Судове рішення 22-3207/10 від 18.06.2010

Судове рішення #9589039

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-3207/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Федоренко Р.Г.

Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2010 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Онищенка Е.А.

суддів: Маловічко С.В.

Подліянової Г.С.

при секретарі: Белименко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя на постанову Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя про поновлення пропущеного строку, зобов»язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну соціальну допомогу «Дітям війни»,- ВСТАНОВИЛА :

У листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до УПФУ в Заводському районі м. Запоріжжя про покладення обов»язку щодо нарахування та виплати недоплаченої щомісячної державної допомоги „Дітям війни”, посилаючись на те, що вона має статус дитини війни та згідно діючого законодавства у період з 2006 по 2008 роки їй повинна була виплачуватися щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак у її нарахуванні та виплаті відповідач відмовив.

Постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2010 року позов задоволено частково.

Пропущений строк для звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії ОСОБА_3 поновлено.

Визнано неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя щодо нездійснення перерахунку і виплати ОСОБА_3 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Зобов”язано Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя

здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_3 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”, та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка виплачена у цей період.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до УПФУ в Заводському районі м. Запоріжжя щодо перерахунку та виплати підвищеної пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2006 рік, за період з 01 січня 2007 року по 09 липня 2007 року та за період з 01 січня 2008 року по 22 травня 2008 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відмовлено.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При перегляді справи в апеляційному порядку колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній адміністративній справі є право позивача на отримання у 2007-2008 роках передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та захист цього права від порушень з боку органів Пенсійного фонду, які полягають у бездіяльності суб’єкта владних повноважень, уповноваженого державою на надання визначених Законом України "Про соціальний захист дітей війни" пільг.

Судом першої інстанції встановлено і цього не заперечують сторони у справі, що позивач має статус "дитини війни", що надає їй право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, які встановлені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", у тому числі і ст. 6 цього Закону, якою встановлено право на підвищення пенсії, яка нараховується та сплачується особам, які мають статус "дитини війни", на 30% мінімальної пенсії за віком.

На порушення вимог діючого законодавства у 2007 році вказана надбавка до пенсії позивачу не призначалася, не нараховувалася та не виплачувалася, а з 2008 року вказаний вид підвищення до пенсії призначався позивачу та виплачувався частково у розмірі 10%.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Аналіз норм ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", п. 15 Положення "Про Пенсійний фонд України", ст. ст. 21, 22, 87 Бюджетного кодексу України дають можливість зробити висновок про те, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена ст.6 Закону України Закону України "Про соціальний захист дітей війни", позивачу (який має статус дитини війни) покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання

позивача.

Оскільки функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач у справі, заперечуючи проти адміністративного позову, відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України повинен був довести правомірність своєї бездіяльності щодо своєчасного не нарахування та несплати позивачу надбавки до пенсії, яка передбачена ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", але таких доказів відповідачем під час розгляду справи суду не було надано.

Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, встановлює Закон України "Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Доводи апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки це суперечить вимогам статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Частиною 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено застосування мінімального розміру пенсії за віком виключно для визначення розміру пенсій призначених згідно з цим Законом ( ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").

Відсутність підстав для застосування мінімального розміру пенсії за віком, який встановлено ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до правовідносин, що виникають внаслідок визначення розміру пенсій на підставі інших Законів, ніж вищезазначений, дає підстави стверджувати про наявність прогалин у законодавчому регулюванні виплат, передбачених ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" громадянам, які мають статус дитини війни, при цьому прогалина полягає в частині відсутності механізму визначення мінімальної пенсії за віком, від розміру якої на 30% мають підвищуватись виплати громадянам, які мають статус дитини війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, дітям війни.

Нормами чинного процесуального законодавства, зокрема, п. 4 ст. 8 КАС України, забороняється відмова в розгляді та вирішення адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, а п. 7 ст. 9 КАС України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Вищенаведені обставини, норми чинного процесуального законодавства свідчать про те, що застосування судом першої інстанції у якості розрахункової величини для обчислення мінімальної пенсії за віком розміру прожиткового мінімуму, який обчислено відповідно до норм ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є правильним, оскільки у даному випадку судом першої інстанції застосовано аналогію закону, а статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що

виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Аналіз норм ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", п.12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та норм п. 41 розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" дає можливість зробити висновок стосовно того, що нормами Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" дійсно зупинялася дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", але норми Законів України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та "Про Державний бюджет України на 2008 рік" звужуючи обсяг права дітей війни, водночас залишали незмінним зміст права дітей війни на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), певні норми законодавства України, у тому числі, п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 28/2008 (№ 10-рп/2008) положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" - визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 6-рп від 09.07.2007 р. та рішення № 28/2008 (№ 10-рп/2008) від 22.05.2008 р. положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та "Про Державний бюджет України на 2008 рік", які призупиняли дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", визнані неконституційними, а тому під час вирішення спору необхідно застосовувати положення Закону з урахуванням його дії в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка стала діяти пізніше, тобто положення ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" є підзаконним нормативним актом і не повинна застосовуватись відповідачем як така, що суперечить Закону, який має вищу юридичну силу.

Доводи відповідача про відсутність коштів і порядку розрахунку підвищення до пенсії не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення з огляду на можливість відповідача звернутися за встановленням порядку виконання судового рішення

З урахуванням наведених обставин постанова відповідає вимогам закону і скасуванню чи зміні не підлягає.

При цьому необхідно зазначити, що розмір підвищення до пенсії особам, які мають статус "дитини війни", передбачений ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", повинен обчислюватись, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність, який встановлено чинним законодавством на кожний бюджетний рік, а саме 2007р., 2008р.

Щодо строку на звернення позивача за захистом порушеного права, то у даному випадку посилання суду на ч. 2 ст. 87 Закону України „Про пенсійне забезпечення”, якою передбачено, що суми пенсій, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмежень будь-яким строком, колегія вважає неправильним, оскільки це стосується сум пенсій, які вже нараховані, але не виплачені. Разом з тим, з висновком суду про те, що відмова відповідача у здійсненні ОСОБА_3 перерахунку підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, являлася неправомірною, колегія суддів погоджується, враховуючи фактичні обставини справи та похилий вік позивача.

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 150 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, у тому числі є обов’язковим до врахування усіма судами України при вирішенні спорів, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи по суті заявлені позивачем позовні вимоги, прийшов до правильного висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом визнання неправомірною відмову відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачеві надбавку до пенсії згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", починаючи з 09.07.2007р. (дата прийняття рішення Конституційним Судом України) по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. (дата прийняття рішення Конституційним судом України) по 31.12.2008р. в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з п. 2 Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 р., в якому міститься роз’яснення стосовно того, що закони та інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи об’єктивно, повно та всебічно з’ясовано усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, та застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалено законне рішення, яким позовні вимоги позивача задоволені частково. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування чи зміну оскаржуваної судової постанови, під час розгляду даної справи не встановлено, тому колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі залишити без змін.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313,314, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя - відхилити.

Постанову Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2010 року у цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :