Рівненський апеляційний суд

_______________________________________________________

У Х В А Л А

Іменем України

29 липня 2021 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ? Полюховича О.І.,

суддів – Гладкого С.В., Збитковської Т.І.,

з участю:

секретаря судового засідання – Москалик Т.В.

прокурора – Дзецька Р.Ю.

обвинуваченого – ОСОБА_1

захисника – Цісар І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника Цісар І.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 08 липня 2021 року про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 у об`єднаному кримінальному провадженні (№12020180180000707, №12019180180000784, № 12020180180000770) стосовно ОСОБА_1 за ч.3 ст.185, ч. 4 ст. 296 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

УхвалоюРівненського районного суду Рівненської області від 08 липня 2021 року клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 задоволено. Продовжено обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у виді триманні під вартою без визначення розміру застави, строком на 60 днів до 05 вересня 2021 року без визначення розміру застави.

В поданій апеляційній скарзі, захисник Цісар І.В. вказує, що ризики передбачені ст. 177 КПК України щодо ОСОБА_1 в даному кримінальному провадженні відсутні.

Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_1 має сталі соціальні зв`язки, оскільки він є співвласником, зареєстрований та постійно проживає разом зі своєю бабусею, якою опікується через її поважний вік, за адресою АДРЕСА_1 .

Вказує, що ОСОБА_1 до обрання щодо нього запобіжного заходу постійно працював, хоча і не був оформлений офіційно.

Вважає, що застосування до обвинуваченого цілодобового домашнього арешту буде достатнім для забезпечення виконання останнім покладених на нього обов`язків.

Просить ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 08 липня 2021 року скасувати, постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою АДРЕСА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, захисника Цісар І.В. та обвинуваченого ОСОБА_1 , які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника в інтересах обвинуваченого, перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.

Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст. т. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи. Проте продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі "Lavents v. Latvia" п. 70).

Апеляційний суд вважає, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання прокурора дотримані в повному обсязі та, вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.

З матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Рівненському районному суді Рівненської області перебувають матеріали об`єднаного кримінального провадження, (№12020180180000707, №12019180180000784, № 12020180180000770) стосовно ОСОБА_1 за ч.3 ст.185, ч. 4 ст. 296 КК України.

Прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 з тих підстав, що ризики, які враховувались судом при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, жодним чином не змінились і не зменшились, а продовжують існувати та доведено, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України, не пов`язаних із триманням під вартою, не здатен забезпечити перебування обвинуваченої за місцем свого проживання, своєчасності з`явлення до суду на виклик, попередити вчинення нею інших кримінальних правопорушень.

Так, як вбачається з матеріалів провадження суд першої інстанції свій висновок про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 , з яким погоджується і колегія суддів, мотивував наявністю ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на інших учасників у кримінальному провадженні, вчинити інші кримінальні правопорушення та врахуванням того, що докази в судовому засіданні ще не перевірені (свідки не допитані), а також з метою забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов`язків.

При цьому колегія суддів бере до уваги і тяжкість інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_1 злочинів за ч.3 ст.185 та ч.4 ст.296 КПК України, які відноситься до категорії тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 6 років та від 3 до 7 років відповідно, особу обвинуваченого, який раніше судимий, на «Д» обліку в лікарів психолога та психіатра не перебуває, ніде не офіційно не працює на протязі тривалого часу, тобто джерела доходу не має, характеризується негативно.

Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Зазначені вище обставини в сукупності свідчать, що заявлені ризики є реальними і продовжують існувати, тому суд обґрунтовано продовжив обвинуваченому строк тримання під вартою.

Доводи апеляційної скарги, що стороною обвинувачення не надано належних доказів в підтвердження ризиків, а до обвинуваченого можливо застосувати більш м`який запобіжний захід були предметом розгляду в суді першої інстанції та їм надана належна правова оцінка з урахуванням висунутого обвинувачення, з якою погоджується і суд апеляційної інстанції і вважає, що менш суворий запобіжний захід, ніж тримання під вартою не здатний нівелювати заявлені ризики та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Колегія суддів не ігнорує ті аргументи, які наводяться захисником в апеляційній скарзі на користь обвинуваченого, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважають вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень по справі.

Даних, які б перешкоджали подальшому утриманню ОСОБА_1 під вартою, не встановлено.

За наведеного доводи сторони захисту про наявність підстав для зміни стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на менш суворий запобіжний захід, зокрема, цілодобовий домашній арешт, на думку колегії суддів, є необґрунтованими та невиправданими.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що будь-яких порушень КПК України при постановленні оскарженої ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, відтак підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 08 липня 2021 року про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 у об`єднаному кримінальному провадженні (№12020180180000707, №12019180180000784, № 12020180180000770) стосовно ОСОБА_1 за ч.3 ст.185, ч. 4 ст. 296 КК України, залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника Цісар І.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 – без задоволення.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

О.І. Полюхович С.В. Гладкий Т.І. Збитковська