тКИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи № 760/7904/17 Головуючий у суді першої інстанції: Букіна О.М.

Номер провадження: 22-ц/824/938/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Коцюрби О.П.,

суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,

при секретарі - Верес Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 липня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, виселення та вселення, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_2 ), яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до Соломянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, виселення та вселення.

Позовні вимоги обґрунтовувані тим, що після смерті дідуся ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , їм на праві власності у порядку спадкування за законом в рівних частках належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1 . На цій житловій площі з 2007 року зареєстрована позивач ОСОБА_2 (до зміни прізвища ОСОБА_2 ) разом з сином ОСОБА_3 .

За життя спадкодавця, був складений заповіт, за змістом якого, ОСОБА_10 заповідав належне йому майно ОСОБА_1 . Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 29 січня 2014 року заповіт, укладений від імені ОСОБА_10 на ім`я ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник І.Р. 28 жовтня 2008 року, визнано недійсним.

Зазначала, що відповідач ОСОБА_1 , який є сторонньою особою для спадкодавця, поселився для проживання в однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року ОСОБА_1 виселено із квартири АДРЕСА_1 , як тимчасового мешканця, без надання іншого жилого приміщення. Під час вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення про виселення відповідача ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 останній повідомив, що він добровільно виселився з даної квартири, проте в ній, з його дозволу, залишаються проживати члени його сім`ї: дружина ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 , невістка ОСОБА_7 та малолітня онучка ОСОБА_8 . Вказані особи, які разом з відповідачем ОСОБА_1 зареєстровані по АДРЕСА_2 , у добровільному порядку відмовились звільнити приміщення квартири АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що у судовому рішенні не зазначено про їх виселення з квартири.

Про фактичне проживання відповідача ОСОБА_1 , так і членів його сім`ї в квартирі АДРЕСА_1 вказують акти від 05 вересня 2016 року, складені за участю сусідів, та завірені начальником ЖЄД.

Посилаючись на те, що відповідачі безпідставно проживають в квартирі, що належить їм на праві власності, позивачі просили суд виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та її дочку ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Крім того, враховуючи поведінку відповідача ОСОБА_1 , який користується квартирою, незважаючи на попереднє рішення про його виселення, надає дозвіл на проживання в квартирі іншим особам, та вказує спірну адресу, як адресу свого місця проживання, позивачі вважали, що для ефективного судового захисту суд має зобов`язати відповідача ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користуванні власністю позивачам та не вчиняти дії щодо вселення у спірну квартиру будь-яких сторонніх осіб.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині вселення в квартиру АДРЕСА_1 , позивачі зазначали про те, що позивач ОСОБА_2 разом з сином зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , але не можуть вселитися для проживання в ній, оскільки відповідачі не бажають виселятися з квартири, а тому вимушені звернутися з даними вимогами в суд.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 липня 2020 року позов ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, виселення та вселення задоволено частково.

Виселено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та неповнолітню ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з квартири АДРЕСА_1 .

Вселено ОСОБА_2 , неповнолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 по 320,00 грн. судового збору з кожного.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволені вимог ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що вирішуючи спір по суті про виселення відповідача ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , судом першої інстанції на підставі не підтверджених доказів, фактично зі слів позивачів, невірно встановлені обставини щодо проживання відповідача ОСОБА_1 в спірній квартири після прийнятого судового рішення від 15 жовтня 2015 року про його виселення з квартири. При цьому, поза увагою суду залишились надані ним пояснення у ході розгляду справи, в яких він неодноразово заявляв про те, що мешкає тимчасово на дачі, а його сім`я, у зв`язку з відсутністю місця проживання, тимчасово проживає в спірній квартирі, питання щодо їх добровільного виселення з квартири позивачі вирішити не намагаються. Не врахував суд першої інстанції також права малолітньої дитини ОСОБА_8 з питання виселення та вселення до іншого житла дитини, яке відсутнє.

Не досліджені судом першої інстанції обставини, які мають значення для справи, і в частині реєстрації позивачів за адресою спірної квартири, та їх вселення в квартиру, враховуючи те, що позивачі мають постійне житло по АДРЕСА_3 та будинок АДРЕСА_4 .

Вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що позивачі є власниками спірної квартири, оскільки ним в Солом`янському районному суді міста Києва оскаржується питання про скасування права власності вказаних осіб на квартиру, , та є відкрита кримінальна справа стосовно позивачів з приводу підробки документів, в рамках розслідування якої Солом`янським районним судом міста Києва з 2016 року накладено арешт на спірну квартиру і позивачам заборонено розпоряджатись даною квартирою до прийняття остаточного рішення.

Звернув увагу на допущенні судом першої інстанції порушення норм процесуального права в частині не вирішення питання про зупинення провадження у справі до винесення судового рішення про скасування за позивачами реєстрації права власності на спірну квартиру, а також ненадання судом часу його новому представнику для підготовки позиції щодо пред`явлених вимог до відповідача ОСОБА_1 в частині незаконного виселення членів його сім`ї з квартири. Не надано судом першої інстанції і належної оцінки судовому рішенню Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивачі просять залишити апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, та суперечать чинному законодавству.

