Ухвала

Іменем України

02 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 511/1163/17

провадження № 51-2810 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Огурецького В. П.,

суддів Короля В. В., Лагнюка М. М.,

розглянув касаційну скаргу представника потерпілої - адвоката Радулова В. В. на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 .

Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2020 року

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Парканці Роздільнянського району Одеської області, жителя

АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання

у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі статей 75, 104 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Заявлений ОСОБА_2 цивільний позов задоволено частково і стягнуто з ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди в розмірі

5 000 гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Заявлений ОСОБА_3 цивільний позов задоволено частково

і стягнути з ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 10, 11 квітня

та в другій декаді квітня 2016 року, умисно, з корисливих мотивів, через паркан проникав на територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , де мешкає ОСОБА_3 , після чого через розбите вікно проникав до будинку, звідки таємно викрадав речі: молоток, вартістю 70 гривень, 7 наборів гачків для риболовлі, вартістю 30 гривень кожний,

7 поплавків саморобних, газову плиту марки "ENO" вартістю 5 000 гривень,

5 алюмінієвих карнизів довжиною по 2 м, вартістю по 200 гривень за 1 карниз,

та 2 алюмінієвих карнизи довжиною по 3 м, вартістю по 300 гривень за 1 карниз.

У касаційній скарзі представник потерпілих порушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування Закону про кримінальну відповідальність, а також неповнотою судового розгляду

та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми кримінального процесуального закону, оскільки

не захистили права та законні інтереси потерпілих. Зокрема вважає, що відповідно

до версії подій, зазначених потерпілою ОСОБА_3 , обвинувальний акт

не відповідає фактичним обставинам справи, так як ОСОБА_1 учиняв крадіжки

не самостійно, а групою осіб. До того ж, дати скоєння крадіжок та перелік викраденого майна не відповідають дійсності. Також вказує, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам, оскільки безпідставно відмовив у допиті свідків, покази яких, з точки зору потерпілих, могли встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження щодо можливості зміни обвинувачення

в суді.

Разом із цим, представник потерпілих оскаржує судові рішення в частині цивільного позову. Зазначає, що суд необґрунтовано обмежився відшкодуванням матеріальної шкоди лише повернутим майном та 1 600 гривень, які були виплачені матір`ю ОСОБА_1 , тоді як загальна завдана шкода складає 106 722 гривні. Крім того вказує, що компенсація моральної шкоди потерпілим у сумі по 5 000 гривень кожному, є явно не співмірною з тією глибиною моральних страждань, які винесли сім`я ОСОБА_3 від злочину. Посилається на порушення ст. 124 КПК, оскільки

суд відмовив у відшкодуванні витрат на правову допомогу, яку здійснила

ОСОБА_3 , і яка була підтверджена копією договору, квитанцією про отримання грошових коштів, розрахунком та позовною заявою. Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, не врахував зазначених порушень та не дав їм належної оцінки, залишаючи вирок суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Загалом вважає судові рішення такими, що не відповідають вимогам ст. 370 КПК.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги представника потерпілих, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою слід відмовити на таких підставах.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу

про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

У касаційній скарзі представник потерпілих, не погоджуючись із судовими рішеннями щодо ОСОБА_1 , посилається на неповноту судового розгляду

та на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того

чи іншого доказу.

Таким чином, неповнота та однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, з огляду

на наведені вимоги закону, не можуть бути предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Як видно з доданої до скарги копії вироку, на підтвердження своїх висновків щодо доведеності вини ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна, поєднаному з проникненням у житло, місцевий суд послався на безпосередньо досліджені ним показання свідків та письмові докази.

Ними зокрема є: показання ОСОБА_1 , який свою вину у вчиненому злочині визнав повністю; показання потерпілої ОСОБА_3 ; показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ; заявою потерпілої від 05 травня

2016 року; протоколом добровільної видачі викрадених речей від 06 травня

2016 року; протоколом огляду предметів від 06 травня 2016 року; довідками, виданими підприємством, що здійснює торгівлю, щодо вартості викраденого майна; постановою слідчого від 07 травня 2016 року про визнання речовими доказами;

та іншим.

