ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1559/21 Справа № 201/9425/18 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2021 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

         головуючого судді Єлізаренко І.А.,

         суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.,

         за участю секретаря Нечепуренко А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 16 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , треті особи Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шаулова Марина Олексіївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2018 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шаулова М. О. про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що з 09 лютого 1991 року перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період шлюбу ними була придбана квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 150,9 кв.м., житловою площею 867,4 кв.м., яка була зареєстрована за ОСОБА_4 . Протягом спільного життя вони зробили ремонт у квартирі, облаштували її меблями та побутовою технікою. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2016 року шлюб між ними було розірвано та вона з донькою залишились мешкати у зазначеній квартирі. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Весною 2018 року під час прибирання в квартирі вона знайшла документи, які знаходилися в сейфі чоловіка, серед яких вона побачила договір купівлі-продажу 1/2 частини їх квартири, який 26 грудня 2012 року був укладений між ОСОБА_4 та невідомою особою - відповідачем ОСОБА_1 . При ознайомленні із текстом договору їй стало відомо, що його зміст не відповідає дійсності, а саме: у п. 5 договору зазначено щодо відсутності прав неповнолітніх або малолітніх дітей на користування житлом, яке відчужується, а також те, що 1/2 частина квартири оглянута покупцем до підписання договору. Позивач вказувала, що вона не надавала згоди на відчуження 1/2 частини квартири, але в договорі купівлі-продажу (п. 8) є примітка про те, що 26 листопада 2012 року приватним нотаріусом ДМНО Шауловою М.О. була посвідчена така її згода. Вважає, що оскільки оспорюваний договір був укладений без її письмової згоди на відчуження частки в спільному майні подружжя, а також через те, що даний правочин щодо розпорядження нерухомим майном, яким має право користування неповнолітня дитина, був проведений без відповідного дозволу органу опіки та піклування, то вказаний договір купівлі-продажу є недійсним. Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 150,9 кв.м., житловою площею 87,4 кв.м., який був 26 грудня 2012 року посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шауловою О.М.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , задоволено. Визнано недійним договір купівлі-продажу, посвідчений 26 грудня 2012 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шауловою М.О. за реєстровим № 1112, про продаж 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , який був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ..

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду від 16 жовтня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким  відмовити у задоволенні  позовних вимог  ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 ,  у повному обсязі, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 з 09 лютого 1991 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , від якого мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.8, 9).

У період шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоус С.В. за реєстровим № 1763, було придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_4 (т.1 а.с. 88, 89).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2016 року, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було розірвано (т.1 а.с. 8).

Після розірвання шлюбу у квартирі АДРЕСА_1 залишились проживати ОСОБА_2 із неповнолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та які зареєстровані у вказаній квартирі (т.1 а.с. 70, 87).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Місце смерті — м. Хабаровськ Хабаровського краю Російської Федерації, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 23 листопада 2017 року (т.1 а.с. 11).

Останнім відомим місцем реєстрації ОСОБА_4 є АДРЕСА_2 .

Спадкова справа за останнім відомим місцем реєстрації ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) не заводилась, що підтверджується відповіддю завідувача Першої дніпровської державної нотаріальної контори Н.Водолазської № 1273/01-16 від 30 квітня 2021 року, направленої на виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року (т.2 а.с. 45).

Після смерті колишнього чоловіка ОСОБА_4 , восени 2018 року, ОСОБА_2 дізналась, що за життя, 26 грудня 2012 року, ОСОБА_4 уклав із відповідачем ОСОБА_1 договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві спільної сумісної власності. Договір посвідчено приватним нотаріусом ДМНО Шауловою М.О. за реєстровим № 1112 (т.1 а.с.6).

В матеріалах справи приватного нотаріуса Шавулової М.О. міститься заява від 26 грудня 2012 року, посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шауловою М.О., в якій позивач ОСОБА_2 дає згоду ОСОБА_4 на укладання договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . В графі «підпис» наявний підпис від імені ОСОБА_2 та рукописний напис її прізвища, ім`я та по батькові (т.1 а. с. 110).

Позивач ОСОБА_2 зазначала, що вона не підписувала таку заяву та за клопотанням ОСОБА_2 ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05 березня 2019 року було призначено у справі судову почеркознавчу експертизу. На вирішення експерта поставлено наступне питання: “Чи виконаний рукописний текст і підпис в заяві про надання згоди на продаж частини квартири, яка посвідчена 26 грудня 2012 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шауловою М.О. і зареєстрована в реєстрі за № 1099, ОСОБА_2 чи іншою особою? (т.1 а.с. 139, 140).

Згідно висновку експерта № 4538-19 від 10 лютого 2020 року, складеного за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, рукописний запис та підпис від імені ОСОБА_2 в графі «підпис» в заяві про надання згоди на продаж частини квартири, яка посвідчена 26 грудня 2012 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шауловою М. О. і зареєстрована в реєстрі за №1099, виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою (т.1 а.с. 181-190).

У судовому засіданні в апеляційному суді 03 серпня 2021 року була допитана судовий експерт Дніпропетровського НДІСЕ ОСОБА_6 , якою було складено вказаний висновок експерта № 4538-19 від 10 лютого 2020 року, та яка пояснила, що їй судом були надані всі необхідні для проведення судової почеркознавчої експертизи зразки підпису, та обсяг цих зразків був достатнім для проведення судової почеркознавчої експертизи

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі (земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення), обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України, пункт 1 частини першої статті 4, частина перша статті 5 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Встановлено, що спірна квартира була набута під час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , отже, з огляду на презумпцію спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, є спільним сумісним майном останніх.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відсутність згоди співвласника майна на розпорядження ним є підставою для визнання договору, укладеного іншим співвласником, недійсним.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників – колишнього подружжя – на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з

подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи ? контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Встановлено, ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_4 , не надавала згоду на укладання ОСОБА_4 26 грудня 2012 року договору купівлі-продажу 1/2 частини спірної квартири, яка була придбана у період їхнього шлюбу, відповідної нотаріальної згоди не підписувала, що підтверджується висновком експерта № 4538-19 від 10 лютого 2020 року, складеного за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Зазначений висновок суду відповідає обставинам справи, узгоджується з нормами матеріального та процесуального права, які правильно застосовані судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності є безпідставними, оскільки звернувшись до суду із позовною заявою у серпні 2018 року, позивач посилалась на те, що вона не надавала згоду на продаж 1/2 частини квартири і про наявність оспорюваного договору купівлі-продажу вона дізналась після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 була обізнана щодо укладання договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири від 26 грудня 2012 року до дня смерті ОСОБА_4 . Відповідачем також таких доказів не надано. Не підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 повідомляла ОСОБА_2 про укладання оспорюваного договору. Суду не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 вступила у фактичне управління нерухомим майном після укладення договору купівлі-продажу.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 була обізнана щодо укладання оспорюваного договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири від 26 грудня 2012 року належними доказами у справі не підтверджуються.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності та недоведеності позовних вимог позивача спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи апеляційної про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.  367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

                                    П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1   -  залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 16 жовтня 2020 року -  залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя                                                          І.А.Єлізаренко

Судді Т.П.Красвітна

О.В.Свистунова