Справа № 752/2546/19

Провадження № 2/752/816/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23.07.2021 року Голосіївський районний суд міста Києва

у складі: головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.,

секретаря - Воробйова І.О.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалка Роман Олегович про визнання договору купівлі-продажу квартири частково удаваним в частині покупця, визнання покупцем та визнання об?єктом особистої квартири, -

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2019 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалка Роман Олегович про визнання договору купівлі-продажу квартири частково удаваним в частині покупця, визнання покупцем та визнання об?єктом особистої квартири.

В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 знаходяться у зареєстрованому шлюбі. 29.12.2014 у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до України, позивач продав житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Кошти від продажу дома отримав у приміщенні нотаріальної контори у розмірі 105000 доларів США. Позивач зазначає, що вказаний житловий будинок належав йому на праві особистої власності. 16.01.2015 позивач придбав квартиру АДРЕСА_2 за власні кошти 1630000 грн (приблизно 8687000 доларів США). При цьому покупцем ту договору купівлі-продажу спірної квартири був формально зазначений відповідач. Відповідач у грудні 2019 знаходилась у Сімферополі та у телефонному режимі у категоричній формі наказала позивачеві звільнити квартиру, тому що вона є власником квартири і має намір здавати її в оренду. При цьому, відповідач зареєстрована в спірній квартирі ніколи не була, у квартирі знаходилась періодично, половину квартири відповідач за договором оренди здає фізичній особі, отримує щомісячно 275 доларів США, має власне житло - трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 та двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 .

Враховуючи викладене, позивач просить визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 16.01.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалко Романом Олеговичем та зареєстрований в реєстрі за № 300, удаваним в частині зазначення покупцем ОСОБА_4 , з моменту його укладення; визнати покупцем у договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеному 16.01.2015, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалко Романом Олеговичем та зареєстрований в реєстрі за № 300, ОСОБА_1 ; припинити право власності ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 78,1 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 146951980000; визнати об`єктом особистої власності ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 11.02.2019 відкрито провадження по справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06.03.2020 закрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання з`явився позивач та його представник, які зазначили, що позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити. Зазначили, що в матеріалах справи міститься розписка, з якої вбачається, що відповідачем було визнано, що спірна квартира була придбана за власні кошти позивача. Вважають, що за таких обставин, у суду не має підстав застосування ст. 60 СК України. А на підставі ст. 57 СК України має бути визнана особистою приватною власністю позивача.

В судове засідання з`явився представник відповідача, який проти задоволення позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначив, що спливла позовна давність, оскільки позов було подано у 2019, тобто через рік після спливу строку позовної давності.

Суд, заслухавши позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

В силу ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 14.02.2009 року укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданий Залізничним відділом реєстрації актів цивільного стану Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим 14.02.2009, про що зроблено відповідний актовий запис № 51.

Ухвалою Залізничного суду м. Сімферополя автономної Республіки Крим від 21.11.2007 закрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розподіл майна, що є спільною сумісною власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розділ майна, що є спільною сумісною власністю - у зв`язку з визнанням мирової угоди. Розділено майно, яке придбане ОСОБА_1 та ОСОБА_4 під час шлюбу, визнано за ОСОБА_1 право власності: цілком на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , жилою площею 53,0 кв.м., загальною площею 187,8 кв.м. з відповідною часткою надвірних будівель; цілком на земельну ділянку, площею 0,2131 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яке знаходиться під вищевказаним домоволодінням; автомобіль «Fiat Doblo», реєстраційний номер НОМЕР_3 , кольор сірий, 2004 року випуску.

Право власності зареєстровано Сімферопольським БТІ, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке видане 16.04.2008 № 18538580, реєстровий № 198388, номер запису 556.

Відповідно до договору серії 82 А А 0033535 від 29.12.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідченого нотаріусом Сімферопольського районного нотаріального округу Григор`євою Н.М. відбулась купівля-продаж житлового будинку та земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

16.01.2015 між ТОВ «АДАПС РІЕЛТІ ГРУП» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .

Як зазначено у вказаному договорі квартира АДРЕСА_2 складається з двох кімнат, загальною площею 78,1 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м. Відповідно до п. 3.1. продаж об`єкта купівлі-продажу, за домовленістю сторін, вчиняється за 1630000,00 грн, без ПДА, які продавець отримує в день підписання цього договору.

Як вбачається з письмових показань свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ОСОБА_4 завжди знущалася з ОСОБА_1 . Окрім того, ОСОБА_4 сама перебуває в емоційному хаосі і в надзвичайно складній ситуації.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, за змістом ст. 655 ЦК України, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, а покупець має сплатити вартість предмету купівлі-продажу, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Таким чином, про визнанні договору купівлі-продажу удаваним з підстав, що фактичним покупцем є інша особа, ніж та, що формально зазначена в договорі, а спірне майно було придбано за кошти іншої особи та для неї, вказаний договір визнається удаваним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

Так, у постанові № 521/17654/15-ц Верховний Суд зазначив, що помилковим є також тлумачення апеляційним судом норм статей 212-214 ЦК України про те, що для визнання правочину удаваним необхідно мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди, наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо, оскільки удаваний правочин може бути вчинений як без будь-яких протиправних намірів, так і з метою приховування іншого незаконного правочину, при цьому будь-якого обмеження щодо наявності умислу в усіх сторін такого правочину законом не встановлено. Такий умисел може бути завуальований лише однією стороною, про що інша сторона може не знати, як і навпаки. Верховний Суд зазначив, що помилковим є висновок апеляційного суду про те, що визнання правочину удаваним в частині визначення особи покупця суперечить приписам статті 235 ЦК України, оскільки удаваним може бути не весь правочин, а лише в частині когось із учасників.

Так, суди зобов`язані виходити, зокрема, з того, що встановивши, що обов`язки покупця за договором купівлі-продажу виконав позивач, і він же скористався правами покупця, саме він домовлявся про істотні умови договору купівлі-продажу квартири, а відповідач вдає з себе покупця, будучи лише формально зазначеним таким в договорі, суд визнає покупцем за договором позивача у справі».

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, позивач сам визнає, що при оформленні квартири на ім`я відповідача кожен із подружжя мав певну мету: позивач - зберегти сім`ю, відповідача - отримати у власність квартиру. Тобто відповідач при укладення спірного правочину свідомо бажала настання правових наслідків у вигляді набуття права власності. Також у позовній заяві зазначається, що відповідач періодично перебувала у спірній квартирі, а також на момент подання позову здавала частину квартири в найм, отримуючи від цього дохід. Періодичне перебування у квартирі свідчить про наявність фізичного доступу до неї, тобто про реальне право володіння. Здача частини квартири в найм з отриманням доходу свідчить про отримання плодів від корисних властивостей майна, тобто про реальне право користування.

Відповідач також визнає зазначені вище обставини - намір отримати квартиру у власність на момент укладення спірного договору, періодичне проживання у квартирі та здачу її частини в найм протягом певного періоду часу.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Окрім того, про факт здачі відповідачкою в найм частини квартири свідчить відповідна довідка правоохоронних органів (т. 1, а.с. 80), запит Головного управління ДФС у м. Києві (т.1, а.с. 97).

Факт проживання відповідачки у спірній квартирі разом із позивачем у 2018 році зафіксовано у судовому рішенні - постанові Голосіївського районного суду м. Києва від 14.03.2018 року у справі № 752/5281/18 (т. 2, а.с. 45). Також проживання відповідачки у спірній квартирі зафіксовано у довідці пенсійного фонду (т. 2, а.с. 47), довідці обслуговуючої компанії ТОВ «Сервіс-Житло-Комфорт» від 11.05.2015 року, довідці внутрішньо переміщеної особи, виданої на ім`я відповідачки.

Таким чином доведено, що відповідачка свідомо бажала отримати право власності на квартиру, а також в подальшому реально здійснювала таке право.

