ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
02 червня 2010 року 09:27 № 2а-6325/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Гладії А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві
про визнання недійсним рішення про відмову надати статус учасника бойових дій
та зобов’язання вчинити певні дії
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувсь до суду з позовом про визнання недійсним рішення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про відмову надати статус учасника бойових дій та зобов’язання вчинити певні дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2009 р. відкрито провадження у справі, закінчене підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засідання позивач підтримав позовні вимоги. В обґрунтування позов них вимог позивач посилається п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», згідно з положеннями якого, учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Позивач вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновку про неможливість визнання його учасником бойових дій, оскільки у період з 1987 по 1989 р.р. був відряджений до Азербайджанської Радянської соціалістичної республіки, у якому був задіяний для виконання завдань по контролю за дотриманням населенням умов введеного комендантського часу, охороні державних установ, разом з військами здійснював контроль по дотриманню населенням міста умов введення комендантського часу, проводив вилучення вогнепальної зброї, а також виконання заходів по забезпеченню громадського порядку та несення служби на блок-постах по охороні населених пунктів, в яких проживало азербайджанське та вірменське населення, від можливих збройних нападів та насилля з боку конфліктуючої сторін. Несення служби проходило завжди в бойовій екіпіровці.
Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, явку в судове засідання уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи судом повідомлявся рекомендованим листом, про що свідчить відмітка про відправку на ухвалі про відкриття провадження по даній справі, причини неявки представника відповідача не відомі.
У зв’язку з нез’явленням представника відповідача, відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі, наявних в матеріалах справи, доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1, перебував на навчанні в Львівській середній спеціальній школі міліції (ЛССШМ) МВС СРСР в період з 1987 по 1989 роки. Згідно наказу ЛССШМ МВС СРСР № 257 від 21.11.1988 року ОСОБА_1 був відряджений для проходження служби в м. Баку Азербайджанської РСР з 21.11.1988 року по 21.01.1989 року; також, згідно з наказом ЛССШМ МВС СРСР № 90 від 15.05.1989 року, вдруге проходив службу у м. Баку Азербайджанської РСР у період з 23.05.1989 року по 20.07.1989 року, для виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та при вирішенні збройних конфліктів по нормалізації обстановки, відновлення законності та правопорядку на території Азербайджанської Радянської соціалістичної республіки.
Даний факт підтверджуються витягами зазначених наказів завірених Начальником відділу документального забезпечення та режиму Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України (копії наказів в матеріалах справи).
22.06.2009 року позивач звернувся до Комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій із заявою про визнання його учасником бойових дій у зв’язку з перебуванням у службовому відрядженні по виконанню ним спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану при вирішенні збройних конфліктів, відновлення законності та правопорядку на території колишнього СРСР.
За результатом розгляду матеріалів ОСОБА_1, відповідач прийняв рішення про відмову позивачу у визнанні його учасником бойових дій за відсутністю правових підстав, про що свідчить витяг із протоколу №66 засідання Комісії ГУ МВС України в місті Києві з розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусів учасника бойових дій та учасника війни (копія в матеріалах справи).
У відповідності з п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, де також міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року.
Суд дійшов висновку, що під визначенням "інші країни після 1979 року", яке міститься в Постанові Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року, слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР. Такий висновок суду ґрунтується на наступному.
24 серпня 1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою по відношенню до будь-якої країни, в т.ч. і по відношенню до колишнього Союзу РСР. Таким чином, враховуючи те, що визначення "інші країни після 1979 року" міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін “інші країни” слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.
Слід зазначити, що в примітці № 6 до позиції "інші країни після 1979 року" встановлено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
На відміну від інших приміток №№ 1, 2, 3, 4, 5, 7 до цього пункту, в яких безпосередньо зазначено, що вони поширюються на обмежене коло осіб, примітка № 6 до позиції "інші країни після 1979 року" лише встановлює, що надання пільг саме військовим фахівцям, які направлялись Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР, залежить від наявності довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях. При цьому зазначена примітка № 6 ніяким чином не обмежує коло осіб на яких розповсюджується позиція "інші країни після 1979 року". Таким чином вважати що позиція "інші країни після 1979 року" стосується виключно військових фахівців, що направлялися Генеральним штабом Збройних Сил СРСР немає ніяких підстав.
Крім того слід зазначити, що чинне законодавство України не містить визначення терміну “бойові дії”, а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові. Таким чином при визначенні, чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Азербайджанської РСР характер бойових, слід враховувати в повному обсязі обставини, які супроводжували його перебування на зазначених територіях. При цьому слід також враховувати, що загальновідомими фактами є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме у період з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема в середньоазійских республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР та партійної ідеології, що панувала у той період, не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити виключно з офіційних документів.
Проте, позивачем в судових засіданнях надані чисельні статті засобів масової інформації щодо подій на території Азербайджанської РСР під час виконання позивачем спецзавдань МВС СРСР на зазначеній території. Відповідно до інформації, яка міститься в зазначених виданнях, на той час на території Азербайджанської РСР відбулись масові заворушення та безпорядки з використанням вогнепальної зброї, які супроводжувались чисельними людськими жертвами серед громадського населення та постраждалими серед працівників правоохоронних органів та військовослужбовців.
Хоча Азербайджан не включений у перелік держав і періодів бойових дій, судом при розгляді справи встановлено, що позивач виконував завдання в умовах масових заворушень та безпорядків при міжетнічних збройних конфліктах, які відбувались на території Азербайджанської РСР і піддавав ризику своє життя і здоров’я.
У частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В даному випадку відповідачем не враховано цілий ряд обставин, які мають значення для прийняття рішення щодо можливості надання позивачу статусу учасника бойових дій.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на нормах діючого законодавства та підлягають задоволенню у повному обсязі.
На розподілі судових витрат на користь позивача, останній не наполягав.
Керуючись ст.ст. 71, 86, 158-163, 254 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення Комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві з розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусів учасника бойових дій та учасника війни від 16.02.2009р. про відмову у визнанні ОСОБА_1 учасником бойових дій.
Зобов’язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та видачі на його ім’я посвідчення установленого зразка.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Н.Г. Вєкуа
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі