УХВАЛА

Іменем України

09 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 204/7388/20

провадження № 61-12364ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на ухвалу Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 13 січня 2021 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в справі за скаргоюОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_3 , заінтересована особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби,

ВСТАНОВИВ:

05 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби, у якій просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на заяву заявника від 09 липня 2020 року про скасування арешту нерухомого майна №13257929; визнати протиправною бездіяльність начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Шевченківський ВДВС м. Дніпро ГТУЮ у Дніпропетровській області) щодо не скасування арешту з нерухомого майна №13257929 боржника та зобов`язати начальника Шевченківського ВДВС м. Дніпро ГТУЮ у Дніпропетровській області скасувати обтяження, накладене постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня

2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду

від 30 червня 2021 року, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_3 , заінтересована особа - Шевченківський ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

22 липня 2021 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на ухвалу Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 13 січня 2021 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року.

У касаційній скарзі представник заявника просить звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору з посиланням на те, що розмір судового збору перевищує

5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік. На підтвердження викладеного, суду надано копію довідки від 15 березня 2021 року, яка свідчить про те, що у Державному реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, відсутня інформація про доходи ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2020 року по 4 квартал 2020 року.

Пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Згідно частини другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Частиною першою та третьою статті 136 ЦПК України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Враховуючи обставини, викладені представником заявника у касаційній скарзі, наявні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 14 березня 2012 року в цивільній справі № 2-3636/11 частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 89 344,99 грн. Вказане рішення суду протягом строків, передбачених ЦПК України не оскаржувалось та набрало законної сили.

21 травня 2012 року на виконання вищевказаного рішення суду в цивільній справі

№ 2-3636/11 Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості у загальному розмірі 89 344,99 грн.

Згідно відомостей з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта,

16 листопада 2012 року за № 13257929 державним реєстратором державного підприємства Дніпропетровська філія «Інформаційний центр» на підставі постанови, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження,

від 01 жовтня 2012 року ВП №34453420, обтяжувач: Бабушкінський ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції. Власник, ОСОБА_1 , опис предмета обтяження: все нерухоме майно, накладено обтяження на все нерухоме майно скаржника.

У липні 2020 року ОСОБА_1 надіслав до Шевченківського ВДВС м. Дніпро ГТУЮ у Дніпропетровській області заяву про скасування арешту нерухомого майна

№ 13257929.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною 3 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підстави для зняття арешту з майна боржника визначені у частині четвертій

статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладеної справах «Класс та інші проти Німеччини» від 06 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії»

від 09 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» від 17 грудня

2004 року, завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, а тому суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» роз`яснено щодо недопустимості суду підміняти собою органи владних повноважень, відповідно до якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Суд, здійснюючи розгляд справи та встановлюючи факт порушення прав/інтересів скаржника, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єктів владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання судового контролю полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено закріплений Конституцією України принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням суду є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію суду й виходить за межі завдання цивільного судочинства.

Враховуючи викладене та беручи до уваги принцип диспозитивності судового процесу та принцип правової визначеності, суд, захищаючи порушені права громадян, не може підміняти функції окремих органів, в тому числі і органів державної виконавчої служби.

Разом з цим, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо недоведеності та безпідставності скарги на бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби.

Оцінюючи вимоги скарги, щодо визнання бездіяльності начальника відділу державної виконавчої служби щодо нескасування обтяження та зобов`язання скасувати обтяження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вірно зазначив про їх передчасність, оскільки вирішення зазначених питань щодо встановлення наявності/відсутності порушення порядку накладення арешту знаходиться в межах дискреційних повноважень, якими наділений начальник органу державної виконавчої служби під час розгляду відповідної заяви. Окрім цього, судами встановлено, що матеріали справи не містять доказів отримання такої заяви Шевченківським відділом державної виконавчої служби.

Частиною четвертою статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зазначені у касаційній скарзі доводи щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою і п`ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору задовольнити.

Звільнити ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 13 січня 2021 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2021 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в справі за скаргою ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_3 , заінтересована особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Дніпро) на бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська