УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/1760/21        Головуючий у 1-й інст. Яковлєв О.С.

Категорія ст.422-1 КПК                 Доповідач Зав`язун С. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2021 року. Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого-судді                        Зав`язуна С.М.,

суддів:                                        Бережної С.В., Широкопояса Ю.В.,

за участю: секретаря                Гонгало Н.В.,

прокурора                                Сіренького С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня 2021 року,

в с т а н о в и в:

Зазначеною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 60 днів з дня постановлення ухвали з можливістю внесення застави, визначеної ухвалою Житомирського апеляційного суду від 23.02.2021 у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 68100 грн.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду, як незаконну, та постановити нову, якою застосувати до нього більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час. При цьому, зазначає, що клопотання прокурора про продовження міри запобіжного заходу йому не надавалось для ознайомлення в передбачений строк - 3 години. Наголошує, що судом першої інстанції належно не враховано те, що він має місце реєстрації, як і місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (в гуртожитку), де проживав разом з цивільною дружиною та малолітньою дитиною, яких він утримує. Наголошує, що не визнає свою винність в інкримінованих йому діях. Звертає увагу на те, що вже значний час перебуває під вартою, хоча щодо інших обвинувачених судом було застосовано більш м`який запобіжний захід. Вважає хибним висновок суду про його попередню судимість, хоча він 10.04.2020 звільнений за відбуттям призначеного покарання за попереднім вироком. Наголошує на відсутності підстав стверджувати про його можливість впливу на свідків та інших обвинувачених, оскільки досудове розслідування закінчено, а провадження вже перебуває в суді. Врахування його попередніх судимостей є незаконним. Зазначає, що 06.07.2021 заявляв відвід своєму захиснику, однак жодного рішення прийнято не було. Наголошує, що розмір застави визначений судом є для нього не посильним, а застосування відносно нього домашнього арешту в нічну пору доби дасть йому можливість влаштуватись на роботу та утримувати сім`ю.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.

Як вбачається з виділених матеріалів судового провадження №283/1408/20, в провадженні Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження №12020060050000252 від 16.03.2020 року щодо ряду обвинувачених в тому числі і щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст.307 КК України.

В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, 12.07.2021 року в судовому засіданні Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області було розглянуто питання продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 . Прокурор усно клопотав перед судом продовжити дію зазначеного запобіжного заходу. Судове засідання відбулося в режимі відеоконференції. У зв`язку з відсутністю письмового клопотання прокурора, твердження обвинуваченого ОСОБА_1 про його не вручення є безпідставним. Суд вирішив питання продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 в порядку ч.3 ст.331 КПК України.

Вирішуючи питання продовження дії запобіжного заходу, суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів у своїй ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне судове рішення.

Твердження обвинуваченого про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, є, на думку апеляційного суду непереконливими.

Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на наступне.

Так, на переконання апеляційного суду, наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.

Так, ОСОБА_1 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі від 6 до 10 років та який відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином.

Апеляційний суд також погоджується з висновками слідчого судді про наявність ризику впливу на свідків. При встановленні наявності вказаного ризику, апеляційний суд враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання, крім того, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

За таких обставин, враховуючи, що свідки в кримінальному провадженні не допитані станом на теперішній час стадії судового розгляду, ризик впливу на свідків існує до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).

Колегія суддів звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції, відповідно до ст.178 КПК України, врахував фактичні обставини цього кримінального провадження, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_1 у разі визнання його винним, дані про його особу, який обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, є раніше неодноразово судимим, звільнився з місць позбавлення волі 10.04.2020, не має постійного місця проживання проживає у співмешканки без реєстрації, не працює, постійного джерела доходів не має, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов`язаного з позбавленням волі.

Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).

Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою. При цьому, посилання обвинуваченого на проживання з цивільною дружиною та її малолітньою дитиною, які перебуваються на його утриманні, не є, в даному випадку, безумовними підставами для застосування йому більш м`якого запобіжного заходу.

Крім того, апеляційний суд враховує, що ці обставини існували і на час подій, які інкримінуються ОСОБА_1 і вони не стали стримуючим фактором для обвинуваченого. Тим більше, самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.

Відповідно до правової позиції викладеної у рішенні ЄСПЛ «Харченко проти України», «розумність» строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотання про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості».

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено.

Розмір застави визначено з дотриманням положень ст.182 КПК України.

Всі викладені обвинуваченим апеляційні доводи були об`єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.

Тому колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з`ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 .

Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого під час апеляційного розгляду не встановлено. В апеляційній скарзі та під час апеляційного провадження обвинувачений не звертався з відповідними заявами про відвід захисника, заявлення такого клопотання в суді першої інстанції матеріалами судового провадження не підтверджено.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня 2021 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 60 днів з дня постановлення ухвали з можливістю внесення застави, визначеної ухвалою Житомирського апеляційного суду від 23.02.21 у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 68100 грн., - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді: