КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №754/12908/2020 Головуючий у І інстанції - Бабко В.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/9156/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

В жовтні 2020 року ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» звернулося до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 12 квітня 2016 року між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 укладено договір №1004836 про надання кредиту, на підставі якого кредитор надав позичальнику грошові кошти в кредит в сумі 50000 грн, для власних потреб на умовах строковості, зворотності, платності, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з поточного рахунку Кредитодавця на рахунок Позичальника.

Позивач свої зобов`язання перед відповідачем відповідно до договору виконав у повному обсязі.

Відповідач своєчасно кошти на погашення заборгованості не повернув у зв`язку з чим, станом на 01 червня 2020 року виникла заборгованість у розмірі 103411,94 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 21372,24 грн, заборгованість по відсоткам в розмірі 18482,62 грн, заборгованість по комісії в розмірі 36991,53 грн, заборгованість за штрафними санкціями в розмірі 16200 грн, заборгованість по рахунку інфляції в розмірі 7139,12 грн, заборгованість 3% річних в розмірі 3226,44 грн.

Просило стягнути з відповідача вищезазначену заборгованість.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року вищезазначений позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» заборгованість в розмірі 3226,44 грн - 3% річних на прострочену суму та 7139,12 грн - збитки від інфляції на прострочену суму, що разом становить 10365,56 грн.

В решті позову відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовувало тим, що договір №1033647 від 04 жовтня 2016 року укладено строком до 03 жовтня 2019 року.

Позивач звернувся до суду із позовом 05 жовтня 2020 року.

Тобто, строк позовної давності про стягнення заборгованості за договором №1033647 про надання кредиту від 04 жовтня 2016 року спливає 03 жовтня 2022 року, а не в травні 2020 року, як зазначив суд.

Просило, скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав відзив, обґрунтовуючи його тим, що фактично договір між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 укладено 04 жовтня 2016 року за №1033647 про надання кредиту, на підставі якого кредитор надав позичальнику грошові кошти в кредит в сумі 25000 грн для власних потреб на умовах строковості, зворотності, платності, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з поточного рахунку Кредитодавця на рахунок Позичальника.

Умовами договору про надання кредиту від 04 жовтня 2016 року, передбачено повернення суми кредиту у розмірі 25000 грн ануїтет ними платежами протягом 36 календарних місяців, а також сплату відсотків та комісій.

З додатної до матеріалів позовної заяви, заяви та копії платіжного доручення вбачається, що відповідачеві 11 липня 2016 року видано кредит на суму 24250 грн.

З доданого розрахунку вбачається, що останній пліт аж відповідачем було здійснено у період з 01 травня 2017 року по 31 травня 2017 року, тобто за період з 04 жовтня 2016 року сплачено 3627,76 грн., в рахунок погашення кредитних коштів, 3813,77 грн відсотків, 7008,45 грн комісій та 1100 грн. в рахунок погашення штрафу.

З 01 червня 2017 року вбачається, що відповідачем не було здійснено жодного платежу.

Тобто з 01 червня 2017 року почалася прострочка щодо виконання зобов`язань за кредитним договором.

Таким чином, заявлені вимоги щодо стягнення частини вимог по тілу кредиту, відсоткам, комісії заявлені з пропуском строку позовної давності.

Просив відмовити ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» у задоволенні апеляційної скарги. За наслідками перегляду рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет в повному обсязі.

На зазначений відзив, ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» надало відповідь.

Зазначило, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем доведено факт виникнення кредитних зобов`язань між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 та невиконання останнім своїх зобов`язань за кредитним договором.

З апеляційною скаргою на це рішення звернувся лише позивач.

Відповідач не звертався до суду апеляційної інстанції зі скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021року, отже він погодився із зазначеним рішенням.

А тому доводи відповідача, на які він посилається як на підставу для постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» в повному обсязі не заслуговують на увагу.

Щодо пропуску строків позовної давності зазначило, що договір №1033647 від 04 жовтня 2016 року укладено строком до 03 жовтня 2019 року.

Позивач звернувся до суду із позовом 05 жовтня 2020 року.

Тобто, строк позовної давності про стягнення заборгованості за договором №1033647 про надання кредиту від 04 жовтня 2016 року спливає 03 жовтня 2022 року, а не в травні 2020 року, як зазначив суд.

Щодо нарахування відсотків та пені після 01 червня 2019 року зазначило, що в п. 7.2 кредитного договору сторони встановили, що це договір діє з моменту його підписання сторонами до закінчення строку, вказаного в п. 1.3 цього Договору. У випадку невиконання сторонами зобов`язань за цим договором, він діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Тобто сторони досягли домовленості про те, що відсотки за користування кредитом та неустойка нараховується поза строками кредитування до остаточного погашення кредиту.

Щодо вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат зазначило, що розрахунок заборгованості містить детальний розпис суми нарахованих 3% річних та інфляційних нарахувань помісячно.

В свою чергу, відповідачем не надано свого розрахунку, який би спростував розрахунок позивача.

Просило відхилити доводи відповідача та задовольнити апеляційну скаргу позивача в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом встановлено, що 12 квітня 2016 року між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 укладено договір №1004836 про надання кредиту, на підставі якого кредитор надав позичальнику грошові кошти в кредит в сумі 50000 грн, для власних потреб на умовах строковості, зворотності, платності, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з поточного рахунку Кредитодавця на рахунок Позичальника.

Банком зобов`язання за кредитним договором №1004836 від 12 квітня 2016 року виконанні належним чином, в свою чергу відповідачем зобов`язання не виконалися, оскільки не здійснились погашення обов`язкових платежів.

Внаслідок невиконання відповідачем умов укладеного договору станом на 01 червня 2020 року виникла заборгованість в розмірі 103411,94грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 21372,24 грн, заборгованість по відсоткам в розмірі 18482,62 грн, заборгованість по комісії в розмірі 36991,53 грн, заборгованість за штрафними санкціями в розмірі 16200 грн, заборгованість по рахунку інфляції в розмірі 7139,12 грн, заборгованість 3% річних в розмірі 3226,44 грн.

Вказаний розмір заборгованості здійснений відповідно до умов договору та підтверджений наданими до суду розрахунками.

Однак, відповідачем вказаний розрахунок жодними доказами не спростований та доказів на підтвердження належного виконання вимог договору з боку відповідача суду надано не було.

Згідного пункту 1.3. договору №1033647 про надання кредиту, дата остаточного повернення кредиту 03 жовтня 2019 року, згідно розрахунку нарахування та оплати процентів станом на 01 червня 2020 року встановлено, що остання сума оплачених процентів відповідачем здійснювалась 31 травня 2017 року, остання сума оплаченої комісії відповідачем здійснювалась 31 травня 2017 року, остання сума оплаченого кредиту відповідачем здійснювалась 31 травня 2017 року, остання сума сплачених штрафів відповідачем здійснювалась 31 травня 2017 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що останній платіж відповідачем було здійснено в травні 2017 року, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 05 жовтня 2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності, а тому відсутні підстави для стягнення суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 21372,24 грн, заборгованості по відсоткам в розмірі 18482,62 грн, заборгованості по комісії в розмірі 36991,53 грн, заборгованості за штрафними санкціями в розмірі 16200 грн.

Однак беручи до уваги, що сума основного боргу відповідачем не сплачена, а наданий розрахунок позивачем відповідає нормам закону, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 3226,44 грн - 3% річних на прострочену суму та 7139,12 грн - збитки від інфляції на прострочену суму, згідно ст. 625 ЦК України.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України, підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язання - це правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання».

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Під час розгляду справи відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності до нарахувань позивача та просив суд застосувати строки позовної давності до позовних вимог та відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами ст. 257 ЦК України передбачено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

У зобов`язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За правилами ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Разом з тим, відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством.

У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Дані кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Положення ст. 625 ЦК України застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов`язання в не залежності від наявності вини в його діях.

Кредитор реально грошові кошти не отримав.

Відтак, встановлені ст. 625 ЦК України відсотки річних та інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Строк користування кредитом закінчився 03 жовтня 2019 року, згідно із п.1.3 Кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені тиловими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях, перше - це одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.

Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс-18) сформульовано висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, згідно з якими право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронюваних правовідносинах права та інтереси кредиторів забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача заборгованість в розмірі 3226,44грн - 3% річних на прострочену суму та 7139,12грн - збитки від інфляції на прострочену суму, згідно ст. 625 ЦК України, яка застосовується до боржника у разі порушення ним грошового зобов`язання в не залежності від наявності вини в його діях.

Також суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 21372,24 грн, заборгованості по відсоткам в розмірі 18482,62 грн, заборгованості по комісії в розмірі 36991,53 грн, заборгованості за штрафними санкціями в розмірі 16200 грн, передбачених кредитним договором у зв`язку з пропуском строків позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, про застосування яких просив відповідач, направивши 29 березня 2021 року до суду першої інстанції відповідну заяву.

Хоч суд першої інстанції в описовій частині рішення і допустився помилки, зазначаючи що між сторонами укладено договір №1004836 на суму 50000 грн., вказана помилка не вплинула на правильність стягнутих сум, оскільки вони були взяті з розрахунку заборгованості вже вірного договору №1033647, лімітом кредитування якого була сума 25000 грн.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.

Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Також не заслуговують на увагу доводи відзиву про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З апеляційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року звернувся лише позивач ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет».

Відповідач ОСОБА_1 не звертався до суду апеляційної інстанції зі скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року, отже можна дійти висновку, що він погодився із зазначеним рішенням.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба