ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________________

УХВАЛА

"10" серпня 2021 р. Справа № 922/543/21

вх. № 543/21

Суддя Міньковський С.В.

Без участі представників сторін

розглянувши заяву ОСОБА_1 і із грошовими вимогами до боржника у справі за заявою : Міжрайонниого відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

до Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 09.04.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод", введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Саутенко С.О., здійснено публікацію оголошення про відкриття провадження у справі на офіційному веб-сайті ВГСУ.

18.06.2021 до господарського суду надійшла заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 85281,00 грн., з яких 43871,00 грн - заборгованість по заробітній платі та 41410,00 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі. Вищезазначена заява була прийнята судом та призначена до розгляду в попередньому засіданні господарського суду.

Проте при ретельному дослідженні вищезазначеної заяви судом встановлено, що вона не відповідає вимогам ч. 3 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме заявником не надано належних та допустимих доказів сплати судового збору за подання кредиторської заяви до суду.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зважаючи на це, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Крім того, на підставі статті 2 Закону України "Про оплату праці" структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.

Отже, грошові вимоги про визнання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не є грошовими вимогами про визнання заробітної плати, а відтак заявник не звільняється від сплати судового збору за звернення до суду з такими вимогами.

Пунктом 10 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено що за подання до господарського суду заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) сплачується судовий збір у 2 розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У відповідності до положень, встановлених ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року становить 2 270, 00 грн.

Як вбачається з поданої кредиторської заяви, до неї не додано доказів сплати судового збору за визнання заборгованості з середнього заробітку за затримку розрахунку по заробітній платі, розмір якого відповідно до Закону України "Про судовий збір" становить два розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 4 540,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Згідно ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, до заяви в обов`язковому порядку додаються докази сплати судового збору.

Згідно ч. 11 ст. 176 ГПК України, суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Враховуючи, що після прийняття судом заяви ОСОБА_1 із грошовими вимогами, судом встановлено, що вона подана без додержання вимог ст. 164 ГПК України та ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства, суд вважає за необхідне залишити вказану заяву без руху, надати заявнику п`ятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків заяви із грошовими вимогами до боржника шляхом сплати та надання суду оригіналу доказів сплати судового збору в розмірі 4540,00 грн.

Керуючись cт. 2, ч. 3 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства ст. ст. 164, 176, 233-235 ГПК України, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 із грошовими вимогами до боржника (вх. № 14517 від 18.06.2021 року) залишити без руху.

2. Повідомити заявника про допущені недоліки в поданій заяві, а саме відсутність доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі за подання заяви із кредиторськими вимогами до боржника в частині визнання заборгованості з середнього заробітку за затримку розрахунку по заробітній платі.

3. Заявнику у п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки, надати суду оригінал доказів сплати судового збору в розмірі 4540,00 грн.

4. Попередити заявника, що у разі не усунення недоліків заяви із грошовими вимогами у строк, встановлений судом, заява в частині визнання грошових вимог щодо заборгованості із середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі залишається судом без розгляду на підставі ч. 13 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.

Ухвалу підписано 10.08.2021 року.

Суддя Міньковський С.В.