Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 329/253/20

провадження № 61-1187св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач - керівник Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області,

відповідачі: Чернігівська районна державна адміністрація Запорізької області, ОСОБА_1 ,

треті особи: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Токмачани», державний реєстратор Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області Линник Євгенія Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області до Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1 , треті особи: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Токмачани», державний реєстратор Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області Линник Євгенія Олександрівна, про визнання незаконним та скасування розпорядження про виділення в натурі земельної ділянки, припинення права власності

за касаційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року у складі судді Покопцевої Д. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С.В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року керівник Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області (далі - Чернігівська селищна рада) звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області (далі - Чернігівська РДА) від 18 січня 2018 року № 23 про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки ОСОБА_1 , припинивши його право власності на земельну ділянку площею 6,4200 га, кадастровий номер 2325555100:04:007:0007, розташовану на території Чернігівської селищної ради, зареєстроване 26 лютого 2018 року, номер запису про право власності 25097200.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, керівник Бердянської місцевої прокуратури посилався на те, що рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 жовтня 2017 року за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом на земельну частку (пай) площею 7,10 умовних кадастрових гектарів, розташовану на території Чернігівської селищної ради, яке посвідчується сертифікатом на земельну частку (пай) від 20 січня 1997 року серії ЗП № 0057220, виданим на підставі розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації від 01 серпня 1996 року № 210, на ім`я ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначене рішення набрало законної сили.

В порядку виконання зазначеного рішення Чернігівська РДА видала оскаржуване розпорядження від 18 січня 2018 року № 23 про виділ ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 6,4200 га в контурі № 131 а для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

26 лютого 2018 року державний реєстратор Чернігівської РДА на підставі зазначеного розпорядження зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2325555100:04:007:0007.

Після вчинення реєстраційних дій постановою Апеляційного суду Запорізької області від 10 липня 2018 року рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 жовтня 2017 року, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку, скасовано з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Разом з цим згідно зі статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV)скасування апеляційним судом рішення, яким визнано право власності на земельну ділянку, не є підставою для скасування державної реєстрації та, відповідно, припинення права власності на спірну земельну ділянку. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Чернігівський районний суд Запорізької області рішенням від 22 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження Чернігівська РДА діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому немає підстав для визнання його незаконним. Оскаржуване позивачем розпорядження не є підставою для державної реєстрації права власності на майно за відповідачем чи іншими особами відповідно до статті 27 Закону № 1952-IV. Крім того, суд виходив з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки позивачу необхідно вирішувати питання про визнання спадщини спадкодавця ОСОБА_2 відумерлою, оскільки його спадкоємці відсутні, або заявляти вимогу про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Запорізький апеляційний суд постановою від 16 грудня 2020 року рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з того, що правильним є висновок суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка є витребуваною, а правовідносини, які регулював Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», і на статтю 13 якого посилається позивач, обґрунтовуючи своє порушене право, трансформувалися у площину спадкового права. У зв`язку з цим місцевий суд дійшов правильного висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки йому необхідно було вирішувати питання про визнання спадщини спадкодавця ОСОБА_2 відумерлою через відсутність спадкоємців або заявляти вимогу про скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У січні 2021 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року просив і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження судових рішень вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, внаслідок неправильного тлумачення статті 21 ЦК України, статті 152 ЗК України, незастосування до спірних правовідносин статей 2, 3, 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження Чернігівської РДА. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду щодо застосування статті 26 Закону № 1952-IV, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що вимога про скасування спірного розпорядження Чернігівської РДА є неналежним способом захисту у спірних правовідносинах. Так Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 зробив правовий висновок про те, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про державну реєстрацію права, закон не передбачає, тому доводи суду про необхідність застосування цього способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права, є безпідставними.

Також зазначив, що не можна погодитись із позицією судів щодо безпідставності заявленої вимоги про одночасне зі скасуванням розпорядження Чернігівської РДА від 18 січня 2018 року № 23 припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку. Такий висновок зроблено внаслідок неправильного тлумачення статті 378 ЦК України та статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім того, зазначив, що постановою Апеляційного суду Запорізької області від 10 липня 2018 року встановлено протиправність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку. Водночас державна реєстрація прав відповідача відбулась не на підставі скасованого судом апеляційної інстанції рішення, а на підставі виданого тільки на його виконання розпорядження Чернігівської РДА, яке підлягає скасуванню з огляду на те, що засвідчило право власності особи, якого вона не набула.

У березні 2021 року Чернігівська РДА подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам. При цьому зазначила, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження вона діяла в межах та на підставі наданих їй повноважень, а тому немає підстав да визнання його незаконним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

23 лютого 2021 року справа № 329/253/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 жовтня 2017 року визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну частку (пай) площею 7,10 умовних кадастрових гектарів, розташовану на території Чернігівської селищної ради, яке посвідчується сертифікатом на земельну частку (пай) від 20 січня 1997 року серії ЗП № 0057220, виданим на підставі розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації від 01 серпня 1996 року № 210, на ім`я ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення набрало законної сили.

В порядку виконання цього рішення Чернігівська РДА 18 січня 2018 року видала розпорядження № 23 про виділ ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 6,4200 га в контурі № 131 а для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Земельна ділянка з кадастровим номером 2325555100:04:007:0007 на підставі розпорядження Чернігівської РДА від 18 січня 2018 року № 23 була виділена в натурі за рахунок земель Колективного сільськогосподарського підприємства «Більшовик» та передана у власність ОСОБА_1

26 лютого 2018 року на підставі зазначеного оскаржуваного розпорядження державний реєстратор Чернігівської РДА зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку 2325555100:04:007:0007, запис 25097200.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 10 липня 2018 року рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 жовтня 2017 року, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку, скасовано з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають неповною мірою.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій одночасно дійшли таких протилежних висновків:

1) правових підстав для скасування розпорядження голови Чернігівської РДА від 18 січня 2018 року № 23 немає, оскільки воно є законним, тому що було прийнято на підставі чинного на час його видачі рішення районного суду від 02 жовтня 2017 року у справі № 329/864/17, а скасовано це рішення в апеляційному порядку було лише 10 липня 2018 року;

2) давши преюдиційну оцінку про те, що вказане розпорядження є законним, суди одночасно зазначили, що спірна земельна ділянка є витребуваною, а правовідносини, які регулював Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», трансформувалися у площину спадкового права, та дійшли висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки йому необхідно було вирішувати питання про визнання спадщини спадкодавця ОСОБА_2 відумерлою через відсутність спадкоємців;

3) надалі суди зробили ще один протилежний висновок про те, що належним способом судового захисту для відновлення порушеного права позивача є вимога про скасування запису про державну реєстрацію.

Верховний Суд зазначає, що всі наведені висновки судів не відповідають вимогам закону і є передчасними.

Посилання судів на те, що оскаржене прокурором розпорядження голови Чернігівської РДА від 18 січня 2018 року № 23 є законним, тому що прийнято на підставі чинного на час його прийняття рішення суду від 02 жовтня 2017 року у справі № 329/864/17, а скасовано це рішення в апеляційному порядку було лише 10 липня 2018 року, є неправильним, оскільки зі скасуванням рішення суду втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають.

Отже, у зв`язку зі скасуванням рішення районного суду, яке стало підставою для виділення ОСОБА_1 земельної ділянки, суду слід було перевірити доводи позову прокурора про те, чи видано вказане розпорядження на підставі статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», згідно з якою в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

При цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на положення статей 21, 393 ЦК України.

Згідно зі статтею 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших передбачених законом способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Результат аналізу указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Предметом позову у цій справі є вимога прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Чернігівської РДА від 18 січня 2021 року № 23 про виділення у власність земельної ділянки.

Факт правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права.

Крім того, позивачем за цим позовом може бути і не володіючий власник, а особа, законний інтерес або право якої порушено.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного розпорядження було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в судах.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс18).

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Таких висновків щодо так званого книжного володіння дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18); від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Тобто, маючи зареєстроване за собою в установленому Законом № 1952-IV порядку право власності на землю, саме ОСОБА_1 на сьогодні вважається власником землі і фактично володіє нерухомим майном.

При цьому підставою такого володіння земельною ділянкою, є не рішення суду, скасоване у подальшому, а саме оскаржене прокурором розпорядження голови Чернігівської РДА від 18 січня 2018 року № 23 «Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки ОСОБА_1 ».

Таким чином, визнання незаконним та скасування вказаного розпорядження є належним способом порушеного права у спірних правовідносинах

Помилковими є і висновки судів попередніх інстанцій, що належним способом судового захисту у спірних правовідносинах є лише вимога про скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку. Крім того зазначений спосіб захисту взагалі не є ефективним з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, відповідно до наведеної норми в чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-IV в попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, тепер способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав закон містить уточнення, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене дає підстави для висновку про те, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про державну реєстрацію права, закон не передбачає.

Подібні правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц.

Таким чином, ефективним способом судового захисту у спірних правовідносинах є як визнання незаконним та скасування спірного розпорядження Чернігівської РДА від 18 січня 2018 року № 23 (в разі доведення), так і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (скасування державної реєстрації прав).

Безпідставним є і посилання судів на те, що спірна земельна ділянка є витребуваною, а правовідносини, що виникли, трансформувалися у площину спадкового права, оскільки за встановленими у цій справі обставинами земельна ділянка виділена у власність ОСОБА_1 на підставі судового рішення, яке в подальшому скасоване. У зв`язку з цим право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку фактично припинилося. Водночас наявність зареєстрованого права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 та чинність розпорядження голови Чернігівської РДА від 18 січня 2018 року № 23 унеможливлює її повернення у розпорядження відповідному органу місцевого самоврядування.

Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні цього позову через обрання (на їх думку) неефективного способу захисту та фактично не розглянули спір по суті. Водночас Верховний Суд вважає такі висновки помилковими із підстав, які зазначені вище.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які не досліджено, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди належним чином не встановили правовідносин, які виникли між сторонами, не з`ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, а суд касаційної інстанції відповідно до процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з огляду на мотиви скасування судового рішення та на основі належних доказів встановити, чи наявні підстави для представництва інтересів держави в особі відповідних органів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко В. М. Коротун