Копія

Справа № 397/875/20

н/п : 1-кп/397/2/21

В И Р О К

Іменем України

10.08.2021 смт. Олександрівка

Олександрівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого-судді Івченка П.О.,

секретарів судового засідання Таранухи А.М., Волошаненко М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене доЄдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020120310000232 від 28.05.2020 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Обознівка Кіровоградського району Кіровоградської області, українки, громадянки України, з середньою освітою, не працюючої, не заміжньої, яка має на утриманні малолітнього сина, раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 355 Кримінального кодексу України(далі - КК України),

за участю учасників судового провадження:

прокурора Буданцевої В.П.,

потерпілої ОСОБА_2 ,

захисника-адвоката Черкас Ю.П.,

обвинуваченої ОСОБА_1 ,

У С Т А Н О В И В:

У період з 05.11.2018 по 30.05.2019 та з 01.07.2019 по 31.01.2020 ОСОБА_1 працювала продавцем магазину продуктів, належного ПП «Кириченко», що в с. Івангород Олександрівського району Кіровоградської області.

У період з 01.03.2019 по 24.02.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в усному порядку укладено договір позики, щодо придбання продуктів харчування з послідуючим поверненням грошових коштів в загальній сумі 10 000 грн., які остання повинна була повернути відповідно до письмових розписок від 11.06.2019, 03.07.2019 та 24.02.2020.

З метою виконання цивільно - правових зобов`язань ОСОБА_2 , ОСОБА_1 почала вимагати від останньої повернення боргу. З даного приводу ОСОБА_2 неодноразово зверталась до Олександрівського ВП Знам`янського ВП ГУНП в Кіровоградської області з письмовими заявами.

У березні 2020 року (точної дати та часу під час судового слідства не встановлено) ОСОБА_2 виїхала на тимчасове проживання до смт. Олександрівка Олександрівського району Кіровоградської області при цьому з ОСОБА_1 боргові зобов`язання не виконала.

28.05.2020 ОСОБА_1 перебувала у своєму будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Цього ж дня, 28.05.2020 близько о 10:00 год. ОСОБА_1 дізналась від свого малолітнього сина про те, що ОСОБА_2 повернулась до свого будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

28.05.2020 близько 10:10 год. ОСОБА_1 прийшла за місцем проживання ОСОБА_2 , яка проживає по АДРЕСА_1 , де реалізовуючи свій злочинний намір, направлений на примушування потерпілого до виконання цивільно-правових зобов`язань, висловила вимогу повернення боргу та застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, нанесла ОСОБА_2 два удари долонею правої руки в область голови та відповідно до висновку судово - медичної експертизи № 40 від 29.05.2020 тілесних ушкоджень у останньої не встановлено.

Після чого, ОСОБА_1 з метою змушування ОСОБА_2 виконати боргові зобов`язання, розуміючи суспільно - небезпечний характер своїх дій та усвідомлюючи їх наслідок, маючи фізичну перевагу забрала доньку останньої малолітню ОСОБА_3 , яку утримувала за місцем свого проживання, тобто за адресою: АДРЕСА_1 .

Цього ж дня, 28.02.2020 о 14:35 год. малолітня ОСОБА_3 була вилучена працівниками Олександрівського ВП Знам`янського ВП ГУНП в Кіровоградській області.

Крім того, 28.05.2020 близько о 10:10 год. ОСОБА_1 перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_2 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , реалізовуючи свій злочинний намір, з метою примушування останньої до сплати грошового боргу, користуючись своєю фізичною перевагою, подавляючи волю останньої, нанесла два удари правою рукою у ліву частину голови ОСОБА_2 та відповідно до висновку судово - медичної експертизи № 40 від 29.05.2020 тілесних ушкоджень у останньої не встановлено.

У цей час ОСОБА_1 помітила малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В той момент у ОСОБА_1 виник злочинний умисел на викрадення малолітньої дитини з ціллю залякування ОСОБА_2 та спонукання її до виконання цивільно - правових обов`язків.

Маючи на меті примусити потерпілу ОСОБА_2 повернути борг у вигляді грошових коштів у сумі 10 000 грн. ОСОБА_1 взяла на руки малолітню ОСОБА_3 та не зважаючи на умовляння ОСОБА_2 залишити дитину, діючи умисно та цілеспрямовано, розуміючи суспільно - небезпечний характер своїх дій, усвідомлюючи наслідки та бажаючи їх настання вийшла з будинку та попрямувала до місця свого проживання, по АДРЕСА_1 тим самим скоїла викрадення малолітньої дитини.

