ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/682/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на ухвалу Господарського суду міста Києва

(суддя - Бондаренко Г.П.)

від 14.05.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Кравчук Г.А., судді -Агрикова О.В., Козир Т.П.)

від 25.01.2021,

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

до 1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

3. ОСОБА_3

4. ОСОБА_4

5. ОСОБА_5

про відшкодування шкоди у розмірі 22 974 834,52 грн,

В С Т А Н О В И В:

у січні 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про відшкодування шкоди у розмірі 22 974 834,52 грн, завданої їх діями ПАТ КБ "Євробанк" як посадовими особами банку.

В обґрунтування позову позивач вказував, що під час прийняття рішень кредитного комітету ПАТ КБ "Євробанк" відповідачами не було проведено аналіз ліквідності запропонованих в заставу цінних паперів, не з`ясовано фінансовий стан емітента цінних паперів та ведення ним господарської діяльності, яка б свідчила про можливість емітента розрахуватися по іменним дисконтним сертифікатам та не було проведено оцінки предмета застави за договорами застави цінних паперів № ЮЛ-62/2010/ЦП-1 від 02.07.2010, № ЮЛ-36/2011/ЦП-1 від 25.02.2011, № ЮЛ-120/2010/ЦП-1 від 29.10.2010, що свідчить про відсутність законної мети у здійсненні банком кредитної операції та про її завідому збитковість, що дозволяє зробити висновок про свідомий характер заподіяної банку та його кредиторам шкоди керівництвом цього банку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021, повернуто Фонду гарантування вкладів фізичних осіб позовну заяву і додані до неї документи на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України у зв`язку з порушенням позивачем правил об`єднання позовних вимог.

Суди попередніх інстанцій вказали, що кожна вимога про стягнення збитків, завданих неправомірним (за твердженням позивача) рішенням відповідачів, є окремим деліктним зобов`язанням. Позивач при поданні позову порушив правила щодо об`єднання позовних вимог, оскільки у цьому випадку позовні вимоги ґрунтуються на підставі різних кредитних договорів з окремими до них договорами забезпечення, які є різними за предметом, обсягом зобов`язань та строками виконання, що укладено на підставі різних рішень кредитного комітету банку. Вказані обставини передбачають необхідність дослідження окремо кожного рішення кредитного комітету, договорів та визначення окремо розміру збитків, які виникли з різних підстав, що повинно підтверджуватися окремими, не пов`язаними між собою доказами. Сумісний розгляд заявлених вимог перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору.

У лютому 2021 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення, а справу передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, а саме ч. 2 ст. 89, ч. ч. 1, 6 ст. 173, ч. 4 ст. 174, п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України, ст. ст. 16, 22, 541, 1166, 1190 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Також скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 24.11.2020 у справі №910/3748/20, від 10.05.2018 у справі №918/1/18, від 10.05.2019 у справі №905/2043/18, від 13.09.2019 у справі №905/909/19, від 14.11.2019 у справі №910/9302/19, від 28.01.2019 у справі №905/1729/18.

Ухвалою Верховного Суду від 26.02.2021 зупинялося касаційне провадження у цій справі № 910/682/20 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/11027/18 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Частиною 1 статті 173 ГПК України визначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Таким чином, нормою процесуального права закріплене право позивача об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який є одночасно способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин, як зазначив Верховний Суд у постанові від 31.10.2020 у справі № 922/1359/19.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

За змістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій, п`ятій вказаної статті.

Саме встановлення господарським судом наведених обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем об`єднано в одній позовній заяві вимоги до п`яти відповідачів-фізичних осіб, які входили до органів керівництва банку, щодо стягнення збитків, нанесених відповідачами у зв`язку з наданням кредитних коштів різним позичальникам за трьома кредитними договорами № ЮЛ-36/2011-К від 25.02.2011, № ЮЛ-62/2010-К від 02.07.2010, № ЮЛ-120/2010-К від 29.10.2010, на забезпечення виконання яких було укладено договори застави цінних паперів № ЮЛ-62/2011/ЦП-1 від 02.07.2010, № ЮЛ-36/2010/ЦП-1 від 25.02.2011 та № ЮЛ-120/2010/ЦП-1 від 29.10.2010. По кожному кредитному договору приймалося рішення кредитного комітету банку.

З матеріалів справи вбачається, що спільною підставою для звернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з позовом у цій справі є неналежне виконання посадовими особами органів управління банку своїх посадових обов'язків, внаслідок чого, за твердженням позивача, настала неплатоспроможність банку. Заявлені позивачем вимоги до 5 відповідачів пов`язані між собою поданими доказами в частині необхідності дослідження обставин настання неплатоспроможності банку, проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому.

Позовні вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до п`яти відповідачів-фізичних осіб (які входили до органів керівництва банку) пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав та законних інтересів.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 позовні вимоги до пов`язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», мають розглядатися разом у межах однієї справи. Адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі дослідження проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому. Операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.

При прийнятті ухвали Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 суди посилались на висновки Верховного Суду у постановах від 15.02.2019 у справі № 910/11811/18, від 25.07.2019 у справі № 916/2733/18.

Проте, спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду є Велика Палата Верховного Суду, метою діяльності якої є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

Узагальнюючи вищезазначене та з врахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 щодо порядку розгляду позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов`язаних з банком осіб на підставі статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не порушив правил об`єднання позовних вимог передбачених ч. 1 ст. 173 ГПК України, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність повернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб позовної заяви у цій справі і доданих до неї документів на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.

Відповідно до частин 3, 4 статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, знайшли підтвердження під час касаційного провадження, спростовують висновки судів попередніх інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви.

З урахуванням викладеного ухвала та постанова, що оскаржується, підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі за № 910/682/20 скасувати.

Справу № 910/682/20 передати до Господарського суду міста Києва для вирішення питання щодо відкриття провадження за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування шкоди у розмірі 22 974 834,52 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Кібенко

І. Кондратова