ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/4808/19

провадження № 2/753/2190/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарі Бебі В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої самовільним заняттям земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про відшкодування матеріальної шкоди, завданої самовільним заняттям земельної ділянки.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити, пояснивши, що з моменту набуття права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:63::463:0005 з 2001 року ОСОБА_1 постійно був змушений звертатись до ОСОБА_2 , зареєстрованої в АДРЕСА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрованої в АДРЕСА_2 , які є співвласниками земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_2 , що межує з ділянкою позивача про усунення перешкод в користуванні своїм майном, а саме самовільному захопленні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частини земельної ділянки ОСОБА_1 площею 52,74 м2. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6.10.2004 року було зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди позивачу ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою, знести частину цегляного гаража, шлакоблочний гараж, дерев`яний сарай та паркан, які розташовані на земельній ділянці позивача. Ухвалою Верховного Суду України від 24.01.2007 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6.10.2004 року було залишено без змін. Станом на 2014 рік рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6.10.2004 року не було виконано відповідачами по справі. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16.04.2015 року було зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди позивачу ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення за власний рахунок частини металевого гаража розміром 6,43 х 1,20 (загальна площа 7,716 м2), який частково розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 і позначений на плані літерою „Е"; відновити до попереднього придатного стану частину земельної ділянки площею 3,86 м2 по АДРЕСА_1 , що перебуває у власності ОСОБА_1 згідно абрису прив`язок межових знаків,в задоволенні решти вимог відмовити. Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 8.06.2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконали рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16.04.2015 року частково: фактично 8.06.2016 року працівники Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища Київської міської державної адміністрації в примусовому порядку знесли частину металевого гаража, який перебував на земельній ділянці позивача, однак рішення суду в частини відновлення частини самовільно зайнятої земельної ділянки площею 3,86 м2 до переднього придатного стану ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконано не було. За таких обставин ОСОБА_1 знову був змушений звернутись до суду з позовом і рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20.05.2016 року було зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди позивачу ОСОБА_1 у користуванні та володінні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом знесення за власний рахунок металевої конструкції (навіс), яка розміщується на земельній ділянці по АДРЕСА_1 ; шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки площею 48,88 м2 по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , згідно абрису прив`язок межових знаків та відновлення її до попереднього придатного стану. Своїми неправомірними діями відповідачі завдали позивачу матеріальної шкоди, яка розраховується на підставі рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 „Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" і складає за весь період самовільного захоплення частини земельної ділянки позивача 549 111 грн. 28 коп., які просять стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_8 в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 повністю виконали всі рішення судів, про що свідчать постанови про закінчення виконавчих проваджень. Будь-якої матеріальної шкоди позивачу вони не наносили, а вимога останнього про стягнення упущеної вигоди є абстрактною і не підтверджена будь-якими доказами.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засіданні не з`явилась повторно, про розгляд справи була двічі повідомлена судом належним чином (а.с.48-49; 56; 58-59), з заявами до суду про неможливість розгляду справи у її відсутність не зверталась.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як роз`яснює п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" зі змінами та доповненнями - шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів сторонами по справі встановив наступні факти та правовідносини.

Згідно ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 19.06.2001 року отримав державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-КВ №122759, на підставі якого є власником земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:63:463:0005, площею 0,0680 га, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку (а.с.9).

Співвласниками суміжної земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно Державного акту на право приватної власності на землю І-КВ №119748, виданого 31.10.2000 року та Державного акту на право приватної власності на землю І-КВ №119749, виданого 31.10.2000 року. Вказані обставини встановлені та наведені в рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 16.04.2015 року та рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 20.05.2016 року, які набрали законної сили, та безпосередньо самим Державним актом (а.с.38). Вказані обставини були визнані у судовому засіданні учасниками справи, тому не підлягають доказуванню при розгляді даної справи в порядку ч.1, ст.82 ЦПК України.

За приписами ч.4, ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6.10.2004 року було зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди позивачу ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою, знести частину цегляного гаража, шлакоблочний гараж, дерев`яний сарай та паркан, які розташовані на земельній ділянці позивача. Ухвалою Верховного Суду України від 24.01.2007 року було скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від 26.01.2005 року, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6.10.2004 року залишено без змін (а.с.10-11). Станом на 2014 рік рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6.10.2004 року не було виконано відповідачами по справі.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16.04.2015 року було зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди позивачу ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення за власний рахунок частини металевого гаража розміром 6,43 х 1,20 (загальна площа 7,716 м2), який частково розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 і позначений на плані літерою „Е"; відновити до попереднього придатного стану частину земельної ділянки площею 3,86 м2 по АДРЕСА_1 , що перебуває у власності ОСОБА_1 згідно абрису прив`язок межових знаків,в задоволенні решти вимог відмовити (а.с.12-13). Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 8.06.2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконали рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16.04.2015 року частково: фактично 8.06.2016 року працівники Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища Київської міської державної адміністрації в примусовому порядку знесли частину металевого гаража, який перебував на земельній ділянці позивача, однак рішення суду в частини відновлення частини самовільно зайнятої земельної ділянки площею 3,86 м2 до переднього придатного стану ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконано не було. За таких обставин ОСОБА_1 знову звернувся до суду з позовом і рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20.05.2016 року було зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди позивачу ОСОБА_1 у користуванні та володінні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом знесення за власний рахунок металевої конструкції (навіс), яка розміщується на земельній ділянці по АДРЕСА_1 ; шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки площею 48,88 м2 по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , згідно абрису прив`язок межових знаків та відновлення її до попереднього придатного стану (а.с.14-16).

