Єдиний унікальний номер 243/6293/20

Номер провадження 22-ц/804/1977/21        

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

05 серпня 2021 року

Донецький апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Азевича В.Б.,

суддів: Кішкіної І.В., Халаджи О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 243/6293/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2021 року (суддя Воронков Д.В., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Слов`янськ Донецької області, повне судове рішення складено 07 червня 2021 року),-

В С Т А Н О В И В:

В липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі – ТОВ «Вердикт Капітал») звернулося до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 25 червня 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений Договір про надання споживчого кредиту №11175072000 за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 8 099 доларів США зі сплатою 13,0% річних. В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 123485 від 25.06.2007 року. 20 квітня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кредекс Фінанс», а ТОВ «Кредекс Фінанс» набуло права вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за Договором кредиту №11175072000 від 25 червня 2007 року. Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Кредекс Фінанс» за № 01/08-2018 від 01 серпня 2018 року ТОВ «Кредекс Фінанс» змінило назву на ТОВ «Вердикт Капітал». Умови Кредитного договору відповідачем належним чином не виконуються і станом на 05 червня 2020 року заборгованість за кредитним договором становить 14 540,69 дол. США, що за курсом НБУ станом на 05 червня 2020 року становить 388 168,08 грн, з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) – 6 040,56 дол. США, (161 254,56 грн); заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги – 1 593,79 дол. США (42 546,70 грн); заборгованість за нарахованими відсотками згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) – 6 472,42 дол. США (172 783,19 грн); залишок заборгованості за пенею і штрафам – 433,92 дол. США (11 583,62) грн. Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання загальний розмір заборгованості по сплаті нарахованої пені за подвійною обліковою ставкою НБУ та 3% річних за користування кредитом станом на 05 червня 2020 року становить 59 184,39 грн, з яких пеня – 44 650,66 грн та 3% річних – 14 533,73 грн. Позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором №11175072000 в сумі 59 184,39 грн, витрати на оплату судового збору та 20 000 грн витрат на правову допомогу.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2021 року в задоволенні позову ТОВ «Вердикт Капітал» відмовлено.

ТОВ «Вердикт Капітал» на вказане судове рішення подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що наявність заборгованості за спірним кредитним договором підтверджується договором про надання споживчого кредиту № 11175072000, додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11175072000 «Графік погашення кредиту», додатковою угодою № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11175072000, копії яких додані до матеріалів справи, розрахунком заборгованості, розрахунком боргу 3% річних та інфляції з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, розрахунком пені. Крім того, на підтвердження тих обставин, на які посилається ТОВ «Вердикт Капітал», як на підставу своїх вимог, останнім суду було надано копію виписки по кредитному договору ОСОБА_1 за період з 25.06.2007 року по 30.05.2012 року.

Від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В відзиві зазначено, що позивачем не було виконано вимоги ухвали суду першої інстанції від 30.07.2020 року та не надано належних та допустимих доказів про те, що до ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до договору факторингу перейшло право вимоги за кредитним договором та право звернення до суду з вказаною позовною заявою. Крім того, на думку представника відповідача, позивач не має жодних правових підстав для стягнення заборгованості по сплаті нарахованої пені за подвійною обліковою ставкою НБУ та 3% річних за користування кредитом станом на 05 червня 2020 року, які передбачені статтею 625 ЦК України і є похідними від стягнення основної суми боргу. Тобто, позивач на сам перед мав довести наявність та розмір заборгованості у ОСОБА_2 перед ним в цілому, а потім на підставі доведеного та встановленого факту судом просити про стягнення 3% річних від простроченої суми заборгованості згідно статті 625 ЦК України та пені.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».

Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення – скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору № 11175072000 від 25.06.2007 року ПАТ «УкрСиббанк» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 8 099 доларів США зі сплатою 13,0 % річних. строком до 25.06.2014 року.(а.с.9-13).

В якості забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 123485 від 25.06.2007 року, за умовами якого відповідач, як поручитель, зобов`язався в повному обсязі нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору.

