Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 640/17086/18

провадження № 61-1015св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малойван Євген Ігорович, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року у складі судді Губської Я. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 рокуу складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Позов мотивований тим, що 17 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого сторони зобов`язуються в майбутньому в обумовлений у пункті 3 договору строк, а саме до 30 вересня 2016 року, до 16 години укласти основний договір купівлі-продажу квартири у приміщенні приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Петриченко О. О. за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 13, офіс 207 , за суму 3 300 000 грн, що за курсом НБУ становить 150 000 доларів США.

На підтвердження зобов`язання щодо укладання основного договору, ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 гарантійну суму в розмірі 3 300 000 грн (еквівалент 150 000 доларів США) наступним чином: 660 000 грн (еквівалент 30 000 доларів США) - ще до підписання цього договору; 220 000 грн (еквівалент 10 000 доларів США) - до 17.00 години 20 числа кожного місяця з жовтня 2015 року до вересня 2016 року включно, що буде підтверджуватися нотаріально засвідченою заявою про розрахунок. Вказує, що у строк, обумовлений в попередньому договорі, сторони не уклали основний договір купівлі-продажу. Посилаючись на статті 635, 546, 570 ЦК України та ті обставини, що договір купівлі-продажу укладений не був, вважає, що сплачена сума у розмірі 30 000 доларів США є авансом, а тому підлягає поверненню позивачеві.

Щодо позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 зазначив, що в період дії попереднього договору ним на підставі розписок були безпідставно передані ОСОБА_3 грошові кошти: 09 грудня 2015 року - 5 000 доларів США з призначенням «в якості застави за квартиру АДРЕСА_1 згідно нотаріального договору»; 09 грудня 2015 року - 600 доларів США з призначенням «в якості % прострочених платежів»; 17 лютого 2016 року - еквівалент 1 500 доларів США з призначенням «в якості передоплати за оренду кв. АДРЕСА_1 »; 22 березня 2016 року - 5 000 доларів США без призначення; 03 квітня 2016 року - 5 000 доларів США з призначенням «в якості оплати за кв. АДРЕСА_1 згідно договору від 17 вересня 2015 року»; 19 травня 2016 року - 3 000 доларів США без призначення; 07 червня 2016 року - еквівалент 3 000 доларів США без призначення. Усього за період з 09 грудня 2015 року до 07 червня 2016 року передано на загальну суму 23 100 доларів США. Зазначивши, що ці кошти були передані без правових підстав, а тому підлягають стягненню на користь позивача з відповідача ОСОБА_3 на підставі вимог статті 1212 ЦК України.

Таким чином, просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 30 000 доларів США у гривнях за офіційним курсом долара США на день ухвалення рішення, та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в розмірі 23 100 доларів США у гривнях за офіційним курсом долара США на день ухвалення рішення, а також судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Залишаючи позовні вимоги ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що умови договору від 17 вересня 2015 року порушені саме позивачем та основний договір купівлі-продажу не був укладений саме з вини ОСОБА_1 (невиплати гарантованої суми та неукладення договору) та позивачем не надано доказів направлення ОСОБА_2 вимоги про повернення коштів (пункт 9). Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Також суд зазначав, що між сторонами виникли відносини щодо оренди житла і розписки, які надані позивачем, стосуються оплати позивачем за проживання в спірній квартирі відповідачів з моменту укладення попереднього договору до дати укладення основного договору про купівлю квартири, а тому суд дійшов до висновку, що підстав для стягнення грошових сум за розписками відповідно до вимог статті 1212 ЦПК України суд немає.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малойван Є. І., звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Постановою Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малойван Є. І., задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 30 000 доларів США скасовано і стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США, що за офіційним курсом на день ухвалення рішення суду еквівалентно 708 106,38 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 12 441,91 грн.

Постанова суду мотивована тим, що сума, зазначена в попередньому договорі у розмірі 30 000 доларів США, є авансом, оскільки, основний договір в обумовлений сторонами строк укладено не було, а чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його частини у сторони попереднього договору у випадку не укладення основного договору і така умова попереднього договору суперечить вимогам чинного законодавства.

Крім того, апеляційний судо зазначив, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Отже, зі змісту наданих позивачем листів від 09 грудня 2015 року, 17 лютого 2016 року, 22 березня (без зазначення року), 13 квітня 2016 року, 19 травня 2016 року, 07 червня 2016 року не вбачається жодних обов`язків, які походять саме з боргових зобов`язань, тобто зобов`язань, які виникли внаслідок передачі цих коштів. Зі змісту листів випливає, що в зазначені дати позивач не позичав відповідачеві ОСОБА_3 грошей, отже, між сторонами не виникли відносини, які випливають з договору позики, у зв`язку із чим немає правових підстав для стягнення боргу. Тобто надані листи не містять обов`язку ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 вказані кошти.

