Справа № 359/814/21

Провадження № 2/359/1626/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :

головуючої судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Русан А.М.,

розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, -

встановив :

01 лютого 2021 року на електронну адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , якою позивач просить суд визнати неправомірними дії відповідача, що порушують його права споживача банківських послуг про віднесення його до політично значущих осіб - Національних публічних діячів, визначених у п. 37 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» за № НОМЕР_1 , який набрав законної сили з 28 квітня 2020 року, та бездіяльність по розгляду його звернень : від 08 грудня 2020 року через гарячу телефонну лінію та повторної письмової скарги на адресу Голові Правління «Приватбанк» Крумханзл Петру за № 8044-ВБ від 18 грудня 2020 року; зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» виключити його із кола політично значущих осіб - Національних публічних діячів; зобов`язати керівника АТ КБ «Приватбанк», особисто, відповідно положень статті 15,19 Закону України «Про звернення громадян», об`єктивно, всебічно і вчасно розглянути його звернення та невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявити та усунути причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечити поновлення порушених прав, вжити заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішити питання про відповідаль-ність осіб, з вини яких допущено порушення; стягнути моральну шкоду з АТ КБ «Приватбанк» на свою користь 1 (одну) гривню.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є клієнтом АТ КБ «Приватбанк», має банківську картку, на яку отримує пенсійні виплати - щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. У зв`язку з тим, що АТ КБ «Приватбанк» відніс позивача до категорії політично значущих осіб - Національних публічних діячів, оскільки, що він обіймав посаду судді Апеляційного суду Запорізької області, з якої звільнився 15 вересня 2016 року, його було зобов`язано у грудні 2020 року через «Приват24» пройти актуалізацію. В електронному повідомленні від 08 грудня 2021 року, позивачу повідомлено, що документи, які він надіслав через «Приват24» не пройшли перевірку банку. Позивач неодноразово звертався до відповідача для вирішення цього питання і пояснював, що він з 15 вересня 2019 року втратив статус публічного діяча на підставі п. 25 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансу-ванню розповсюдження зброї масового знищення». Проте, відповіді на дані звернення не отримав. Зважаючи на це, ОСОБА_1 змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 26 лютого 2021 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 14 годину 00 хвилин 26 березня 2021 року. Також сторонам роз`яснено права, обов`язки, а також встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

12 квітня 2021 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, згідно якої просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 15 червня 2011 року підписав Анкету-Заяву про приєднання до Правил надання банківських послуг в АТ КБ ПриватБанк в зв`язку з чим отримав доступ до банківських послуг у банку. Відповідно ч. 5 ст. 116 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку. Статус судді у відставці є похідним від статусу судді, а тому суддя, який вийшов у відставку, зберігає за собою встановлені гарантії недоторканості, адже, як зауважив Конституційний Суд України, недоторканість суддів - це один із елементів їхнього статусу. Відтак, статус судді, навіть при виході у відставку, зберігається за суддею довічно та є триваючим у часі.

Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06 грудня 2019 року прямо зазначає, що національні публічні діячі - це фізичні особи, які виконують або виконували в Україні визначні публічні функції, а саме: керівники органів прокуратури, кавники обласних територіальних органів Служби безпеки України, голови та судді апеляційних судів. Вказаний Закон прямо зазначає, про відсутність моменту набуття особами вказаного статусу, а пов`язує його з моментом існування станом на дату прийняття відповідного Закону. На момент набрання законної сили даним Законом, позивач вже мав статус судді у відставці.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 27 лютого 2003 року в справі №1- 1003, щодо зворотньої дії законів та нормативно-правових актів у часі, також дійшов висновку, що посилання на незворотність дії у часі законів і інших нормативно-правових актів при вирішенні питання про визнання громадян України ветеранами органів внутрішніх справ і надання їм установлених пільг є помилковим. Якщо факти громадянства України, бездоганної служби протягом 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному і) та звільнення у запас або відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу PCP чи держав СНД вже мали місце на час набрання чинності Законом «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист», тобто на 01 січня 2002 року, то, якщо інше не зазначається законодавцем вони обов`язково підпадають під дію цього Закону.

