Справа № 752/12751/20

Провадження № 2/752/2636/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.07.2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Гладибороди Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в:

у липні 2020 року позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 12 серпня 2015 року у розмірі 800 000 доларів США, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про те, що 12 серпня 2015 року між сторонами укладено договір позики, відповідно до умов п. 1 якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 800 000 доларів США, що станом на день укладення договору становило еквівалент 17 097 280 грн. за офіційним курсом Національного банку України. Умовами договору встановлено термін повернення позики - до 12 серпня 2019 року.

Позивач зазначає, що ані після 12 серпня 2019 року, ані в подальшому, відповідач грошові кошти, отримані у позику, позивачу не повернув, відтак, позивач звернувся до суду з даним позовом.

17 липня 2020 року ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

31 серпня 2020 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовом, в якому представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Визнаючи обставини укладення 12 серпня 2015 року договору позики між сторонами спору на зазначених у договорі умовах, відповідач зазначає, що у зв?язку із пандемією коронавірусу і складною економічною ситуацією в країні відповідач не зміг з об?єктивних причин повернути суму позики позичальнику в обумовлений сторонами термін. Зазначаючи про існування усних домовленостей між сторонами спору щодо продовження терміну повернення позики, представник відповідача зазначає про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

11 вересня 2020 року від ОСОБА_3 надійшло до суду клопотання про залучення в якості третьої особи до участі у справі.

30 вересня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачем у відзиві не спростовано належними та допустимими доказами жодного аргументу позовної заяви.

01 жовтня 2020 року у судовому засіданні ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості третьої особи.

18 грудня 2020 року третьою особою подано пояснення на позов, в яких зазначено про те, що метою подання позову, на думку третьої особи, є спроба відповідача уникнути розподілу спільного майна, придбаного в період проживання з третьою особою. Третя особа ставить під сумнів як факт передачі грошових коштів у розмірі 800 000 доларів США готівкою безпосередньо при підписанні договору, так і дійсність договору позики від 12 серпня 2015 року.За вказаних обставин, третя особа просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 грудня 2020 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач та його представник у судовому засіданні не визнали позовні вимоги та просили суд відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що сторони у справі досягли домовленості, що строк повернення позики буде змінений (продовжений на 9 місяців) до 12 травня 2000 року, проте 11 березня 2020 року на усій території УКраїни введено карантин. У зв"язку з пандемією короновірусу і складною економічною ситуацією в країні відповідач не зміг з об"єктивних причин повернути сусу позики у строк до 12 травня 2020 року.

Третя особа ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд надходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12 серпня 2015 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 800 000 доларів США, що еквівалентно 17 097 280 грн. за офіційним курсом НБУ на день укладення договору. Позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою (готівковими коштами) (т. 1 а.с. 8).

Зазначену вище суму грошей позичальник зобов?язується повернути позикодавцеві в строк до 12 серпня 2019 року (п. 3 договору позики).

Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 800 000 доларів США, що еквівалентно 17 097 280 грн. за офіційним курсом НБУ на день укладення договору позики, стверджується розпискою, складеною останнім 12 серпня 2015 року (т. 1 а.с. 203).

Згідно зі ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Нормою ч. 1 ст. 627 ЦК встановлено що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК).

Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК).

При укладенні договору позики 12.08.2015 року обидві сторони були вільними у виборі їх умов.

Відповідно, уклавши зазначений правочин, обидві сторони, і в тому числі відповідач, погодились з тим, що його умови є вигідними для кожної із них, що підтверджується подальшими їх діями.

Договір позики за своєю правовою природою є строковим договором, а відтак умова щодо строку повернення позики, внаслідок порушення якої настає відповідальність, передбачена договором, не може бути погоджена на інших умовах, ніж сама відповідальність, яка за своєю суттю є лише забезпеченням виконання основного зобов`язання.

Відповідальність, передбачена договором позики, є обов`язковою умовою для договорів позики та визначена на законодавчому рівні.

Відтак, суд надходить до висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами спору несуть виключно характер договору позики, відповідно до положень ст.ст. 1047, 1048 ЦК України, і є встановленим фактом укладення між сторонами саме договору позики, що пов`язано з певними правовими наслідками, а саме отримання грошових коштів та обов`язок їх повернення у чітко обумовлений сторонами правочину строк.

Суд вважає, що факт написання особисто відповідачем розписки, в якій останній зазначив про отримання у борг (позику) від позивача грошових коштів у розмірі 800 000 доларів США, є доказом отримання ним від позивача грошових коштів у вказаному розмірі.

Вказані фактичні обставини відповідачем у відзиві визнано, не заперечено та не спростовано.

Суд не приймає до уваги доводи третьої особи щодо сумнівів у передачі грошових коштів у вказаному розмірі готівкою, а також щодо дійсності договору позики та укладення останнього відповідачем з метою уникнення розподілу майна, набутого за час спільного проживання з третьою особою, оскільки такі доводи не ґрунтуються на жодних доказах. Так, в розпорядження суду не надано судового рішення, яким би встановлено факт недійсності договору позики від 12.08.2015 року або безгрошовість правовідносин за ним.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відтак, ставити під сумнів дійсність договору позики від 12.08.2015 року, а так само вважати, що грошові кошти у визначеному умовами договору розмірі не передавались позикодавцем позичальнику, у суду відсутні підстави.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів законодавства.

За змістом положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що ані у термін, передбачений договором, ані в подальшому відповідач отримані у позику грошові кошти за договором позики у повному обсязі позивачу не повернув.

Таким чином, суд надходить до висновку про стягнення з відповідача основної суми за договором позики від 12.08.2015 року у розмірі 800 000 доларів США.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц, ривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України

Питання про розподіл судових витрат вирішити в порядку ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Азейбарджану, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1800 000 доларів США (вісімсот тисяч доларів США) заборгованості за договором позики від 12 серпня 2015 року та 10 510 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 06 серпня 2021 року.

Суддя