ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 2011/14568/12 Головуючий у 1 інстанції - Хайкін В.М.

Провадження апел. суду №№ 11/818/24/21, 11/818/25/21 Суддя-доповідач - Савченко І.Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді - Савченка І.Б.,

суддів - Кругової С.С., Яцини В.Б.,

при секретарі - Кожевніковій А.В.,

за участю захисника - Варюшичевої Л.Д.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Харкова апеляційні скарги захисника Варюшичевої Л.Д. та обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2021 року про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у виді тримання під вартою, -

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2021 року продовжено ОСОБА_1 , який обвинувачується за ч.2 ст. 15 п.п.1,13,14 ч.2 ст. 115; п.п.4,13 ч.2 ст. 115; ч.1 ст. 263 КК України , строк тримання під вартою до 09 серпня 2021 року.

При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив в своєму рішенні, що продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, судом прийнято до уваги, що органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кількох особливо тяжких злочинів, з урахуванням міри покарання, яка може загрожувати у разі доведеності його вини, обвинувачений з великою ймовірністю та вірогідністю може вчинити дії з метою переховування від суду та уникнення покарання. Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги те, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України ризики, які були встановлені при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, продовжують існувати, дані про особу обвинуваченого, та дійшов висновку, що застосування відносно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу недостатнє для запобігання вищезазначеним ризикам.

Не погодившись з ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2021 року, захисник Варюшичева Л.Д. та обвинувачений ОСОБА_1 подали на нього апеляційні скарги.

В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду першої інстанції, просить його скасувати та звільнити його з-під варти.

Апелянт зазначає, що він тривалий час перебуває під вартою та за правилами ч.5 ст. 72 КК України в редакції Закону України від 26 листопаду 2015 року він відбув максимальний строк покарання; КПК України (в ред.1960 року) не передбачає продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою після того, як справа надійшла до суду; тяжкість покарання, яке загрожує у разі визнання особи винною, не є підставою для продовження запобіжного заходу; прокурором не надано суду доказів, які підтверджують наявність ризиків, що на даний час вже втратили свою актуальність; позиція суду є упередженою; протягом 13 місяців не розпочато судовий розгляд в Дзержинському районному суді м. Харкова; продовження йому запобіжного заходу не можна обґрунтовувати суспільним інтересом.

Захисник Варюшичева Л.Д. в своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу місцевого суду від 11 червня 2021 р., якою продовжено відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та звільнити останнього з-під варти.

Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, захисник зазначає, що запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою неодноразово продовжувався. У цих ухвалах про продовження строків тримання під вартою суд зазначав одні і теж обставини, які потребують тримання від вартою, а саме, що він міг переховуватися від суду з метою уникнення покарання , перешкоджати слідству або в разі доведеності його вини, обвинувачений з великою ймовірністю та вірогідністю може вчинити дії з метою переховування від суду . Такий безпідставний висновок суду , де жодних додаткових деталей або нових підстав щодо зазначених причин суд не навів, може розглядатися як порушення і невідповідність п.п.1, 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, апелянт посилається на те, що прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, обвинувачений тривалий час перебуває під вартою та посилання суду тяжкість інкримінованих її підзахисному злочинів не може бути підставою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. З фактичного затримання 20 травня 2012 року і до останнього судового засідання Дзержинським районним судом м. Харкова, ОСОБА_1 знаходився під вартою в межах тюремної ізоляції протягом 9 років. Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України в редакції Закону України від 26 листопаду 2015 року, якщо буде ухвалений вирок з застосуванням ст.63 КК України, цей термін визначається строком більш 18 років.

Заслухавши доповідь головуючого судді; пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційні скарги сторони захисту; дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарга захисника Варюшичевої Л.Д. та обвинуваченого ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбаченні ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та ухвалено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.

Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про запобіжний захід, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, необхідно враховувати в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність його соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.

При цьому, ч.1 ст.183 КПК України передбачає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього кодексу.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Окрім цього, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Колегія суддів виходить із принципу презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред`явленого обвинувачення, а лише аналізує обґрунтованість та тяжкість пред`явленого обвинувачення, суспільної небезпеки злочинних дій, в яких обвинувачується ОСОБА_1 ..

