ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 547/96/20 Номер провадження 22-ц/814/1269/21Головуючий у 1-й інстанції Харченко  В. Ф. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.

секретар: Яковенко В.С.

за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача – адв. ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3 , його представника- адв. ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 12 березня 2021 року (повний текст складено 18.03.2021 року)

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Пузирівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, ОСОБА_5 , третя особа - Семенівська районна державна адміністрація Полтавської області, про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,-

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача – ОСОБА_6 . Після її смерті залишилось спадкове майно, яке складається із житлового будинку, грошових заощаджень та земельних ділянок.

Зазначає, що 08.07.2014 року ОСОБА_6 було складено заповіт, у якому остання заповіла житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,68 га згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ПЛ №059348 та грошові заощадження – ОСОБА_5 , а земельну частку (пай) розміром 11,96 га згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ПЛ №059176 – позивачу ОСОБА_1 .

Вказує, що він (позивач) прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 шляхом подачі до приватного нотаріуса Семенівського районного нотаріального округу відповідної письмової заяви, та у січні 2020 року звернувся до нотаріуса з метою оформлення вказаної земельної ділянки розміром 11,96 га в якості спадкового майна, але нотаріусом було повідомлено, що для отримання свідоцтва про право на спадщину на спадкову земельну ділянку необхідно надати витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Зазначає, що, за виготовленням технічної документації він звернувся до проектної установи, але під час виготовлення з`ясувалось, що земельна ділянка № НОМЕР_1 , яка виділялась ОСОБА_6 та на яку було виготовлено державний акт серії ІІІ-ПЛ №059176, зареєстровано в базі НКС за іншим власником, а саме – ОСОБА_3 , що підтверджується повідомленням Відділу у Семенівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

З урахуванням наведеного просив: - визнати недійним рішення двадцять дев`ятої сесії третього скликання Пузирівської сільської ради Семенівського району Полтавської області від 06 лютого 2002 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки розміром 10,15 га на території Пузирівської сільської ради Семенівського району Полтавської області; - визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю Р2 №622046 від 24.06.2003 року на ім`я ОСОБА_3 щодо земельної ділянки розміром 10,15 га, розташованої на території Пузирівської сільської ради Семенівського району Полтавської області; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку розміром 10,15 га, розташовану на території Пузирівської сільської ради Семенівського району Полтавської області (т.1, а.с.1-4).

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 12 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

       З вказаним рішенням не погодився позивач, який в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

       В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що місцевим судом не взято до уваги той факт, що, відповідно до Інформації, наданої Виконкомом Пузирівської сільської ради Семенівського району Полтавської області вих.№5 від 04.03.2019 року, згідно Проекту розташування земельних часток (паїв) в межах ЗААТ «Прогресс» земельна ділянка № НОМЕР_1 виділена ОСОБА_6 , а у відповідності до Інформації, наданої Виконкомом Пузирівської сільської ради Семенівського району Полтавської області вих.№49 від 04.11.2019 року, згідно Проекту розташування земельних часток (паїв) в межах ЗААТ «Прогресс» земельна ділянка № НОМЕР_2 виділена ОСОБА_3 . При цьому, згідно списку громадян-членів ЗААТ «Прогресс» площа виділеної ОСОБА_3 земельної ділянки становить 5,98га, а не 10,15га, як вказано в державному акті.

       Зауважує, що під час обміну (якби він відбувся) ОСОБА_6 отримала б земельну ділянку площею 5,98 га, на яку було б і виготовлено державний акт, проте, такий, за №059176 серія ІІІ-ПЛ, було видано на ім`я ОСОБА_6 щодо земельної ділянки розміром 11,96га, що спростовує факт обміну.

       Відтак, апелянт вважає безпідставним висновок місцевого суду стосовно того, що ОСОБА_3 виділялась земельна ділянка № НОМЕР_1 , а ОСОБА_6 - АДРЕСА_2 .

       Зазначає, що порядок обміну земельними частками регулюється ст.14 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 року, у відповідності до якої, обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Проте, як вказує апелянт, відповідного порядку дотримано не було, нотаріально посвідчений договір обміну сторонами не укладався.

У судовому засіданні позивач та його представник доводи, наведені в апеляційній скарзі підтримали та прохали її задовольнити.

Відповідач та його представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували, прохали її відхилити, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Апеляційний суд, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ №059176, виданого на ім`я ОСОБА_6 , їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 11,96 га на підставі рішення 23-ї сесії 23-го скликання Пузирівської сільської ради від 06.02.2002 (т.1, а.с.11).

