КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 серпня 2021 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Васильєвої М.А.

суддів Кепкал Л.І.

Кияшка О.А.

за участю секретаря Дробота В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференцзв`язку з Державною установою «Київський слідчий ізолятор» апеляційні скарги захисника Миропольця Дениса Олександровича в інтересах обвинуваченого за ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289, ст. 290, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 28, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК УкраїниОСОБА_1 , захисника Дубини Максима Борисовича в інтересах обвинуваченого за ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 28, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 209 КК України ОСОБА_2 , захисника Орещенко Лесі Анатоліївни в інтересах обвинуваченого за передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 28, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року,

за участю сторін апеляційного провадження:

прокурора Васечко В.В.

захисників Миропольця Д.О.,

Дубини М.Б.,

Орещенко Л.А.,

Охріменка В.В.

обвинувачених ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

В С Т А Н О В И Л А :

З наявних матеріалів встановлено, що у провадженні Дніпровського районного суду м. Києва знаходиться кримінальне провадження № 12017110140000678 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289, ст. 290, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 28, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_2 - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 28, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 209 КК України, ОСОБА_3 - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 28, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року задоволено клопотання прокурора та обвинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 - кожному - запобіжний захід у виді тримання під вартою продовжено до 9 вересня 2021 року включно, та відмовлено адвокату Миропольцю Д.О. у задоволенні його клопотання про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 на запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.

Не погоджуючись з ухвалою суду, вважаючи дане судове рішення незаконним та невмотивованим, захисник Мирополець Д.О. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник посилається на те, що прокурором протягом трьох років не надано суду жодного доказу та інших відомостей на обґрунтування доводів про необхідність тримання під вартою ОСОБА_1 , і такі відомості відсутні й у матеріалах справи.. На думку захисника, посилання суду на доведеність прокурором обґрунтованої підозри та ризиків неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_1 є безпідставним, оскільки місцевий суд у черговий раз формально послався на ті ж самі підстави тримання ОСОБА_1 під вартою, що по суті дублюються з моменту затримання ОСОБА_1 та обрання запобіжного заходу 13 квітня 2018 року.

Акцентується увага в апеляційній скарзі на тому, що з квітня 2019 року по теперішній час у справі призначалось 41 судове засідання, і з цієї кількості 15судових засідань не відбулось по причині неявки прокурора та потерпілих, а також недоставки обвинувачених, 7 засідань не відбулось у зв`язку із занятістю суддів в іншому провадженні та оголошених карантинних заходів, а також хвороби ОСОБА_1 , у 10засіданнях вирішувалось виключно питання про продовження строків тримання під вартою обвинувачених.

Захисник звертає увагу на те, що стороною захисту надані суду докази щодо неналежного стану здоров`я ОСОБА_1 , який потребує медичної допомоги в умовах стаціонару, невідкладного вжиття заходів для його реабілітації та проведення незалежної медико-соціальної експертизи для встановлення групи інвалідності ОСОБА_1 однак, вказані обставини залишаються поза увагою суду. Захисник наголошує на тому, що стан ОСОБА_1 тяжкий, потребує постійного нагляду, лікування, у тому числі двічі на рік профілактичного, що очевидно не може бути забезпечено в умовах слідчого ізолятору. Наразі, стан здоров`я ОСОБА_1 постійно погіршується, оскільки із ним не проводяться протягом 1,5 року рекомендовані лікарями засоби реабілітації, наслідком чого стало значне погіршення стану здоров`я та часткову втрату працездатності.

Захисник звертає увагу й на тому, що під час надання правової допомоги ОСОБА_1 виявлено, що у ОСОБА_1 наявні проблеми із пам`яттю, він не пам`ятає такі пам`ятні дати як одруження, народження дітей, тощо. Почастішали випадки, коли, обговорюючи повсякденні питання, ОСОБА_1 через кілька хвилин знову починає перерозповідати їх, хоча кілька хвилин тому це було предметом обговорення, або ставити питання, на які за кілька хвилин до того отримував відповіді.

Щодо наявності ризиків, то захисник зазначає, що з урахуванням стану здоров`я ОСОБА_1 відсутні ризики його втечі, що очевидно обумовлюється необхідністю реабілітації та слабим фізичним станом останнього, адже у ОСОБА_1 є порушення мови, неналежне пересування, а також ОСОБА_1 не може перешкоджати іншим чином судовому розгляду кримінального провадження.

В апеляційній скарзі захисник вказує на те, що, продовжуючи ОСОБА_1 строк тримання під вартою, суд обґрунтував це наявністю по справі реальних ознак справжнього суспільного інтересу, які при наявності презумпції невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи обвинувачених, а тому, суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинувачених, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Тому, як зазначає захисник, на думку суду суспільний полягає в необхідності розгляду в суді обвинувачення стосовно ОСОБА_1 , а не в наявності ризику порушення громадського порядку у разі перебування ОСОБА_1 на волі, або та необхідність необхідності його захисту.

Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник Дубина М.Б. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу, постановити нову ухвалу, якою змінити відносно ОСОБА_2 запобіжний захід на не пов`язаний з триманням під вартою.

Щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали захисник обґрунтовує тим, що через погане самопочуття (втома, віддишка, знеслаблення) було викликано сімейного лікаря, який надав рекомендації залишатись вдома та пройти тест на Covid-19. Станом на 20 липня 2020 року результат експрес - тесту, не зважаючи на те, що наявні симптоми, - ознак Covid-19 не виявлено. Вказані обставини перешкодили йому своєчасно подати апеляційну скаргу, а тому просить поновити строк апеляційного оскарження ухвали суду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, з посиланням на положення кримінального процесуального закону, захисник зазначає про те, що жоден з перелічених у клопотанні прокурора доказів не підтверджує доводи прокурора щодо наявності ризиків, як і обвинувачення у вчиненні найтяжчого злочину.

Захисник Дубина М.Б. вказує на те, що матеріали справи, на які посилався прокурор, навпаки спростовують позицію обвинувачення щодо вчинення ОСОБА_2 злочину передбаченого ст. 115 КК України, не кажучи вже про те, що при матеріалах справи містяться докази на підтвердження у ОСОБА_2 на час вчинення найтяжчого злочину алібі, які взагалі ігноруються судом.

Що стосується ризиків, заявлених прокурором у клопотанні, то, на переконання захисника, обґрунтувати можливо лише один, а саме ризик переховування від суду у зв`язку із тяжкістю висунутого обвинувачення. Однак, як зазначає захисник, ОСОБА_2 знаходиться під вартою вже більше 3,5 років. При цьому захисник вважає, що при обранні виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції повірив на слово, без дослідження матеріалів і доказів, прокурору, порушив право сторони захисту на дослідження матеріалів, якими прокурор обґрунтовував клопотання і зобов`язаний був надати, у зв`язку із чим прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.

Окремо захисник звертає увагу на те, що захистом було оголошено та подано письмові заперечення до клопотання, однак, жодного доводу про відхилення заявлених у ньому тезисів оскаржувана ухвала не містить.

Також апелянт зазначає про те, що захистом було подано клопотання про зміну запобіжного заходу, яке розглянуто в одному провадженні разом з клопотанням прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_2 . На переконання захисника, такі дії суду не ґрунтуються на вимогах КПК України, оскільки відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; і розгляд вказаних питань повинен відбуватися окремо.

Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник Орещенко Л.А. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду щодо ОСОБА_3 , постановити нову ухвалу, якою застосувати відносно ОСОБА_3 більш м`який запобіжний захід.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначає про те, що, приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_3 , суд послався на рішення ЄСПЛ, перекрутивши його зміст. Однак, як вказує захисник, рішення ЄСПЛ не можуть замінювати рішення національних судів, і повноваження ЄСПЛ щодо аналізу дотримання національного законодавства є обмеженими.