28.05.2020 у період часу з 10:40 год. до 14:35 год. ОСОБА_1 , розуміючи суспільно - небезпечний характер своїх дій та усвідомлюючи їх наслідок, маючи фізичну перевагу над малолітньою ОСОБА_3 незаконно утримувала у своєму будинку АДРЕСА_1 у супереч волі останньої, де малолітня ОСОБА_3 і була вилучена працівниками Олександрівського ВП Знам`янського ВП ГУНП в Кіровоградській області.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 вину не визнала, надала показання, згідно яких, вона перебувала у дружніх відносинах з ОСОБА_2 , допомагала їй. Вона працювала у магазині у ОСОБА_4 . ОСОБА_5 приходила до неї у магазин та просила продукти в борг. Оскільки ОСОБА_5 вже мала борг у власниці магазину, остання не давала їй в борг. Вона особисто завела окремо блокнот та записувала в борг ОСОБА_6 . Власниця крамниці заборонила давати в борг ОСОБА_6 . Потерпіла була вагітною та казала, що після народження дитини з нею розрахується. Це продовжувалося близько 8-9 місяців. Згодом ОСОБА_7 почала уникати її, обманювати, кошти не повертала. Вона позичила кошти у свого колишнього чоловіка ОСОБА_8 та віддала їх у магазин за ОСОБА_6 . Сума боргу складала 22 000 грн. Вона особисто в касу магазину клала по 4 000 грн. протягом тижня, оскільки внести всю суму відразу не могла. ОСОБА_8 надав їй 18 000 грн. Згодом ОСОБА_7 частинами повертала кошти. Неодноразово мала розмову з ОСОБА_7 щодо повернення коштів, вона обіцяла повернути їх, проте переховувалася від неї. Протягом 1,5 місяці ОСОБА_7 не було. А потім її син побачив, що ОСОБА_7 повернулася додому та прибіг до неї і повідомив зазначене. Це було 28.05.2020. Вона пішла до ОСОБА_7 , де мала розмову з останньою під час якої штовхнула ОСОБА_7 в область обличчя, оскільки її обурив той факт, що після смерті дитини ОСОБА_7 , остання влаштовувала вдома святкування. Дитина була в іншій кімнаті. Оскільки вона часто гляділа дитину, остання сама підійшла до неї та вона взяла її на руки і запитала у ОСОБА_7 коли вона поверне їй кошти. Та пообіцяла поїхати зняти кошти та повернути. Дитина лягла їй на плече, вона її обняла і запитала у ОСОБА_7 чи можна щоб дитина побуде у неї поки та привезе кошти. ОСОБА_7 промовчала. Вона запитала у ОСОБА_7 через скільки часу та буде, на що остання повідомила, що близько години. Вона з дитиною пішла додому. Якби ОСОБА_7 була проти, то остання б не дала дитину. Через 2-3 години вона почула гавкіт собак, вийшовши на двір, побачила біля двору машини з працівниками поліції. Працівники поліції повідомили їй про те, що на неї була написана заява про викрадення дитини та запитали чи дитина в неї та чи може вона її винести. Вона повідомила, що дитина в неї та винесла дитину. ОСОБА_7 сиділа в машині працівників поліції, вона віддала дитину. Коли вони з працівниками поліції приїхали у відділення поліції та вони чекали в актовому залі, то дитина тягла до неї руки, але ОСОБА_7 не давала.

Пояснила, що ОСОБА_7 частково повертала кошти.

Інвентаризацію в магазині проводили двічі, вдруге - за її відсутності. Власниця приходила до неї та повідомила що вона звільнена та без неї проводили інвентаризацію в магазині. Власниця з незадоволенням їй висловлювалася щодо заборгованості ОСОБА_7 .

Вона неодноразово з ОСОБА_7 розмовляла про повернення боргу, на що остання викликала поліцію, з приводу того, що вона їй погрожує. Однак, вона з нею лише розмовляла, але не погрожувала. ОСОБА_7 викликала працівників поліції, оскільки не бажала повертати борг. Вона грубо розмовляла з чоловіком ОСОБА_7 , захищаючи останню.

Угоди про надання коштів чи продуктів в борг з потерпілою не укладала. Потерпіла не висловлювала в голос незгоди з тим, щоб дитина була з нею поки потерпіла привезе кошти.

Заборгованість у ОСОБА_7 виникла протягом 8-9 місяців. Вона брала у ОСОБА_7 розписки: першу - на 22 000 грн., іншу - на 11 000 грн. (за перерахунком боргу). Вона казала ОСОБА_7 , що звернеться до суду з позовом про повернення коштів, щоб налякати останню. ОСОБА_7 потроху віддавала борг.

Заперечила те, що ОСОБА_7 просила її не забирати дитину.

