Номер провадження: 11-кп/813/1093/21

Номер справи місцевого суду: 500/3211/18

Головуючий у першій інстанції Волков Ю. Р.

Доповідач Копіца О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Копіци О.В.,

суддів Журавльова О.Г. та Толкаченка О.О.,

секретаря судового засідання Пойзнер В.Є.,

за участю прокурора Кірющенко А.В.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

захисників Єрохіної О.В., Чебаненко А.М., Григорука Г.П., Козака Ф.І.,

в процесі розгляду у відкритому судовому засіданні апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Штрахової С.А., обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника Янковського В.Й., захисника Чемоширянової Л.В. в інтересах обвинуваченої ОСОБА_3 та захисника Пауна В.В. в інтересах обвинуваченої ОСОБА_4 на вирок Ізмаїльського міськрайсуду Одеської обл. від 23.12.2020 в межах кримінального провадження №1201716015 0003362 від 30.11.2017 стосовно:

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Костянтинівка Саратського району Одеської області, громадянина України, із середньою неповною освітою, не працевлаштованого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 21.07.2016 Ізмаїльським міськрайсудом Одеської обл. за ч. 2 ст. 70, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 104 КК України від відбування покарання звільнений з випробуванням строком на 2 роки;

- 25.07.2017 Апеляційним судом Одеської обл. за ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 104, 76 УК України з випробуванням строком на 2 роки;

- обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК України,

ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Біленьке Білгород-Дністровського р-ну Одеської обл., громадянина України, із неповною середньою освітою, тимчасово не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше судимого:

- 05.05.2017 Білгород-Дністровським райсудом Одеської обл. за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 289, 69, ч. 1 ст. 70 КК України до 3 років та 6 місяців позбавлення волі; звільнений з місць позбавлення волі на підставі ухвали суду від 31.10.2017 згідно ст. 4 Закону України «Про амністію у 2016 році»;

- обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК України,

ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Ізмаїл Одеської обл., громадянки України, із середньою освітою, не працевлаштованої, не заміжньої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 та проживаючої за адресою: АДРЕСА_5 , раніше не судимої;

- обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,

ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Ізмаїл Одеської обл., громадянки України, із середньо-спеціальною освітою, не працевлаштованої, не заміжньої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 та проживаючої за адресою: АДРЕСА_5 , раніше не судимої;

- обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,

установив:

Зазначеним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 289, 71 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років, без конфіскації майна, що є його особистою власністю.

Цим же вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК України та йому призначено покарання у виді 13 років та 6 місяців позбавлення волі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, обвинуваченим ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу, оскільки вважає вирок суду занадто суворим із підстав неврахуванням судом того, що на момент вчинення злочинів йому було 17 років, тобто він був неповнолітнім, ріс в неповноцінній сім`ї, він єдиний годувальник своєї родини, його мати та молодший брат потребують його додаткової фізичної допомоги, він співпрацював із правоохоронними органами та нічого не приховував, скоїв злочин один та вчиняв самосуд над педофілом, спільників в нього не було, у зв`язку із чим суд безпідставно кваліфікував його дії за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України; при затриманні та допиті співробітники поліції застосували стосовно нього фізичний вплив, допит проводився без участі захисника та законного представника.

Посилаючись на викладене, обвинувачений ОСОБА_1 просить призначити новий судовий розгляд його провадження та судити його законним чином як неповнолітнього, який вчинив самосуд над педофілом.

Також апеляційну скаргу було подано обвинуваченим ОСОБА_2 , який не погодився із оскаржуваним вироком суду, зазначивши, що судом не було враховано того, що він не скоював інкримінованих йому злочинів, в нього є докази його невинуватості, які судом були залишені поза увагою, обвинувачений ОСОБА_1 визнав свою провину в повному обсязі, всі докази сфальсифіковані, висновки експертів не відповідають фактичним обставинам справи, він був затриманий співробітниками поліції ще в неповнолітньому віці, із застосуванням фізичного та морального насильства, без участі адвоката, представника або батьків.

З урахуванням викладеного, обвинувачений ОСОБА_2 просить ухвалити стосовно нього виправдувальний вирок, оскільки він не причетний до вчинення злочинів.

Обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду пояснили, що після їх затримання з метою отримання зізнавальних показань, на четвертому поверсі будівлі Ізмаїльського ВП їх били оперативні працівники поліції, саджали на лом, від чого в них були травми, які ніхто не зафіксував.