Також захисник посилається на те, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 знаходиться в Броварському міськрайонному суді Київської області з квітня 2019 року, і з того часу матеріали провадження складаються виключно з обвинувального акту, клопотань та заяв сторони захисту, цивільних позовів, клопотань сторони обвинувачення про продовження строку тримання під вартою. Прокурором за тривалий час не надано жодних доказів, які б обґрунтовано та неспростовно доводили вину ОСОБА_3 у злочині, що йому інкримінується. Окрім того, як зазначає захисник, прокурор повинна була довести суду, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.

Однак, як зазначає захисник, прокурор у своєму клопотанні використала шаблонні формулювання, не підтверджені матеріалами справи, та обмежилася оголошенням фабули злочину, що описує тяжкість вчиненого злочину, тяжкість покарання за вчинений злочин, загальні дані про особу, відсутність постійного місця роботи, хоча ОСОБА_3 на час затримання працював та втратив роботу виключно у зв`язку з затриманням, резонансність злочину, навела у клопотанні невідомо яким чином встановлені психологічні риси ОСОБА_3 „ а саме: стійку схильність до вчинення злочинів, послалася на спортивну статуру підсудного. Заявляючи клопотання, прокурор дозволила собі зазначати, що вина ОСОБА_3 вже, начебто, є встановленою. На що суд не відреагував жодним чином, навіть не було зроблено зауваження прокурору. Прокурор у своєму клопотанні перелічила та послалася на докази, які суду не надані, а суд, у свою чергу, в порушення вимог ст. 23 КПК України, фактично прийняв такі докази,навіть не дослідивши їх особисто. У зв`язку з цим, як зазначає захисник, було порушено вимоги ст. 22 КПК України, а сторона захисту не змогла надати свої заперечення та пояснення стосовно доказів.

В апеляційній скарзі також наголошується на тому, що більше року справа знаходиться в провадженні суду, судом було змінено порядок дослідження доказів у зв`язку з тим, що потерпілі в судове засідання не з`являються і допитати їх неможливо. Однак, сторона обвинувачення безпідставно докази судові не надає, у зв`язку з чим судом було надано строк для подання доказів.

Захисник звертала увагу суду на розбіжності в доказах, яким суд не надав оцінку. Проте, як зазначає захисник, ОСОБА_3 тривалий час знаходиться під вартою, а розгляд справи по суті не відбувається. Захисник звертає увагу на те, що, якщо надати оцінку наявним у справі доказам, то вони всі є тотожними та підпадають під кваліфікування їх як «недопустимих доказів». Велика кількість підстав вважати ці докази недопустимими, і в кожному випадку для цього є різні підстави по відношенню до кожного доказу окремо, однак однією з найголовніших підстав визнання цих доказів недопустимим всіх та в сукупності - є пряма норма закону, а саме ч. 12 ст. 290 КПК України, невідкриття їх стороні захисту.

З посиланням на положення Конституції України, кримінального процесуального Закону, практику Європейського суду з прав людини, апелянт акцентує увагу на тому, що обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об`єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників та обвинувачених, які підтримали клопотання захисника про поновлення строку та апеляційні скарги; прокурора, яка категорично заперечувала як проти поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду захиснику Дубині М.Б., так і проти задоволення апеляційних скарг, вказавши, що при розгляді клопотання судом першої інстанції дотримані вимоги закону; дослідивши наявні матеріали, обговоривши доводи клопотання про поновлення строку, апеляційних скарг та провівши апеляційний розгляд в їх межах, колегія суддів доходить такого висновку.

Відповідно до п. 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, - протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Оскаржувана ухвала постановлена 12 липня 2021 року, а, відтак, останній день подання апеляційної скарги, з урахуванням положень п. 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК України, - 17 липня 2021 року - субота.

Згідно з положеннями ч. 7 ст. 115 КПК України якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.

Таким чином, наступний за 17 липня 2021 року робочий день - 19 липня 2021 року - понеділок.

