справа № 22ц-3344 /2009.

категорія: 27

Головуючий у першій інстанції: Іщенко І. М.

Суддя-доповідач: Віхров В. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Другого липня 2009 року Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області колегією суддів у складі:

Головуючого - Віхрова В. В.,

Суддів: Каліновського А. Б., Дерев ‘янка О. Г.,

з секретарем Горобець К. В.,

за участі заявниці ОСОБА_3,

представника заявниці ОСОБА_4,

представника позивача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності, де третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації», за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від восьмого жовтня 2008 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_6 С І. пред’явив у вересні 2008 року через суд позов, посилаючись на придбання сумісно з відповідачем у спільну власність автогаража, для чого позичив відповідачу на певний строк 63 750 гривень, але у визначений строк повернути позику відповідач не зміг, через що вони уклали у простій письмовій формі угоду про визначення часток у праві спільної власності з відчуженням відповідачем своєї частки на його, позивача, користь у рахунок погашення боргу з договору позики, проте від нотаріального посвідчення цього договору відповідач ухиляється, у зв’язку з чим просив визнати за ним право власності на цей гараж у цілому із зобов’язанням третьої особи зареєструвати право приватної власності на автогараж за ним одним.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від восьмого жовтня 2008 року позов ОСОБА_7 задоволений і за ним визнане право на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на автогараж під АДРЕСА_1 та зобов’язано ОКП «Дніпродзержинське БТІ» зареєструвати у державному реєстрі прав власності за ОСОБА_6 право приватної власності на цей автогараж; питання про судові витрати вирішено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує на придбання автогаражу відповідачем сумісно з позивачем під час перебування з нею в шлюбі і ведення спільного господарства, через що укладені договори та права на автогараж відносяться до спільних прав подружжя, а тому суд першої інстанції, розглянувши справу без її участі, вирішив питання спільної сумісної власності подружжя, про поділ якого вона нині пред’явила позов до відповідача, у зв’язку з чим порушує питання про направлення справи на новий розгляд.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши ОСОБА_3 та її представника, які підтримали скаргу, вказуючи на оспорювання позики через її безгрошовість, а також ОСОБА_5, який вважав рішення місцевого суду законним, а скаргу безпідставною, оскільки заявниця з відповідачем не вела з відповідачем спільне господарство і підприємницьку діяльність, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, дійшов висновку, що судове рішення підлягає скасуванню з таких підстав.

Задовольняючи у попередньому судовому засіданні позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від явки до нотаріуса, що сам визнає, чим оспорює набуте за укладеною угодою про зміну порядку виконання договору право власності позивача на половину гаражу, відчужувану на його користь відповідачем у рахунок погашення свого боргу. Проте суд апеляційної інстанції не знаходить за можливе погодитися з такими висновками.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення має бути ухваленим на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, у зв’язку з чим з наведенням відповідних мотивів суд мав у цій справі встановити спірний об’єкт прав, вчинені з приводу прав на нього дійсні правочини та підстави їх вчинення, суб’єкт, який мав право вчиняти ці правочини, хоч би з приводу цих обставин у сторін спір відсутній.

Як вбачається з долучених до справи в копії договору від 01.12.2006, технічного паспорту на громадську будівлю (а.с. 5-13), у цій справі розв’язувався спір з приводу автогаража, належного до комплексу будівель оптово-роздрібної торгівлі, під № 98 в на вулиці Шевченка у с. Лобойківка Петриківського району, що є нерухомою єдиною річчю, набутою за договором купівлі-продажу на праві власності сумісно позивачем і відповідачем, тобто без визначення часток. Будь-які фактичні дані про поділ майна в натурі між співвласниками чи про зміну спільної сумісної власності на часткову з визначенням часток, що були б здійсненні позивачем і відповідачем у належній формі, у справі відсутні, а в попередньому судовому засіданні ці питання і чи є у сторін по справі спір щодо них судом першої інстанції не з’ясовувалися, що вбачається з оскаржуваного рішення суду та протоколу судового засіданні. З огляду на це висновок про вчинення позивачем і відповідачем 01.03.2007 правочину з приводу половини автогаража не грунтується на з’ясованих судом обставинах.

Суд не навів у рішенні висновків про підставу укладення сторонами у справі угоди від 01.03.2007, не обговоривши також питання про обов’язковість нотаріального посвідчення цієї угоди, що має значення для висновків за ч. 1 ст. 220 ЦК України про наслідки, які ця угода може породжувати, чим сукупно з відомостями протоколу судового засідання засвідчується, що ці обставини суд не з’ясовував. У зв’язку з цим суд не надав належну оцінку копії розписки (а.с. 3), за змістом якої відповідач позичив у позивача гроші з метою придбання у сумісну власність не цілого гаража, а лише його половини, частину якої в натурі він зобов’язувався передати позивачу в разі настання строку платежу і не погашення боргу грошима. Відповідно, суд першої 1 інстанції не зробив жодних висновків про те, чи йдеться про виникнення між сторонами у справі альтеративного зобов’язання за визначенням ст. 539 ЦК України з припиненням його належним виконанням згідно з ст. 599 ЦК України, чи про кваліфікацію угоди від 01.03.2007 за ст. 600 ЦК України припиненням зобов’язання позики передачею відступного, хоч би про предмет відступного сторони дійшли згоди з самого початку.

Згідно з ч. 3 ст. 61 СК України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя визнається майно, придбане за договором купівлі-продажу, укладеним одним із подружжя в інтересах сім’ї. За наданим апеляційному суду в копії свідоцтвом про одруження (ас 35) відповідач з 18.09.1988 і на час вчинення розписки та угоди від 01.03.2007 перебував у шлюбі з ОСОБА_3, оскільки іншого ні позивачем, ні відповідачем не доведено.

Звідси, неповнота з’ясування обставин, що мають значення для справи, ставши наслідком невиконання вимог ст. 130 ЦПК України через проведену підготовку справи до судового розгляду лише формально без ретельного дослідження того, які факти покладені в основу заявлених вимог, та до змісту яких правовідносин ці вимоги відносяться, призвела до того, що суд, не розв’язуючи питання про сторони переданого на його розгляд спору про право цивільне, в порушення ч. 4 ст. 174 ЦПК України не розглянув питання про те, чи не зачіпає визнання позову прав третіх осіб за ч. 4 ст. 65 СК України, внаслідок чого всупереч вимогам ч. 1 ст. 65 СК України прийняв визнання позову відповідачем, вирішивши ухваленим рішенням питання про права і обов’язки щодо спірного майна дружини відповідача - заявниці ОСОБА_3, яка за наявними матеріалами справи і протоколом судового засідання до участі в справі судом не залучалася та участі в розгляді справи не приймала.

З наведених міркувань, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що наявні обставини за ст. ст. 303, 311 ЦПК України, що перешкоджають суду апеляційної інстанції вирішити справу по суті вимог, а незаконне рішення місцевого суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України підлягає обов’язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, за якого суду, серед іншого, належить з урахуванням наведеного вище повно і всебічно з’ясувати коло осіб, прав яких стосується вирішення спору, обставини, якими обгрунтовані вимоги і заперечення проти них, і відповідні їм правовідносини, а також інші факти, що мають значення для вирішення справи.

За нового судового розгляду належить також врахувати, що відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України, у зв’язку з чим рішення суду за ст. ст. 18, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визнається документом необхідним для проведення реєстрації, але самодостатньою підставою для неї не являється, через що зобов’язувати державного реєстратора до здійснення відповідних дій з ведення державного реєстру прав власності суд повноважний у формі адміністративного судочинства за наслідками вирішення публічно-правового спору.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 291, 311, 313-315, 317 ЦПК України, судова палата, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від восьмого жовтня 2008 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд у той же суд в іншому складі.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги, а так само на неї може бути внесене прокурором касаційне подання, протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.