Позивач право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 11175072000 від 25.06.2007 року, мотивує тим, що 20 квітня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кредекс Фінанс», а ТОВ «Кредекс Фінанс» набуло права вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за Договором кредиту №11175072000 від 25 червня 2007 року. Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Кредекс Фінанс» за № 01/08-2018 від 01 серпня 2018 року «Про перейменування ТОВ «Кредекс Фінанс» на ТОВ «Вердикт Капітал», ТОВ «Кредекс Фінанс» змінило назву на ТОВ «Вердикт Капітал».

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що надані представником позивача документи, у тому числі виписка по кредитному договору, що надана на виконання ухвали суду, не містять інформації про нарахування основної суми заборгованості, її складових, даних про внесення відповідачем платежів та строку розрахунку заборгованості, а фактично є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може бути доказом безспірності розміру заборгованості відповідачів за кредитним договором.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частин 1-2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За частинами 1-3 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, з матеріалів справи встановлено, що відповідно до укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 договору про надання споживчого кредиту № 11175072000 від 25 червня 2007 року, банк надав позичальнику 8 099,00 доларів США строком до 25 червня 2014 року зі сплатою 13,0% річних.

В якості забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 123485 від 25.06.2007 року, за умовами якого відповідач, як поручитель, зобов`язався в повному обсязі нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору.

Відповідно до договору факторингу № 05/12 від 20 квітня 2012 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» (клієнт) та ТОВ «Кредекс Фінанс» (фактор), клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги за кредитами, прийняти їх і сплатити ціну продажу, передбачену цим Договором.

Пунктом 1.1. даного договору визначено, що реєстр заборгованості боржників – перелік Прав вимоги за кредитами, що відступаються за цим Договором, який наведений у Додатку 1 до цього Договору (зі змінами, внесеними на Дату передачі згідно з пунктом 2.5).

Відповідно до Витягу з Додатку № 1 до Договору про відступлення прав вимог № 05/12 від 20.04.2012 року зазначено відомості про боржника ОСОБА_1 та розмір заборгованості, який відступається клієнтом фактору. Так, заборгованість за основною сумою боргу (у валюті кредиту) станом на 11.06.2012 року становить 6 040,56 доларів США, заборгованість за відсотками – 1 593,79 доларів США.

ТОВ «Кредекс Фінанс» перейменовано на ТОВ «Вердикт Капітал», що підтверджується протоколом № 01/08-2018 загальних зборів учасників ТОВ «Кредекс Фінанс» від 01 серпня 2018 року.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (статті 1079 ЦК України).

Частиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

В пункті 7.5 кредитного договору сторони визначали, що позичальник, уклавши цей договір, надає Банку згоду/право передавати права та обов`язки Банку за цим Договором третій особі без отримання на це додаткової згоди позичальника.

Отже, колегія суддів вважає, що в даній справі є встановленим факт переходу права вимоги до боржника від ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Вердикт Капітал».

Крім того, презумпція правомірності договору факторингу, передбачена статтею 204 ЦК України, також не спростована.

Щодо вимог позивача в частині стягнення 3% річних від простроченої суми боргу та пені в розмірі подвійної ставки НБУ, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

До матеріалів справи долучено розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 05.06.2020 року, яка становить загальний розмір 14 540,69 доларів США та складається з: заборгованості по основній сумі кредиту – 6 040,56 доларів США; заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги – 1 593,79 доларів США; заборгованості з пені – 433,92 доларів США; нарахованих відсотків згідно з кредитним договором – 6 472,42 доларів США.

Звертаючись до суду із позовом ТОВ «Вердикт Капітал» просило суд стягнути на свою користь 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, що передбачені статтею 625 ЦК України, розраховані за період з 05.06.2017 року до 05.06.2020 року в сумі 14 533,73 грн, а також пеню за подвійною обліковою ставкою НБУ за період з 05.06.2019 року до 05.06.2020 року в сумі 44 650,66 грн.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надані розрахунки підписані представником ТОВ «Вердикт Капітал» Радченко В.Ю.

Згідно із частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та неустойку припиняється у разі закінчення строку кредитування або пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, постанова Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 359/2703/15-ц).

