Справа № 706/842/20

2/706/125/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2021 року м.Христинівка

Христинівський районний суд Черкаської області

під головуванням судді Орендарчука М.П.,

за участі секретаря Карбівської Я.Є.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Задояного Ю.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за угодою позики, -

в с т а н о в и в :

07.08.2020 ОСОБА_5 звернувся з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , в якому просив стягнути з відповідачів на його користь в погашення боргу за угодою позики в сумі 1553475,0 гривень, а з відповідача ОСОБА_3 , окрім того, 776737,0 гривень боргу за угодою позики.

Позов обґрунтовано тим, що 10.09.2016 позивач ОСОБА_1 , відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , як особам, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, позичив грошові кошти в сумі 3000 доларів США. На підтвердження того, що відповідачі отримали кошти, ними була складена розписка, відповідно до якої останні зобов`язались виплатити суму боргу до 01.04.2019. В порушення своїх зобов`язань, відповідачі не повернули позичені кошти, що дає позивачу право на повернення позиченої суми та передбаченої умовами розписки пені в розмірі 5% за добу від простроченої до повернення суми, розмір якої в межах річного строку спеціальної позовної давності складає 57 750,0 доларів США.

Окрім того, 22.10.2018 ОСОБА_1 позичив відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1500 доларів США. На підтвердження того, що ОСОБА_3 отримав кошти, ним була складена розписка, відповідно до якої останній зобов`язувався виплатити борг до 01.04.2019. В порушення взятих на себе зобов`язань ОСОБА_3 не повернув позичені кошти, що дає позивачу право на повернення позиченої суми та передбаченої умовами розписки пені в розмірі 5% за добу від простроченої до повернення суми, розмір якої в межах річного строку спеціальної позовної давності складає 27 375,0 доларів США.

Позивач вважає, що заборговані суми мають бути стягнуті на його користь у національній валюті за курсом Національного банку України станом на 10.07.2020 один долар США = 26,90 гривень.

Позивач також просив стягнути на свою користь з відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 солідарно витрати по сплаті судового збору 10510 гривень та правової допомоги - 1000 гривень.

У поданому 16.02.2021 клопотанні відповідач ОСОБА_3 вимоги позивача заперечив і просив врахувати суд, що не мав змоги повернути заборговані суми з тих причин, що позивач відмовлявся повернути йому оригінали розписок. Окрім того, отримана ним під час служби в лавах Збройних Сил України важка хвороба стала причиною встановлення другої групи інвалідності та унеможливила повернення до роботи, а необхідність утримувати трьох малолітніх дітей потребує затрат, які співмірні з розміром встановленої пенсії.

ОСОБА_3 також зазначив, що з 27.07.2016 по червень 2017 року перебував на військовій службі, а військовослужбовцям, які захищали суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції пеня та інші штрафні санкції з початку і до закінчення особливого періоду не нараховуються.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю з мотивів, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Задояний Ю.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог із мотивів, наведених у клопотанні від 16.02.2021 та у зв`язку з тим, що до матеріалів справи позивачем було долучено копії розписок, а не їх оригінали.

Постановленою суддею Олійником М.Ф. 18.08.2020 ухвалою у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики відкрите загальне позовне провадження.

У зв`язку із задоволеним самовідводом, 07.09.2020 справу до свого провадження прийняв суддя Орендарчук М.П.

Ухвалою суду 21.10.2020 підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

Заслухавши пояснення позивача і представника відповідача, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків і такого рішення.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено, що звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики, позивач, як доказ існуючих правовідносин та наявності неналежного виконання відповідачами своїх боргових зобов`язань, надав розписку від 10.09.2016, яка складена однією особою та в якій зазначено, що ОСОБА_3 , житель АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , 00470125 від 19.04.2014, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , дата нерозбірлива, ідентифікаційний код НОМЕР_3 , позичили в ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , гроші в сумі 3000 (три тисячі) доларів США і зобов`язались їх повернути до 1 квітня 2019 року.

Зміст розписки без зазначення конкретної особи містить відомості про те, що гроші від ОСОБА_1 отримав, а також умову про те, що у випадку не повернення в строк буде нараховуватись пеня з 2 квітня 2019 року від позиченої суми за дану кожну прострочену добу 5%.

