Номер провадження: 11-кп/813/1679/21

Номер справи місцевого суду: 522/6420/19

Головуючий у першій інстанції Попревич В.М.

Доповідач Артеменко І. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2021 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючий суддя Артеменко І.А.,

судді: Копіца О.В., Котелевський Р.І.,

за участі: секретаря судового засідання Фабіжевської Т.С.,

захисників Погібко О.О., Потопальського С.М. та Чепрасова М.І.,

розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційні скарги захисників Погібко О.О. та Потопальського С.М. в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2021 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , обвинуваченого у скоєні злочинів, передбачених ч.4 ст. 152, ч.1 ст. 263 КК України, у кримінальному провадженні №12019162500000298 від 04.02.2019 року,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2021 року продовжено ОСОБА_1 запобіжній захід у виді тримання під вартою на 60 діб до 29 серпня 2021 року включно без визначення розміру застави.

Рішення суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні підозрюваного мотивоване наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на те, що ОСОБА_1 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст. 152 КК України, відповідальність за який передбачена у вигляді позбавлення волі строком понад 10 років, та у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України, відповідальність за який передбачена у вигляді позбавлення волі строком до 7 років. Також судом першої інстанції враховано, що інкриміновані обвинуваченому злочини є тривалими та наявність суспільного інтересу у забезпеченні швидкого, ефективного та об`єктивного розгляду кримінального провадження щодо злочинів проти статевої свободи та недоторканості малолітніх осіб.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

На вказану ухвалу захисник Погібко О.О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що оскаржена ухвала є необґрунтованою, зокрема, стверджує, що:

- у справі відсутні достатні доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення;

- ОСОБА_1 виховує малолітню дитину та проживає із жінкою однією сім`єю;

- у ОСОБА_1 є постійне місце роботи на будівництві;

- ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем проживання та роботи;

- обвинувачений має задовільний майновий стан;

- у ОСОБА_1 відсутні судимості;

- ризики порушення обвинуваченим вимог ст. 177 КПК України в даному кримінальному провадженні відсутні, а стороною обвинувачення не надано суду першої інстанції жодних доказів на підтвердження ризиків, передбачених ст. 177 КПК України;

- судом першої інстанції розпочато проведення допиту малолітньої потерпілої у кримінальному провадженні №12019162500000298, який за технічних причин було відкладено. Проте, вважає, що ризик здійснення обвинуваченим на неї тиску відсутній;

- на даний час, стороною обвинувачення гальмується продовження допиту малолітньої потерпілої у судовому засіданні, а строки продовження тримання обвинуваченого під вартою продовжуються;

- Приморським районним судом міста Одеси мала б бути розглянута хоча можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_1 , що не було здійснено.

Посилаючись на викладене, захисник просить скасувати оскаржену ухвалу і ухвалити нову, якою застосувати до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту. Встановити для обвинуваченого ОСОБА_1 такі обов`язки: прибувати за кожною вимогою до суду; - прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; - не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає, без дозволу суду; -повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; - утримуватися від спілкування з потерпілою та представником потерпілої; - не відвідувати місце адреси мешкання потерпілої та її представника; - здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзду з України і в`їзду в Україну.

На вказану ухвалу захисник Потопальський С.М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скарги, в якій вказує на те, що оскаржена ухвала є необґрунтованою, зокрема, стверджує, що:

- ризики порушення обвинуваченим вимог ст. 177 КПК України в даному кримінальному провадженні відсутні, а стороною обвинувачення не надано суду першої інстанції жодних доказів на підтвердження ризиків, передбачених ст. 177 КПК України;

- судом у порушення вимог ч.4 ст. 194 КПК України не було прийнято до уваги недоведеністьнеможливості застосування більш м`якого запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_1 ;

- обвинувачений має постійне місце проживання та реєстрацію в м. Одеса, не має жодних інших повідомлень про підозру у вчиненні інших кримінальних правопорушень.

Посилаючись на викладене, захисник просить скасувати оскаржену ухвалу та відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Позиції учасників судового розгляду.

В судовому засіданні апеляційного суду захисники підтримали доводи поданих ними апеляційних скарг. Адвокат Погібко О.О. просив скасувати оскаржувану ухвалу та застосувати до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту, адвокат Потопальський С.М. просив скасувати оскаржувану ухвалу та застосувати до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з застосуванням електронного засобу контролю.

Мотиви апеляційного суду.

Дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.

Згідно з положеннями ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 331 КПК України до спливу двомісячного строку з дня застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовую, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.

Відповідно до вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

На думку апеляційного суду, оскаржена ухвала суду відповідає вимогам зазначених правових норм, зважаючи на таке.

Оскаржена ухвала суду постановлена в межах його компетенції та повноважень, проти чого не заперечують в апеляційній скарзі захисник.

Крім того, суд постановив ухвалу на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені відповідними доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими ним відповідно до вимог статті 94 КПК України.

Також в оскарженій ухвалі суду наведені належні та достатні мотиви для продовження строку дії обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1 , неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

За таких обставин, на думку апеляційного суду, відсутні підстави стверджувати про необґрунтованість та невмотивованість судового рішення.