У постанові суду також зазначено, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 спірних грошових коштів у розмірі 23 100 доларів США у гривнях, за офіційним курсом долара США, визначеним станом на день розгляду справи, оскільки позивачем не доведено факт безпідставного набуття або збереження відповідачем переданих позивачем грошових коштів.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У січні 2020 рокуОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малойван Є. І., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення еквіваленту 23 100 доларів США, як безпідставно одержаних коштів та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині та стягнути судові витрати.

У січні 2020 року, ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на судове рішення суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказане судове рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 30 000 доларів США та в частині стягнення судового збору.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано цивільну справу з Київського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малойван Є. І.

08 квітня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 зазначала, що пунктом 9 попереднього договору передбачені наслідки невиконання його умов, а саме: у випадку, якщо основний договір не буде укладений з вини ОСОБА_1 , гарантійна сума залишається ОСОБА_2 . У випадку, якщо основний договір не буде укладений з вини ОСОБА_2 , гарантійна сума підлягає поверненню позивачу у триденний строк, з моменту пред`явлення позивачем вимоги. Також в цей строк ОСОБА_2 зобов`язана сплатити неустойку (штраф) у розмірі 100 % від гарантійної суми.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором не виконав, про що свідчить відсутність нотаріально засвідченої заяви про розрахунок, що передбачено пунктом 9 попереднього договору.

Як убачається з пункту 5.5 попереднього договору, сторони передбачили, що у випадку відмови відповідача від укладення основного договору або у разі неукладення основного договору з позивачем чи зазначеною ним третьою особою (іншим покупцем) із вини відповідача у строк, установлений у цьому договорі, відповідач зобов'язується сплатити на користь позивача штраф у подвійному розмірі забезпечувального платежу.

Позивач після підписання попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 17 вересня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О. О. за реєстровим № 2342, уникав належного виконання умов договору, а передача ним відповідачу ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 660 000 грн (еквівалент 30 000 доларів США), відповідно до умов пункту 9 договору посвідчує факт наявності зобов`язання.

Отже, оскільки основний договір не був укладений з вини позивача, то немає правових підстав для повернення відповідачем суми гарантійного платежу, передбаченої умовами договору.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірний договір є змішаним договором, який містить елементи договору про наміри та договору про завдаток.

Передача позивачем коштів відповідачу, відповідно до пункту 8 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 17 вересня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О. О. за реєстровим № 2342, є підтвердженням позивачем свого зобов`язання щодо укладення основного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 і підтверджує його волю до укладення основного договору, що відповідають платіжній та доказовій функції завдатку та слугували гарантією підтвердження зобов`язання і забезпечення його виконання, що відповідає забезпеченню реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу квартири своєї платоспроможності.

Оскільки порушення основного зобов'язання сталось з вини ОСОБА_1 , то відповідно до частини першої статті 571 ЦК України, завдаток поверненню не підлягає.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малойван Є. І., у касаційній скарзі зазначав, що за період з 09 грудня 2015 року до 07 червня 2016 року ОСОБА_1 було передано ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 23 100 доларів США, про що ОСОБА_3 особисто складені відповідні розписки. Факт складання розписок та факт їх наявності у позивача в повній мірі підтверджують, що грошові кошти передано у зазначених у розписках розмірах та у вказані періоди.

Крім того, судами залишено без уваги той факт, що сам позивач вказував на те, що надані розписки не є борговими, а лише підтверджують факт передачі та отримання коштів. Якби позивач вважав ці розписки борговими, то не звертався б до суду із позовом про їх стягнення, як безпідставно набутих коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Також є безпідставними висновки суду про те, що між сторонами виникли відносини, які підпадають під поняття договору найму житлового приміщення, однак відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір найму житла, про який йдеться у рішенні суду першої інстанції, взагалі не укладався. Зазначення у розписках від 09 грудня 2015 року, від 17 лютого 2016 року, від 03 квітня 2016 року слів «квартира НОМЕР_1 », «оренда», «застава», «передплата», жодним чином не свідчить про погодження сторонами усіх істотних умов договору найму житла: строку, ціни, предмета.

Крім того, звертає увагу на те, що існування розписки як доказу певних абстрактних правових підстав недостатньо, бо це призводить до прийняття рішень на підставі припущень. Особі, яка передала гроші за розпискою, першочергово потрібно довести належним чином факт набуття грошей або їх збереження особою, яка їх отримала, та заперечити наявність достатньої правової підстави для такого набуття. Особа, яка отримала гроші, за наявності сумнівів у існуванні правових підстав для такого набуття або збереження грошей, їх достатності, має доводити наявність та достатність таких правових підстав.