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 № 622046 ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 10,15 га на підставі рішення 29-ї сесії 23 скликання Пузирівської сільської ради від 06.02.2002 р. (т.1, а.с.12).

Відповідно до матеріалів реєстраційної справи №700804053245/133 від 11.08.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 , площею 10,15 га, розташована на території Пузирівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, кадастровий номер 5324586700:00:003:0285, підставою для виникнення права власності є рішення Пузирівської сільської ради від 06.02.2009 року (т.1, а.с.50).

З інформації Пузирівської сільської ради Семенівського району Полтавської області від 04.03.2019 №5 вбачається, що, згідно проекту розташування земельних часток (паїв) в межах ЗААТ «Прогресс», земельна ділянка за № НОМЕР_1 виділялась ОСОБА_6 , а ділянка за №127 ОСОБА_7 (т.1, а.с.13).

З інформації Пузирівської сільської ради Семенівського району Полтавської області від 04.11.2019 № 49 вбачається, що, згідно запису в проекті розташування земельних часток (паїв) в межах ЗААТ «Прогресс» на території Пузирівської сільської ради Семенівського району Полтавської області земельна ділянка за № НОМЕР_2 рахується за ОСОБА_3 (т.1, а.с.14).

Листом Відділу у Семенівському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 18.10.2019 №884/115-19 повідомлено, що, відповідно до бази даних НКС земельна ділянка № НОМЕР_1 , яка була виділена ОСОБА_6 згідно проекту поділу земель на земельні частки (паї) в межах розпайованих земель бувшого ЗААТ «Прогресс» належить ОСОБА_3 , відповідно до бази даних НКС відомості земельної ділянки №127 не внесені, яка була виділена ОСОБА_7 згідно проекту поділу земель на земельні частки (паї) в межах розпайованих земель бувшого ЗААТ «Прогресс» (т.1, а.с.17).

Рішенням 28 сесії 23 скликання Пузирівської сільської ради Семенівського району Полтавської області від 09.01.2002 року «Про погодження виконання робіт по заміні сертифікатів на виготовлення державних актів на право приватної власності на землю» надано згоду Полтавському філіалу інституту землеустрою на виготовлення державних актів на право приватної власності на землю взамін сертифікатів без встановлення меж кожної земельної ділянки в натурі. ОСОБА_6 у списку значиться за №126, ОСОБА_7 за №127, ОСОБА_3 за №128 (т.1, а.с.141-143).

Згідно архівного витягу із протоколу 29 сесії 23 скликання Пузирівської сільської ради від 06.02.2002 року, ОСОБА_6 у списку значиться за №128 (переправлений з № 126), М.М.Компанієць за № 127, Г.П.Долина за №126 (переправлений з №128) (т.1, а.с.145-148).

Як убачається з наявної у матеріалах справи схеми розташування земельних ділянок №№ НОМЕР_1 , 127, НОМЕР_2 (т.1, а.с.16), ділянка № НОМЕР_3 і ділянка № НОМЕР_2 є суміжними. Ділянка №126 перебуває у іншому масиві (полі).

Згідно довідки Пузирівської сільської ради від 17.07.2020 року №240, земельні ділянки по Пузирівській сільській раді за №127 і №128 в період з 2011 по 2016 роки і на час смерті згідно погосподарської книги були в самостійному обробітку ОСОБА_6 (т.1, а.с.139).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що, відповідно до списку громадян-членів на право приватної власності «Додаток до рішення 29 сесії 23 скликання від 06.02.2002», відповідачеві ОСОБА_3 виділено земельну ділянку № НОМЕР_1 , а спадкодавцеві ОСОБА_6 - №128. При цьому, відсутність будь-якого реагування ОСОБА_6 щодо можливої помилки, допущеної під час отримання нею державного акта серії ІІІ №059176 є свідченням доведеності аргументу про те, що обмін земельними ділянками було здійснено на її прохання та за її згоди.

Окрім того, місцевим судом зазначено, що лист приватного нотаріуса Трембач Н.В. від 21.01.2020 року вказав на неможливість видачі позивачеві свідоцтва про право на спадщину через ненадання позивачем витягу із Державного земельного кадастру на земельну ділянку, хоча за загальним правилом нотаріус може самостійно зробити відповідні запити і отримати доступ до даних Державного земельного кадастру. При цьому, належним доказом відмови у вчиненні нотаріальної дії є постанова, а не лист нотаріуса.

Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Частиною 3 ст.152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

       Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року №7 визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Так, місцевим судом установлено, що, згідно проекту розташування земельних часток (паїв) в межах ЗААТ «Прогресс», земельна ділянка за № НОМЕР_1 виділялась ОСОБА_6 , а ділянка за №127 - ОСОБА_7 (лист Пузирівської сільської ради Семенівського району Полтавської області від 04.03.2019 №5, т.1, а.с.13), земельна ділянка за № НОМЕР_2 рахується за ОСОБА_3 (лист Пузирівської сільської ради Семенівського району Полтавської області від 04.11.2019 №49, т.1, а.с.14).

Рішенням 28 сесії 23 скликання Пузирівської сільської ради Семенівського району Полтавської області від 09.01.2002 року «Про погодження виконання робіт по заміні сертифікатів на виготовлення державних актів на право приватної власності на землю» надано згоду Полтавському філіалу інституту землеустрою на виготовлення державних актів на право приватної власності на землю взамін сертифікатів без встановлення меж кожної земельної ділянки в натурі. ОСОБА_6 у списку значиться за №126, ОСОБА_7 за №127, ОСОБА_3 - за №128 (т.1, а.с.141-143).

Згідно архівного витягу із протоколу 29 сесії 23 скликання Пузирівської сільської ради від 06.02.2002 року, ОСОБА_6 у списку значиться за №128 (переправлений з № 126), М.М.Компанієць за №127, ОСОБА_8 за №126 (переправлений з №128) (т.1, а.с.145-148). При цьому, згідно схеми розташування земельних ділянок №№ 126,127,128 (т.1, а.с.16), ділянка № НОМЕР_3 і ділянка № НОМЕР_2 є суміжними, а ділянка № НОМЕР_1 перебуває у іншому масиві (полі).

Як убачається з показань свідка ОСОБА_9 , допитаного в місцевому суді, з 1983 року по 2015 року він був керівником КСП "Прогрес", потім ЗААТ "Прогрес", ВАТ "Прогрес". Під час паювання він, як керівник КСП, організовував у т.ч. складення списку пайовиків і поділ земельних ділянок, передачу списку до органів влади. Первинно номери ділянок визначалися шляхом жеребкування, пайовики "наосліп" витягували свої номерки. Площі ділянок у списках є неточними, оскільки все обраховувалося умовно, відхилення були від 4,15 до 12 умовних кадастрових гектарів залежно від якості ґрунтів. Дехто з пайовиків просив обміняти отриману через жеребкування ділянку на іншу. Комусь було зручно обробляти землі зі знайомими, хтось, навпаки, не хотів мати суміжну ділянку з конкретним пайовиком тощо.

ОСОБА_6 витягнула жеребок з №126, а її батько – ОСОБА_7 з №127. Ганна особисто просила потім свідка ОСОБА_9 обміняти первинно визначену їй земельну ділянку № НОМЕР_1 , яка була в іншому масиві, на ділянку № НОМЕР_2 . Вона хотіла мати паї "у городі". Ділянки №127 і № НОМЕР_2 були напроти городу і будинку ОСОБА_10 , вони суміжні. Свідок погодився на це і дав відповідну вказівку відкоригувати номери ділянок у списку громадян. Потім ці списки затвердила сільська рада і їх передали землевпорядникам.

Як зазначено вище, згідно даних листа Відділу у Семенівському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 18.10.2019 року №884/115-19, установлено, що відповідно до бази даних НКС земельна ділянка № НОМЕР_1 , яка була виділена ОСОБА_6 згідно проекту поділу земель на земельні частки (паї) в межах розпайованих земель бувшого ЗААТ «Прогресс» належить ОСОБА_3 (т.1, а.с.17).

Відповідно до довідки Пузирівської сільської ради від 17.07.2020 року №240, земельні ділянки по Пузирівській сільській раді за №127 і №128 в період з 2011 по 2016 роки і на час смерті, згідно погосподарської книги, були в самостійному обробітку ОСОБА_6 (т.1, а.с.139).

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ`від 16 квітня 2004 року №7, судам роз`яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

На підставі Указу №720/95 було розроблено Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій, які затверджено наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04 червня 1996 року № 47/172/48 (далі - Методичні рекомендації).