Крім того, Постановою правління Національного Банку України від 19 травня 2020 року за № 65 зобов`язано банки виконувати та застосовувати положення Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» і до осіб, які набули відповідного статусу до моменту набрання законної сили Законом. Крім того, відповідно п. 5 додатку 9 зазначеної постанови, якщо політично значуща особа перестала виконувати визначні публічні функції, то банк зобов`язаний не менше ніж протягом 12 місяців продовжувати враховувати її триваючі ризики та вживати заходів, зазначених в пунктах 2-4 частини 13 статті 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Щодо посилання позивача на відсутність його в реєстрі національних публічних діячів, то представник відповідача зазначає, що вказана довідка не має жодної юридичної сили, оскільки вказаний реєстр не є державним реєстром. Вказаний реєстр, як і сама організація яка його веде є громадською організацією, має інформаційний характер та не може бути підставою для встановлення наявності чи відсутності певних фактів.

Щодо надання відповіді на звернення за підписом заступника керівника департаменту по вдосконаленню бізнес-процесів і технологій ГО зазначив, що відповідно до Закону України «Про звернення громадян» відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язко-вому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Відповідно статуту АТ КБ ПриватБанк голова правління може доручити вирішення окремих питань, що належать до його компетенції, членам правління або керівникам структурних підрозділів. Враховуючи зазначене, відсутні будь-які порушення в тому, що відповідь на звернення ОСОБА_1 надано не за підписом голови правління банку.

Щодо моральної шкоди представник відповідача зазначив, що з позову не зрозуміло і до матеріалів справи не додано доказів, що саме дії Банку, які є на думку позивача неправомірними, призвели до моральних страждань та що такі дії взагалі мали місце.

13 квітня 2021 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив у якому зазначив, що він звільнився з посади судді Апеляційного суду Запорізької області 08 вересня 2016 року і на підставі п. 25 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» в редакції № 1702-VII, через три роки, а саме з 08 вересня 2019 року втратив статус публічного діяча. Тобто до набрання чинності новим Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06 грудня 2019 року.

Позивач зазначає, що представник відповідача прирівнює статус судді у відставці до статусу працюючого судді, посилаючись на ч. 5 ст. 116 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» за положеннями якого, при виході у відставку зберігаються за суддею звання судді, гарантії недоторканості, яка регулює спірні правовідносини і не має жодного відношення до регулювання питання публічних осіб. Віднесення банком клієнта до публічної особи тягне для клієнта банку додаткові обтяження, у виді фінансового моніторингу його способу життя та додаткові можливості щодо закриття рахунку. У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 05 квітня 2001 року за № З-рп/2001, яке є остаточним і обов`язковим для виконання, надано висновок про те, що «Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч.1 статті 58). Це означає, що дія закону не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчились до набрання чинності цим законом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено ч. 1 ст. 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи».

Щодо посилань відповідача на рішення Конституційного суду від 27 лютого 2003 року в справі за № 1-19/2003, в якому Конституційний суд визнав зворотною силу Закону про встановлення пільг ветеранам військової служби, позивач вказав, що відповідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, однак це стосується лише людини і громадянина (фізичної особи) і не поширюється на юридичних осіб. Отже, встановлення Законом пільг, за положеннями ст. 58 Конституції має зворотню силу, але позивачу АТ АК «Приватбанк» встановив не пільги, а додаткові обмеження для публічних діячів, а тому посилання представника Приватбанку на дане рішення Конституційного суду позивач вважає безпідставним та не коректним. Крім того, віднесення конкретної особи до політично значущих осіб - публічної особи за положеннями п. 13 ст. 11 Закону є виключно в повноваженнях Банку, а тому на посилання правління Нацбанку від 19 травня 2020 року, яка не зобов`язує Приватбанк відносити суддів у відставці, які звільнилися та втратили статус публічних осіб до політично значущих осіб, є безпідставним.

Щодо надання відповіді на його звернення заступником керівника департаменту, позивач вказує на те, що оскільки він є інвалідом війни та за положеннями ст. 16 Закону України «Про звернення громадян» та правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати ВС від 12 листопада 2019 р. у справі за № 9901/21/19 (провадження 11-810заі19) звернення осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, особисто, і таке звернення розповсюджується навіть на президента, а отже не можуть бути делеговані, як проте зазначає представник відповідача.

Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи до суду не з`явилися. Натомість позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Суд, дослідивши подану позивачем заяву, відзив представника відповідача на позовну заяву, відповідь позивача на відзив, матеріали справи та наявні в ній докази, прийшов наступного висновку.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Судом встановлено, що 08 вересня 2016 року Постановою Верховної Ради України «Про звільнення», у зв`язку з поданням заяви про відставку, звільнено суддю Апеляційного Суду Запорізької області ОСОБА_1

15 вересня 2016 року ОСОБА_1 виключено із складу суддів Апеляційного Суду Запорізької області у зв`язку з поданням заяви у відставку. Наведене підтверджується копією наказу голови Апеляційного Суду Запорізької області Городовенко В.В. за № 69-к від 15 вересня 2016 року (а.с. 15).

ОСОБА_1 , шляхом підписання 15 червня 2011 року Анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «ПриватБанк», отримав доступ до банківських послуг в даному банку.

Станом на 18 січня 2021 року позивач має у АТ КБ «ПриватБанк» картку, на яку отримує пенсійні виплати, що підтверджується довідкою виданою керівником проекту по роботі з документами клієнтів АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 14).

Згідно ч. 5 ст. 116 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Відповідно п. 25 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиван-ню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (в редакції чинній на 2016 рік) національні публічні діячі - фізичні особи, які виконують або виконували протягом останніх трьох років визначені публічні функції в Україні, а саме: Президент України, Прем`єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України; перші заступники та заступники міністрів, керівники інших центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники і заступники; народні депутати України; Голова та члени Правління Національного банку України, члени Ради Національного банку України; голови та судді Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів; члени Вищої ради правосуддя, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, члени Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів; Генеральний прокурор та його заступники; Голова Служби безпеки України та його заступники; Директор Національного антикорупційного бюро України та його заступники; Голова Антимонопольного комітету України та його заступники; Голова та члени Рахункової палати; члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України; надзвичайні і повноважні посли; Начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України, начальники Сухопутних військ України, Повітряних Сил України, Військово-Морських Сил України; державні службовці, посади яких належать до категорії "А"; керівники обласних територіальних органів центральних органів виконавчої влади, керівники органів прокуратури, керівники обласних територіальних органів Служби безпеки України, голови та судді апеляційних судів; керівники адміністративних, управліньських чи наглядових органів державних та казенних підприємств, господарських товариств, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків; керівники керівних органів політичних партій та члени їх центральних статутних органів.

Тобто, на момент звільнення позивача діяв саме даний Закон України.

06 грудня 2019 року набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», згідно п. 37 ст. 1 якого національні публічні діячі - це фізичні особи, які виконують або виконували в Україні визначні публічні функції, а саме: Президент України, Прем`єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України та їх заступники; керівник постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України, його заступники; керівник та заступники керівника Державного управління справами; керівники апаратів (секретаріатів) державних органів, що не є державними службовцями, посади яких належать до категорії «А»; Секретар та заступники Секретаря Ради національної безпеки і оборони України; народні депутати України; Голова та члени Правління Національного банку України, члени Ради Національного банку України; голови та судді Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів; члени Вищої ради правосуддя, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, члени Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів; Генеральний прокурор та його заступники; Голова Служби безпеки України та його заступники; Директор Національного антикорупційного бюро України та його заступники; Директор Державного бюро розслідувань та його заступники; Директор Бюро фінансових розслідувань та його заступники; Голова та члени Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голова та члени Антимонопольного комітету України, Голова Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступники, Голова та члени Рахункової палати, Голова та члени Центральної виборчої комісії, голови та члени інших державних колегіальних органів; надзвичайні і повноважні посли; начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України, командувачі Сухопутних військ Збройних Сил України, Повітряних Сил Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України; державні службовці, посади яких належать до категорії «А» , керівники органів прокуратури, керівники обласних територіальних органів Служби безпеки України, голови та судді апеляційних судів; керівники адміністративних, управлінських чи наглядових органів державних та казенних підприємств, господарських товариств, державна частка у статутному капіталі яких прямо чи опосередковано перевищує 50 відсотків; члени керівних органів політичних партій.

Згідно п. 47 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» політично значущі особи - це фізичні особи, які є національними, іноземними публічними діячами та діячами, які виконують публічні функції в міжнародних організаціях.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» банк є суб`єктом первинного фінансового моніторингу.