Незважаючи на невизнання своєї вини обвинуваченою ОСОБА_1 , винуватість обвинуваченої ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, які поставлені їй у провину, підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, а саме:

- показаннями потерпілої ОСОБА_2 , яка вказала, що вони збули знайомі з обвинуваченою та перебували в нормальних відносинах, приходили одна до одної додому. ОСОБА_1 працювала продавцем в магазині харчових продуктів, в якому вона з 2019 року брала продукти харчування в борг з відсотками, оскільки мала скрутне матеріальне становище. ОСОБА_1 вела журнал заборгованостей, а вона писала розписки, в яких зобов`язувалась повернути кошти. Кожного місяця віддавала частину свого боргу ОСОБА_1 . Влітку 2020 року до її домоволодіння, в якому в цей час вона перебувала зі своєю дитиною та знайомим, прийшла ОСОБА_1 , та почала вимагати 4000 грн повернути до вечора, з боргу загальної суми 10000 грн. Оскільки коштів у неї не було, ОСОБА_1 вдарила її 2 рази, забрала її дитину та сказала, що дитину поверне, коли вона сплатить частину боргу. Оскільки коштів вона не змогла знайти, вона зателефонувала в поліцію. При цьому вказала, що дозволу ОСОБА_1 на те, щоб вона забрала її дитину не надавала, а навпаки просила залишити дочку, однак обвинувачена на це не відреагувала та пішла з її дочкою;

- показаннями свідка ОСОБА_4 , які вона надала у судовому засіданні та вказала, щовона як власник магазину, в якому працювала ОСОБА_1 , дозволяла давати продукти харчування в борг, записуючи у блокнот, не беручи додатково відсотки, чим користувалася ОСОБА_2 . Влітку 2019 у ОСОБА_2 накопичилась загальна сума боргу у розмірі 4000 грн., які остання не віддала і на даний час. У зв`язку з чим вона заборонила давати в борг продукти ОСОБА_2 . Крім того, вона зазначила, що близько 22-23:00 год. ОСОБА_2 зателефонувала до неї і повідомила, що ОСОБА_1 вимагає гроші, забрала дитину, яку обіцяє повернути зі сплатою боргу;

- показаннями свідка ОСОБА_9 , які він надав у судовому засіданні та вказав,що він проживає неподалік від будинку, де мешкає ОСОБА_2 разом з донькою. З обвинуваченою ОСОБА_1 перебуває в дружніх відносинах. Навесні 2020 року, точної дати і часу не пям`ятає, він був присутній під час проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_2 , обвинуваченої ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . В ході проведення слідчого експерименту йому стало відомо, що ОСОБА_2 вчасно не повернула ОСОБА_1 грошові кошти, які взяла в борг у останньої. З цього приводу між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 неодноразово виникали конфліктні ситуації. Оскільки, як йому стало відомо зі слів обвинуваченої ОСОБА_1 , донька потерпілої ОСОБА_2 раніше неодноразово залишалась вдома у ОСОБА_1 , під час сварки остання забрала доньку ОСОБА_2 . Після цього повідомила ОСОБА_2 , що віддасть доньку лише після того, як вона поверне надані їй в борг кошти, та вдарила її рукою в обличчя;

- показаннями свідка ОСОБА_12 , які він надав у судовому засіданні, згідно з якими, близько опівдня ОСОБА_2 попросила його підвезти її з смт. Олександрівка в с. Івангород Кропивницького району Кіровоградської області. По приїзду ОСОБА_2 запросила ОСОБА_12 до будинку на каву, де в цей час перебувала дитина ОСОБА_2 . В цей час до хати зайшла ОСОБА_1 та почала вимагати, щоб до вечора ОСОБА_2 сплатила кошти, а також почала бити кулаком ОСОБА_2 і взяла дитину на руки. Після чого ОСОБА_2 повернулась до ОСОБА_12 без дитини. ОСОБА_2 запевнила, що борг віддала, але ОСОБА_1 вимагає відсотки. Після чого ОСОБА_12 та ОСОБА_2 сіли в авто та поїхали в смт. Олександрівка, де він її висадив;

- рапортом від 28.05.2020, згідно з яким 28.05.2020 о 14:13 год. до чергової частини Олександрівського ВП Знам`янського ВП ГУНП в Кіровоградській області зі служби 102 надійшло повідомлення про те, що о 14:11 год. за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 повідомила, що дві години тому її сусідка ОСОБА_1 забрала її дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого повідомила, що поверне останню, якщо ОСОБА_1 поверне їй кошти в розмірі 4000 грн. На час звернення ОСОБА_1 разом із дитиною знаходяться по АДРЕСА_1 . Крім того повідомила, що остання її вдарила (т. 1 а.с. 163-165);

- заявою ОСОБА_2 від 28.05.2020, відповідно до якої остання просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 , яка 28.05.2020 близько 10:40 год. забрала з її будинку по АДРЕСА_1 її малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до себе додому та вимагала з неї 4000 грн. (т.1 а.с. 166);