За змістом пунктів 1.3, 1.5, 2.7 Методичних рекомендацій передача в натурі земельної частки (паю) громадянину здійснюється після складання «Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)» (далі - Схеми). Схеми складаються за участю керівників і спеціалістів колективних сільськогосподарських підприємств (організацій), сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, затверджуються загальними зборами (зборами уповноважених) членів цих підприємств і організацій та погоджуються районними (міськими) державними адміністраціями (виконавчими комітетами міських Рад). На Схемі виділяються земельні масиви, що можуть бути поділені на земельні частки (паї) без обмежень в часі, в тому числі ділянки першочергової приватизації, а також земельні масиви, які поділяються на земельні частки (паї) після закінчення певного технологічного сільськогосподарського циклу. Крім того, визначаються: земельні ділянки, що поділяються одночасно без подрібнення в натурі на окремі паї (зрошувані угіддя, сади, виноградники, хмільники, ягідники тощо); земельні ділянки, що не підлягають поділу і повинні використовуватись сумісно (угіддя, законсервовані, виходячи з екологічних умов; невеликі площі сільськогосподарських угідь, в результаті поділу яких на окремі земельні ділянки стає неможливим механізований обробіток ґрунту).

Частина перша статті 5 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» встановлює, що матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників, оформлюють сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Згідно з цією статтею право на обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю. Ні у ЗК України, ні в інших Законах України не урегульовано порядок міни земельних часток (паїв) в інших випадках.

Об`єктами обміну можуть бути земельні ділянки сільськогосподарського призначення «за схемою пай на пай» та лише у випадку, передбаченому статтею 14 цього Закону.

За нормою ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, з матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 фактично було здійснено обмін належних їм ділянок, внаслідок чого ОСОБА_6 набула у власність та фактично користувалася земельною ділянкою № НОМЕР_2 , а ОСОБА_3 - земельною ділянкою АДРЕСА_3 .

Відповідний правочин фактично відбувся ще у 2002 році, за взаємною згодою ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , та виконувався ними протягом більш як чотирнадцяти років, по день смерті спадкодавця ОСОБА_6 09.10.2016 року, актовий запис №12 (свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_4 від 10.10.2016 року, т.1, а.с.9).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За обставинами цієї справи встановлено, що відповідач ОСОБА_3 набув у власність земельну ділянку, згідно вчиненого фактичного обміну зі спадкодавцем ОСОБА_6 ще у 2002 році, якою він правомірно користувався за цільовим призначенням, у межах норм, передбачених законом, на підставі рішення сільської ради; у статусі власника земельної ділянки відповідач володіє земельною ділянкою.

Відтак, з урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суд стосовно того, що за відсутності будь-яких заперечень ОСОБА_6 щодо можливої помилки, допущеної під час отримання нею державного акта серія ІІІ № 059176 та фактичне користування нею протягом тривалого часу саме земельною ділянкою № НОМЕР_1 є свідченням доведеності факту того, що обмін земельними ділянками було здійснено за волевиявлення, зокрема, і спадкодавця ОСОБА_6 .

На підставі викладеного, місцевим судом було правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що, згідно списку громадян-членів ЗААТ «Прогресс» площа виділеної ОСОБА_3 земельної ділянки становить 5,98га, а не 10,15га, як вказано в державному акті, колегія суддів оцінює критично, оскільки, як установлено згідно показань свідка ОСОБА_9 , площі ділянок у списках є неточними, з огляду на те, що все обраховувалося умовно, відхилення були від 4,15 до 12 умовних кадастрових гектарів залежно від якості ґрунтів.

Посилання апелянта на те, що порядок обміну земельними частками регулюється ст.14 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 року, у відповідності до якої, обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально, при цьому в даних правовідносинах відповідного порядку дотримано не було, нотаріально посвідчений договір обміну сторонами не укладався, колегія суддів до уваги не приймає з урахуванням наведених вище положень закону та висновків ЄСПЛ, оскільки, попри доведеності факту відсутності нотаріально посвідченого договору обміну між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , такий фактично відбувся, виконувався сторонами тривалий період часу, та спору з цього приводу між ними не виникало.

Окрім того, установлено, що обмін земельними ділянками між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 відбувся у 2002 році, а ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» було прийнято лише 05.06.2003 року, та він, за загальним правилом, зворотної сили в часі не має, відтак, не може поширюватись на спірні правовідносини.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

       Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382,383 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 12 березня 2021 року, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ                                                Т.О. Кривчун

СУДДІ                                                        Ю.В. Дряниця

                                                                       О.В. Чумак

Повний текст постанови виготовлено 04.08.2021 року.