Апеляційний суд, не вирішуючи наперед питання доведеності вини обвинуваченого, вважає, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів у разі обрання його ОСОБА_1 не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а саме запобігти спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Колегія суддів погоджується з рішенням першої інстанції та приймає до уваги, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кількох злочинів, йому інкримінуються декілька епізодів особливо тяжкого злочину, покарання одного з яких передбачає позбавлення волі на строк до 15 років або ж довічне позбавлення волі, тим самим підтверджує існування ризиків передбаченим ст. 177 КПК України.

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2018 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у вигляді довічного позбавлення волі, який в подальшому було скасовано апеляційним судом лише в зв`язку з процесуальними порушеннями.

Враховуючи покарання, яке загрожує ОСОБА_1 він може переховуватись від слідства та суду; впливати на свідків, оскільки провадження ще не розглянуто судом. Також не виключається можливість вчинення ним іншого кримінального правопорушення, враховуючи ту кількість епізодів особливо тяжких злочинів , яка ОСОБА_1 інкримінується.

Обставини, за якими були вчинені правопорушення, їх суспільна небезпечність, наслідки злочинів свідчать про наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, так і потерпілих, оскільки ОСОБА_1 обвинувачується вчиненні особливо тяжких злочинів, спрямованих проти життя та здоров`я потерпілих. вищенаведене унеможливлює обрання до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу.

Крім того, колегія суддів не погоджується з апеляційними доводами про необхідністю зміни запобіжного заходу внаслідок тривалого розгляду цього кримінального провадження в суді першої інстанції та неодноразового продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ці доводи в будь-якому випадку не спростовують висновків суду про те, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу не минули та продовжують існувати на даний час.

Таким чином обставини, що відповідно до ст. 178 КПК України враховуються при обранні запобіжного заходу, а саме: тяжкість покарання, що загрожує особі; вік та стан здоров`я обвинуваченого ; відсутність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутація обвинуваченого; наявність судимостей у обвинуваченого; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, безумовно свідчать про обґрунтованість висновків суду першої інстанції, що інший запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою зможе дієво запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Що стосується доводів апеляційної скарги, що з урахуванням положень ч.5 ст. 72 КК України в ред. 26.11.2015р. фактично відбутий під вартою строк покарання дорівнює 18 рокам, що порушує вимоги ст. 63 КК України, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України в ред. від 26.11.2015 р. , у разі якщо до винесення вироку строк попереднього ув`язнення, відбутий особою, перевищуватиме співвідношення, визначене абзацом першим цієї частини, максимально можливий строк позбавлення волі, передбачений Особливою частиною цього Кодексу для злочину (злочинів), у якому (яких) підозрюється така особа, така особа має бути негайно звільнена судом з-під варти за ініціативою суду або за ініціативою особи, яка звільняється, або її захисника (законного представника) чи прокурора. Таке звільнення допускається на стадії судового розгляду кримінального провадження і на стадії досудового розслідування такого кримінального провадження.

Оскільки максимально можливий строк позбавлення волі передбачений Особливою частиною КК України для злочинів, у яких обвинувачується ОСОБА_1 , є довічним позбавленням волі, то окремо вказане положення закону до обвинуваченого застосовано бути не може.

Посилання обвинуваченого на те, що прокурор подає клопотання і суд розглядає питання щодо продовження запобіжного заходу керуючтись вимогами КПК України в ред. 1960 р. і також вимогами чинного КПК України не є підставою для скасування ухвали.

Так , відповідно до п. 11 розділу ХІ КПК України кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, тобто на підставі КПК України в ред. 1960р.

Але враховуючи, що КПК України в ред. 1960 р. взагалі не передбачав необхідність вирішення питання про продовження в стадії судового розгляду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не передбачав право на оскарження цього запобіжного заходу, прокурор , суд першої та апеляційної інстанції правильно також користуються і нормами чинного КПК України, який надає більш повні підстави для забезпечення судового контролю запобіжного заходу а також регламентує та розширює права обвинуваченого на оскарження цих рішень.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції про необхідність дотримання судом вимог ч.5 ст.28 КПК України, згідно яких кримінальне провадження щодо особи, яка тримається від вартою, має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першої інстанції першочергово.

Керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги захисника Варюшичевої Л.Д. та обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2021 року про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у виді тримання під вартою залишити без змін.

Звернути увагу Дзержинського районного суду м. Харкова на необхідність дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження, передбачених ст.28 КПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий -

Судді -