Пунктом 22 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний, зокрема, проводити аналіз відповідності фінансових операцій, що проводяться клієнтом, наявній інформації про зміст його діяльності та фінансовий стан з метою виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу.

Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 05 квітня 2001 року за № З-рп/2001, яке є остаточним і обов`язковим для виконання надано висновок про те, що «Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч.1 статті 58). Це означає, що дія закону не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено ч. 1 ст. 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи».

Враховуючи наведене, суд приходить переконання, що до спірних правовідносин застосовуються норми Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиван-ню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» саме в редакції чинній на 2016 рік.

Відтак, зважаючи на вимоги п. 25 ст. 1 даного Закону в редакції від 2016 року та дату звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Запорізької області (08 вересня 2016 року), суд приходить висновку, що ОСОБА_1 через три роки після звільнення, тобто з 08 вересня 2019 року, втратив статус національного публічного діяча.

Наведені висновки суду також узгоджуються із інформацією, наведеною у листі ГО «Центр протидії корупції» від 20 серпня 2020 року за № 20_0820_340_ЦПК де зазначено, що дана організація наповнює Відкритий реєстр національних публічних діячів України в ході своєї статутної діяльності та в порядку реалізації конституційного права своїх членів на інформацію, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Усі профілі осіб, які відповідно до українського законодавства втратили статус національного публічного діяча (пов`язані особи), залишаються у Реєстрі, однак вони маркуються іншим кольором із зазначенням дати та підстави втрати статусу національного публічного діяча (пов`язаної особи) : звільнення, зміни у законодавстві, смерть тощо. Профіль ОСОБА_1 марковано іншим, ніж активні профілі Реєстру, кольором та вказано дату та підставу припинення статусу національного публічного діяча, що свідчить про втрату ним статусу національного публічного діяча відповідно до українського законодавства (а.с. 17-18).

Зважаючи на вказане, посилання відповідача на Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» в редакції станом на 06 грудня 2019 року та, як наслідок, віднесення позивача до політично значущих осіб, є безпідставним, оскільки ОСОБА_1 втратив цей статус ще до набрання чинності Закону в редакції від 06 грудня 2019 року.

Відтак, позов ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій банку щодо віднесення до політично значущих осіб та зобов`язання АТ «ПриватБанк» виключити позивача з кола таких осіб, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що позивач звертався до Голови Правління «ПриватБанк» зі скаргою на те, що він помилково знаходиться в Реєстрі національних публічних діячів України, оскільки маркований сірим кольором, який засвідчує факт втрати ним статусу ПЕП з 08 вересня 2019 року, у зв`язку з чим просив надати йому пояснення з приводу даної ситуації. Письмову відповідь на дане звернення ОСОБА_1 просив направити на поштову адресу : АДРЕСА_1 , а також продублювати її на електронну пошту : ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12-13). Письмової відповіді на дане звернення позивач не отримав. Доказів протилежного суду сторонами не надано.

Крім того, суд зважає на пояснення представника відповідача, надані у відзиві на позов, у яких факт отримання від ОСОБА_1 письмового звернення на ім`я Голови Правління «ПриватБанк» не заперечується і не спростовується.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом ч. 1 ст. 7 даного Закону звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Судом встановлено, що позивач є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Наведене підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 виданого 24 листопада 2016 року Управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької області (а.с. 16).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни, відповідно ч. 2-3 ст. 15 вказаного Закону, розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Судом встановлено, визнається та не заперечується сторонами, що в грудні 2020 року позивач звернувся зі скаргою на дії АТ «ПриватБанк» щодо безпідставного віднесення його до ПЕП до голови правління даного банку та просив вирішити дане питання.

Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються, відповідно ч. 2 ст. 16 вказаного Закону першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

Зважаючи на вказане, саме перші керівники банку мали розглянути скаргу позивача та надати письмову відповідь у строки, зазначені ст. 20 Закону України «Про звернення громадян». Проте, наведених вимог Закону відповідачем не виконано та не надано до суду доказів неможливості їх виконання.

Враховуючи наведене суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, вимогу позивача про зобов`язання керівника АТ «ПриватБанк» надати особисто обґрунтовану письмову відповідь на його скаргу.