З вироку вбачається, що наведеним доказам місцевий суд дав оцінку відповідно

до вимог ст. 94 КПК з точки зору їх належності, допустимості, достовірності,

а в сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Апеляційна інстанція, як видно з ухвали, належним чином перевірила правильність встановлення місцевим судом фактичних обставин справи, надала вичерпні відповіді на доводи апеляційної скарги представника потерпілих (які за змістом аналогічні доводам його касаційної скарги), і обґрунтовано визнала їх безпідставними, належним чином мотивувавши в ухвалі свій висновок із цього приводу.

Апеляційним судом належним чином перевірені та визнані безпідставними доводи апеляційної скарги представника потерпілих про не притягнення до кримінальної відповідальності всіх осіб, спільно з якими, на його думку, ОСОБА_1 вчиняв крадіжки.

Так, відповідно до приписів ст. 337 КПК, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Отже, як зазначив апеляційний суд у своїй ухвалі, суд не наділений правом вийти

за межі, встановлені ст. 337 КПК, та збільшити обсяг обвинувачення, застосувати закон про кримінальну відповідальність за більш тяжкий злочин або іншим чином погіршити правове становище особи порівняно з її обвинуваченням, викладеним

в обвинувальному акті. Позбавлений суд процесуальних повноважень і в будь-який спосіб поставити питання про необхідність відповідної зміни обвинувачення прокурором, висунення обвинувачення свідку тощо, у тому числі за ініціативою потерпілого або його представника, інакше він перебере на себе не властиву суду функцію обвинувачення, та не буде безстороннім. Таким чином, суд першої інстанції розглянув вказане кримінальне провадження в межах висунутого ОСОБА_1 обвинувачення. З цих же підстав суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника потерпілого про виклик свідків, оскільки клопотання про допит зазначених свідків обґрунтовувалось саме метою збільшення обсягу обвинувачення ОСОБА_1 .

Що стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілих щодо неправильного вирішення судом першої інстанції цивільного позову про стягнення матеріальної та моральної шкоди, а також безпідставної відмови у стягненні судових витрат, то апеляційний суд, з огляду на ухвалу, визнав їх необґрунтованими.

Зокрема, апеляційний суд зазначив, що спричинена в результаті злочинів матеріальна шкода в сумі 6 880 гривень, тобто у розмірі відповідно до висунутого органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачення, відшкодована повністю.

Також, колегія суддів апеляційного суду, виходячи із принципів виваженості, розумності та справедливості, вважала позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000 гривень на користь ОСОБА_2 та в розмірі 150 000 гривень на користь ОСОБА_3 , завеликими, а тому погодилась із висновками суду першої інстанції щодо їх розміру по 5 000 гривень кожному з потерпілих.

Крім того, як зазначено в ухвалі апеляційного суду, не підлягають задоволенню вимоги апеляційної скарги і в частині відмови у стягненні витрат з ОСОБА_3

на правову допомогу, оскільки будь-які документи, які б свідчили про реальну оплату потерпілою у встановленому порядку витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення

з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), суду надані не були.

Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог

ст. 65 КК у межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК,

яка передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винного та усіх обставин справи.

Касаційна скарга представника не містить доводів про істотне порушення судами першої та апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону,

які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення або призвели до порушення прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.

Вважати вирок та ухвалу апеляційного суду такими, що не відповідають вимогам

ст. 370 КПК немає підстав.

Підсумовуючи наведене колегія суддів констатує, що з касаційної скарги представника потерпілих та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою необхідно відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілої - адвоката Радулова В. В. на вирок Малиновського районного суду

м. Одеси від 04 грудня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 .

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. П. Огурецький В. В. Король М.М. Лагнюк