- розпискою ОСОБА_2 від 28.05.2020 відповідно до якої остання отримала від працівників поліції ОСОБА_3 та зобов`язалась доглядати за нею (т.1 а.с. 174);

- свідоцтвом про народження ОСОБА_3 , матір`ю якої є ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 175);

- висновками експертів № 40 та № 41 від 29.05.2020, відповідно до яких, під час проведення судово-медичної експертизи у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 яких-небудь тілесних ушкоджень не виявлено (т. 1 а.с. 176, 177);

- протоколом проведення слідчого експерименту з фототаблицями від 05.06.2020, відповідно якого, під час якого потерпіла ОСОБА_2 показала за яких обставин ОСОБА_1 прийшовши до її будинку викрала малолітню ОСОБА_3 та вказала на механізм спричинення їй тілесних ушкоджень (т. 1 а.с. 178-182);

- протоколом проведення слідчого експерименту з фототаблицями від 05.06.2020, згідно з яким свідок ОСОБА_12 показав, за яких обставин ОСОБА_1 викрала малолітню ОСОБА_3 та нанесла тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 183-187);

- розпискою ОСОБА_2 від 24.02.2020, відповідно до якої, остання зобов`язалась віддати борг у розмірі 12830 грн. протягом двох місяців, тобто до 31.04.2020 (т. 1 а.с. 188, 242);

- розпискою ОСОБА_2 від 11.06.2019, згідно з якою, остання зобов`язується віддати борг у розмірі 22000 грн. до 12.06.2019 з розрахунками (т. 1 ст. а.с. 189);

- розпискою ОСОБА_2 від 03.07.2019, відповідно до якої, її повідомлено про те, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 . Крім того, зобов`язується віддати частину коштів у розмірі 4000 грн. (т. 1 а.с. 190, 241);

- копією з трудової книжки ОСОБА_1 , відповідно до якої, остання в період з 01.07.2019 по 31.01.2020 працювала продавцем в магазині продукти ФОП « ОСОБА_4 » (т. 1 а.с. 191);

- довідкою про склад сім`ї від 27.07.2020, виданою виконавчим комітетом Івангородської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області про те, що ОСОБА_2 проживає без реєстрації за адресою: с. Іваногород Кропивницького району Кіровоградської області разом з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та співмешканцем ОСОБА_13 (т. 1 а.с. 193);

- протоколом огляду місця події з фототаблицями від 15.07.2020, відповідно до якого під час огляду домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 надала розписки ОСОБА_2 про її заборгованості (т. 1 а.с. 194-199);

- висновком експерта № 171 від 22.07.2020, згідно з яким, рукописні записи, які містяться в розписках ОСОБА_2 від 24.02.2020 та від 03.07.2019 виконані ОСОБА_2 , підписи, що містяться в розписках також належать ОСОБА_2 (т. 1 а.с.229-239);

- рапортом від 18.02.2020, відповідно до якого 18.02.2020 об 11:28 год. до чергової частини Олександрівського ВП Знам`янського ВП ГУНП в Кіровоградській області надійшло повідомлення ОСОБА_2 про те, що 17.02.2020 о 16:00 год. по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 погрожувала їй словесно фізичною розправою та вимагала повернути борг за продукти харчування у розмірі 2000 грн. (т. 2 а.с. 1);

- заявою ОСОБА_2 від 18.02.2020, відповідно до якої, остання просить прийняти міри до ОСОБА_1 за примушування до повернення боргу у розмірі 2000 грн. (т. 2 а.с. 2);

- заявою ОСОБА_2 від 08.04.2020, згідно з якою остання просить притягнути до відповідальності ОСОБА_1 за погрози та вимагання повернення боргу у розмірі 1700 грн (т. 2 а.с. 14).

Разом з цим, у судовому засіданні досліджені й інші письмові докази, а саме витяги з ЄРДР від 28.05.2020 (т. 1 а.с. 161-162), які хоча і не доводять та не спростовують винуватість обвинуваченої, однак підтверджують правомірність проведених слідчих дій та допустимість зібраних у даному кримінальному провадженні доказів.

Також, на підтвердження винуватості обвинуваченої, стороною обвинувачення надано протокол огляду місця події з фототаблицями від 28.05.2020, згідно з яким під час огляду домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено ОСОБА_1 , яка тримала на руках малолітню ОСОБА_3 (т.1 а.с. 168-173).