Разом з тим, вимоги про зобов`язання керівника АТ «ПриватБанк» забезпечити вжиття заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішення питання про відповідальність осіб, з вини яких допущено порушення не підлягають задоволенню, оскільки завдання матеріальних збитків ОСОБА_1 наразі є лише припущенням і доказів заподіяння такої шкоди до суду не надано. В свою чергу вирішення питання про відповідальність осіб, з вини яких допущено порушення прав позивача, є правом банку, а не його обов`язком та не віднесено до компетенції суду, оскільки вищевказаному процесу передує службова перевірка, обов`язки якої не може перебирати на себе суд.

Згідно ст. 24, ч. 2 ст. 25 Закону України «Про звернення громадян» особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України. Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Встановлено, що 08 грудня 2020 року позивач не зміг скористатись власними грошовими коштами, що розташовані на картковому рахунку, відкритому в АТ «ПриватБанк», оскільки на вимогу банку, подані ним документи, не пройшли перевірки (а.с. 11).

За змістом ч. 4 ст. 263 ЦПК України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у п. 38 постанови від 01 вересня 2020 року у справі за № 216/3521/16-ц дійшла висновку, що порушення банком зобов`язання за банківським вкладом є недоліком продукції (неналежним наданням фінансової послуги) у розумінні законодавства про захист прав споживачів і відповідно ст. 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» має наслідком відшкодування моральної шкоди, завданої вкладникові таким неналежним наданням фінансової послуги. Виходячи зі змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватись у будь - якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи на підставі ст. 16, 23 ЦК України і ст. 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Відповідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, що полягає у душевних стражданнях яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб, незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31 березня 1995 року обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд приходить висновку про заподіяння банком позивачу моральної шкоди, оскільки через неправомірні дії АТ «ПриватБанк» ОСОБА_1 безпідставно, після вересня 2019 року, віднесено його до кола публічно значущих осіб та, як наслідок, покладено тягар додаткових обов`язків, безпідставно не надано письмову відповідь за скарго, між протиправними діями банку та спричиненими наслідками для ОСОБА_1 вбачається прямий причинно - наслідковий зв`язок. Розмір моральної шкоди, що визначений позивачем - 01 гривня, є символічним та не потребує додаткового обґрунтування.

Зважаючи на вказане позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 01 гривня підлягає задоволенню.

Частиною 1 та п.1 ч. 3 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно вимог ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач, як споживач, при зверненні до суду з даним позовом, звільнений від сплати судового збору.

Відтак, з АТ «ПриватБанк» слід стягнути на користь держави Україна витрат по сплаті судового збору у розмірі 1362 грн. 00 коп. (908 грн. 00 коп. за вимогу при визнання неправомірними дій та зобов`язання виключити з кола осіб + 454 грн. 00 коп. за часткове задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання надати відповідь на скаргу позивача).

На підставі наведеного вище та керуючись вимогами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31 березня 1995 року, ст. 23 ЦК України, рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 05 квітня 2001 року за № З-рп/2001, ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» ст. 1, 7, 15, 16, 20, 24, 25 Закону України «Про звернення громадян» ст. 12, 13, 76 -82, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 351-354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», щодо порушення права споживача банківських послуг в частині віднесення ОСОБА_1 до політично значущих осіб - національних публічних діячів, визначених у п. 37 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» за № НОМЕР_1 , який набрав законної сили 28 квітня 2020 року.

Зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» виключити ОСОБА_1 із кола політично значущих осіб - національних публічних діячів.

Зобов`язати керівника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» особисто, відповідно положень статті 15, 16, 19 Закону України «Про звернення громадян», об`єктивно, всебічно і вчасно розглянути звернення ОСОБА_1 та надати письмову відповідь.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 (однієї) гривні 00 (нуль) копійок.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (юридична адреса : 01001, м.Київ, вул. Грушевського, 1д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299, рахунок за номером НОМЕР_3 ) на користь держави Україна (Державна судова адміністрація України, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795, рахунок отримувача UA 908999980313141206000010778, ГУК у Київській області/ Бориспіл.міс/ 22030101, код 37955989, Казначейство України, МФО 899998) судовий збір в розмірі 1362 (одна тисяча триста шістдесят дві) гривні 00 (нуль) копійок.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 27 липня 2021 року.

Суддя Л.В. Яковлєва