ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

  Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          09 серпня 2021 року                      м. Житомир                           справа № 240/219/21  

                                                                                                         категорія  112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом   ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області  про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – відповідач) , в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати їй з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" – 2-х мінімальних заробітних плат, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату їй підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, щомісячно у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України  на відповідний рік).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та проживає в селі Топільня Лугинського району Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Крім того, вона є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області. Вказує, що після прийняттям Конституційним Судом України рішення №6-р/2018 від 17.07.2018, яким відновлено дію статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідач повинен був відновити їй нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі двох мінімальних заробітних плата. Разом з тим, відповідач відмовив у нарахування та виплаті вказаного підвищення до пенсії, у зв`язку з тим, що відновлена рішенням Конституційного Суду України ч.2 ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не передбачає та не надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.

Позивач вважає бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо невиплати їй з 17.07.2018 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", протиправною, а тому вона звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалою від 28 січня 2021 року відкрито провадження у справі №240/219/21 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

17 лютого 2021 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому відповідач заперечував проти позову. Таку позицію відповідач аргументував тим, що у рішенні Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 не визначено порядку його виконання щодо застосування статті 39 Закону №796-ХІІ, тому Верховній Раді України необхідно було б внести зміни до Закону №796-ХІІ та відновити статті 37, 39 цього Закону, проте на теперішній час відповідних змін не внесено та вказані статті позначені в Законі            №796-ХІІ як виключені. Окрім того відповідач зазначив, що відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата з 01 січня 2017 року не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. З огляду на вказане, Головне управління Пенсійного фонду України просило відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Матеріали справи підтверджується та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 має статус громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією відповідного посвідчення (категорія 3) серії НОМЕР_1 (а.с.6).

Відповідно до відмітки про реєстрацію місця проживання, зазначеної у паспорті позивача, ОСОБА_1 з 27.06.1978 проживає в селі Топільня Лугинського району Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.5)

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 ) (а.с.11) та в спірний період з 17.07.2018 є непрацюючим пенсіонером.

Починаючи з 01.01.2015 виплата непрацюючим пенсіонерам, проживаючим на території радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"  не здійснювалась на підставі Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено статтю 39 із Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Водночас, 17 липня 2018 року Конституційним Судом України було прийнято рішення №6-р/2018, яким підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Таким чином, починаючи з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З метою реалізації свого права на отримання щомісячної підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач звернулась із відповідною заявою до відповідача.

Однак у відповідь на свою заяву позивач отримала лист від 01.09.2020 №15578-15676/Ш-02/8-0600/20, в якому відповідач повідомив, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 №987-VIII, який вступив в дію з 01.01.2016, включено статтю 39 до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Вказані зміни, внесені Законом України від 04.02.2016 №987-VIII неконституційними не визнавались. Враховуючи викладене, відповідач повідомив позивача, що відновлена рішенням Конституційного Суду України ч. 2 ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не передбачає та не надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (а.с.7).

Позивач вважає, що їй з 17.07.2018 протиправно не виплачується підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбачене ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому вона звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи дії відповідача на відповідність ч. 2 ст. 2 КАС України, суд враховує наступне.

Суд відмічає, що дана адміністративна справа є типовою відносно зразкової справи №240/4937/18 (номер провадження №Пз/9901/55/18), а рішення Верховного Суду у вказаній справі є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, установлених частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон України №796)

Суд відмічає, що стаття 39 Закону України №796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так:

"1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".

Встановлено, що 28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18 (номер провадження №Пз/9901/55/18), з 17 липня 2018 року редакція статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року, відновила дію.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

Щодо розміру підвищення до пенсії, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 63 Закону України №796, фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Статтею 67 Закону України №796 встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Суд зазначає, що 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (далі - Закон №79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України №796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України №796.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок), та доручено Пенсійному фонду України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.

Відповідно до пункту 15 Порядку підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону №796, здійснюється в таких розмірах:

- тим, що проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, - 13,2 гривні;

- тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні;

- тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 судом зазначено, що Конституційний Суд України у Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, крім іншого, вирішив:

- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;

- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 дійшла висновку про те, що рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України № 796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.

Із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону України №796 у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом України від 04 лютого 2016 року №987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №987-VIII).

Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так:

" 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".

Під час розгляду справи судом було безспірно встановлено, що ОСОБА_1 має статус громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення,  та в спірний період з 17.07.2018 по даний час має статус непрацюючого пенсіонера.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону України №796, позивач з 17.07.2018 має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону України №796, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплату позивачу вказаного підвищення є протиправною.

На підставі зазначеного, суд приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати позивачу з 17.07.2018 підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, встановлене статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

З приводу дотримання позивачем процесуальних строків на звернення з даним позовом до суду, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 02 квітня 2019 року у справі №510/1286/16-а (адміністративне провадження №К/9901/20882/18) дійшла висновку, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення не може бути застосовуваний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другої статті 122 КАС України, оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

У спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду особа може дізнатися, що її права порушені, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Лише на підставі письмової відповіді відділення пенсійного фонду.

Отже, в даному випадку буде наявний початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, який буде пов`язаний з отриманням листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.

Оскільки лист Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з відмовою у здійсненні нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", датований 01.09.2020, а до суду з даним позовом позивач звернулась 05.01.2021, суд приходить до висновку, що процесуальний строк на звернення до суду позивачем не пропущено.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищезазначене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наявної у матеріалах справи квитанції від 23.12.2020 №70672 вбачається, що позивачем під час звернення до суду з вказаними позовом було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 гривень.

Враховуючи сплату позивачем судового збору в мінімальному розмірі, суд приходить до висновку, що стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір в розмірі 840,80 гривень.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10001; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10001; код ЄДРПОУ 13559341) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 )  з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному  статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10001; код ЄДРПОУ 13559341) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному  статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10001; код ЄДРПОУ 13559341) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

          Суддя                                                                                                   І.Е.Черняхович