УХВАЛА

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 428/3156/20

провадження № 61-1302св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Марченко Софією Дмитрівною,

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 липня 2020 року у складі судді Кордюкової Ж. І. та постанову Луганського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Назарова М. В., Стахової Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (далі - Фонд)

у Луганській області про зобов`язання нарахувати і виплатити у порядку спадкування за законом не отримані його батьком, ОСОБА_2 , за життя страхові виплати.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, зазначив, що його батько, ОСОБА_2 , перебував на обліку у Первомайському відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Луганській області та отримував щомісячні страхові виплати.

Місто Первомайськ Луганської області знаходиться на тимчасово окупованих територіях, вказане відділення на підконтрольну Україні територію

не перемістилось.

13 листопада 2014 року ОСОБА_2 особисто звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду для продовження страхових виплат і отримував їх до 31 травня 2016 року.

У подальшому ОСОБА_2 не звертався до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з метою продовження нарахування й виплати йому страхових виплат, довідку про надання йому статусу внутрішньо переміщеної особи не надавав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

06 лютого 2020 року державний нотаріус Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Пономаренко О. О. виніс постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2

у зв`язку з відсутністю неотриманих страхових сум щомісячних виплат, нарахованих особі, яка померла.

Вважаючи, що за життя ОСОБА_2 права на отримання страхових виплат

не втратив, оскільки, на його думку, право на отримання страхових виплат може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій або на всій території України, і вказані суми увійшли до складу спадщини,

ОСОБА_1 просив зобов`язати відповідача виплатити йому в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_2 , не отримані

за життя страхові виплати за період з 01 червня 2016 року до 30 листопада

2018 року з урахуванням коригуючого коефіцієнта і вирішити питання про судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 липня

2020 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду

від 21 грудня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції,

з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що право на відшкодування у зв`язку з трудовим каліцтвом не входить до складу спадщини, оскільки право на призначення та виплату щомісячної страхової суми у випадку трудового каліцтва згідно зі статтею 1219 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до складу спадщини не входить, ОСОБА_2 за життя рішення Фонду про припинення виплати щомісячної грошової суми у разі часткової чи повної втрати професійної працездатності не оскаржував, тому вимоги його спадкоємця

є безпідставними.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи

У січні 2021 року адвокат Марченко С. Д., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 липня 2020 року

та постанову Луганського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц та застосованого апеляційним судом в оскаржуваній постанові, а також на необхідність застосування правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 642/6946/18, від 20 вересня 2018 року

у справі № 243/3505/16-ц.

Зазначає, що ОСОБА_2 страхові виплати були призначені пожиттєво, він мав право на їх нарахування та отримання незалежно від звернення до робочих органів Фонду на підконтрольній Україні території та від факту проживання

на тимчасово окупованій території, тому оскільки за життя він не отримав

ці виплати, вони увійшли до складу спадщини.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 428/3156/20, витребувано справу із Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено

до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду в м. Первомайську Луганської області.

Відповідно до повідомлення Управління виконавчої дирекції Фонду у Луганській області згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада

2014 року № 1085-р м. Первомайськ віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Усі справи про нарахування і виплату страхових виплат потерпілим залишались

у відділенні у м. Первомайську, нарахування та виплату страхових виплат потерпілим у відділеннях м. Первомайська припинено з 1 липня 2014 року.

Із листопада 2014 року потерпілий ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду

у Попаснянському районі Луганської області.

ОСОБА_2 проживав у м. Золотому-5, яке на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1276-р внесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади України тимчасово

не здійснюють свої повноваження.

Згідно з постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Попаснянському районі Луганської області від 01 червня 2016 року

№ 1217/4164/4164/534 ОСОБА_2 припинено нарахування виплат щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку.

У відповідь на звернення ОСОБА_2 було роз`яснено, які дії необхідно вчинити для поновлення страхових виплат.

Отримавши роз`яснення, ОСОБА_2 до робочих органів Фонду з відповідною заявою не звертався.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та спадкоємцем першої черги за законом.