Апеляційна скарга захисником Дубиною М.Б. подана 20 липня 2021 року, тобто, поза межами строку апеляційного оскарження.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

З огляду на те, що захисником Дубиною М.Б. подане таке клопотання, в якому зазначені обставини, які, на думку колегії суддів, свідчать про об`єктивну перешкоду для своєчасного подання апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що строк на апеляційне оскарження ухвали суду захисником пропущений з поважних причин, а тому його слід поновити.

Що ж стосується доводів апеляційних скарг захисників про безпідставне продовження кожному з обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою та відсутність ризиків для прийняття такого рішення, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.

Як встановлено з наявних матеріалів, 12 липня 2021 року в судовому засіданні прокурором заявлені клопотання про продовження кожному з обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою. У клопотаннях прокурор, наводячи докази у кримінальному провадженні, вказав про те, що вина обвинувачених підтверджується вказаними доказами, а також зазначив щодо кожного з обвинувачених про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

При цьому прокурор послався на наявність ризиків, передбачених п. 1, п. 2, п. 3 п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, щодо кожного з обвинувачених з наведенням відповідного обґрунтування по кожному ризику, - можливість знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконного впливу на потерпілих, свідків та інших обвинувачених; вчинення іншого кримінального правопорушення, переховування від суду.

Зі змісту оскаржуваної ухвали встановлено, що представник потерпілих адвокат Бірюлін Л.Ю. повністю підтримав позицію прокурора та просив продовжити обвинуваченим запобіжний захід у виді тримання під вартою, без застосування застави, захисники та обвинувачені категорично заперечували проти задоволення клопотання прокурора, зазначаючи про відсутність будь-яких доказів на підтвердження винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованих кожному з них злочинів, відсутність будь-яких ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та недоведеність наявності таких ризиків прокурором, що сама тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень не може бути підставою для тримання обвинувачених під вартою, на наявність у кожного з обвинувачених міцних соціальних зв`язків, а щодо обвинуваченого ОСОБА_1 захисник також послався і на стан здоров`я обвинуваченого, який, на думку захисника, спростовує наявність будь-яких ризиків, та який заявив клопотання про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу на особисте зобов`язання.

За результатами розгляду клопотання прокурора судом першої інстанції постановлено ухвалу, якою кожному з обвинувачених продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 9 вересня 2021 року включно, та відмовлено у задоволенні клопотання захисника Миропільця Д.О. у зміні обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, місцевий суд послався на те, що згідно з обвинувальним ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 обвинувачуються, відповідно до вимог ст.12 КК України, у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які законом передбачене покарання, у тому числі, у виді позбавлення волі до 15 років та у виді довічного позбавлення волі.

Також, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, оцінивши у сукупності всі обставини, зокрема, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченими ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, вік та стан здоров`я обвинувачених, міцність соціальних зав`язків та їх майновий стан, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винними у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких вони обвинувачуються, та те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, враховуючи справжні інтереси суспільства та конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на те, що на даний час судове слідство триває, будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків в судовому засіданні не встановлено, - колегія суддів приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора та про необхідність продовження обвинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 запобіжного заходу виді тримання під вартою.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 колегією суддів, на даному етапі розгляду кримінального провадження, не встановлено та сторонами не доведено.

Враховуючи норми кримінального процесуального закону, обставини вчинення інкримінованих обвинуваченим діянь та наслідки їх вчинення, колегія суддів не знаходить підстав для зміни ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 запобіжного заходу на більш м`який.

Крім того, враховуючи підстави та обставини, передбачені вимогами ст. 177 та ст. 178 КПК України, з урахуванням вимог п.2 ч.4 ст. 183 КПК України, колегія суддів не вбачає підстав для визначення обвинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 розміру застави у цьому кримінальному провадженні.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції.

Так, вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення суд повинен з`ясувати всі обставини, з якими пов`язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке обрання можливе та виправдане.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 ст. 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, передбачені ст. 178 КПК України.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону.