Захисник - адвокат Черкас Ю.П. під час судового розгляду клопотав про визнання протоколу огляду місця події від 28.05.2020 недопустимим доказом, так як він оформлений з порушенням вимог кримінально-процесуального закону і не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки допитані в судовому засіданні поняті пояснили, що при вказаній слідчій дії дитина не вилучалась в їх присутності, а слідчий показав їм фото обвинуваченої з дитиною на руках та поясняв, що вказану дитину було вилучено в ОСОБА_1 і повернуто її матері потерпілій ОСОБА_2 .

У судовому засіданні свідок ОСОБА_14 надав показання, відповідно до яких, його було запрошено працівниками поліції бути понятим під час проведення процесуальної дії. Він приїхав до помешкання ОСОБА_1 , біля будинку якої нічого незвичного не відбувалося, слідчий показав йому фото дитини на телефоні, складав документ, який пізніше йому зачитав. Крім того зазначив, що дитина в його присутності не вилучалась.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні надав показання, відповідно до яких, співробітники поліції запропонували йому бути понятим, на що той погодився. Разом вони приїхали до подвір`я ОСОБА_1 , слідчий показав фото дитини на телефоні, складав документи, які ОСОБА_15 прочитав та власноруч поставив підпис. Дитину ОСОБА_15 не бачив. При ньому працівники поліції дитину не вилучали.

За статтею 237 КПК України, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

За змістом ч. 7 ст. 223 КПК України, обшук або огляд житла чи іншого володіння особи здійснюються з обов`язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.

Згідно із правовим висновком Верховного суду, викладеним у рішенні від 22.11.2018 р. у справі №194/1437/15-к, понятий - це незаінтересована у результатах кримінального провадження особа, запрошена слідчим чи прокурором для посвідчення факту провадження слідчої дії, її ходу та результатів. Участь понятих є гарантією правильного безпосереднього сприйняття при провадженні слідчих дій обставин та фактів, що мають значення для кримінального провадження, їх належного фіксування у процесуальних документах. Свідчення понятого базуються на обставинах, свідком яких він був.

Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Отже, у відповідності до ст. 89 КПК України, суд уважає, що клопотання захисника про визнання вказаного протоколу огляду місця події недопустимим доказом, так як він оформлений з порушенням вимог ст. 223 КПК України, підлягає задоволенню. Зокрема, свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 повідомили суду, що як поняті вони безпосередньо не приймали участі під час огляду місця події та вилученні дитини, слідчий показав їм фото дитини на телефоні, після чого склав протокол, який вони підписали.

Оскільки поняті не були безпосередньо присутні при проведенні даної слідчої дії, слідчий, здійснюючи документування огляду місця події діяв з порушенням установленого порядку. Отже, дані, що містяться в даному протоколі не можна вважати здобутими в порядку та спосіб, передбаченому КПК України, а тому вказаний доказ судом визнається недопустимим.

Також у судовому засіданні були допитані свідки сторони захисту ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 .

Так, відповідно допоказань свідка ОСОБА_16 , які вона надала у судовому засіданні, вона знайома з потерпілою ОСОБА_2 та обвинуваченою ОСОБА_1 . В ході спілкування з останніми, їй стало відомо, що ОСОБА_2 не повернула ОСОБА_1 надані їй у борг грошові кошти. Оскільки вона іноді приходила до будинку ОСОБА_1 , то бачила, що протягом останніх двох років ОСОБА_2 систематично (4-5 разів на місяць) залишала свою доньку з обвинуваченою ОСОБА_1 . Дитина добре ставилась до ОСОБА_1 та називала її «бабусею». Про обставини конфлікту, який виник у 2020 році, їй нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні надала показання, згідно з якими, до осені 2020 року проживала неподалік від будинку ОСОБА_1 , а тому їй відомо, що донька ОСОБА_2 перебувала у гарних відносинах з обвинуваченою ОСОБА_1 , неодноразово залишалась у неї вдома та називала її «бабусею». Навесні вона дізналась, що ОСОБА_2 взяла грошові кошти у ОСОБА_1 і не повернула їх останній.

Свідок ОСОБА_18 у судовому засіданні надав показання, згідно з якими, ОСОБА_1 , з якою він перебував у шлюбі, працювала продавцем у магазині і брала в нього в борг грошові кошти у розмірі близько 20000 грн. з метою погашення боргу ОСОБА_2 за придбані товари. Щомісяця він приїжджав до будинку ОСОБА_1 , де з березня 2020 року постійно бачив доньку ОСОБА_2 , яка називала ОСОБА_1 «бабусею».

Разом з тим, показання вищевказаних свідків не мають доказового значення у справі, оскільки вони не є очевидцями події, яка є предметом судового розгляду та надали загальну інформацію, яка характеризує обвинувачену ОСОБА_1 .