Доводи захисника про відсутність у справі доказів вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення апеляційний суд відхиляє, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Обвинувачення, відповідно до приписів Розділу IV КПК України «Судове провадження у першій інстанції», є предметом судового розгляду, його обґрунтованість або безпідставність встановлюється шляхом дослідження доказів обвинувачення й захисту в судовому засіданні та при ухваленні обвинувального або виправдувального вироку відносно особи, тому на теперішній час твердження захисника про безпідставність обвинувачення ОСОБА_1 , у вчиненні інкримінованого йому злочину є передчасним, оскільки судовий розгляд кримінального провадження триває.

Відповідно, при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою на стадії судового розгляду суд першої інстанції, а також апеляційний суд, не розглядає питання щодо обґрунтованості підозри, оскільки особі висунуто обвинувачення, обґрунтованість якого є предметом судового розгляду.

Вирішуючи питання доцільності продовження строку дії обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1 , суд першої інстанції врахував, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за ч. 4 ст. 152 КК України, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі строком понад 10 років. Крім цього, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі строком до 7 років.

Апеляційний суд приймає до уваги той факт, що ОСОБА_1 будучи обізнаним про ступінь тяжкості пред`явленого обвинувачення та покарання, яке загрожує йому у разі визнання його винуватим, а тому приходить до висновку про існування ризику переховування обвинуваченого від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Фактичні ж обставини пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення, а саме: вчинення злочину, що полягає у вчиненні дій сексуального характеру щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, вказують на актуальність існування ризику переховування обвинуваченого від суду.

Доводи ж апеляційної скарги захисника Погібко О.О. в інтересах ОСОБА_1 про відсутність ризику тиску на малолітню потерпілу з огляду на початок проведення її допиту у кримінальному провадженні №12019162500000298, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.

Частиною 4 ст.95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано у порядку, передбаченому ст.225 цього кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Отже, лише з моменту надання показань свідками у суді першої інстанції під час розгляду справи та їх повної фіксації на технічному носії такі показання з огляду на положення стст.84, 95 КПК, набувають ознак доказу в кримінальному провадженні. Тож, зважаючи, не те, що, як навів сам захисник у апеляційній скарзі, допит малолітньої потерпілої не відбувся через відкладення судового засідання з технічних причин, є такими, що не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, посилання захисника обвинуваченого на початок проведення допиту малолітньої потерпілої у кримінальному провадженні №12019162500000298.

Окрім того, проведений допит свідків не істотно б зменшив вказаний ризик, зважаючи на встановлену ст.ст.352,353 КПК України можливість повторного допиту потерпілого за його клопотанням, за клопотанням сторони кримінального провадження або за ініціативою суду.

Також апеляційний суд приймає до уваги, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Доводи апеляційної скарги адвоката Погібко О.О., що обвинувачений має міцні соціальні зв`язки, не можуть бути прийняті апеляційним судом з огляду на те, що відповідні відомості про проживання разом з дружиною та малолітньою дитиною стороною захисту не представлено, крім того, наявні у справі копії свідоцтв про народження дітей самі по собі не підтверджують прийняття активної участі у вихованні дітей та проживання однією сім`єю.

Крім того, захисником не надано будь-яких документів на підтвердження доводів щодо працевлаштування обвинуваченого та джерел його доходів, жодних даних, які б характеризували його за місцем проживання та роботи.

Доводи захисника, щодо відсутності у ОСОБА_1 судимості та задовільного майнового стану, апеляційним судом прийняті до уваги, однак з урахуванням наведених вище ризиків, їх не можна визнати такими, що вказують на необхідність та можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Тож апеляційний суд вважає вірним рішення суду першої інстанції стосовно того, що неможливо запобігти зазначеним ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.

Окрім того, на думку апеляційного суду, наявність постійного місця проживання як і доводи захисника про відсутність у обвинуваченого судимості та задовільний майновий стан не є настільки міцними та впливовими на поведінку обвинуваченого щоб гарантовано забезпечити виконання ним процесуальних обов`язків.

Отже, на думку апеляційного суду, зазначені ризики виправдовують продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу – тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість рішення районного суду про наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який у цьому випадку, навіть з урахуванням презумпції невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого.

За таких обставин, обрання обвинуваченому ОСОБА_1 менш суворого запобіжного заходу, на думку апеляційного суду, є необґрунтованим та невиправданим.

Матеріали справи не містять інших відомостей про обставини, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою.

Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом не встановлено.

За таких обставин апеляційні скарги захисників ОСОБА_2 та Потопальського С.М. в інтересах ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Згідно з п.1 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Керуючись статями 331, 370, 372, 376, 404, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційні скарги захисників Погібко О.О. та Потопальського С.М. в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2021 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , обвинуваченого у скоєні злочинів, передбачених ч.4 ст. 152, ч.1 ст. 263 КК України, у кримінальному провадженні №12019162500000298 від 04.02.2019 року – залишити без змін.

Звернути увагу судді першої інстанції на необхідність дотримання вимог ст. 28 КПК України щодо розумних строків розгляду справи.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

І.А. Артеменко                                О.В. Копіца                                Р.І. Котелевський