Ухвала

іменем України

9 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 953/17177/19

Провадження № 51-3563 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Короля В.В.,

суддів: Макаровець А.М., Огурецького В.П.,

розглянувши касаційну скаргу захисника Борбунюка О.О. на вирок Київського районного суду м. Харкова від 21 липня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року,

в с т а н о в и в:

Вироком Київського районного суду м. Харкова від 21 липня 2020 року,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого: 23 жовтня 2014 року Київським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 121 КК України до шести років позбавлення волі, 5 січня 2018 року звільненого умовно-достроково на невідбутий строк один рік одинадцять місяців один день,

засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді чотирьох років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Київського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2014 року, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді п`яти років позбавлення волі.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року вирок місцевого суду щодо засудженого ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з копіями доданих до касаційної скарги судових рішень ОСОБА_1 , будучи раніше судимим 23 жовтня 2014 року Київським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 121 КК України до 6-ти років позбавлення волі та, відповідно до ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2017 року, 5 січня 2018 року звільненим умовно-достроково на один рік одинадцять місяців один день, у період невідбутого покарання за цим вироком суду вчинив новий злочин за таких обставин. 18 липня 2019 року приблизно о 18:00 год., ОСОБА_1 , знаходячись на території автостанції, яка розташована по вул. Білгородське Шосе, 10 у м. Харкові, в ході раптово виниклого конфлікту зі своїм знайомим ОСОБА_2 , діючи на ґрунті раптово виниклого неприязного ставлення до останнього, маючи умисел на спричинення йому тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, але не маючи наміру на вбивство ОСОБА_2 та не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій у виді настання його смерті, хоча повинен був і міг їх передбачити, діючи внаслідок злочинної недбалості, завдав ОСОБА_2 один удар рукою в обличчя, від якого останній впав на асфальт спиною та вдарився тім`яно-потиличною частиною голови та втратив свідомість, після чого був доставлений до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня швидкої невідкладної медичної допомого ім. проф. О. І. Мєщанінова», де ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

У результаті протиправних дій ОСОБА_1 , а саме, в результаті одного удару рукою у обличчя ОСОБА_2 , від якого потерпілий впав на асфальт та вдарився тім`яно-потиличною частиною голови, спричинені тілесні ушкодження: синець на слизовій ділянці губи справа, саднення в тім`яно-потиличній ділянці, крововилив у м`які покриви голови з боку їх внутрішньої поверхні в тім`яно-потиличній області, перелом основи та зведення черепа справа, крововилив над та під оболонки головного мозку у вигляді пластинчатої субдуральної гематоми справа та субарахноїдального крововиливу на обох півкулях головного мозку, а також забій головного мозку із утворенням вогнищ контузії у полюсно-базальних відділах обох лобових та латеро-базальних відділах обох скроневих часток, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та знаходяться у причинному зв`язку зі смертю потерпілого.

Зі змісту касаційної скарги захисника Борбунюка О.О. вбачається, що він просить змінити судові рішення щодо засудженого ОСОБА_1 в частині призначеного покарання та призначити йому більш м`яке покарання. Так, захисник вважає, що є підстави для застосування до засудженого норм, передбачених ст. 69-1 КК України, оскільки, на його думку, наявні пом`якшуючі обставини, які не були враховані судами першої та апеляційної інстанції, а саме: ОСОБА_1 щиро розкаявся у вчиненні інкримінованого йому злочину та вчинив вказаний злочин внаслідок збігу тяжких обставин та з перевищенням меж крайньої необхідності. Судам також не враховано особу обвинуваченого, який скоїв неумисний злочин. Також не взято до уваги, що ОСОБА_1 свою вину визнав повністю, однак зазначав, що конфлікту між ним та потерпілим не було і смерть сталася через тяжкий збіг обставин. Враховуючи наведені обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обтяжуючих обставин, захисник вважає, що покарання засудженому не має перевищувати двох третин максимального строку, передбаченого особливою частиною КК України.