Також не мають і доказового значення, так як свідок не є очевидцем події, покази свідка обвинувачення ОСОБА_19 , яка у судовому засіданні вказала, що близько року тому перебувала вдома в ОСОБА_6 . Прийшла ОСОБА_20 та ОСОБА_5 писала їй якусь пояснювальну записку, але змісту її сказати не може. Їй було відомо що між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 був конфлікт через кошти. ОСОБА_10 неодноразово приходила до ОСОБА_7 та набила чоловіка останньої. ОСОБА_10 вимагала від ОСОБА_7 повернення коштів, на що остання погодилася. Вона приїздила в с. Бірки забирати ОСОБА_7 , оскільки остання переховувалася від ОСОБА_10 . ОСОБА_21 їй ОСОБА_7 не казала що винна кошти ОСОБА_10 . При ній розписку ОСОБА_7 про повернення коштів не писала. Остаточно вказала, що те що ОСОБА_7 щось писала ОСОБА_10 особисто не бачила, лише було відомо. Про розписки їй відомо зі слів ОСОБА_7 .

Перевіряючи доводи сторони захисту щодо недоведеності вини обвинуваченої ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що вони зводяться до особистого тлумачення стороною захисту норм матеріального, процесуального закону та аналізу і переоцінки одиночних непрямих доказів. При цьому вказані учасники провадження оцінюють і тлумачать такі докази на свій лад, вибірково, спотворюючи їх зміст та відособлено від інших доказів, ігноруючи всю їх сукупність та системність.

Судом встановлено, що вказані у вироку та досліджені в ході судового розгляду докази є належними, допустимими та достовірними, а з огляду на їх системну оцінку і достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинуваченої ОСОБА_1 складу інкримінованих їй кримінальних правопорушень, доведеності вини у їх вчиненні та для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні.

Невизнання вини обвинуваченою ОСОБА_1 суперечить фактичним обставинам кримінального провадження та спростовується послідовними показами потерпілої, свідків, які безпосередньо в суді підтвердили те, що обвинувачена примушувала потерпілу до виконання цивільно-правових зобов`язань, спонукаючи потерпілу з цього приводу повернути кошти, наносила останній удари по обличчю та забрала дитину у неї, позбавивши її волі. При цьому, потерпіла просила обвинувачену не забирати дитину, на що остання не відреагувала. Також, сама обвинувачена в судовому засіданні підтвердила той факт, що не отримала згоди від потерпілої на те, щоб дитина останньої побула в неї, поки ОСОБА_7 знайде та привезе гроші в рахунок погашення боргу.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов`язання належить кваліфікувати за відповідною частиною статті 355 КК. При цьому слід мати на увазі, що відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особу примушують до виконання (невиконання) існуючого зобов`язання, що виникло на підставах, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов`язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.

Вимога виконати (не виконати) зобов`язання, що виникло на підставах, не передбачених чинним законодавством, або неіснуюче зобов`язання, або зобов`язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов`язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагання.

Не є вимаганням (ст.189 КК) примушування особи до оплати (вимоги оплати) наданих їй за угодою чи домовленістю послуг, наприклад: з перевезення особи чи майна, оплати переданого особі майна чи виконаних на її користь робіт тощо. Такі дії за наявності для того підстав мають кваліфікуватись як примушування до виконання цивільно-правового зобов`язання.

Таким чином, як випливає із положень кримінального закону при розмежуванні вимагання і примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов`язань, у даному випадку, потрібно з`ясувати обставини, які мають суттєве значення для справи, а саме: чи на законних підставах виникло зобов`язання між ОСОБА_1 та потерпілою ОСОБА_2 , які умови воно в себе включало та яку мету переслідувала ОСОБА_1 , висловлюючи вимогу передати їй грошові кошти - незаконно заволодіти чужим майном, яке їй не належить, чи досягти відновлення своїх порушених прав або не допустити їх порушення.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, цивільно-правовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього його обов`язку.

Зобов`язання виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч. 1 ст. 11 ЦК України). Підставами їх виникнення закон називає: договір та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Крім того, цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства - з актів органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, рішення суду, настання або ненастання певної події (ч. 2 - 6 ст. 11 ЦК України).

Так, з огляду на вищенаведені докази, у судовому засіданні з достатньою повнотою встановлено, що протягом тривалого часу, обвинувачена ОСОБА_1 , яка працювала продавцем магазину продуктів, належного ПП « ОСОБА_22 », та в усному порядку уклала з потерпілою ОСОБА_2 договір позики щодо придбання продуктів харчування з послідуючим поверненням грошових коштів, які остання повинна була повернути відповідно до письмових розписок від 11.06.2019, 03.07.2019 та 24.02.2020. ОСОБА_23 упродовж 2019-2020 років неодноразово здійснювала тиск на ОСОБА_2 з метою примушування до виконання цивільно-правового зобов`язання, вимагаючи повернення боргу та при цьому застосовуючи погрози. Вказані обставини підтвердили в судовому засіданні як сама потерпіла ОСОБА_2 , так і обвинувачена ОСОБА_1 , в ході їх допиту.