Суди попередніх інстанцій мали або встановити достатні правові підстави для набуття чи збереження особою майна, або стягнути їх, як безпідставно одержані.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малойван Є. І., просив касаційну скаргу залишити без задоволення, вказуючи на те, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що основний договір в обумовлений сторонами строк укладено не було, а чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його частини у сторони попереднього договору у випадку не укладення основного договору, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для повернення позивачу сплачених грошових коштів.

У відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_1 , які є ідентичними, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малойван Є. І., залишити без задоволення. Вважають доводи позивача про те, що розписки не є борговими, а лише підтверджують факт передачі та отримання коштів, безпідставними та необґрунтованими, оскільки судами неодноразово ставились питання представнику позивача щодо природи, цілей та мети переданих коштів, договірних або боргових зобов'язань, що підтверджувалися б підписаними між сторонами документами у формі розписок або інших, але жодної вмотивованої відповіді на ці питання надані не були.

Представником позивача не було надано жодних пояснень, щодо існування боргових, зобов'язальних або інших правовідносин відповідно до наданих документів (розписок), не доведене існування між сторонами договірних правовідносин, що виникли на підставі розписок, а також наявність у відповідача обов'язку повернути отримані кошти на вимогу позивача.

Також зазначають про безпідставність доводів позивача щодо відсутності жодних правовідносин між позивачем та ОСОБА_3 та отримання грошей відповідачем. Кошти, передані позивачем відповідно до «розписок» були передані в рахунок усних договірних відносин між сторонами, оскільки після підписання попереднього договору, 17 вересня 2015 року відповідачі, на прохання позивача дозволити проживати та користуватися квартирою АДРЕСА_1 , на умовах найму до укладення договору купівлі-продажу зазначеної квартири та переходу до позивача права власності на неї. Позивач, разом з родиною в`їхав до квартири та користувався нею протягом півтора року, тобто довше, ніж було передбачено умовами попереднього договору щодо виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань. При цьому він так і не виконав умови попереднього договору.

Гроші, передані позивачем відповідачам за домовленістю сторін, були платою за користування квартирою, житлово-комунальними послугами за обслуговування цієї квартири. В період проживання в зазначеній квартирі позивач посилався на складність виконання умов попереднього договору та просив зачекати з виконанням його умов, зобов`язавшись при цьому відшкодовувати, принаймні, користування квартирою.

Недотримання сторонами письмової форми договору найму житла не є наслідком його недійсності. Форма викладення розписок обумовлена юридичною необізнаністю сторін, але в той же час слугує доказом вирішення питання щодо взаємних зобов`язань. Ці розписки однозначно встановлюють саме факт взаємовідносин, що виникли між сторонами після підписання попереднього договору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 17 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О. О. за реєстровим № 2342 (а. с. 16).

Відповідно до пункту 1 цього договору ОСОБА_2 зобов`язується передати у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 зобов`язується прийняти у власність цю квартиру на умовах договору та сплатити за неї обумовлену цим договором суму.

Відповідно до пункту 3 договору, договір купівлі-продажу (основний договір) зазначеної квартири повинен бути укладений до 30 вересня 2016 року включно, до 16 години, у приміщенні приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Петриченко О. О. за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 13, офіс 207, за суму 3 300 000 грн, що по курсу НБУ становить 150 000 доларів США.

Також умовами попереднього договору від 17 вересня 2015 року (пункт 8) передбачено, що на підтвердження свого зобов'язання щодо укладення основного договору, ОСОБА_1 сплачує ОСОБА_2 гарантійну суму в розмірі 3 300 000 грн, що за курсом НБУ становить 150 000 доларів США, в рахунок належних з ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу (основним договором), платежів на підтвердження зобов'язання придбання квартири та на забезпечення виконання основного договору. Гарантійна сума входить у ціну квартири, передбачену пунктом 3 договору.

В пункті 9 попереднього договору було обумовлено, що сторони дійшли згоди про те, що ОСОБА_2 отримає гарантійну суму в розмірі 3 300 000 грн, що за курсом НБУ становить 150 000 доларів США таким чином: 660 000 грн, що за курсом НБУ становить 30 000 доларів США, ще до підписання цього договору, та іншу частину гарантійної суми платежами, з урахуванням зміни курсу НБУ відповідно до кожного платежу, у сумі 220 000 грн, що за курсом НБУ становить на 17 вересня 2015 року 10 000 доларів США, до 17 годин 00 хвилин двадцятого числа кожного місяця з жовтня 2015 року до вересня 2016 року включно, що буде підтверджуватись нотаріально засвідченою заявою про розрахунок ОСОБА_2 . У випадку, якщо основний договір не буде укладений з вини ОСОБА_1 , гарантійна сума залишається у ОСОБА_2 . У випадку, якщо основний договір не буде укладений з вини ОСОБА_2 , гарантійна сума підлягає поверненню ОСОБА_1 у триденний строк, з моменту пред'явлення ОСОБА_1 вимоги. Також, в цей строк ОСОБА_2 зобов'язана сплатити ОСОБА_1 неустойку (штраф) у розмірі 100 % від гарантійної суми.