У судовому засіданні, представники відповідача ОСОБА_1 - адвокат Стукальська І.М. ОСОБА_14 повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили їх задовольнити.

Позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , їх представник ОСОБА_15 заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідачі - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Суд апеляційної інстанції переглянувши справі за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 87 років помер ОСОБА_10 . Внаслідок його смерті, відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 .

Внучками ОСОБА_10 є позивачі у справі: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які у встановлені строки для прийняття спадщини звернулись до нотаріальної контори, де їм було повідомлено про складений спадкодавцем за життя заповіт від 28 жовтня 2008 року, яким він заповідав належне йому майно ОСОБА_1 (а.с. 106 том 1).

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 29 січня 2014 року у справі № 2-1521/12, яке набрало законної сили, задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 в частині визнання недійсним заповіту. Визнано недійсним заповіт, укладений від імені ОСОБА_10 на ім`я ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник І.Р. 28 жовтня 2008 року з тих підстав, що ОСОБА_10 на час укладення заповіту страждав стійким хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом і за своїм психічним станом тоді не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними (а.с. 20-22 том 1).

У березні 2014 року позивачі звернулись до суду з позовом, уточненим в ході розгляду справи, про визнання по Ѕ частині права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Заочним рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 лютого 2016 року, позов ОСОБА_2 , ОСОБА_4 задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10 ; визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10 (а.с. 13-14, 15, 16-17, 18-19 том 1).

У липні 2015 року позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 звернулись з позовом до відповідача ОСОБА_1 про виселення з квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року (справа 760/13082/15-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 31 березня 2016 року, позов задоволено. Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , як тимчасового мешканця, без надання іншого жилого приміщення (а.с. 23-24, 25-26 том 1).

При примусовому виконанні рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року у справі 760/13082/15-ц, державним виконавцем Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві складено акт від 17 листопада 2016 року, в якому засвідчено, що рішення суду фактично виконано, а саме виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , як тимчасового мешканця, без надання іншого жилого приміщення. Встановлено, що на момент проведення виселення в даній квартирі знаходились особи, які зі слів ОСОБА_1 проживають в даній квартирі, це син ОСОБА_6 , онука ОСОБА_8 , дружина ОСОБА_5 (а.с. 6 том 1).

Згідно з довідки Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва по формі № 3 від 22 березня 2017 року на житловій площі квартири АДРЕСА_1 з 2007 року зареєстровані ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_3 . Власником особового рахунку є співвласник квартири ОСОБА_4 (а.с. 8 том 1).

Відповідно до актів на предмет фактичного проживання мешканців в квартирі АДРЕСА_1 від 05 вересня 2016 року, складених у присутності сусідів будинку, та затверджених начальником ЖЄД № 904, вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 разом з сім`єю: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , який тимчасово вибув для проходження військової служби в зоні АТО, ОСОБА_7 та неповнолітньою ОСОБА_8 . При обстеженні квартири виявлені особисті речі ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_5 . Також виявлені меблі та особисті речі сина ОСОБА_6 , його дружини ОСОБА_7 та доньки ОСОБА_8 (а.с. 9-10, 11-12 том 1).

У вказаних актах, проти чого не заперечують відповідачі у справі, міститься інформація про те, що ОСОБА_1 з усіма членами сім`ї зареєстровані по АДРЕСА_2 .

Заперечую проти вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , відповідачі зазначили про те, що позивачі у справі жодного відношення до спірної квартири не мають, в родинних стосунках із померлим не перебували, всі документи були ними підроблені. Вимоги до відповідача ОСОБА_1 вважають безпідставними, так як останній у вказаній квартирі не проживає, його виселення з квартири на виконання судового рішення відбулось у 2016 році, про що позивачами долучені відповідні докази. У ході розгляду справи відповідач ОСОБА_1 , долученими процесуальними документами, підтвердив, що він в рамках цивільного та кримінального провадження, оспорює набуте позивачами у порядку спадкування право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 71-72, 76, 77, 102-104 том 1, а.с. 28-33, 38-48 том 2).

Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, виселення та вселення, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позивачі у справі є власниками квартири АДРЕСА_1 , а тому в силу вимог статті 317 ЦК України мають право на реалізацію свого права користування, що є складовою права власності. Відповідачі у родинних стосунках з позивачами не перебувають, проживають у спірній квартирі без законних на те підстав. За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , про їх вселення в спірне житло та виселення відповідачів з квартири, вимог ОСОБА_4 про виселення відповідачів з квартири.

З підстав необґрунтованості вимог позивачів в частині зобов`язання відповідача ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користуванні власністю позивачам із зобов`язанням ОСОБА_1 не вчинення дії щодо вселення у спірну квартиру будь-яких сторонніх осіб, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові у відповідній частині вимог.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам матеріального та процесуального права, з наступних підстав.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Відповідно до статті 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи на підставі наданих сторонами доказів, які були досліджені в судовому засіданні, свідчать про те, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є власниками квартири АДРЕСА_1 , у рівних частках. Реалізувати право користування квартирою для особистого проживання і проживання членів їх сімей позивачі не мають можливості, оскільки відповідачі, які не перебувають з ними у родинних стосунках, не мають та не набули відповідного житлового сервітуту ні в силу закону, ні в силу договору, чинять їм перешкоди у здійсненні права користування своїм майном.

Факт проживання відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та неповнолітня ОСОБА_8 в квартирі АДРЕСА_1 підтверджується зібраними у справі доказами та заперечується самими відповідачами. У добровільному порядку вказані особи відмовляються звільнити житлове приміщення квартири, що належить позивачам у справі.

Узгоджується із дослідженими у справі доказами і висновок суду першої інстанції про те, що в спірній квартирі продовжує проживати разом зі своєю сім`єю і відповідач ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідач ОСОБА_1 на виконання у примусового порядку судового рішення від 15 жовтня 2015 року звільнив спірне житлове приміщення, але в подальшому продовжив користуватися квартирою та свого інтересу до спірної квартири не втратив.

Вказані обставини підтверджуються процесуальною поведінкою відповідача ОСОБА_1 та його послідуючими діями щодо захисту свого інтересу відносно спірної квартири, які свідчать про те, що останній не визнає за позивачами право користування спірною квартирою, продовжує звертатися з відповідними позовами та заявами до державних органів, вказуючи адресу квартири, як єдине своє місце проживання.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з урахуванням встановлених у справі обставин на підставі належним чином оцінених доказів, які вказують на те, що відповідачі у справі без відповідних правових підстав проживають в квартирі АДРЕСА_1 , чим порушують права позивачів як власників цього майна на володіння, користування і розпорядженням своїм майном, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позову і виселення відповідачів зі спірної квартири.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, які знайшли обґрунтовану оцінку у мотивувальній частині рішення.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2014 року, яким визнано за позивачами право власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/2 частині за кожною в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10 , набрало законної сили та є чинним на момент розгляду даної справи, свідоцтво про право власності на дану квартиру також є чинним та не скасоване у передбаченому законом порядку.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Отже, оскільки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. Тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Були предметом дослідження судом, з наданням оцінки у судовому рішенні у справі № 2-1521/12 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, і обставинам спорідненості спадкодавця ОСОБА_10 з позивачами у справі, які свідчать про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є онучками спадкодавця та єдиними спадкоємцями після смерті ОСОБА_10 .

Обставини, які встановлені рішенням апеляційного суду від 29 січня 2014 року (справа № 2-1521/12), що набрало законної сили, у якій брали участь ті самі особи, що і у справі, яка переглядається, є преюдиційними обставинами та відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України не потребують доказування при розгляді інших справ у яких беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі.

Колегія суддів апеляційного суду також відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не врахував житлових прав малолітньої дитини ОСОБА_8 , з огляду на таке.

За змістом статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно із частиною четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 з усіма членами сім`ї зареєстровані по АДРЕСА_2 .

Відповідно до встановлених обставин у справі, яка переглядається, відповідачі у справі, у тому числі батьки малолітньої дитини ОСОБА_8 , проживають у квартирі АДРЕСА_1 без законних підстав.

Врахувавши вимоги зазначених норм матеріального права, а також те, що відповідачі не набули право користування квартирою АДРЕСА_1 згідно із законом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів, у тому числі малолітньої дитини ОСОБА_8 , із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла.

Посилання відповідача ОСОБА_1 у доводах апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині не вирішення питання про зупинення провадження у справі до винесення судового рішення про скасування за позивачами реєстрації права власності на спірну квартиру не знайшли свого підтвердження.

Як вбачається з матеріалів справи клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи було предметом перевірки судом першої інстанції, з постановленням ухвали від 28 липня 2020 року про відмову у задоволенні клопотання відповідача з тих підстав, що наявність у провадженні Солом`янського районного суду міста Києва цивільної справи за пред`явленим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно не перешкоджає розгляду цивільної справи за пред`явленим позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у цій справі (а.с. 60-62 том 2).

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався судом з повідомленням учасників справи. Відповідач ОСОБА_1 протягом розгляду справи брав участь у судових засіданням особисто, так і за участю представників ОСОБА_18 , Стукальської І.М. , надавав усні та письмові пояснення (заперечення), із долученням доказів на підтвердження своїх заперечень, а відтак права відповідача ОСОБА_1 у повному обсязі реалізовані в суді першої інстанції, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не надав можливості його новому представнику - адвокату Стукальській І.М., з яким укладено угоду про надання правової допомоги 18 березня 2020 року, підготувати позицію відповідача ОСОБА_1 та надати докази на підтвердження заперечень проти незаконного виселення членів його сім`ї з квартири.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 , матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування судового рішень.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263-264 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, виселення та вселення.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 липня 2020 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 .

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: О.П. Коцюрба

Судді: І.М.Білич

Т.А.Слюсар