Як передбачає ч.3, ст.12 та ч.1, ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

За змістом п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 „Про судове рішення у цивільній справі" рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Як регламентує п.Б., ч.1, ст.211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення:

самовільне зайняття земельних ділянок.

За змістом рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 „Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" ставка податку за земельні ділянки, нормативно грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної і комунальної форми власності, коло яких визначено ст.92 Земельного Кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Нормативна оцінка земельної ділянки згідно довідки департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації від 12.01.2018 року складає 2406 грн. 74 коп. за 1 м2. Тобто, щомісячний прибуток від оренди землі дорівнює 24,06 грн. за 1 м2 земельної ділянки.

Згідно п.4 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої Постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 року №963, розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається:

для земель житлової та громадської забудови за такою формулою: Шс = Пс x (Нпз x Кн x Кк ) x Кф x Кі (2), де Шс, Пс, Кф і Кі - мають таке саме значення, як у формулі 1; Нпз - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель житлової та громадської забудови за цільовим призначенням відповідно до групи населених пунктів за чисельністю населення, визначений у додатку 5; Кн - коефіцієнт, що застосовується до населених пунктів обласного значення, мм. Києва та Севастополя, визначений у додатку 6; Кк - коефіцієнт, що застосовується до населених пунктів, віднесених до курортних, визначений у додатку 7.

Оскільки описаними вище судовими рішеннями встановлено самовільне зайняття відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частини земельної ділянки позивача ОСОБА_1 з 2001 року, тому останній має право на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття частини його земельної ділянки на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 року №963.

Таким чином, самовільне зайняття земельної ділянки площею 3,86 м2 складає 173 місяці (168 + 5) по 30.11.2015 року, тому 173 х 24,06 = 4162,38. Далі отриману суму за 1 м2 за вказаний період множимо на площу захопленої земельної ділянки: 4162,38 х 3,86 = 16 066,79 грн. Далі облікову ставку НБУ 1315 грн. множимо на 14 років і отримуємо 18 410 грн. В решті встановлюємо заподіяну шкоду за утримання зазначеної земельної ділянки 16 066 грн. 79 коп. + 18 410 грн. = 34 476,79 грн.

Що стосується земельної ділянки площею 48,88 м2, то вона розраховується за аналогічною процедурою. 173 місяці х 24,06 грн. = 4162,38 грн.; 4162,38 х 48,88 = 203 457,13 грн. 15876,70 (відсотки за один рік) з урахуванням облікової ставки НБУ (24,06 х 48,88 х 12 місяців = 14112,63; 14112,63 +12,5%) х 14 років і отримуємо 222273,80 грн. А в сумі шкода за вказаною частиною земельної ділянки буде 203 457,13 + 222273,80 = 425 730 грн. 93 коп.

Таким чином, розмір шкоди по земельній ділянці площею 3,86 м2 складає 133,14 х 14 років = 1863,96 грн., а по земельній ділянці площею 48,88 м2 - 23 605,40 = 1686 грн. х 14 років.

Підсумовуючи розмір загальної шкоди по обом ділянкам: 34 476,79 + 425 730,93 +1863,96 + 23 605,40 = 485 677 грн. 08 коп. Тобто саме ця сума підлягає стягненню з відповідачів солідарно на користь позивача як матеріальна шкода, завдана самовільним заняттям земельної ділянки, в задоволенні решти суми необхідно відмовити.

За правилами ст.133; 141 ЦПК України оскільки суд частково задовольняє позовні вимоги позивача, тому з відповідача на користь держави необхідно стягнути 4 857 грн. 77 коп. судового збору, що складає 1% від задоволеної суми позову, від сплати якого був звільнений позивач при зверненні до суду (а.с.1).

Керуючись ст.4; 10; 12-13; 76-80; 81; 133; 141; 223; 258-259; 263-265 ЦПК України, на підставі ст.22; 1166 ЦК України, ст.92; 221 ЗК України, ч.3, ст.12 та ч.1, ст.81; ч.4, ст.82ЦПК України, п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" зі змінами та доповненнями, п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 „Про судове рішення у цивільній справі", п.4 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої Постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 року №963, рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 „Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві", суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) солідарно на користь ОСОБА_1 485 677 грн. 08 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої самовільним заняттям земельної ділянки, в задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) в рівних частках з кожної на користь держави 4 857 грн. 77 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення через Дарницький районний суд м. Києва.

Суддя :