Справа № 486/988/20

Провадження № 2/486/50/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді - Савіна О.І.

при секретарі - Жила Н.М.

за участю: позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція», про визнання права власності на 1/2 частку квартири,

без участі позивача ОСОБА_4 , представника третьої особи: ДП НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЮУ АЕС»

ВСТАНОВИВ:

16.07.2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частку квартири.

04.02.2021 року позивач надала заяву про збільшення позовних вимог та просила також визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя та встановити факт проживання з відповідачем однією сім`єю з серпня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 122-125).

Ухвалою суду від 23.10.2020 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору було залучено Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» (далі ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЮУ АЕС»), (а.с. 103).

В обґрунтуванням позову позивач зазначила, що з 12.02.2005 року перебували з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 08.08.2013 року, однак після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім`єю до 13.08.2019 року. Від шлюбу мають двох дітей: доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В період шлюбу, 12.05.2010 року придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яку вважає спільною сумісною власністю її та відповідача. При цьому, на підставі договору купівлі-продажу, право власності на вказану квартиру, 12.05.2010 року було оформлено на ОСОБА_4 .. Також 12.05.2010 року між ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЮУ АЕС» та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, в п.1 якого зазначено, що за Договором безвідсоткової позики № 166/10 від 11.05.2010 року іпотекодержателем (ДП «НАЕК «Енергоатом») надано Іпотекодавцеві (Відповідачу) безвідсоткову позику. Згідно п. 3 цього договору Іпотекодавець передав в Іпотеку Предмет іпотеки (квартира АДРЕСА_1 ) за згодою дружини ОСОБА_1 .. За умовами п.7 Договору, Іпотекодавець та інші співвласники мають право володіти та користуватись Предметом іпотеки, відповідно до його цільового призначення, а саме для проживання. Однак вона, разом з дітьми, позбавлена можливості скористатись таким правом, оскільки Відповідач у серпні 2019 року змусив її з дітьми піти зі спільної квартири після чого змінив замки вхідних дверей. На даний час вона винаймає житло. Окрім того, вказує, що проживання з відповідачем було нестерпним, оскільки він зловживав спиртними напоями, погрожував розправою їй та дітям, у зв`язку з чим вона неодноразово була змушена звертатись до правоохоронних органів, що підтверджується Постановами суду про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності. При цьому вказує, що в період з серпня 2014 року по 13 серпня 2019 року проживали з відповідачем однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, виконували права та обов`язки подружжя. У зв`язку з цим, просила про задоволення позову та просила стягнути з відповідача судові витрати та витрати за надання правничої допомоги.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, посилаючись на те, що спірна квартира була придбана у 2010 році в кредит на підставі договору безвідсоткової цільової позики, яку відповідач сплачує до сьогодні та ще буде сплачувати до 01.06.2030 року. Дійсно у 2013 році сторони розірвали шлюб, проте у 2018 році та частково у 2019 році вони спільно проживали в квартирі, однак спільного бюджету не мали, позивач отримувала аліменти від відповідача, однак витрачала їх на власні потреби, а всі інші побутові витрати ніс відповідач. Таким чином вважає, що позивач жодним чином не вносила вклад в набуття майна в період шлюбу. Оскільки кредит за спірну квартиру підлягає до сплати ще протягом 9 років, просив відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЮУ АЕС» в судове засідання не з`явився, звернувшись 07.07.2021 року з клопотанням про розгляд справи без участі представника.

15.02.2021 року на адресу суду надійшли пояснення третьої особи з додатками (а.с. 153-155, 156-179), а 01.04.2021 року відзив на позовну заяву (а.с. 205-207). Так, ДП «НАЕК «Енергоатом», враховуючи накладену заборону на відчуження спірного майна, заперечує проти задоволення позову, вказуючи, що спірна квартира перебуває в іпотеці, у зв`язку з укладенням з відповідачем договору безвідсоткової позики №166/10 від 11.05.2010р.. Станом на 12.02.2021 року заборгованість відповідача перед ДП «НАЕК «Енергоатом» щодо погашення позики складає 187 020.96 грн.. Вважає, що у разі зміни суб`єктивного складу правовідносин, які випливають із забезпечених іпотекою зобов`язань, створить додаткові ризики та складнощі в реалізації права іпоткодержателя, у разі невиконання договору позики.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили, що подружжя ОСОБА_1 дійсно підтримували шлюбні стосунки до серпня 2019 року та спільно проживали в квартирі АДРЕСА_1 , однак, через агресивну поведінку відповідача та зловживання ним алкогольними напоями, позивачка часто змушена була залишати квартиру, аби уникати конфліктів, а в подальшому знову поверталась додому.

З`ясувавши правові позиції сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази та надавши їм правову оцінку, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на судовий захист оспорюваних або не визнаних прав.

Під час розгляду справи по суті встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12.02.2005 року, який було розірвано рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 08.08.2013 року. Рішення набрало законної сили 20.08.2013 року (а. с. 11).

