Справа № 22ц-2272/2010                                            Головуючий у 1-ій інстан.- СОВА Т.Г.

Категорія – цивільна                                         Доповідач –  ШАРАПОВА О.Л.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2010 року                   м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

Головуючого-судді   ШАРАПОВОЇ О.Л.

суддів:               ЄВСТАФІЇВА О.К., ЗАБОЛОТНОГО В.М.

при секретарі: ШТУПУН О.М.

за участю: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8  на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 21 квітня 2010 року у справі за позовом прокурора Менського району  в інтересах ВАТ „Державний Ощадний банк України” до ОСОБА_8  про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2010 року прокурор Менського району звернувся до суду з позовом в інтересах ВАТ „Державний Ощадний банк України, в якому просив стягнути з ОСОБА_8  заборгованість за кредитним договором в сумі 14200 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 квітня 2002 року між ВАТ „Державний Ощадний банк України „ та ОСОБА_8 був укладений кредитний договір на суму 15 000 грн. строком до 29 березня 2003 року зі сплатою  30 % річних.  В подальшому між ВАТ „Державний Ощадний банк України „ та ОСОБА_8 до вказаного договору були укладені додаткові угоди від 29.04.03 року та від 28.10.03 року, згідно з яким строк договору було продовжено до 27.10.04 року. В забезпечення виконання зобов”язань за  кредитним договором 30 квітня 2002 року  був укладений договір поруки з ТОВ „СОВА” та ПП ВКФ „Совушка”, але на даний час проведена ліквідація цих суб”єктів господарювання. В забезпечення виконання зобов”язань за вищевказаним кредитним договором був укладений договір застави  автомобіля ГАЗ -5312, реєстраційний номер НОМЕР_1, автомобіля ЗИЛ- ММЗ 4502, реєстраційний номер НОМЕР_2, автомобіля  РАФ – 2203, реєстраційний номер НОМЕР_3, автомобіля ПАЗ – 37421-01, реєстраційний номер  НОМЕР_4, а також шкафу холодильного та двох вітрин холодильних. ОСОБА_8 належним чином своїх зобов”язань за кредитним договором не виконувала.

В ході розгляду справи представник ВАТ „Державний Ощадний банк України” подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, зазначивши,  що про існування заборгованості по вказаного кредитному договору стало відомо лише після звільнення колишнього керуючого Менським відділенням   та просив стягнути заборгованість в сумі 13800 грн., оскільки частина боргу відповідачкою була добровільно сплачена.

Рішенням Менського районного суду від 21 квітня 2010 року поновлено ВАТ „Державний Ощадний банк України” в особі Менського відділення № 3061  строк звернення до суду та стягнуто на користь останнього з ОСОБА_8   заборгованість за кредитним договором в сумі 13800 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просить оскаржуване рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт посилається на те, що в позові не зазначено, що банківська установа в погашення заборгованості за кредитним договором звернула стягнення на заставлене майно, зокрема на хлібопекарське обладнання, але вказаним обставинам суд не дав належної правової оцінки. Апелянт  вказує на те, що сплинув строк звернення до суду, на застосуванні якого вона наголошувала,  прокурор Менського району не заявляв клопотання про поновлення цього строку, а тому суд задовольнив неіснуюче клопотання. Апелянт зазначає, що працівники банку привласнили заставлене майно. Апелянт вказує на те, що суд мав залучити до участі у справі в якості співвідповідачів колишніх працівників Менського відділення ВАТ „Державний Ощадний банк України”  ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які  вирішували питання  реалізації заставленого майна. Апелянт посилається на те, що в кінці 2003 року - на початку 2004 року від неї позивач отримав  заставлене майно, що належало  поручетелям за кредитним договором, та провів реалізацію цього майна, але суд не дав вказаним обставинам належної оцінки. Апелянт посилається на те, що в 2004 році була проведена процедура ліквідації ВКФ „Совушка” , будь-які претензії до підприємтсва з боку позивача по справі не надходили. Апелянт зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що строк зверненя до суду пропущений з поважних причин, оскільки позивач направляв на її адресу претензії ще в 2007 році.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду,  дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Встановлено, що 30 квітня 2002 року між ВАТ „Державний Ощадний Банк України „ та ОСОБА_8  був укладений кредитний договір  на суму 15 000 грн. строком до 29 березня 2003 року зі сплатою  30 % річних.

29 квітня 2003 року та 28 жовтня 2003 року між ВАТ „Державний Ощадний банк України „ та ОСОБА_8 були укладені додаткові угоди до вказаного договору, згідно з якими строк кредитного договору було продовжено до 27.10.04 року.

В забезпечення виконання зобов”язань за вищевказаним кредитним договором 30 квітня 2002 року між ВАТ „Державний Ощадний банк України „ та  ТОВ „СОВА”, ПП ВКФ „Совушка” був укладений договір поруки. ТОВ „СОВА” та ПП ВКФ „Совушка” припинилися у зв”язку з ліквідацією.  

В забезпечення виконання зобов”язань за вищевказаним кредитним договором 30 квітня 2002 року між ВАТ „Державний Ощадний банк України „ та ТОВ „СОВА”, ПП ВКФ „Совушка” був укладений договір застави автомобіля ГАЗ -5312, реєстраційний номер НОМЕР_1, автомобіля ЗИЛ- ММЗ 4502, реєстраційний номер НОМЕР_2, автомобіля  РАФ – 2203, реєстраційний номер НОМЕР_3, автомобіля ПАЗ – 37421-01, реєстраційний номер  НОМЕР_4, а також шкафу холодильного та двох вітрин холодильних.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_8  свої зобов”язання за кредитним договором належним чином не виконувала, а про існування заборгованості за кредитним договором  стало відомо лише після звільнення керівника Менського відділення, а тому Менському відділенню ВАТ „Державний Ощадний банк України” слід поновити  строк звернення до суду  та стягнути на користь останнього сума заборгованості за кредитним договором.

Проте, з таким висновком частково не погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов»язується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується  повернути кредит та сплатити відсотки.

Як вбачається з розрахунку ВАТ «Державний Ощадний банк України « та наданих платіжних документів, ОСОБА_8 належним чином зобов"язань за кредитним договором не виконувала, в результаті чого утворилася заборгованість в сумі 13 800 грн.

 Прокурор Менського району звернувся до суду з позовом в інтересах ВАТ „Державний Ощадний банк України”  21 січня 2010 року.

ВАТ „Державний Ощадний банк України” подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, зазначивши,  що про існування заборгованості по вказаному кредитному договору стало відомо лише після звільнення колишнього керуючого Менським відділенням ОСОБА_10

За таких обставин, апеляційний суд знаходить, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_8  свої зобов”язання за кредитним договором належним чином не виконувала,  про існування заборгованості за кредитним договором  ВАТ „Державний Ощадний банк України”  стало відомо лише після звільнення керівника Менського відділення, а тому  строк звернення до суду підлягає поновленню, як такий, що пропущений з поважних причин,  а сума заборгованості за кредитним договором підлягає стягненню.

Доводи апелянта про те, що в позові не зазначено, що банківська установа в погашення заборгованості за кредитним договором звернула стягнення на заставлене майно, зокрема на хлібопекарське обладнання, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки предметом договору застави від 30 квітня 2002 року були  транспортні засоби та холодильне обладнання, а в ході розгляду справи не надано належних доказів, які б свідчили, що в забезпечення виконання зобов”язань за вказаним кредитним договором укладався в письмовій форму ще і договір застави хлібопекарського обладнання та що вказане обладнання передавалося в погашення заборгованості за кредитним договором від 30 квітня 2002 року.

Доводи апелянта про те, що прокурор Менського району не заявляв клопотання про поновлення  строку звернення до суду, а тому суд задовольнив неіснуюче клопотання, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки представник ВАТ „Державний Ощадний банк України”, як позивач,  подав письмове клопотання про поновлення строку звернення до суду ( а.с. 45).

Доводи апелянта про те, що  суд мав залучити до участі у справі в якості співвідповідачів колишніх працівників Менського відділення ВАТ „Державний Ощадний банк України”  ОСОБА_10 та ОСОБА_11,  апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки такі доводи є довільним тлумаченням правової норми.

 Доводи апелянта про те, що працівники банківської установи привласнили заставлене майно,  в кінці 2003 року - на початку 2004 року  позивач отримав  заставлене майно та провів реалізацію цього майна, апеляційний суд вважає необгрунтованими, оскільки ці доводи будь-якими належними доказами не підтверджені та повністю спростовуються матеріалами справи. На пропозицію надати докази про передачу заставленого майна банківській установі в погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_8 будь-які документи не були надані.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного, та беручи до уваги, що суд першої інстанції стягнув суму заборгованості за кредитним договором на користь Менського відділення ВАТ „Державний Ощадний банк України” , яке не являється юридичною особою, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити , рішення суду слід змінити, поновивши ВАТ „Державний Ощадний банк України” строк звернення до суду та стягнувши на користь останнього суму заборгованості за кредитним договором  у зв”язку з порушенням судом першої інстанції норм  процесуального права.

Керуючись  ст.ст. 209, 218, 303,  307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

                                                      В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 – відхилити.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 21 квітня 2010 року – змінити.

Позовні вимоги ВАТ „Державний Ощадний банк України” – задовольнити.

Поновити ВАТ „Державний Ощадний банк України” строк звернення до суду.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь  ВАТ „Державний Ощадний банк України” заборгованість за кредитним договором в сумі 13 800 грн.

    В іншій частині рішення суду залишити без змін.

    Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

            Головуючий:                                        Судді :