При цьому відповідач заперечує проти тверджень, що всіма справами по придбанню спірної квартири займався позивач. Пошуком квартири та переговорами із продавцем подружжя займалось спільно, при цьому відповідачка стверджує, що вона брала більш активну участь у даному процесі. Позивач не надав жодних доказів, які б доводили, що він здійснював усе зазначене самотужки, без участі дружини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був повідомлений про всі умови оспорюваного договору та надав згоду відповідачу на придбання спірної квартири на умовах цього договору. Зокрема, у п. 6.6 спірного договору (т. 1. а.с. 25) зазначено про згоду ОСОБА_1 на придбання позивачкою спірної квартири, що надана у формі заяви від 16.01.2015 року, посвідченої нотаріусом Падалкою Р.О., та зареєстрованої в реєстрі за № 299.

В матеріалах справи наявна сама заява про згоду. У ній позивач надає згоду відповідачці на власний розсуд визначати ціну та умови договору купівлі-продажу квартири. Також позивач у заяві про згоду визначає статус коштів як об`єкта власності і підтверджує, що купівля здійснюється саме відповідачкою: «Я підтверджую, що гроші, які будуть сплачені за об`єкт нерухомості, є нашою спільною сумісною власністю. При цьому я стверджую, що купівля вищезазначеної квартири здійснюється моєю дружиною в інтересах сім`ї на умовах, які ми попередньо обговорили і вважаємо вигідними для нас, і укладення цього договору відповідає нашому спільному волевиявленню». Також нотаріусом роз`яснено позивачеві про те, що квартира, яка придбається, набувається ним та відповідачкою у спільну сумісну власність згідно ст. 60, 65 Сімейного кодексу України. Оскільки заява про згоду є дією позивача, що спрямована на набуття та зміну цивільних прав (визначення належності грошових коштів, придбання майна в інтересах сім`ї, створення необхідної умови для купівлі майна другим з подружжя), то вона є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України. Про це свідчить і реєстрація заяви в реєстрі правочинів за окремим номером, тобто як окремого правочину. Даний правочин не оспорюється позивачем та не визнаний судом недійсним. Тому його зміст також підтверджує, що спірний договір не є удаваним, а відповідачка є реальним покупцем спірної квартири.

Крім того, у п. 6.8 договору (а.с. 25) прямо зазначено, що він не є удаваним.

Позовна заява не містить детального обґрунтування вимог про припинення права власності відповідачки на спірну квартиру та визнання її об`єктом особистої власності позивача. Вся аргументація з цього приводу зводиться до цитування статей ЦК України про захист права власності. Втім, можна обґрунтовано припустити, що дані вимоги нерозривно пов`язані з вимогою про визнання спірного договору удаваним та визнання позивача покупцем.

Так, ОСОБА_1 може бути власником спірної квартири, придбаної у шлюбі, тільки тоді, коли він придбав її за кошти, що належали особисто йому (п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України). У даному ж випадку квартира придбана ОСОБА_4 , а статус коштів визначений позивачем як спільне майно подружжя. Але навіть при визнанні цих коштів особистим майном позивача, квартира придбавалась відповідачем в інтересах сім`ї, а тому діють ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 61 СК України і квартира є спільною сумісною власністю позивача та відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, ОСОБА_4 зверталась до суду із заявою про застосування строків позовної давності, на що суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність у три роки.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, строк позовної давності за позовними вимогами у даній справі сплив у січні 2018 року, так як предметом позову у даному провадженні є квартира АДРЕСА_2 , яку ОСОБА_4 придбала у приватну власність 16.01.2015 у продавця в особі ТОВ «Адапс Ріелті Груп». А позивач звернувся до суду із позовною заявою тільки 05.02.2019.

Враховуючи викладене, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного Кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалка Роман Олегович про визнання договору купівлі-продажу квартири частково удаваним в частині покупця, визнання покупцем та визнання об?єктом особистої квартири, не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалка Роман Олегович про визнання договору купівлі-продажу квартири частково удаваним в частині покупця, визнання покупцем та визнання об?єктом особистої квартири - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Ю.Ю.Мазур