При цьому, потерпіла ОСОБА_2 не заперечувала та не оспорювала дійсність даних розписок, а навпаки підтвердила факт їх написання нею, та наявність в неї боргу перед ОСОБА_1 , який вона бажала їй повернути.

Дані показання потерпілої та обвинуваченої повністю узгоджуються з письмовими доказами, дослідженими в ході судового розгляду, а саме: розписками ОСОБА_2 від 11.06.2019, 03.07.2019, 24.02.2020, відповідно до яких, остання зобов`язалась віддати борг ОСОБА_1 та висновком експерта № 171 від 22.07.2020, згідно з яким, рукописні записи, які містяться в розписках ОСОБА_2 від 24.02.2020 та від 03.07.2019 виконані ОСОБА_2 , підписи, що містяться в розписках також належать ОСОБА_2 .

Ці обставини в свою чергу свідчать про те, що обвинувачена мала правомірні очікування на отримання оплати за надані раніше нею продукти харчування, а тому пред`явлена обвинуваченою майнова вимога до потерпілої не була завідомо протиправною та її умисел був направлений не на протиправне заволодіння не належним їй майном.

Також, в ході судового розгляду встановлено, що обвинувачена неодноразово зверталася до потерпілої з приводу повернення коштів, а 28.05.2020 прийшовши за місцем проживання ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 вчинивши насильницькі дії (нанісши удар в обличчя долонею руки), з вимогою повернення боргу (виконання цивільно-правових зобов`язань) усупереч волі матері, забрала малолітню дитину, тим самим незаконно позбавивши її волі.

При цьому у судовому засіданні обвинувачена фактично визнала, що пішла до потерпілої з єдиною метою, щоб повернути грошові кошти, які їй була винна потерпіла, з якою вона спілкувалася у грубій формі, вимагаючи віддати їй борг, нанісши удар в обличчя долонею руки.

При цьому, суд відкидає доводи обвинуваченої, що удар потерпілій вона нанесла з приводу того, що була обурена її поведінкою після смерті її (потерпілої) дитини, оскільки такі ствердження обвинуваченої не підтверджені жодним доказом в судовому засіданні, а навпаки спростовуються показаннями потерпілої, свідка ОСОБА_12 та сукупністю письмових доказів, які вказують на наявність боргових зобов`язань з боку потерпілої до обвинуваченої, а також агресивну поведінку останньої щодо вимоги повернути кошти, які їй винна потерпіла.

Отже, з огляду на наведені докази, у судовому засіданні з достатньою повнотою встановлено, що вимога ОСОБА_1 була направлена на задоволення законної майнової претензії (отримання боргу), однак, маючи право на пред`явлення вимоги про виконання певного зобов`язання, обвинувачена не вправі добиватися задоволення цієї вимоги насильницьким способом.

При цьому, ретельний аналіз поведінки обвинуваченої до та під час вчинення кримінальних правопорушень свідчить про те, що ОСОБА_1 діяла виключно з прямим умислом, який був направлений на те, щоб змусити потерпілу повернути їй борг.

Крім того, обвинувачена ОСОБА_1 незаконно позбавила волі та викрала малолітню дитину потерпілої, обмеживши свободу її переміщення, що підтверджено як показами обвинуваченої, яка вказала, що не отримувала згоди потерпілої забрати дитину, так і показами самої потерпілої.

Дії обвинуваченої характеризуються прямим умислом. Зокрема, обвинувачена усвідомлювала, що за законом вона не має права позбавляти волі іншу особу, але не заважаючи на це, вона бажала це зробити. Внаслідок цих діянь, були порушенні конституційні права та свободи потерпілої.

Не приймає до уваги суд й посилання сторони захисту на те, що свідок ОСОБА_12 є зацікавленим в розгляді даного кримінального провадження, оскільки перебуває у близьких відносинах з потерпілою, що остання підтвердила у протоколі допиту її слідчим під час досудового розслідування.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Так, в ході судового розгляду даного кримінального провадження ні потерпіла, ні жоден зі свідків не підтвердив факт зацікавленості свідка ОСОБА_12 в результатах розгляду даного кримінального провадження, зокрема на користь потерпілої. Жодних письмових доказів з цього приводу не надано стороною захисту. При цьому, протокол допиту потерпілої в ході досудового розслідування суду не відкривався сторонами даного кримінального провадження та він в судовому засіданні не досліджувався. При цьому, суд звертає увагу, що навіть, якщо б такий протокол би був досліджений в судовому засіданні, в силу ч. 4 ст. 95 КПК України, він би не мав жодного доказового значення.