Відповідно до наявних матеріалів питання продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинувачених під вартою вирішено на стадії судового розгляду, а, відтак, на даній стадії суд першої інстанції позбавлений можливості робити будь-який висновок щодо обґрунтованості підозри, оскільки з моменту находження обвинувального акта до суду змінюється процесуальний статус підозрюваної особи на обвинуваченого ( ч.1, ч. 2 ст. 42 КПК України), і вказаній особі висувається обвинувачення відповідно до обвинувального акта (ч. 1 ст. 337 КПК України).

Обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні, надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті.

З огляду на викладене, суд першої інстанції на даній стадії судового розгляду позбавлений можливості робити висновок щодо обґрунтованості підозри або висунутого обвинувачення шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, на даний час у кримінальному провадженні згідно із встановленим порядком дослідження доказів у справі досліджуються письмові докази, а допит обвинувачених, потерпілих та свідків буде здійснений після дослідження всіх письмових доказів.

За таких обставин доводи апеляційної скарги захисника щодо необґрунтованості підозри та відсутності будь-яких доказів на підтвердження винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованих кожному з них злочинів, є безпідставними.

За встановлених обставин суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вказав про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави суду вважати, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти цим ризикам, і з таким висновком погоджується й колегія суддів.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судового розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Зі змісту оскаржуваної ухвали встановлено, що суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором доведена наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто, що обвинувачені без застосування до кожного з них запобіжного заходу у виді тримання під вартою зможуть продовжувати злочинну діяльність, будучи обізнаним з покаранням за вчинені ними злочини, кожен з них може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, можуть незаконно впливати на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні з метою уникнення кримінальної відповідальності, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інші кримінальні правопорушення.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:.. до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

З наявних матеріалів встановлено, що обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - раніше не судимі, а ОСОБА_2 - раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушеннях: ст. 257 КК України - організація озброєної банди з метою нападу на окремих осіб, а також вчинюваних нею нападах; ч. 4 ст. 187 КК України - напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений особою, яка раніше вчинила розбій та бандитизм, поєднаний з проникненням у житло, спрямований на заволодіння майном у особливо великих розмірах, вчинений організованою групою, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; ч. 3 ст. 28 п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України - вбивство, тобто умисне протиправне заподіянні смерті іншій людині, з корисливих мотивів, вчинене організованою групою, ч. 1 ст. 263 КК України - носіння, зберігання, придбання, вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу; ч. 3 ст. 262 КК України - викрадення вогнепальної зброї, вчинене організованою групою, за які передбачено покарання понад 5 років позбавлення волі ( у тому числі, до15 років позбавлення волі та до довічного позбавлення волі), та окремо кожний з них обвинувачується у вчиненні ще й інших злочинів.

З огляду на тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких кожен з них обвинувачується, наявний ризик того, що обвинувачені можуть залишити місце проживання та прийняти спроби переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Як встановлено зі змісту оскаржуваної ухвали та наявних матеріалів, жодних стримуючих факторів, які б свідчили, що обвинуваченими не будуть вживатися перешкоди відправленню правосуддя у спосіб неявки в судові засідання, стороною захисту не наведено як в суді першої інстанції, так і не зазначено під час апеляційного розгляду.

Враховуючи стадію судового розгляду те, що на даний час тільки розпочато дослідження доказів у кримінальному провадженні, не допитані потерпілі та свідки, колегія суддів вважає, що дійсно на даній стадії судового розгляду існує ризики знищення, схову або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

При наданні оцінки ступеню ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів враховує, що згідно п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яжинський проти Польщі» ризик незаконного впливу обвинувачених особисто на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу.

За таких обставин суд першої інстанції, з урахуванням стадії судового розгляду, дійшов обґрунтованого висновку, що ризик прийняття обвинуваченими спроб незаконного впливу на потерпілого та свідків, які безпосередньо перед судом не допитані, з метою переконання або змушення останніх надати покази в вигідному для них аспекті на даний час є реальним.

Що стосується наявності ризику вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особи обвинувачується, то про наявність вказаного ризику свідчить кількість епізодів злочинної діяльності, які інкримінуються кожному з обвинувачених.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування. З наявних даних вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень із застосуванням насильства, заподіянням тілесних ушкоджень та смерті особі, а отже, підстави для застосування запобіжного заходу у виді застави колегія суддів не вбачає.

Також на даному етапі судового розгляду, з огляду на наведені обставини, колегією суддів не встановлено підстав для застосування до кожного з обвинувачених інших запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, з огляду на тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень та наявність встановлених ризиків, обґрунтовано не змінив відносно кожного з обвинувачених запобіжний захід у виді тримання під вартою на інший, не пов`язаний з триманням під вартою.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що на даному етапі судового провадження жодний інший вид запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених у кримінальному провадженні, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про продовження кожному з обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.

За встановлених обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на наявних матеріалах провадження.

Посилання сторони захисту на дані про особу кожного з обвинувачених, у т.ч. наявність міцних соціальних зв`язків, те, що обвинувачені раніше не судимі, а щодо обвинуваченого ОСОБА_1 - дані про стан його здоров`я, не спростовують наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та не можуть бути самостійною підставою для застосування відносно кожного обвинуваченого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що стороною захисту відносно обвинуваченого ОСОБА_1 не надано жодних відомостей як щодо стану здоров`я останнього, так і на підтвердження того, що ОСОБА_1 за станом здоров`я не може утримуватись під вартою.

За наявності встановлених ризиків, які виправдовують подальше обмеження права кожного обвинувачених перебувати на волі, враховуючи стадію судового розгляду, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченим, оскільки на даний час відсутні підставі вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні.

Що стосується доводів апеляційних скарг про тривалість перебування обвинувачених під вартою, безпідставність застосування до кожного з обвинувачених такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, та відмова у зміні запобіжного заходу на інший, не пов`язаний з триманням під вартою, то, на переконання колегії суддів, вони спростовуються наведеними вище обставинами.

Щодо зауважень захисника Дубини М.Б., які, як зазначив захисник, подані на клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_2 , та на які захисник послався під час апеляційного розгляду, то колегія суддів звертає увагу, що вони є аналогічними апеляційним вимогам, а також містять у собі оцінку доказів, на які посилається прокурор у клопотанні, а тому, з урахуванням обставин, встановлених під час апеляційного розгляду, та стадії судового розгляду, є непереконливими.

Що стосується доводів апеляційних скарг про відсутність доказів на підтвердження винуватості кожного з обвинувачених у вчиненні інкримінованих їй злочинів, то вони є необґрунтованими, оскільки на даній стадії апеляційного розгляду апеляційним судом здійснюється лише перевірка ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, а оцінка доказам, наявним у кримінальному провадженні, як вказувалось вище, надається судом першої інстанції в нарадчій кімнаті за результатами розгляду кримінального провадження шляхом постановлення судового рішення, передбаченого кримінальним процесуальним законом.

На переконання колегії суддів, є непереконливими доводи апеляційних скарг про неможливість розгляду в одному судовому засіданні одночасно клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою та клопотання сторони захисту про зміну такого запобіжного заходу, оскільки такої заборони кримінальний процесуальний закон не містить.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що захисником Орещенко Л.А. помилково зазначено в апеляційній скарзі про розгляд кримінального провадження Броварським міськрайонним судом Київської області, оскільки розгляд кримінального провадження здійснюється Дніпровським районним судом м. Києва.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а, відтак, підстави для її скасування відсутні, у зв`язку з чим апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 376, 117, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Клопотання захисника Дубини Максима Борисовича в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження - задовольнити, поновити захиснику Дубині Максиму Борисовичу строк на апеляційне оскарження ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року про продовження обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання вартою до 9 вересня 2021 року включно, - залишити без зміни, апеляційні скарги захисника Миропольця Дениса Олександровича в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника Дубини Максима Борисовича в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 , захисника Орещенко Лесі Анатоліївни в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 , - залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

__________________________ ____________________ __________________

Васильєва М.А. Кепкал Л.І. Кияшко О.А.