Справа № 22-ц-1717/2010 р. Головуючий 1 інст. – Жмуд Н.М.
Категорія: договірні Доповідач – Бездітко В.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 червня 2010 року Судова колегія палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого – судді Маміної О.В.,
суддів Бездітка В.М., Цвірюка В.О.,
при секретарі Єщенко О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу
представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2
на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 02 лютого 2010 року по цивільній справі за позовом
ОСОБА_1
до ОСОБА_3,
закритого акціонерного товариства «Альфа-банк»
про визнання договору недійсним, -
ВСТАНОВИЛА:
19 червня 2009 року позивач звернувся з зазначеним позовом до суду, в якому просив визнати недійсним кредитний договір № 500071958 укладений 18.02.2008 року між відповідачами, застосувати до сторін наслідки передбачені ч.1 ст. 216 ЦК України, зарахувати суму грошових коштів, сплачених ОСОБА_3 з сімейного бюджету за Кредитним договором, як повернення отриманого за недійсним правочином.
При цьому позивач посилався на те, що він перебуває у шлюбі з ОСОБА_3, від шлюбу вони мають двох неповнолітніх дітей. Єдиним джерелом доходів є його підприємницька діяльність. Усі кошти отримані від доходів його підприємницької діяльності він віддавав дружині, яка розпоряджалася ними у залежності від потреб їхньої родини. 19.03.2009 рок у поштовій скрині позивач знайшов лист, адресований його дружині, ОСОБА_3, Колекторською агенцією Вердикт з ЗАТ «Альфа-Банк» з вимогою негайного платежу на суму 627,27 доларів США 27 центів. Розуміючи, що сума, зазначена у листі для їхньої родини є значною, позивач звернувся до своєї дружини за поясненнями. ОСОБА_3 пояснила, що 18.02.2008 року у приміщенні ЗАТ «Альфа-Банк» у місті Лозова Харківської області вона підписала якісь папери та отримала пластикову картку за якою у банкоматі зняла близько 5000,00 грн. Потім потай від нього сплачувала відсотки. Щодо джерела погашення відсотків та кредиту ОСОБА_3 пояснила, що це були кошти з їхнього сімейного бюджету. Таким чином, позивач вважає дії відповідача, ОСОБА_3, пов’язані з укладенням Кредитного договору без його згоди прямо порушують його права та законні інтереси та крім того, суттєво шкодять сімейному бюджету їх родини. У свою чергу інший співвідповідач, ЗАТ «Альфа-Банк», надаючи грошові кошти у кредит та укладаючи Кредитний договір, у першу чергу повинен був пересвідчитися чи не перебуває позивальник у шлюбі, та чи не порушить вчинення цього правочину інтересів інших осіб (інтересів подружжя).
В судового засіданні суду першої інстанції позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі, та просив розірвати вказаний договір.
Представник позивача – ОСОБА_2, підтримав вимоги позивача, зазначивши, що мова йде саме про укладення договорів, що стосуються спільної сумісної власності подружжя і який, явно вчинено з порушенням вимог діючого законодавства.
Відповідач – ОСОБА_3, визнала позовні вимоги позивача у повному обсязі.
Представник відповідача – ЗАТ «Альфа Банк», вважала позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, в даному випадку, договір було вчинено відповідно до вимог діючого цивільного законодавства України, і ні в якому разі не йшлося про спільне сумісне майно подружжя, так як відповідач ОСОБА_3, навпаки отримала кредит, тобто грошові кошти, а не передала комусь грошову суму чи майно подружжя.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 02 лютого 2010 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 – відмовлено.
В апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 02 лютого 2010 року ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції, як такого, яке ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, і ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.
При цьому апелянт посилається на те, що у якості обгрунтування підстав для відмови у задоволенні позовних вимог судом першої інстанції зазначено, що в нормах Сімейного Кодексу України та Цивільного Кодексу України, вказано про майно, яке вже було у подружжя і відносно якого вчинено дію, яка направлена на його відчуження. Тобто, суд робить висновок, що вказана норма закону (ст. 65 Сімейного Кодексу України), а також норми, встановлені статтею 355 та частини 3 статті 368 Цивільного Кодексу України стосуються майна, яке вже було у подружжя і відносно якого вчинено дію, яка направлена тільки на його відчуження. Не відповідає обставинам справи висновок суду про те, що відповідач ОСОБА_3 отримала грошові кошти за кредитом як фізична особа – підприємець. Враховуючи ту обставину, що ідентифікація відповідача – ОСОБА_3, як суб’єкта підприємницької діяльності, під час оформлення карткового рахунку не проводилася, безпідставним є висновок суду про те, що кредит надавався дружині позивача як фізичній особі-підприємцю. Судом під час ухвалення рішення було повністю проігноровано вимоги Закону України «Про доступ до судових рішень», а саме те, що Закон визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Саме з метою однакового застосування законодавства апелянтом було надано до суду аналогічну судову практику.
Вислухав доповідь судді, пояснення з’явившихся учасників процесу, встановив обставини справи, перевіривши доводи апеляційної скарги судова колегія приходить до наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Тобто, стаття 65 СК України стосується договорів, які подружжя або один з них укладає з іншими особами щодо майна, яке їм належить на праві спільної сумісної власності. Укладення дружиною та чоловіком договорів з іншими особами щодо майна, яке є особистою власністю кожного з них, регулюється Цивільним Кодексом України. Тобто, частина 2 ст. 65 СК України сформулювала правову презумпцію, відносно якої вважається, що один з подружжя, укладаючи договір щодо спільного майна, діє зі згоди другого з подружжя. З приводу спільного сумісного майна подружжя, суд першої інстанції зазначив, що згідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Згідно до ч.3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, у вказаних вище статях як Сімейному Кодексі України так і Цивільного Кодексу України, вказано, про майно, яке вже було у подружжя і відносно якого вчинено дію, яка направлена на його відчуження.
В судовому засіданні суду першої інстанції було встановлено, що відповідач по справі –дружина позивача, ОСОБА_3, є приватним підприємцем і займається підприємницькою діяльністю у сфері торгівлі, а саме, здійснює купівля-продаж товарів другого вжитку, і що вона брала кредит саме як фізична особа –підприємець, тобто для ведення підприємницької діяльності. Отже, суд першої інстанції визнав позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки відсутні підстави, недодержання яких, тягло б за собою, визнання правочину недійсним відповідно до ст. 203 ЦК України та настання у зв’язку з цим, певних правових наслідків.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом вимог Закону України «Про доступ до судових рішень» не підтверджено матеріалами справи. Не спростовують висновків рішення суду посилання у скарзі на відсутність ідентифікації ОСОБА_3 на час укладення договору як суб’єкта підприємницької діяльності, оскільки остання не заперечує факт укладання договору та отримання грошей.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні його позовних вимог, а викладені в апеляційній скарзі доводи, вказаний висновок суду не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни ухваленого у справі рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 02 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців з дня проголошення безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий -
Судді -