Встановлені апеляційним судом обставини вказують на необхідність проведення розслідування викладених в заявах обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 даних про застосування відносно них недозволених методів розслідування, а саме застосування фізичного та психологічного впливу.

Заслухавши пояснення обвинувачених та їх захисників, які наполягали перевірці наведених обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обставин, думку прокурора, яка також вважала, що ці твердження підлягають ретельній перевірці, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.

При розгляді зазначеного кримінального провадження, у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 КПК України під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

В контексті положень Конвенції, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи «Вергельський проти України» (заява № 19312/06, рішення від 12.03.2009) та «Яременко проти України» (заява № 32092/02, рішення від 12.06.2008), коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню з боку суб`єктів владних повноважень усупереч ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов`язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом проведення ефективного офіційного розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки, а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення. Перевірка доводів засудженого стосовно незаконних методів ведення слідства має суттєве значення для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим.

Верховним Судом у постанові від 29.11.2019 (справа № 515/2020/16-к) зазначено, що для того, щоб у компетентних органів виник обов`язок провести розслідування за заявою про застосування методів, які порушують ст. 3 Конвенції, така заява має бути небезпідставною, тобто містити в своєму змісті конкретні обставини такого поводження і мати певне підтвердження цим обставинам, або інформацію, яка дає можливість перевірити чи має заява певні підстави.

Згідно з практикою Європейського суду допустимість як доказів свідчень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження в цілому.

Тож забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих ст.ст. 27, 28 Конституції України, є обов`язковим.

Частина 6 ст. 206 КПК України передбачає, що якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов`язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: 1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; 2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; 3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

Також колегія суддів враховує, що в п. п. 64-65 рішення «Шевченко проти України» від 04.04.2006 (заява №32478/02) ЄСПЛ обґрунтовано зазначив, що мінімальна вимога до «ефективної судової системи» полягає в тому, що особи, відповідальні за проведення слідства, мають бути незалежні від тих, які причетні до подій, які розслідуються. Мається на увазі ієрархічна або інституційна незалежність, а також практична незалежність (також рішення у справі Paul and Aundrey Edwards v. the United Kingdom, №46477/99, п. 70, ЄСПЛ 2002-II, та рішення у справі Mastromatteo v. Italy, №37703/97, пп. 90, 94 та 95, ЄСПЛ 2002-VIII).

Відповідно, система, яка вимагається ст. 2, має передбачати незалежне та безстороннє розслідування, яке відповідає певним мінімальним стандартам щодо ефективності. Таким чином, компетентні органи мають діяти з належною наполегливістю і за своєю ініціативою порушувати провадження, яке здатне, по-перше, встановити обставини, за яких сталась подія, та недоліки діяльності системи; по-друге, встановити, хто саме з представників державних органів був причетний до події.

Водночас в п. 70 зазначеного Рішення ЄСПЛ загалом доходить висновку про те, що розслідування не відповідає вимозі незалежності, якщо орган дізнання є представником органу, який міг мати причетність до події.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 216 КПК України слідчі органівдержавного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування злочинів вчинених, зокрема, працівником правоохоронного органу.

Враховуючи вищевикладене та зазначені положення судової практики, апеляційний суд приходить до переконання про необхідність зобов`язати ТУ ДБР, розташоване в м. Миколаєві, внести до ЄРДР відомості про вчинення злочинів, викладених в апеляційних скаргах та усних заявах обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо застосування стосовно них психологічного та фізичного насильства з боку працівників Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області при його затриманні та проведенні з ним слідчих дій в приміщенні відділу поліції, а також провести досудове розслідування, за результатами якого копію процесуального рішення направити до Одеського апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 24, 214, 206, 216, 350, 405, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Доручити ТУ Державного бюро розслідувань, розташованому в м. Миколаєві, внести до ЄРДР відомості та провести досудове розслідування в порядку Глави 19 КПК України по фактам, викладеним в апеляційних скаргах та усних заявах обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо застосування до них психологічного та фізичного насильства з боку оперативних працівників Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області при їх затриманні та проведенні першочергових слідчих дій в приміщенні Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області.

Зобов`язати службових осіб ДБР подати до Одеського апеляційного суду копію процесуального рішення за результатами проведеного досудового розслідування.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

О.В. Копіца О.Г. Журавльов О.О. Толкаченко