Постановою від 06 лютого 2020 року № 520/02-31 державний нотаріус Одинадцятої київської державної нотаріальної контори відмовив ОСОБА_1

у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки потерпілому ОСОБА_2 страхові виплати з 01 червня 2016 року не нараховувались

і не виплачувались.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу

на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду

у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (частина перша статті 1218 ЦК України. До спадщини входить не майно, а право на майно, оскільки на відміну від об`єктів цивільних прав (речей, майна, майнових прав тощо), об`єктами спадщини за ЦК України є права та обов`язки, в тому числі об`єкти цивільних прав, які нажали особі на час смерті, право власності або право за договором, якщо ці права не пов`язані з особою спадкодавця.

Склад спадщини визначається на час відкриття спадщини. Визначаючи склад спадщини слід зважати на таке: 1) до складу спадщини входять лише ті права

та обов`язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець. Права та обов`язки,

що виникають у зв`язку зі смертю спадкодавця, ґрунтуються на інших підставах; 2) не всі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві за життя, здатні

за своєю природою переходити до інших осіб (перелік прав та обов`язків,

що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця та не входять до складу спадщини визначені статтею 1219 ЦК України); 3) у спадщину можуть переходити права та обов`язки не лише з майновим, а й із немайновим змістом;

4) у випадках, прямо передбачених законом, у спадщину переходять охоронювані законом інтереси.

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини (статті 1227 ЦК України).

Тлумачення зазначеної норми дозволяє зробити висновок про те, що при переході до членів сім`ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права.

В цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а у зв`язку з іншим юридичним складом. Фактично законом закріплено переважне право члена сім`ї померлого перед його спадкоємцями на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя. Важливо врахувати, що члени сім`ї, які одержують належні спадкодавцеві соціальні виплати, не визначаються в законі як спадкоємці. Це пояснюється тим, що члени сім`ї померлого можуть не збігатися з колом спадкоємців, які закликаються до спадкування стосовно інших майнових прав та обов`язків спадкодавця.

На підтвердження того, що у випадку наявності членів сім`ї спадкодавця

ці правовідношення не є спадковими свідчить той факт, що право на прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, а для отримання соціальних виплат, право на їх отримання виникає з моменту відкриття спадщини.

Цивільне законодавство на членів сім`ї спадкодавця, які отримують страхові виплати за статтею 1227 ЦК України не розповсюджує дію статті 1281 ЦК України про право кредитора вимагати від спадкоємців сплати боргу спадкодавця тощо.

Крім того, стаття 1227 ЦК України має назву «Право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших видів соціальних виплат, які належали спадкодавцеві», хоча й розміщена поряд зі статтею 1225 ЦК України «Спадкування права на земельну ділянку», статтею 1226 ЦК України «Спадкування частки у праві спільної сумісної власності», статтею 1228 ЦК України «Спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі)».

Також, відповідно до частини десятої статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі

їх відсутності - включаються до складу спадщини.

На відміну від Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який у статті 52 визначає коло членів сім`ї, яким після смерті виплачується сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не містить визначення членів сім`ї для застосування цього Закону. Тому для визначення кола членів сім`ї, які мають право на звернення до Фонду з вимогою про виплату щомісячних страхових виплат, що належали потерпілій особі за її життя до її смерті, має застосовуватись стаття 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Відповідно до частини другої статті 3 СК України дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах,

не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статті 3 СК України).

Оскільки позивач є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ,

то у нього разом з іншими членами сім`ї померлого ОСОБА_2 відповідно

до частини десятої статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» виникає право на отримання належних сум страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право. У разі невиплати Фондом вказаних сум страхових виплат у члена сім`ї виникає право вимагати стягнення таких виплат у судовому порядку. Оскільки

у померлого ОСОБА_2 були члени сім`ї (син, дружина), то такі суми страхових виплат до спадщини не переходять, а члени сім`ї мають право вимагати

їх виплати не як спадкоємці, а як члени сім`ї, яким законом надано право вимагати виплати таких сум незалежно від здійснення спадкових прав.

Таким чином, можна зробити висновок, що правовідносини з переходу до членів сім`ї спадкодавця належних йому соціальних виплат відповідно до статті 1227 ЦК України не є спадковими, у зв`язку з чим до них не застосовуються норми спадкового права. У випадку відсутності членів сім`ї спадкодавця, соціальні виплати передаються членам його сім`ї, а лише у разі їх відсутності - перетворюються на спадкові і тоді вказані виплати входять до складу спадщини.