Отже, обвинувачення, висунуте ОСОБА_1 відповідно до обвинувального акту, визнається судом доведеним. У зв`язку з цим суд, розглядаючи справу в межах висунутого обвинувачення, кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 146 КК України, як викрадення малолітньої дитини та незаконне позбавлення її волі та за ч. 2 ст. 355 КК України, як примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань, поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров`я.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу засудженого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суди мають суворо додержуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

При вирішенні питання про призначення ОСОБА_1 покарання, суд ураховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжкими злочинами.

Як особа, ОСОБА_1 , характеризується позитивно за місцем свого проживання, компроментуючими матеріалами сільська рада не володіє (т. 2 а.с. 19), не працює, раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності (т. 2 а.с. 23-24), не заміжня, має на утриманні малолітнього сина (т. 2 а.с. 18, 20), на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває (т. 2 а.с. 21, 22).

Також, судом враховується і досудова доповідь на обвинувачену, згідно з якою, виправлення ОСОБА_1 можливе без позбавлення чи обмеження її волі ( т. 1 а.с. 37-39).

Обставини, які пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченій ОСОБА_1 , судом не встановлено.

Враховуючи викладене, обставини вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, особу обвинуваченої, відсутність обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, суд приходить до переконливого висновку, що справедливим та достатнім для виправлення ОСОБА_1 , а також запобіганню вчинення нею нових кримінальних правопорушень, буде покарання у виді позбавлення волі на строк, визначений санкціями ч. 2 ст. 146 та ч. 2 ст. 355 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Враховуючи те, що в судовому засіданні доведено винуватість обвинуваченої ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 355 КК України, суд уважає за необхідне призначити обвинуваченій остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Підстав для застосування положень ст. 69, 69-1 КК України, суд не вбачає.

Водночас, відповідно до ч. 1, 4 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

Так, судом враховується те, що обвинувачена ОСОБА_1 вчинила кримінальні правопорушення, які є нетяжкими злочинами, раніше не судима, характеризуються позитивно за місцем свого проживання, має на утриманні малолітнього сина, потерпілою цивільний позов не заявлено, що вказує на відсутність з її боку будь-яких претензій матеріального чи морального характеру до обвинуваченої. Водночас, відповідно до висновку органу пробації, виправлення та перевиховання ОСОБА_1 можливе без позбавлення або обмеження її волі.

За наведених обставин, суд приходить до переконання, що виправлення та перевиховання обвинуваченої ОСОБА_1 можливе без реального відбування нею покарання у виді позбавлення волі, а тому до неї можливо застосувати положення ст. 75 КК України, звільнивши останню від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк у межах, визначених ч. 4 ст. 75 КК України.

При цьому, на обвинувачену ОСОБА_1 необхідно покласти обов`язки, визначені в ч. 1 ст. 76 КК України, без покладення на неї додаткових обов`язків, передбачених частиною третьою вказаної статті КК України.

Підстави для застосування запобіжного заходу до ОСОБА_1 на період апеляційного оскарження даного вироку, відсутні.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні потерпілою не заявлявся.

У даному кримінальному провадженні проведено одну судову почеркознавчу експертизу (т. 1 а.с. 229-239), вартість якої склала 3922,80 грн. (т. 1 а.с. 228), а тому дані витрати, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 124 КПК України, необхідно стягнути з обвинуваченої на користь держави.

Долю речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 100, ч. 3 ст. 349, 368-371, 373-374, 376, 394-395 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 355 КК України та призначити їй покарання:

- за ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки;

- за ч. 2 ст. 355 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк на 2 роки.

Покласти на ОСОБА_1 обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України, а саме:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Початок іспитового строку рахувати з моменту проголошення вироку, тобто з 10.08.2021.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 3922 (три тисячі девятсот двадцять дві) гривні 80 (вісімдесят) копійок.

Речові докази: два аркуші паперу у клітинку - розписки ОСОБА_2 від 03.07.2019 та від 24.02.2020, які зберігаються при матеріалах кримінального провадження, залишити при матеріалах кримінального провадження.

Копію вироку негайно, після його проголошення, вручити прокурору та обвинуваченій.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Подання апеляційної скарги на вирок суду зупиняє набрання ним законної сили.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Вирок може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду через Олександрівський районний суд Кіровоградської області протягом 30 днів з дня отримання копії вироку суду шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя: /підпис/ П.О.Івченко

Згідно з оригіналом.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Рішення станом на «___»_______________2021 року набрало законної сили.

Суддя Олександрівського районного суду

Кіровоградської області П.О.Івченко

Копію засвідчено «___»________________2021 року.