Також у розписці зазначені прізвища і ініціали ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та нерозбірливі підписи.

Після підписів у розписці наявний запис від 07.01.2020 про визнання боргових зобов`язань та закриття питань по боргах через 2-3 місяці. Допис підписаний нерозбірливим підписом, без зазначення відомостей про особу, яка його на розписці здійснила.

Доказів на підтвердження проживання відповідачів однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу та використання коштів в їх спільних інтересах, а також доказів на підтвердження того, що розписку від 10.09.2016 складено відповідачем ОСОБА_4 і що остання на день складення розписки носила прізвище « ОСОБА_7 », суду не надано.

Згідно з копії розписки від 22.10.2018, складеної від імені ОСОБА_3 , останній позичив в ОСОБА_1 1500 доларів США, які зобов`язався повернути до 1 квітня 2019 року. Зміст розписки містить відомості про отримання від ОСОБА_1 грошей, а також про нарахування 5% пені на кожну прострочену добу у випадку неповернення грошей у строк.

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_4 від 21.09.2020 та копії довідки від 18.09.2018 відповідач ОСОБА_3 має статус особи з інвалідністю 2 групи внаслідок війни і в період часу з 18.10.2016 по 25.01.2017 та з 24.04.2017 по 27.07.2017 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції.

Копією дубліката виконавчого листа № 2-721/2007 підтверджується, що відповідач ОСОБА_3 з 05.10.2007 зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Факт укладення договору позики та отримання відповідачем ОСОБА_3 , як особою, яка склала і надала позивачу розписки, спірної суми коштів не заперечується і не спростовується.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначалось вище, частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки, зокрема, передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі №14-134цс18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц.

Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12 .

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних суд за основу бере прострочені суми, визначені у розписках, а не їх еквівалент у національній валюті України (3000 доларів США х3% (з 02.04.2019 по 21.07.2021) = 196 доларів США, 1500 доларів СШАх3% (з 02.04.2019 по 21.07.2021)=98 доларів США).

Суд не вбачає підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про стягнення на його користь пені в розмірі 150 доларів за добу та 75 доларів за добу упродовж 365 днів, оскільки зі змісту наданих розписок встановити дійсні обставини щодо розміру пені неможливо з причин їх неоднозначного викладення.

Окрім того, заявлені позивачем розміри пені не відповідають вимогам розумності і справедливості та майже у двадцять разів перевищують розмір заборгованих сум.

Твердження представника відповідача ОСОБА_3 про те, що до матеріалів справи позивачем долучено копії розписок, а не їх оригінал, суд відхиляє, оскільки оригінали цих розписок оглянуті судом у судовому засіданні, а їх копії засвідчені позивачем ОСОБА_1 , про що зроблена відповідна відмітка.

Також суд враховує таке.

Згідно з частинами 1, 2 статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини 1 статті 256 ЦПК України визначено, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлений в судовому порядку.

За змістом наведених вище норм, правові наслідки встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу, так і встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України пов`язується виключно з набранням законної сили рішенням суду, яким такі юридичні факти встановлені.

За таких встановлених обставин, відсутні підстави для спільної відповідальності за борговою розпискою від 10.09.2016 відповідачем ОСОБА_4 .

Згідно до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас, відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, частина сплаченого позивачем судового збору пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 1310,67 грн підлягає компенсації за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач надав договір про надання правничої допомоги, який ним не підписаний, тому в частині стягнення цієї суми з відповідача позивачу необхідно відмовити.

На підставі вище викладеного та керуючись ст. 2-7, 9-13, 141, 223, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 22.10.2018 у розмірі 1500 доларів США та три відсотки річних у розмірі 98 доларів США, а всього 1598 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 10.09.2016 у розмірі 3000 доларів США та три відсотки річних у розмірі 196 доларів США, а всього 3196 доларів США.

У задоволення позову про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_4 відмовити.

Судовий збір у розмірі 1310,67 грн компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , місце проживання АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 .

Повний текст рішення складений 31 липня 2021 року.

Суддя М.П. Орендарчук