За таких обставин, у позивача відсутні правові підстави нараховувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, оскільки строк дії договору кредиту закінчився 25 червня 2014 року і кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення пені.

Водночас на підставі викладеного, вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» в частині стягнення 3% річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання, колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно із статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, щодо застосування статті 625 ЦК України зробила такий висновок.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Позивачем було розраховано 3% річних за прострочення виконання зобов`язання від загальної суми боргу в розмірі 161 254,56 грн (6 040,56 доларів США) за період з 05.06.2017 року до 05.06.2020 року, яка складає 14 533,73 грн.

Колегія суддів, перевіривши зазначений розрахунок позивача, вважає його правильним, а тому дані вимоги підлягають задоволенню. В свою чергу, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів в обґрунтування позовних вимог є необґрунтованим.

В той же час, з позовної заяви випливає, що ТОВ «Вердикт Капітал» просило стягнути заборгованість за кредитним договором солідарно з ОСОБА_1 (позичальника за договором про надання споживчого кредиту № 11175072000 від 25 червня 2007 року) та ОСОБА_2 (поручителя відповідно до договору поруки № 123485 від 25 червня 2007 року).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема порукою.

За частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно із частинами 1, 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За положеннями частини 4 статті 559 ЦК України, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, припинення поруки пов`язане, зокрема із закінченням строку її чинності.

Пред`явленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору).

Таким чином, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Якщо основним договором не визначено інші умови виконання основного зобов`язання, то строк пред`явлення кредитором вимоги до поручителя має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі. При цьому сама лише умова договору поруки про дію поруки до повного виконання позичальником та/або поручителем своїх зобов`язань за договором не може розглядатися судом як установлення строку дії поруки; термін має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, після закінчення певного строку, починаючи від дати виконання зобов`язання за кредитним договором).

Відповідно до вимог частини 2 статті 1054 та частини 2 статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов`язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання в повному обсязі або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 24 вересня 2014 року № 6-106цс14.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення Банком до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12.

У пункті 3.1 договору поруки від 25.06.2007 року, укладеному між банком та поручителем ОСОБА_2 , зазначено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов`язань Боржника за Основним договором, тобто строк дії поруки не визначений цим договором.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що порука є припиненою, а тому вимоги позивача до ОСОБА_2 є безпідставними.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє часткове підтвердження в суді апеляційної інстанції, тому колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог позивача в частині стягнення з ОСОБА_1 3% річних за порушення виконання грошового зобов`язання в розмірі 14 533,73 грн, та про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_2 .

Стосовно заявлених вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на правничу допомогу, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частинами 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

З матеріалів справи встановлено, що професійна правнича допомога в даній справі надавалася позивачу Адвокатським об`єднанням «Вердикт» на підставі договору від 21 грудня 2019 року.

Оплату наданих послуг позивач підтверджує платіжним дорученням №686 від 23.06.2020 року на суму 200 000,00 грн, та заявкою на надання юридичної допомоги №61 від 04.06.2020 року, в якій міститься опис наданих юридичних послуг по клієнту ОСОБА_1 на суму 20 000,00 грн.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137 ЦПК України).

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у зв`язку з їх не співмірністю.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із правилами пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на надані позивачем докази понесення витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що вони підлягають стягненню в розмірі пропорційному до задоволених вимог.

Враховуючи зазначене, з відповідача ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь ТОВ «Вердикт Капітал» витрати по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції – 516,18 грн та переглядом у суді апеляційної інстанції – 774,27 грн, що становить загальну суму 1 290,45 грн. Крім того, також підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 4 912,00 грн.

Керуючись статтями 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» задовольнити частково.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_2 відмовити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» 3% річних за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 14 553 (чотирнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят три) гривень 73 копійок.

В задоволенні позову в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про стягнення з ОСОБА_1 пені за несвоєчасне виконання зобов`язання відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» витрати по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та переглядом у суді апеляційної інстанції в сумі 1 290 (одна тисяча двісті дев`яносто) гривень 45 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 4 912,00 (чотири тисячі дев`ятсот дванадцять) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді:         В.Б. Азевич

         І.В. Кішкіна

О.В. Халаджи