Справа № 454/3511/13-к Головуючий у 1 інстанції: Отчак Н.Я.

Провадження № 22-ц/811/1375/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 24 березня 2021 року в складі судді Отчак Н.Я. у справі за позовом ОСОБА_1 до Сокальського районного суду Львівської області про відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

У лютому 2021 року до Львівського апеляційного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Сокальського районного суду Львівської області про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що у зв`язку з грубим порушенням Сокальським районним судом Львівської області прав, гарантованих ст.ст. 40, 55, 56 Конституції України та ст.ст. 55, 56 КПК України, шляхом постановлення суддею, на його думку, незаконної ухвали від 04.12.2013 по справі №454/3511/13-к, що підтверджується постановою ККС ВС від 27.02.2018, по справі №454/3511/13-к (провадження 51-975км18), якою вказану вище ухвалу суду першої інстанції було скасовано, йому заподіяно моральну шкоду, тому просив стягнути з Сокальського районного суду Львівської області в його користь кошти в сумі 1 000 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті протиправних дій судді Сокальського районного суду Львівської області, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Сокальського районного суду Львівської області про відшкодування моральної шкоди направлено до Червоноградського міського суду Львівської області для розгляду.

Оскаржуваною ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 24 березня 2021 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Сокальського районного суду Львівської області про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Ухвалу суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою.

Вважає, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не навів норми закону, які свідчать про те, що така категорія справ не розглядається судами та не роз`яснив, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Крім цього, суд зобов`язаний був застосувати норми Конституції України, як норми прямої дії і розглянути позовну заяву по суті або вказати, що права позивача не були порушені, чого зроблено не було.

Покликається на судову практику касаційного суду та рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп.

Крім цього зазначає, що суддя Львівського апеляційного суду визначив підсудність даної справи, тому місцевий суд зобов`язаний був виконати ухвалу та розглянути позов по суті.

Просить скасувати ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 24 березня 2021 рокута направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

09.06.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника Сокальського районного суду Львівської області Шевчук О.Б. на апеляційну скаргу.

В судове засідання 27 липня 2021 року учасники справи не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 2 цієї статті визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред`явити до суду позовну заяву, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наявні матеріали справи, колегія суддів приходить переконання, що оскаржувана ухвала відповідає зазначеним вимогам закону.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Таким чином, оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

При цьому, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалення у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Тобто, усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

При постановленні оскаржуваної ухвали, суд покликався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 20.11.2019 р. по справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

Таким чином, суд відмовив у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), оскільки позовна заява ОСОБА_1 до Сокальського районного суду Львівської області про відшкодування моральної шкоди, не може розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Так, порядок пред`явлення позову регламентований статтею 184 ЦПК України.

При цьому, підстави для відмови у відкритті провадження у справі визначені статтею 186 ЦПК України.

Зокрема, згідно із п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Виходячи з положень цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувшись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, відповідачем визначив Сокальський районний суд Львівської області.

При цьому, як стверджує позивач, шкоду йому завдано порушенням норм матеріального та процесуального права суддею Сокальського районного суду Львівської області при винесенні ухвали від 04.12.2013 у справі №454/3511/13-к про повернення заяви скаржнику, яку було скасовано постановою ККС ВС від 27.02.2018, які проявилися у порушенні присяги, грубого порушення законів, спричинення приниження честі, гідності, ділової репутації.

Таким чином, зміст позовних вимог позивача зводиться до того, що їх предметом є виключно процесуальні дії судді при здійсненні правосуддя.

В свою чергу, згідно із ст.ст. 126, 129 Конституції України, судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а також однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до зазначених положень Конституції, судові рішення і, відповідно, дії або бездіяльність судів (суддів) з питань здійснення правосуддя (пов`язаних з підготовкою й розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не в інший суд першої інстанції.

Останнє порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Суд є органом, який розглядає справи на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному ст. 129 Конституції та законодавством про судочинство.

Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

У зв`язку із викладеним, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законодавчими актами України не передбачено.

Разом з цим, виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно із процесуальним законодавством. Оскарження в будь який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126 і 129 Конституції України).

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади" роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

У п.24 рішення Європейського суд з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року визначено, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі "Занд проти Австрії" (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Рішення суду і, відповідно до цього, дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Таким чином, якщо позивач вважає, що суд допустив порушення норм права під час розгляду його справи, він має можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення до суду вищої інстанції у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі, що останнім і було зроблено

В свою чергу, згідно із частиною одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Вказане відповідає позиції Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у тексті п. 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12.03.2009 року (заява №20347/03): «Суд зазначає, що позов заявників було залишено без розгляду по суті, оскільки відповідачем не міг бути суд, захищений імунітетом від такого позову. Суд нагадує, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним».

У постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц (провадження №14-399цс18) зазначено, що здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Вказаний правовий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 08 травня 2018 року у справі №521/18287/15-ц (провадження №14-90цс18), від 29 травня 2019 року у справі №489/5045/18 (провадження №14-191цс19).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що припис «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосується як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судом.

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі узгоджується із тим, що відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 01 березня 2017 року у справі №6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить переконання про обґрунтованість висновків місцевого суду, оскільки правильно встановивши, що предметом позовних вимог є по суті оскарження процесуальних дій судді, пов`язаних з розглядом справи, суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження у справі за позовом до Сокальського районного суду Львівської області.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, а оскаржувану ухвалу необхідно залишити без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 24 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного її тексту.

Повний текст постанови складений 27 липня 2021 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк