П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2021 року

м. Рівне

Справа № 569/18010/20

Провадження № 22-ц/4815/962/21

Головуючий у Рівненському міському суді

Рівненської області: суддя Галінська В.В.

Рішення суду першої інстанції проголошено

(вступна і резолютивна частини):

об 12 год. 27 хв. 16.04.2021 року у м. Рівне

Рівненської області

Повний текст рішення складено: 22.04.2021

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач1 - Головне управління Національної поліції в Рівненській області;

відповідач2 - Рівненська обласна прокуратура;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Державна казначейська служба України;

за участі: позивача і представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Державна казначейська служба України; про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та протиправною бездіяльністю,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2021 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - обласне ГУНП), Рівненської обласної прокуратури (далі - обласна прокуратура), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Державна казначейська служба України; про відшкодування 15 000 000 гривень моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та протиправною бездіяльністю, шляхом списання коштів зх. Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. Мотивуючи вимоги, вказувалося, що протягом часу з 2005 по 2006 роки він став жертвою (потерпілим) і свідком кількох злочинів. Так, у березні 2005 року начальник відділу по обліку та розподілу житла Рівненського міськвиконкому вимагав, щоб написав заяву про те, що він не є учасником війни в Афганістані або у збройних конфліктах в інших країнах і повідомив йому, що найближчим часом його житлом не забезпечать через те, що квартири надаватимуться лише особам, які брали участь у зазначених подіях.

Після отримання Рівненської обласної державної адміністрації від 11 вересня 2011 року про те, що у 2005 році для м. Рівне виділялася субвенція з державного бюджету на будівництво і придбання житла для певних категорій осіб, в т.ч. і для учасників бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктах, і було уведено в дію 50 квартир (у АДРЕСА_1 , і 8 квартир в будинку по АДРЕСА_2 ), він зрозумів, що його було введено в оману. Так, він вважав, що мав право на отримання житла, адже є інвалідом війни, яким також надавалися квартири, а тому міг отримати нарівні з іншими.

Щодо запитів до Рівненської міської ради про кількість побудованих в 2003-2006 роках за кошти державної субвенції та виділених квартир і осіб, яким їх надано, то вважав, що йому постійно надавалася неправдива та суперечлива інформація. При цьому він став жертвою та свідком розкрадання державних бюджетних коштів, котрі виділялися як субвенція на будівництво і закупівлю житла пільговим категоріям громадян.

Вважав, що у 2006 році його свавільно та безпідставно знято з черги на позачергове отримання житла, де перебував під номером 36. В зв`язку з цим неодноразово звертався до Генеральної прокуратури, Кабінету Міністрів України, Президента України, які переадресовували звернення до місцевої прокуратури. Жодних кримінальних проваджень за наведеними фактами відкрито не було.

Звертав увагу, що 07 жовтня 2005 року його увільнено з посади головного спеціаліста Головного управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації з огляду на реорганізацію. Разом з тим, 12 жовтня 2005 року наказ про реорганізацію установи було скасовано, внаслідок чого трудовий договір розірвано лише з ним, решта працівників залишилися на попередніх посадах. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року його поновлено на роботі, стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу, проте судове рішення не виконано по даний час.

Також він звертався до органів міліції і прокуратури з приводу відкриття кримінальних проваджень за фактами незаконного звільнення з посади, невиконання судового рішення та розкрадання державного майна. Проте у задоволенні його вимог правоохоронними органами було відмовлено. Лише на його звернення щодо цих фактів до Кабінету Міністрів України, Президента України, Рівненської обласної державної адміністрації було внесено дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань та відкрито 7 кримінальних проваджень, розслідування в яких тривають до цього часу, тобто відбувається процесуальне зволікання обома відповідачами. Натомість з метою захисту своїх прав він, крім наведених суб`єктів влади, протягом 15 років звертався і до Верховної Ради України, Національного антикорупційного бюро України та Державного бюро розслідування, що теж не дало для нього позитивних результатів. Тобто його порушені права не поновлені, а винні особи (злочинці) до відповідальності притягнуті не були.

