ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

       10 серпня 2021 року                м. Чернівці        Справа № 713/229/20

       Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

       головуючого Лисака І.Н.,

       суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

секретар: Тодоряк Г.Д.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 27 травня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Проскурняка С.П., дата складання повного тексту невідома, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Обґрунтовував вимоги тим, що 29 травня 1977 року між сторонами було зареєстровано шлюб виконавчим комітетом Іспаської сільської ради Вижницького району.

Вказує, що одруження з відповідачкою виявилось невдалим у зв`язку з непорозуміннями між сторонами, поганим ставленням до позивача, влаштуванням сварок, скандалів та образ з боку його дружини,

Зазначені обставини призвели до того, що сторони не підтримують між собою шлюбно-сімейних відносин та проживають окремо, а спільне проживання суперечить інтересам позивача.

Враховуючи викладене просив суд розірвати шлюб між ним та відповідачкою ОСОБА_2 , зареєстрований 29 травня 1977 року виконкомом Іспаської сільської ради Вижницького району Чернівецької області, актовий запис №22.

Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 27 травня 2021 року позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що збереження сім`ї неможливе, оскільки в наданий сторонам строк на примирення останні не примирились, їхня сім`я розпалася остаточно, на даний час шлюб носить формальний характер, шлюбні відносини між ними фактично припинені, збереження сім`ї неможливе.

Провадження №22-ц/822/741/21

Не погоджуючись із рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неповно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Свої доводи мотивує тим, що судом не взято до уваги, що у сторін є двоє дорослих дітей, вони разом прожили понад 40 років і в них міцна сім`я. Крім того, вважає, що суд необґрунтовано відмовив у наданні строку на примирення, а тому просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників, які з`явилися, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 29 травня 1977 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстрований виконавчим комітетом Іспаської сільської ради Вижницького району Чернівецької області, актовий запис №22, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 11.02.2020 року (а.с.6).

Ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 06 жовтня 2020 року сторонам з метою збереження сім`ї було надано строк для примирення терміном три місяці, а ухвалою від 26 січня 2021 року надано додатковий строк для примирення терміном ще на три місяці (а.с.41, 47).

Так, ч.1 ст.51 Конституції України та ч.1 ст.24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Частина 1 ст.8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Відповідно до ч.3, 4 ст.56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно ч.2 ст.104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

В силу ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.110 СК України визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За приписами ст.112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

В силу ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Крім того, згідно із Постановою Пленуму ВСУ №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в ст.16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання».

Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо небажання позивача перебувати в шлюбних відносинах відповідають обставинам справи, а сумнівів у добровільності її вираження не встановлено.

Посилання апелянта на те, що суд не надав часу на примирення є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, оскільки судом в сукупності було надано подружжю час на примирення у шість місяців. Розгляд справи з порушенням процесуальних норм у відсутність відповідача з поважних причин спростовується матеріалами справи (а.с.52).

Вирішуючи наявний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі та зробив правильний висновок про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 27 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий – підпис /І.Н. Лисак/

Судді – підписи /І.М. Литвинюк, І.Б. Перепелюк/