РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 серпня 2021 р. Справа № 120/4253/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 18.01.2021 року №023830012309 про відмову у призначенні їй пенсії достроково по досягненню 50-річного віку, як матері інваліда з дитинства.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є матір`ю та виховує сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є інвалідом ІІІ групи з дитинства, що підтверджується випискою із акту огляду МСЕК. Зазначає, що вона у встановленому законодавством порядку звернулась до Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області з заявою про призначення дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, проте, відповідачем було протиправно та необґрунтовано відмовлено призначенні пенсії. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.05.2021 року дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 263 КАС України.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив у якому зазначив, що відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. Згідно медичного висновку дитина позивача був визнаний інвалідом після досягнення шестирічного віку. Згідно із положеннями п.2.18 Порядку для підтвердження факту про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною інвалідом до досягнення шестирічного віку, подається висновок лікарсько-консультативної комісії, у якому має бути зазначено те, що інвалідність могла наступити до шестирічного віку (були медичні показання для її настання). Таким чином, відповідач вважає, що рішення про відмову в призначенні пенсії є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства.

18.06.2021 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій остання наводить свої аргументи на спростування доводів відповідача викладених у відзиві. Разом з тим, вважає необґрунтованою відмову відповідача у зарахуванні до загального стажу позивача періоду роботи з 24.07.1990 року по 17.03.2000 року та просить задовольнити позов у повному обсязі.

Враховуючи положення частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України), суд не бере до уваги зазначену відповідь представника позивача, оскільки дана категорія справ не передбачає подачі відповідної заяви.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є інвалідом ІІІ групи.

Відповідно до медичного висновку №56 від 25.05.2005 року ОСОБА_2 встановлено захворювання та патологічний стан, що відповідають Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України 08.11.2001 року № 454/471/516.

Згідно виписки із акту огляду МСЕК від 09.03.2010 року № 311787 ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідність, де в графі причини інвалідності зазначено "захворювання з дитинства".

Рішенням лікарсько-консультативної комісії КЗ ЦПМСД № 2, виданим 01.04.2021 року Департаментом охорони здоров`я Вінницької міської ради, встановлено ОСОБА_2 діагноз "закритий перелом головчатого підвищення правого плеча зі зміщенням уламків. Епіфізіоліз проксимального епіфізу правої променевої кістки".

Даним рішенням також підтверджено, що у дитини були медичні показники для визнання його дитиною-інвалідом до 8-річного віку.

13.01.2021 року позивач звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком матері особи з інвалідністю з дитинства.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 18.01.2021 року №023830012309 позивачу відмовлено у задоволенні вищезазначеної заяви.

Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення", жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше 5 років.

Відповідно до абзацу 4 пункту 3 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, що не оспорюється у цій справі). За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.

Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався ст. 2 Закону № 875-ХІІ, а також ст. 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Суд звертає увагу, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі № 2109-III. При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Зі змісту абзацу 4 пункту 3 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV убачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

Отже, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини 12 статті 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Згідно пунктом 2.17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Пунктом 2.18 цього Порядку також визначено, що визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення 18-річного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те,що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18 років (висновок про час настання інвалідності).

Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.

Отже, п. 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням ст. 17 Закону № 1788-XII та ст. 26, абз. 4 п. 3 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року (справа №330/2181/16-а), в якій Велика Палата Верховного Суду підтримала позицію Верховного Суду України у постанові від 27 травня 2014 року (справа №21-133а14), яка полягає у тому, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 10 ААА №311787, МСЕК дійшла висновку про наявність у сина позивача третьої групи інвалідності, при цьому в графі «причина інвалідності» зазначено - «з дитинства».

При цьому, матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_2 визнаний дитиною з інвалідністю у віці 13 років, а інвалідність з дитинства йому була встановлена у віці 18 років.

Також, в матеріалах адміністративної справи міститься рішення лікарсько-консультативної комісії КЗ ЦПМСД № 2, видане 01.04.2021 року Департаментом охорони здоров`я Вінницької міської ради, яким встановлено ОСОБА_2 діагноз "закритий перелом головчатого підвищення правого плеча зі зміщенням уламків. Епіфізіоліз проксимального епіфізу правої променевої кістки". Даним рішенням підтверджено, що у дитини були медичні показники для визнання його дитиною-інвалідом до 8-річного віку.

За таких обставин позивач не має права на призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, оскільки вона не надала висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. При цьому з наданого позивачем висновку вбачається, що її син мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення восьмирічного віку.

Доводи позивача щодо можливості застосувати в даному випадку положення Закону України №1788-ХІІ, суд вважає необґрунтованими, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Відмовляючи у призначенні пенсії позивачеві, відповідач діяв у спосіб, строки та у межах, визначених чинним законодавством.

Отже, позивачем не доведено та не підтверджено підстав для призначення їй пенсії достроково, а відтак, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним рішення відповідача від 18.01.2021 року №023830012309 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачеві пенсію достроково з дати звернення, суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Разом з тим, згідно п. 10 частини другої цієї статті, суд може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок визнання протиправним індивідуального акта та обрання іншого способу захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, який забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання протиправним індивідуального акта, можливим є обрання належного способу захисту, необхідного для відновлення прав, свобод та інтересів.

З огляду на те, що позовні вимоги в частині визнання незаконним рішення відповідача від 18.01.2021 року №023830012309 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком залишено без задоволення, відповідно позовна вимоги про зобов`язання призначити позивачеві пенсію достроково з дати звернення, також не підлягає задоволенню, як похідна.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи те, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).

Рішення в повному обсязі виготовлене: 09.08.2021 року, враховуючи терміни перебування головуючої судді у відпустці з 17.05.2021 року по 21.05.2021 року та з 05.07.2021 року по 28.07.2021 року.

Суддя Чернюк Алла Юріївна