Сторони мають двох дітей: доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв пронародження дітей (а.с. 35-36).

Згідно Договору №166/10 від 11.05.2010 року ОСОБА_4 отримав від ДП «НАЕК «Енергоатом» безвідсоткову цільову позику на суму 395 750.00 грн. для придбання квартири АДРЕСА_1 , строком на 240 місяців (а.с. 40-41).

12.05.2010 року між ДП «НАЕК «Енергоатом» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області Рихальською О.В., відповідно до якого ОСОБА_4 придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 93,0 кв.м, у тому числі житловою площею 46,7 кв.м, за ціною 311 774.00 грн. (а. с. 30-31).

Також 12.05.2010 року, в забезпечення та виконання умов Договору безвідсоткової цільової позики №166/10 від 11.05.2010 року, Іпотекодавець ОСОБА_4 передав Іпотекодеражтелю ДП «НАЕК «Енергоатом» належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 42-45).

За даним фактом приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області Рихальською О.В. 20.05.2010 року було внесено відомості до Державного реєстру іпотек. Строк виконаня зобов`язання вказано 01.06.2030 року (а.с. 46).

25.05.2010 року право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру, в установленному законом порядку, було зареєстровано Комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації м. Южноукраїнська, за № 536 в книзі 31, та видано техпаспорт на квартиру (а.с. 32, 28-29).

Відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 26.06.2020 р., право приватної власності на дану квартиру зареєстроване за ОСОБА_4 (а. с. 12-15).

Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 перебуває під обтяженням ДП «НАЕК «Енергоатом» (а.с. 16).

Заборгованість ОСОБА_4 перед ВП «ЮУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» з погашення заборгованості безвідсоткової цільової позика, станом на 12.02.2021 року, згідно довідки про стан погашення заборгованості від 12.02.2021 року, складає 187 020.96 грн. (а.с. 177).

Сторони ОСОБА_4 і ОСОБА_1 та їх неповнолітні діти зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї та реєстрацію від 26.05.2020 року (а.с. 20).

Згідно звіту про незалежну оцінку вартості об`єкта, вартість трикімнатної житлової квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , станом 25.05.2020 року складає 546 000.00 грн., без ПДВ (а.с. 21-27).

Позивач вважає, що дана квартира, яка була придбана під час шлюбу з відповідачем, відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя, та належить кожному з них по 1/2 частці.

Відповідач стверджує, що вказане житло було придбане за кредитні кошти, перебуває під іпотекою, а тому не підлягає поділу.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.1 ст. 2, ч.9 ст. 7 Сімейного кодексу України, сімейні майнові відносини між подружжям регулюються нормами Сімейного кодексу України на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Частиною третьою ст. 368 ЦК України також передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статями 69, 70 СК України закріплено право дружини та чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а також правило про те, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Із роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" слідує, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшень, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності.

Зі змісту пунктів 23, 24 вказаної постанови вбачається, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями , що виникли в інтересах сім`ї.

Пунктом 30 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України встановлено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Стаття 63 СК України передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3) частини першої статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018року у справі № 372/504/17-ц.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїмвнутрішнім переконанням,що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на встановлені обставин справи, суд вважає не спростованою належними та допустимими доказами презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте ними під час шлюбу.

За такого вказане майно, а саме трикімнатна квартира, підлягає поділу, при чому частки дружини та чоловіка у цьому майні є рівними.

Таких же висновків дійшов Верховний суд у своїх постановах від 30.06.2021 року у справах № 644/2793/16 та № 334/4220/18, та від 05.07.2021 року у справі № 591/692/19.

Доводи відповідача про те, що позивачка не мала заощаджень, окрім аліментів, які сплачувались ним на утримання дітей, не заслуговують на увагу оскільки майно, набуте за час шлюбу, вважається спільним навіть коли один з подружжя, з поважної причини, взагалі не мав самостійного заробітку. Такими поважними причинами можуть бути, наприклад, навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо.

За такого, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав, передбачених законом, для визнання квартири АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності за позивачем на 1/2 частку вказаної квартири, заливши у власності відповідача також 1/2 частку квартири.

Доводи відповідача та третьої особи стосовно того, що оскільки спірна квартира перебуває в іпотеці і кредитні зобов`язання відповідача наразі не погашені, а тому її неможливо поділити, суд вважає неспроможними, виходячи з наступного.

Як зазначалося раніше, квартиру сторони придбали під час перебування у шлюбі за кошти отримані відповідачем від ДП «НАЕК «Енергоатом» за договором безвідсоткової цільової позики від 11.05.2010 року, що підтверджується даними Договору №166/10 та договором іпотеки квартири від 12.05.2010 року.

Згідно умов Іпотечного договору від 12.05.2010 року, одночасно з посвідченням договору іпотеки накладається заборона на відчуження вказаної квартири. Тому спірна квартира знаходиться в іпотеці і на неї накладено заборону на відчуження.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.