Крім того, захисник вказує на те, що судом не наведено жодного обґрунтування щодо часткового приєднання саме одного року позбавлення волі за невідбутою частиною покарання за вироком від 23 жовтня 2014 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно зіст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 1ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок місцевого суду щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину та кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 119 КК у касаційній скарзі захисник Борбунюк О.О. не оспорює.

Статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Разом із тим, відповідно до вимог ст. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Як убачається з наданих копій судових рішень, місцевий суд при призначенні ОСОБА_1 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про особу обвинуваченого, який свою вину в інкримінованому йому злочині визнав частково, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, згідно з довідкою, наданою КНП ХОР «Обласний наркологічний центр, з 1998 року має синдром алкогольної залежності, характеризується формально задовільно, зловживає спиртними напоями, раніше судимий за ч. 1 ст. 121 КК України до шести років позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі умовно-достроково з невідбутим строком покарання, скоїв новий злочин в період умовно-дострокового звільнення. Обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання, судом не встановлено.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що для виправлення та попередження нових злочинів, необхідно призначити ОСОБА_1 покарання, що передбачає його ізоляцію від суспільства, в межах санкції ч. 1 ст. 119 КК України у вигляді позбавлення волі із приєднанням невідбутої частини покарання за вироком Київського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2014 року на підставі ст. 71 КК України.

Своєю чергою апеляційний суд, переглядаючи матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_3 в частині призначеного йому покарання за апеляційного скаргою захисника Борбунюка О.О., доводи якої є аналогічними з доводами його касаційної скарги, надав на кожний із них мотивовану відповідь, навів докладні мотиви прийнятого рішення і в ухвалі зазначив підстави, з яких визнав їх необґрунтованими.

Зокрема, апеляційний суд, врахувавши наведені обставини акцентував на тому, що формальних підстав для застосування положень ч. 1 ст. 69-1 КК України колегія суддів не вбачає, оскільки судом не встановлено обставин, що пом`якшують покарання та повного визнання вини. І окрім того, внаслідок дій обвинуваченого настала смерть ОСОБА_4 , що взагалі унеможливлює усунення заподіяної шкоди.

При цьому в ухвалі апеляційний суд зазначив, що доводи обвинуваченого та захисника щодо скоєння неумисного злочину внаслідок збігу тяжких обставин, наявність місця роботи, щире каяття, доброзичливі відносини з сусідами та пов`язані з цим апеляційні прохання апелянтів щодо можливості призначення покарання є безпідставними, оскільки вони не підтверджуються матеріалами кримінального провадження. А відтак, призначене ОСОБА_1 судом першої інстанції покарання, як правильно вказав апеляційний суд, відповідає тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, підстав вважати призначене покарання явно несправедливим у зв`язку із суворістю не має.

Крім того, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що судом першої інстанції правильно призначено остаточне покарання із застосуванням ст. 71 КК України, а саме шляхом приєднання невідбутої частини покарання за вироком Київського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2014 року.

При цьому, колегія суддів касаційного суду також наголошує, що доводи касаційної скарги захисника у цій частині, не є обґрунтованими, оскільки посилаючись на них захисник не зазначив, які ж норми кримінального закону було порушено судом першої інстанції при постановленні вироку.

На переконання колегії суддів касаційної інстанції, враховуючи, що у даному провадженні судами не встановлено обставин, які пом`якшують покарання, а також часткове визнання вини обвинуваченим, підстав для сумніву в правильності наведених вище висновків апеляційного суду немає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийняв правильне рішення про відсутність підстав для пом`якшення покарання за ч. 1 ст. 119 КК України із застосуванням положень, передбачених ст. 69-1 КК України, та остаточного покарання, призначеного із застосуванням ст. 71 КК України.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги з мотивів, наведених у ній, немає, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Борбунюка О.О. на вирок Київського районного суду м. Харкова від 21 липня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

С у д д і:

В.В. Король А.М. Макаровець В.П. Огурецький