредитний договір №б/н від 26.09.2018 є недійсним, оскільки правочин вчинений не в письмовій формі та під час вчинення правочину недодержані вимоги діючого законодавства.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2021 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 37 092, 99 грн., та судовий збір в розмірі 1633, 46 грн.

У задоволені решти позовних вимог АТ «Приватбанк» відмовленго..

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійним відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані фактичні обставини справи, порушено норми матеріального права, просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати,  і ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував положення ЗУ «Про електронну комерцію», тому дійшов до помилкових висновків щодо відмови у стягненні з відповідача відсотків за користування кредитом. Умови кредитування відповідачу були відомі та зрозумілі, вона з ними погодилась, про що свідчить її електронний підпис у паспорті споживчого кредиту, а тому рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим, а доводи скарги – неспроможними. .

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про чаї і місце розгляду справи сторони не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Суд визнав за можливе розглянути справу без участі сторін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору з відповідачем АТ «Приватбанк» не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а тому відсутні підстави для стягнення відсотків, розмір яких сторонами не узгоджувався.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановлено, що 26.09.2018 між АТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 шляхом підписання останньою анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг (ч. 1 ст. 634 ЦК України) було укладено кредитний договір № б/н (а.с.10,11).

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 станом на 14.09.2020 по кредитному договору становить 47 727,20 грн., із яких: 37092,99 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 10634,21 грн. – заборгованість за  простроченими відсотками (а.с.5-7).

Заява-анкета позичальника від 26.09.2018 року не містить відомостей стосовно визначеної процентної ставки, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), а саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Наданий Банком паспорт споживчого кредиту також не можу бути прийнятий як належний та допустимий доказ у справі у зв`язку з тим, що зі змісту даного паспорту вбачається, що інформація зазначена у ньому зберігає чинність та є актуальною лише в період з 26.09.2018 до 11.10.2018, в той час як позивач просить стягнути заборгованість станом на 14.09.2020 року, тобто період дії умов паспорту є значно меншим періодом, ніж той, за який банк здійснює розрахунок заборгованості.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період – з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Відповідно до частин 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 77, 78, 79 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не було надано а ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, а ні під час розгляду апеляційної скарги належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що суд знехтував принципами платності кредитного договору не є переконливим, позаяк у відповідності до положень ст. 13 ЦПК суд першої інстанції виходив з принципу диспозитивності цивільного судочинства. За зазначеною нормою суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зважаючи на те, що Банком не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту узгодження із позичальником вказаної відсоткової ставки на прострочене тіло кредиту, суд першої інстанції обґрунтовано залишив у цій частині вимоги без задоволення.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.

Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось, тому апеляційним судом не переглядалось.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»  залишити без задоволення.

Рішення  Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 11 серпня 2021 року.

Головуючий: І.В. Кочеткова

Судді: А.В. Дашковська

О.М. Кримська