Разом з цим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу, поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 08.07.2019 року у справі справа № 522/17048/15-ц, провадження № 61-33246св18.

У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В матеріалах справи міститься довідка про стан погашення заборгованості № 0042-74/215 від 12.02.2021 року, видана ВП «ЮУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», в якій вказано, що станом на 12.02.2021 року заборгованість ОСОБА_4 перед ВП ЮУАЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» щодо погашення безвідсоткової цільової позика складає 187 020.96 грн. (а.с. 177).

Із врахуванням наведеного, суд доходить до висновку, що перебування спірної квартири в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна, визначені ч.2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Вищенаведені вимоги закону встановлюють, що дружина і чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов`язки щодо спільно нажитого майна, адже розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов`язань за кредитом.

Відповідно до ст. 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Щодо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.5) ч.1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно ч.2 ст. 315 ЦПК України, в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.

Згідно роз`яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

Відповідно до ч.1 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка.

Згідно вимог ч.4 СК України, сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї. Відповідно до Хартії прав сім`ї, сім`я це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають один одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя. Альтернативою шлюбу є конкубінат, тобто фактичне спільне проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Жінка та чоловік мають на це право і відповідно право на повагу до свого вибору з боку держави та суспільства. Європейський суд з прав людини при розгляді справи Кичана зауважив, що відносини де-факто, як і відносини, що ґрунтуються на шлюбі, можуть вважатись сімейним життям.

Факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з серпня 2014 року до 13.08.2019 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджується дослідженими в ході судового слідства доказами, а саме, показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які в судовому засіданні підтвердили, що подружжя ОСОБА_1 дійсно проживали однією сім`єю до серпня 2019 року, письмовими матеріалами справи, зокрема, копіями платіжних документів про сплату комунальних та телекомунікаційних послуг (а.с. 55-68, 132, 130-131, 133), фото сім`ї із соціальних мереж, датованих у 2018 та 2019 роках (а.с. 129), актом про спільне проживання від 22.10.2020 року складеного головою правління ОСББ «Набережна Енергетиків 45» в присутності свідків (а.с. 100), з якого слідує, що сім`я ОСОБА_1 проживали за адресою: АДРЕСА_1 , з 2010 по 13.08.2019 роки.

Встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 позивачу необхідне для того, щоб згідно вимог сімейного законодавства (ст.ст. 60, 74 СК України) підтвердити та захисти право спільної сумісної власності на вищевказану спірну квартиру.

З огляду на викладене, враховуючи, що заява про встановлення факту проживання однією сім`єю породжує юридичні наслідки для позивача, суд вважає, що вказана вимога також підлягає задоволенню.

Сторонами також були представлені такі письмові докази, як копії постанов про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сі`ї (а.с. 47-54), акти оцінки потреб сім`ї складені Южноукраїнським міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (а.с. 136-143), довідка відділу ДВС про сплату аліментів (а.с. 193-195), звіти про здійснені відрахування та виплати за період з червня 2013 по жовтень 2020 роки на користь ОСОБА_1 (а.с. 196-203) та акти про непроживання особи за місцем реєстрації від 02.02.2014 року 18.01.2018 року, 19.01.2019 року, 18.12.2019 року, які не посвідчені відповідними підписами посадових осіб та печатками.

У відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач поніс документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в сумі 3 187.00 грн., які, у зв`язку із задоволенням позову, підлягають стягненню з відповідача на його користь (а.с. 6, 126).

Відповідно до п.1) ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано суду письмові докази.

У матеріалах справи міститься ордер адвоката (а.с. 82), договір про надання правової допомоги б/н від 09.07.2020 року (а.с. 83-87), Додаткова угода №1 до Договору від 09.07.2020 року (а.с. 88-89), акт виконаних робіт від 09.07.2020 року з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (а.с. 90), рахунок-фактура та квитанція за сплату юридичних послуг від 09.07.2020 року на суму 3 000.00 грн., які прийнято від ОСОБА_1 (а.с. 91).

Згідно з частинами 4-6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Стороною відповідача не заявлялося клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Зважаючи на вимоги діючого законодавства, оцінюючи наявні у справі докази, враховуючи співмірність витрат, задоволення позову у повному обсязі, та застосовуючи положення п.2) ч.2 ст.141 ЦПК України, суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000.00 грн., що підтверджено документально.

Керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частку квартири, задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 , яка, згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 12.05.2010 року за №1293 Рихальською О.В. приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області, оформлена на ім`я ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з серпня 2014 року по 13 серпня 2019 року.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 187 (три тисячі сто вісімдесят сім) гривень 00 коп. та витрати за надання правничої допомоги у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 коп..

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

У зв`язку з оголошенням в судовому засіданні вступної і резолютивної частини рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Южноукраїнського

міського суду Олександр Іванович Савін

Повний текст рішення складено 30.07.2021 року.