Вважає, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідачів йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у позбавленні його права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, вплинула на забезпечення відшкодування збитків та йому спричинено психологічні страждання, що принизили його гідність як інваліда війни. В зв`язку з цим йому заборонені психоемоційні навантаження, доводилося вживати додаткових заходів з відновлення процесуальних прав через неодноразові звернення до відповідних державних органів та посадових осіб. Він переніс сильні душевні хвилювання, стреси та психоемоційні навантаження, що вплинуло на стан здоров`я, який раптово погіршився. В 2017 році його визнано інвалідом 2 групи замість 3 - як це було до порушення його прав обома відповідачами.

При оцінці розміру моральної шкоди у 15 000 000 гривень позивач виходив із того, що час, протягом якого триває порушення його прав, складає 15 років, тоді як Держава Україна за увесь цей час не вжила необхідних заходів до розслідування злочинів і відновлення порушеного правового становища.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до обласного ГУНП і обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Державне казначейство України; про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і протиправною бездіяльністю.

У поданій апеляційній скарзі відповідач покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, які полягали у невідповідності висновків суду обставинам справи, і неповноті з`ясування обставин, що мають значення для справи.

На її обґрунтування зазначалося про залишення судом без уваги його позову про визнання протиправною прийняття систематичних незаконних рішень щодо закриття кримінальних проваджень та визнання протиправною тривалу бездіяльність обласного ГУНП і обласної прокуратури при розслідуванні кримінальних проваджень №№12015180010002521, 12015180010002502, 420155180010000111, 12017180010000389, 12019180010001571, 12019180010005845, 120020180010001868, а також стягнення на його користь 15 000 000 гривень моральної шкоди з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України. Між тим, судом відкрито провадження у справі лише в частині заявлених вимог, тоді як у решті позову було відмовлено у відкритті. Тому розгляд лише частини позову призвів до помилкового вирішення справи.

Заявник звертає увагу на неврахування судом того, що спеціальною нормою, яка регулює спірні відносини, є ст. 1176 ЦК України, а за відсутності підстав для застосування цієї статті діють правила ч. 6, тобто виходячи із загальних підстав відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174, 23 ЦК України). Судом залишено без відповідної оцінки надані ним докази тривалої протиправності дій обох відповідачів щодо нього. Так, моральна шкода, завдана прокуратурою, полягає у нездійсненні належним чином нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування. Щодо поліції, то досудове розслідування не було проведено у найкоротші строки, а провадження безпідставно затягувалися. Допущені відповідачами недоліки носять системний та триваючий характер, що свідчить про протиправність дій стосовно ОСОБА_1 і заподіяння йому моральної шкоди.

Вважаючи оскаржуване рішення таким, що не ґрунтується на нормах матеріального права, які слід було застосувати, посилався на ст. 56 Конституції України, ст.ст. 2, 7, 23, 30 Закону України "Про Національну поліцію", ст. 22 ЦК України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17, а також на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04), від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" і від 22 листопада 2005 року у справі "Антоненков та інші проти України".

З викладених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про задоволення його вимог, стягнувши з Державного бюджету України на користь позивача 15 000 000 гривень моральної шкоди шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

У поданому відзиві обласне ГУНП, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - відхилити. При цьому покликається на правильність посилання суду на постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №641/2328/є17, від 31 жовтня 2018 року у справі №646/5224/17, від 28 листопада 2018 року у справі №638/9055/15-ц про те, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, адже не є порушенням його прав. Ухвали слідчого судді про задоволення скарг позивача та скасування постанов слідчого свідчать про реалізацію ним передбаченого кримінальним процесуальним законодавством права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності в розумінні ст. 1176 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Як з`ясовано матеріалами справи, позивач з 28 жовтня 2003 року знаходився у Відділі по обліку та розподілу житла Рівненського міськвиконкому у списку на позачергове отримання житла як інвалід Збройних Сил третьої групи, про що свідчить відповідне рішення Рівненського міськвиконкому №20 від 20 січня 2004 року. В березні 2005 року ОСОБА_1 отримав листа від 11 березня 2005 року №266, що адресований йому Відділом по обліку та розподілу житла Рівненського міськвиконкому, яким йому рекомендовано з`явитися з переліком документів, а саме довідкою з місця проживання, склад сім`ї та реєстрацію за формою-3; посвідченням інваліда війни; довідкою про те, що він дійсно є учасником бойових дій в Афганістані чи у збройних конфліктах в інших країнах. Прибувши до зазначеного Відділу, він написав заяву про те, що не є учасником війни в Афганістані чи у збройних конфліктах в інших країнах.

Після звернення до Кабінету Міністрів України щодо виділення коштів для забезпечення пільгових категорій громадян м. Рівне за час 2003-2006 років його заяву було переадресовано до Рівненської обласної державної адміністрації, яка 10 вересня 2011 року своїм листом №ЗП-58/0169/11 повідомила про те, що у 2005 році для м. Рівне виділялася субвенція з державного бюджету на будівництво і придбання житла військовослужбовцям та особам рядового, начальницького складу, членам сімей з числа цих осіб, які загинули під час виконання службових обов`язків, а також учасникам бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_3 . Того ж року уведено в дію 42 квартири, а в 2006 році - 8 квартир для цих категорій осіб у будинку по АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 вказує, що в березні 2005 року начальник Відділу по обліку та розподілу житла Рівненського міськвиконкому повідомив йому неправдиву інформацію про відсутність квартир та про те, що він не міг отримати житло як інвалід війни третьої групи (згодом набув статус інваліда другої групи), адже квартири виділялися й пільговій категорії, до якої належав і він.

Через це він неодноразово звертався до Рівненської міської ради, яка, зокрема, листом №06-я-132/2/476 від 25 липня 2011 року повідомила, що учасникам бойових дій в Афганістані - інвалідам війни виділено 11 квартир, 5 квартир отримали працівники прокуратури.

В той самий час, Рівненська обласна державна адміністрація на його звернення листом №ЗП-58/0169/11 від 10 вересня 2011 року повідомила, що квартир для цієї пільгової категорії було виділено 69 одиниць. В 2004-2005 роках було виділено субвенцію для закупівлі житла для громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС на суму 5 433 600 гривень.

З листа Рівненської обласної державної адміністрації №я-172/14 від 25 квітня 2014 року видно, що протягом 2006-2014 років для пільгових категорій громадян, зокрема, військовослужбовцям або особам рядового і начальницького складу, в т.ч. звільненим в запас або відставку за станом здоров`я, віком, вислугою років та у зв`язку зі скороченням штатів, які перебувають на квартирному обліку, є членами сімей з числа цих осіб, які загинули під час виконання ними службових обов`язків, а також учасникам бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів, було придбано 114 квартир.

Щодо перебування позивача у пільговому списку на позачергове отримання житла, то рішенням Рівненського міського голови від 13 червня 2006 року №115 його звідти виключено з огляду на те, що через відчуження належних йому квартир, достатніх за площею для проживання, умисно погіршив свої житлові умови. Між тим, ОСОБА_1 з таким рішенням не погодився, в зв`язку з чим неодноразово звертався з відповідними заявами до Генеральної прокуратури, Кабінету Міністрів України та Президента України, які направлялися до органів прокуратури за місцем проживання заявника.

З лютого 2004 року позивач працював на посаді головного спеціаліста Головного управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації. Згодом, 07 жовтня 2005 року, він звільнений на підставі наказу начальника №65 через проведення реорганізації установи. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року його поновлено на попередньо займаній посаді і стягнуто з роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу, проте, як пояснив сам ОСОБА_1 , в подальшому це судове рішення було скасоване вищестоящим судом.

Окрім іншого, у 2015-2020 роках ОСОБА_1 неодноразово звертався до обласного ГУНП і обласної прокуратури про відкриття кримінальних проваджень за фактом розкрадання начальником Головного управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації державного майна, невиконання ним судового рішення про поновлення на роботі та незаконного звільнення з роботи, а також щодо дій (бездіяльності) міського голови, начальника Відділу обліку та розподілу житла Рівненського міськвиконкому і посадових осіб Рівненського міськвиконкому.

Як встановлено судом, слідчими СВ Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області приймалися постанови про закриття кримінальних проваджень в зв`язку з відсутністю складу злочину. Між тим, ухвалами слідчих суддів Рівненського міського суду ці постанови скасовано, а матеріали, на підставі яких прийнято рішення про закриття кримінального провадження, направлені до Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області для організації досудового розслідування. При цьому постанови слідчих скасовано з підстав відсутності належних і достатніх мотивів ухвалення процесуального рішення та передчасності і неповноти розслідування, що вказує про наявність певних процесуальних недоліків у їх діяльності.

Вважаючи, що відповідачами порушено суб`єктивні цивільні права позивача через незаконні процесуальні рішення та протиправну бездіяльність, ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернувся в суд з позовом до обласного ГУНП і обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди розміром у 15 000 000 гривень, що завдана їхніми незаконними рішеннями і протиправною бездіяльністю.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно виходив із того, що наявність деяких недоліків у процесуальній діяльності слідчого і прокурора не свідчить про неправомірність їх діяльності, а відтак не може бути підставою для стягнення на користь позивача моральної шкоди. При цьому ОСОБА_1 не доведено належними і допустимими доказами, що неправомірними діями (бездіяльністю) обох відповідачів йому завдано моральної шкоди, не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) відповідачів, а також вини у її завданні.

Крім того, позивач не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це стверджується, що відповідно до процесуального законодавства є його обов`язком.

Щодо доводів про надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальних провадженнях, то ці обставини не є законною достатньою підставою для відшкодуванню позивачу моральної шкоди, адже сам факт не є належним доказом негативних наслідків немайнового (морального) характеру, які вказували би про його душевні страждання та моральну шкоду.

Згідно зі ст.ст. 23, 1167, 1174, 1176 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштам, іншим майном або в інший спосіб.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Як правильно покликався суд, правова позиція, яка висловлена у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №686/27885/19, стверджує, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, а тому не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної і матеріальної шкоди.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Щодо доводів апеляційної скарги про залишення судом без уваги тих обставин, що заявника було незаконно виключено зі списку осіб на позачергове отримання житла, то вони спростовуються постановою Рівненського міського суду від 15 липня 2011 року, що набрала законної сили, якою відмовлено позивачу у позові до Рівненського міськвиконкому про скасування рішення №115 від 13 червня 2006 року.

Оскільки ухвалою Рівненського міського суду від 09 листопада 2020 року, що набрала законної сили, відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і протиправною бездіяльністю щодо закриття кримінальних проваджень з визнанням протиправною бездіяльності при розслідуванні кримінальних проваджень №№12015180010002521, 12015180010002502, 420155180010000111, 12017180010000389, 12019180010001571, 12019180010005845, 120020180010001868, тому в цій частині покликання автора апеляційної скарги є необґрунтованими і на увагу не заслуговують.

Так, згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З приводу аргументів заявника про те, що через рішення та зволікання (бездіяльність) слідчих і працівників прокуратури, які здійснюють процесуальне керівництво на досудовому слідстві, йому завдано моральної шкоди і ці правовідносини повинні вирішуватися судом у цивільному судочинстві, то колегія суддів зважає на таке.

Суд попередньої інстанції обґрунтовано посилається на те, що сам факт звернень ОСОБА_1 до органів влади і посадових осіб, а також постановлення слідчими суддями ухвал, якими зобов`язано відповідачів вчинити певні дії не призводить до настання цивільних правопорушень і не може бути доказом того, що рішення, дії чи бездіяльність обласної ГУНП і обласної прокуратури завдали позивачу шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, через що постановлено вказані ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про незаконність дій відповідачів з точки зору цивільно-правової відповідальності. Однією з засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, що гарантовано ст. 24 КПК України, за умовами якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Норми частини другої ст. 307 КПК України передбачають право слідчого судді винести за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування ухвалу про скасування рішення слідчого чи прокурора; зобов`язання припинити дію; зобов`язання вчинити певну дію; відмову у задоволенні скарги.

Отже, через ухвалу слідчого судді втілюється така засада кримінального судочинства як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Тобто суд, здійснюючи нагляд за додержанням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого і прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи і реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

Не можна погодитися і з твердженнями ОСОБА_1 про неврахування судом положень ст. 56 Конституції України, ст.ст. 2, 7, 23, 30 Закону України "Про Національну поліцію", ст. 22 ЦК України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17, а також на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04), від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" і від 22 листопада 2005 року у справі "Антоненков та інші проти України".

Поготів, в засіданні апеляційного суду позивач сам визнав, що судове рішення, яким його було поновлено на роботі, в подальшому скасоване судом вищої інстанції, а саме апеляційним адміністративним судом. Тобто його суб`єктивні права на працю не були порушені увільненням з роботи, оскільки розірвання трудового договору відбулося з додержанням вимог закону.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на яких наполягав позивач, суд обґрунтовано відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Решта доводів заявника на увагу не заслуговують і колегією суддів відхиляються.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 368, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2021 року- без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 03.08.2021

Головуючий : С.В. Хилевич

Судді: С.О.Гордійчук

С.С.Шимків