Статтею 40 вказаного Закону (в редакції до 01 січня 2015 року) передбачено,

що страхові виплати потерпілому провадяться щомісяця в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності

у зв`язку із страховим випадком.

Встановлено, що спадкодавець - потерпілий ОСОБА_2 з листопада 2014 року перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду у Попаснянському районі Луганської області, проте

з червня 2016 року відповідно до постанови від 1 червня 2016 року

№ 1217/4164/4164/534 страхові виплати були припинені.

Причина припинення: розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження,

та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» зі змінами.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення сум недоотриманих страхових виплат, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку,

що у спадкодавця ОСОБА_2 не виникло право на нарахування страхових виплат після травня 2016 року, оскільки припинення страхових виплат відбулось у зв`язку з тим, що за життя він до відділень Фонду щодо припинення виплати страхових сум не звертався та не надав довідку внутрішньо переміщеної особи, тому з його смертю припинилися його права та обов`язки, зокрема право

на оскарження дій Фонду щодо припинення страхових виплат, а до позивача

як спадкоємця це право не перейшло.

Колегія суддів з такими висновками апеляційного суду погодитись не може

з огляду на таке.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні

в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.

Статтею 38 Закону № 1105-ХІV (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають

на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку: якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим,

що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону

№ 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) Кабінет Міністрів України визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано в абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року

№ 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»

(далі - Закон № 1706-VІІ), у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин. Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного

чи техногенного характеру. Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання

в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону № 1706-VІІ встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність в особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.

Постановами Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637,

від 07 листопада 2014 року № 595 та від 26 травня 2021 року № 531 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення антитерористичної операції, тобто визначено особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.

Указані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Вони не регулюють питання здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення антитерористичної операції не переселилися

та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади.

Статтею 2 Закону України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України

на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон № 2268-VІІІ) передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування

їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження

№ 14-271цс18), від 17 лютого 2021 року у справі № 428/12718/18 (провадження № 61-17049св19), постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2019 року у справі

№ 426/20009/18 (провадження № 61-10588св19), постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19), постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 408/9430/18-ц (провадження № 61-18830св19), постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 лютого 2021 року

у справі № 426/3171/19 (провадження № 61-3478св20), постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 14 травня 2021 року у справі № 417/6784/18 (провадження № 61-15521св19), постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 243/8684/19-ц (провадження № 61-22401св19).

Результат аналізу наведених норм права дає підстави виснувати, що ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік

як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, та не звернення цієї особи

до робочих органів Фонду на підконтрольній Україні території із заявою про нарахування виплат не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке право закріплене за особою Законом № 1105-ХІV (з 01 січня 2015 року

в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.

Таким чином, спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та отримання страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду

на підконтрольній Україні території, а тому позивач як член сім`ї на підставі частини десятої статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат. Помилкове посилання позивача на стягнення вказаних сум

в порядку спадкування не змінює природи позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 не отримані за життя його батьком страхові виплати за період з 01 червня 2016 року до 30 листопада 2018 року

з урахуванням коригуючого коефіцієнта.

Разом з тим, відповідно до правових висновків, викладених у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц (провадження

№ 61-7355св20) та у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі

№ 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20) обґрунтованим є висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки спадкодавцю за життя не було нараховано страхових виплат за спірний період, а тому зазначені суми, на які претендує позивач, не можуть входити до складу спадщини. Також колегія суддів касаційного суду погодилась з висновком про те, що потерпіла особа після припинення виплати йому страхових платежів протягом тривалого часу не звертався до Фонду соціального страхування з метою відновлення страхових виплат, а також не оскаржував дії зазначених органів щодо припинення нарахування йому страхових виплат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені приклади свідчать про застосування колегіями суддів суду касаційної інстанції принципово різного підходу у вирішенні аналогічних позовних вимог.

У частині другій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду

у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним передати справу

на розгляд об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу № 428/3156/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про зобов`язання нарахувати і виплатити не отримані за життя страхові виплати у порядку спадкування за законом передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В. М. Коротун