Даних про скасування вищезазначеного договору або про визнання його недійсним суду під час розгляду справи не надано. В судовому засіданні сторонами також не заперечується, що до укладення попереднього договору ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 660 000 грн, що за курсом НБУ становить 30 000 доларів США.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення суми з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 30 000 доларів США у гривнях за офіційним курсом долара США на день ухвалення рішення, позивач посилався на вимоги статей 635, 546, 570 ЦПК України та вказує, що основний договір укладено не було, а сплачена сума за попереднім договором у розмірі 30 000 доларів США є авансом, який підлягає поверненню позивачеві.

У позовній заяві ОСОБА_1 також просив стягнути з ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 23 100 доларів США у гривнях, за офіційним курсом долара США, визначеним станом на день розгляду справи.

Як на підставу позовних вимог про стягнення сум з ОСОБА_3 за розписками від 09 грудня 2015 року, від 17 лютого 2016 року, від 22 березня (без зазначення року), від 13 квітня 2016 року, від 19 травня 2016 року, від 07 червня 2016 року посилався на вимоги статті 1212 ЦК України та ті обставини, що грошові кошти позивачем були передані без жодних правових підстав відповідачу і між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не існувало жодних правовідносин.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_2 без задоволення та про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малойван Є. І., з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна зі сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

Аванс не має забезпечувальної функції, якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

З огляду на викладене, встановивши, що у передбачений попереднім договором строк сторони не уклали договору купівлі-продажу квартири, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що грошові кошти, передані ОСОБА_1 ОСОБА_2 за попереднім договором, є авансом та підлягають поверненню власникові в розмірі 30 000 доларів США, що еквівалентно 708 106,38 грн.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2016 року у справі № 6-176цс12 та Верховного Суду від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц.

Щодо позовних вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, що були безпідставно передані ОСОБА_3 в період дії попереднього договору від 17 вересня 2015 року на підставі статті 1212 ЦК України слід зазначити таке.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

У той же час сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 912/2601/19.

Судом встановлено, що 17 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , який не був стороною договору купівлі-продажу, були написані листи наступного змісту: позначений датою 09 грудня 2015 року «1) Отримав екв. 600 доларів США в якості % по простроченим платежам, за жовтень та листопад. 2) Отримав екв. 5000 доларів США в якості застави за квартиру АДРЕСА_1 згідно нотаріального договору»; позначена датою 17 лютого 2016 року «Я ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 суму еквівалентну 1500 доларів США в якості передоплати за оренду кв. АДРЕСА_1 »; позначена датою 22 березня «Віддали 5000 доларів США»; позначена датою 07 червня 2016 року «отримав екв. три тисячі доларів США»; позначена датою 13 квітня 2016 року «Я ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 суму еквівалентну п`ять тисяч доларів США в якості оплати за кв. АДРЕСА_1 згідно договору від 17.09.2015 року» та отримані грошові кошти на підтвердження вказаних листів.

Суд відмовив у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , мотивуючи це тим, що між сторонами не виникли правовідносини, які випливають з договору позики.

Проте ОСОБА_1 і не вказував на те, що між ними виникли правовідносини, які випливають з договору позики, і не просив стягнути борг, а просив застосувати до спірних правовідносин статтю 1212 ЦК України. Отже, суд апеляційної інстанції усунувся від з`ясування обставин справи, не з`ясував, які правовідносини виникли між сторонами.

Водночас суд звертає увагу, що сама лише наявність укладених між сторонами розписок, без з`ясування їх справжньої правової природи, не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

У частинах першій - третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди не з`ясували, які відносини мали місце між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 , не дослідили зміст всіх розписок та не встановили наявність чи відсутність правої підстави стягнення коштів у сумі 23 100 доларів США на користь позивача на підставі статті 1212 ЦК України. За таких обставин суди зробили передчасний висновок, без з`ясування змісту всіх розписок, про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому її необхідно залишити без змін в цій частині, а касаційну скаргу - без задоволення.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 залишається без змін, а в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малойван Євген Ігорович, задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук