Постанова

Іменем України

05 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 757/58825/16

провадження № 61-23138св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - акціонерне товариство «Укрсиббанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року у складі судді Остапчук Т. В.та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 25 грудня 2014 року між сторонами укладено договір позики за яким позивач передав у власність відповідача грошові кошти в розмірі 150 000 дол. США. Строк виконання зобов`язання був встановлений до 29 квітня 2015 року.

З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором позики, 28 квітня 2015 року між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку ОСОБА_1 передано нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , яка відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 квітня 2015 року, виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві, належить на праві власності ОСОБА_2

29 квітня 2015 року між сторонами укладено договір про внесення змін до вказаного вище договору позики, які полягали в збільшенні суми позики до 300 000 дол. США та збільшенні строку виконання зобов`язання до 29 травня 2015 року.

Відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, борг не повернув.

Борг відповідача перед позивачем становить 300 000,00 доларів США, що за курсом НБУ становить 7 644 000,00 грн (1 долар США = 25.48 грн).

22 червня 2015 року позивачем, на виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку», була пред`явлена відповідачу вимога про усунення порушення зобов`язання позики та про попередження звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання основного зобов`язання.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 28 квітня 2015 року, зі змінами від 29 квітня 2015 року, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 у розмірі 7 644 000,00 грн, за договором позики від 25 грудня 2014 року, зі змінами від 29 квітня 2015 року, та встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - нежитлового приміщення НОМЕР_1, загальною площею 69,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом продажу на електронних торгах за узгодженою в договорі іпотеки вартістю - 3 133 344,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 69,5 кв. м, шляхом продажу на електронних торгах з початковою вартістю 3 133 344 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що зобов`язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору. Встановивши, що основне зобов`язання за договором позики не виконано, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що є належним способом судового захисту і відповідає вимогам Закону України «Про іпотеку».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Апеляційну скаргу на рішення місцевого суду подано особою, яка не брала участі у справі, - акціонерним товариством «Укрсиббанк»,

Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року скасовано рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що під час перегляду справи було встановлено, що 05 вересня 2008 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», а в подальшому АТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11391448000, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 480 000 доларів США. В цей же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк» укладено договір іпотеки, згідно умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року (справа № 757/39423/15-ц) встановлено, що договір іпотеки від 28 квітня 2015 року укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без згоди пріоритетного іпотекодержателя - ПАТ «Укрсиббанк», а тому є нікчемним.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки від 28 квітня 2015 року, зі змінами від 29 квітня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року,а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник вважає, що оскарженою постановою апеляційного суду було вирішено питання про його права та інтереси.

Спірне нежитлове приміщення належить заявнику на підставі договору купівлі-продажу від 29 липня 2019 року, укладеного між заявником та ОСОБА_1 .

Крім того, спірне майно на даний час є предметом іпотеки за іншим правочином від 12 серпня 2019 року, укладеним між заявником та ОСОБА_4 .

Разом з цим, предмет іпотеки за договором 05 вересня 2008 року та за договором від 29 квітня 2015 року є різними об`єктами нерухомості.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

21 лютого 2020 рокуухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

29 червня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

АТ «Укрсиббанк» у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить закрити касаційне провадження у справі, з тих підстав, що постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 рокуне вирішувалось питання про права та інтереси заявника, або залишити без задоволення касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики за яким позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв у власність суму в гривні, а саме 2 365 500,00 грн еквівалентну 150 000,00 дол. США, з зобов`язанням забезпечити позику майном, та зобов`язався кошти пізніше 29 квітня 2015 року.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики, 28 квітня 2015 року між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку ОСОБА_1 передано нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , яка відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 квітня 2015 року, виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві, належить на праві власності ОСОБА_2

29 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін до договору позики від 25 грудня 2014 року, відповідно до якого сума позики збільшена до 4 731 000,00 грн, що еквівалентно 300 000.00 дол. США, та продовжено строк виконання зобов`язання до 29 травня 2015 року.

ОСОБА_5 свої зобов`язання за договором позики не виконав, борг не повернув.

Під час апеляційного перегляду справи встановлено наступні обставини.

05 вересня 2008 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», а в подальшому АТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11391448000, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 480 000,00 дол. США.

В цей же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк» укладено договір іпотеки, згідно умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року (справа № 757/39423/15-ц) встановлено, що договір іпотеки від 28 квітня 2015 року укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без згоди пріоритетного іпотекодержателя - ПАТ «Укрсиббанк», а тому є нікчемним.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційну скаргу було подано у грудні 2019 року то розгляд даної справи має відбуватись у порядку та за правилами, що діяли до 08 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Разом з цим, касаційна скарга не переглядається в частині оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року, оскільки подана скарга не містить доводів відносно неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а також які права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника були порушенні цим судовим рішенням.

Крім того, за правилами частини четвертої статті 389 ЦПК України, особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У частині 1 статті 13 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором. Попередня іпотека має вищий пріоритет над наступними іпотеками.

Згідно з частиною 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Статтею 82 ЦПК України визначено підстави для звільнення від доказування, зокрема у частині четвертій цієї статті вказано про те, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною п`ятою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У справі № 757/39423/15-ц надано оцінку кредитним правовідносинам між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 ,укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договорам позики та іпотеки, факту здійснення перебудови квартири АДРЕСА_1 у нежитлове приміщення, а також встановлено, що за іпотечним договором, укладеним між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 гарантовано право банку на дію іпотеки у разі реконструкційних робіт предмету іпотеки. Отже, необхідність у визнанні вказаного нежитлового приміщення предметом іпотеки відсутня, оскільки зі змісту договору іпотеки випливає, що реконструкційні роботи нерухомого майна, що знаходиться в іпотеці автоматично стають предметом іпотеки.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року у справі № 757/39423/15-ц також встановлено, що договір іпотеки від 28 квітня 2015 року є нікчемним, так як його укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без згоди пріоритетного іпотекодержателя - АТ УкрСиббанк».

Ураховуючи наведене, правильно прийнявши до уваги рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року у справі № 757/39423/15-ц, яке у силу положень статті 82 ЦПК України, має преюдиційне значення, апеляційний суд надав належну оцінку доказам на предмет їх належності і допустимості та дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Доводи заявника про те, що його не було залучено до участі у справі, а судовими рішеннями вирішено питання про його права та інтереси є безпідставними.

ОСОБА_3 на час розгляду справи у суді першої інстанції не був учасником спірних правовідносин, оскільки набув право на спірне нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 29 липня 2019 року, тоді як рішення у справі місцевим судом ухвалено 03 серпня 2017 року.

Особа має право на апеляційне оскарження виключно у випадку, якщо така особа була учасником справи або суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала у часті у справі, права на оскарження судового рішення є факт вирішення судовим актом питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків цієї особи.

Саме по собі набуття особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно щодо якого виник спір, зокрема після ухвалення судом першої інстанції рішення, не обов`язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Натомість питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19)).

Судове рішення, оскаржене не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (постанова Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 175/1057/17, постанова Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17).

Оскарженою постановою апеляційного суду питання про права, свободи, інтереси або обов`язки заявника не вирішувались.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.

Разом з цим, слід зазначити наступне.

Положеннями частин першої, другої статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Таким чином, придбавши спірне майно за недійсним правочином, заявник має право на відшкодування з винної особи завданих збитків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська